Новий телескандал: ефір «Чорного дзеркала» було зірвано після того, як Олександр Вілкул назвав події Революції гідності «переворотом», а інші гості ефіру на знак протесту залишили студію.

Давня теза російської пропаганди: мовляв, в Україні стався «антиконституційний переворот». Цій тезі от-от уже буде три роки. Саме вона лежить в основі всіх інших інсинуацій російської пропаганди. Нею, цією тезою, росіяни виправдовують розв’язану війну. Саме тезу про буцімто «антиконституційний переворот в Україні» покладено у фундамент спроб легітимувати й російську анексію Криму, й сепаратистські утворення на Донбасі. Вона, ця формула, є базою, основою, на якій тримається вся потворна будова російської пропаганди. Прибери її — й розсиплеться вся ця будова. І навпаки: якщо її аргументовано не спростовувати, ми повсякчас муситимемо боротися з наслідками, а не з причиною. Із висновками, а не з брехливим основоположним твердженням.

Й от тепер запитання: чи зможе хтось пригадати, щоби цю тезу спростовували й представники української влади в публічних виступах, і українські ЗМІ? Спростовували наполегливо й методично? Широко й аргументовано — так, щоби це було переконливо для всіх? Зовсім ні: від слів про «антиконституційний переворот» просто відмахувалися й відмахуються дотепер — мовляв, це ж російська пропаганда! І в цьому дуже сильно проглядає підхід ad hominem — тобто заперечення не по суті, а з огляду на авторство. Так, ми з вами добре знаємо: російській пропаганді вірити не можна. А от чимало жителів Одеси, Запоріжжя, Харкова — не кажучи вже про Донецьк, Луганськ та Сімферополь — у цьому не переконані. Вони в цю тезу вірять — та й якби ж то лише вони. Й переконати їх ніхто не квапиться. (Дуже сподіваюся, що пан Стець у разі нашої з ним зустрічі потисне мені руку — адже я зараз виконую його роботу.)

А ще якийсь біс повсякчас нашіптує: «Гаразд, хай це був не переворот — а що ж тоді?» Й отут доводиться тільки розвести руками. Бо «переворот» — це чіткий політологічний та державно-правовий термін. «Майдан» — ні. «Перемога народу» — тим паче ні. «Революція» — так, та лише за однієї умови: коли поруч зі словом «революція» є визначення, що політично та юридично її характеризує. Не образно-художнє, а термінологічне визначення. Ну хіба ж не дивно: от уже протягом трьох років ані влада, ані спільнота інтелектуалів не сформулювали й не поширили антитезу визначенню «переворот», юридично-політологічну кваліфікацію подій початку 2014 року? Мовчання — знак згоди, то виходить, що наші владоможці та світочі суспільних наук також вважають, що це був переворот, тільки про це не варто казати вголос?

Скандал, що стався тепер, мав неодмінно статися рано чи пізно.

Отже, чи був Майдан переворотом? Якщо й так, то дуже дивним. Адже як зазвичай відбуваються державні перевороти? Відповідь: миттєво. Неочікувано. Змовники таємно скидають владу й уже за фактом про це оголошують. Саме так (хай і невдало) відбувалося в Туреччині цього року. А в Україні? «Змовники» понад три місяці стояли на Майдані, причому стояли відкрито, гинули й зазнавали поранень, й аж потім узяли й улаштували «переворот»? Ні, так зазвичай не буває.

Далі. Хіба ж Януковича заарештували? Або виставили з президентського палацу в самих лише домашніх капцях? Ні. Коли майданівці прийшли до Межигір'я, там нікого не було. Натомість були сліди знищених документів, частину документів виловили у дніпровській воді або знайшли в інших «непрофільних» місцях. Усе це — дуже важливі деталі, бо вони свідчать про плани та наміри Януковича на той момент. Зокрема, ймовірно, про наміри не повертатися. Окрім того, є загальновідомі свідчення, що в Межигір'ї майно Януковича завантажували на машини протягом кількох днів. І якщо вірити цим свідченням, виходить, що тодішній президент мав свідомий і заздалегідь підготований план залишити Україну, це не було миттєве рішення — зрештою, вантажівки з майном треба було кудись спрямовувати й, радше за все, заздалегідь домовлятися про кінцевий пункт «подорожі», й домовлятися на високому рівні. Дзвінки до Путіна та Медведчука, про що запитували в Януковича під час нещодавнього допиту, щонайменше, не спростовують припущення про підготованість утечі.

А це може свідчити: питання анексії Криму та війни в Донбасі на час утечі Януковича вже було в Москві вирішене, й таємний переїзд до Росії тодішнього українського президента був одним із пунктів приготування. Виникає й іще одне припущення: масові розстріли на Майдані відбувалися в той самий час, коли в Межигір'ї вантажили скарби Януковича. То чи не було їх учинено задля того, щоби зашкодити майданівцям навідатися до Межигір'я в «незручний» момент, утримати їх на Майдані, приховати приготування Януковича до втечі?

Так от, «заколотники» виявили, що президента немає ніде там, де йому належить бути за службовими обов'язками, місце його перебування невідоме й зв'язок із ним відсутній. Хоча президент не має права перебувати невідомо де й із вимкнутим зв'язком, тим паче у критичній ситуації, яка існувала в Україні на той момент. Не передбачено такого.

То що мали робити парламентарі за обставин безвісної відсутності президента? Співати хором: «Вернись, мы всё простим»? Чекати, поки Янукович дасть про себе знати — й коли так, то як довго чекати? Зауважмо: одними з найперших актів парламенту були призначення виконувача обов'язків президента (не президента, не імператора, не вождя, а звичайного в. о.) та призначення президентських виборів. Так, було змінено керівництво парламенту — але в бездоганно конституційний спосіб, тут не прискіпатися за всього бажання.

То чи був «антиконституційний переворот»? Задля того, щоби дати відповідь на це запитання, треба відповісти на інше запитання: чи було конституційним правління Януковича? І навіть якщо залишити за дужками досі не доведені в судовому порядку звинувачення в організації масових убивств під час Майдану, в численних майнових злочинах, відповіддю однаково буде «ні». Бо щойно прийшовши на президентську посаду, Янукович неконституційним чином змінив саму Конституцію, надавши собі більше повноважень. Причому що мало статися, коли попередній варіант конституції оголосили неконституційним? Влада мала тут само оголосити нечинними, юридично нікчемними всі законодавчі та інші нормотворчі правові акти, що грунтувалися, логічно випливали саме з того варіанту Конституції, який було оголошено неконституційним. Можливо, з подальшим юридичним переоформленням, тобто ухваленням аналогічних актів, але виходячи вже з нової редакції Конституції. А цього зроблено не було. І з того моменту Конституція України перетворилася на умовність, а питання конституційності або неконституційності — на невизначеність.

З іншого боку, факт неконституційного правління президента Януковича давав громадянам повне КОНСТИТУЦІЙНЕ право припинити скоюваний президентом злочин. Але як було насправді? Після звірячого розгону студентів наприкінці листопада Майдан висунув вимогу відставки міністра внутрішніх справ. І це була цілком конституційна вимога. Далі, з усе новими й новими актами насильства проти майданівців, вимоги збільшувалися: відставка прем'єр-міністра, повернення до варіанту Конституції 2005 року, скасування «законів 16 січня», відставка уряду й призначення нового, проголошення президентських виборів. Усі ці вимоги були бездоганно конституційними.

Вимоги відставки Януковича теж лунали серед майданівської спільноти, але офіційно їх до останнього висунуто не було — та й вимога піти у відставку теж неконституційною аж ніяк не є, як не є й спробою перевороту. Лише коли почалися масові розстріли, стало зрозумілим: усі домовленості Януковича є порожнім звуком, спробою виграти час та обдурити суспільство. Коли почалися масові розстріли, Янукович став суспільно небезпечним.

Усе це є загальновідомим, треба було його просто систематизувати й зібрати докупи. Усе це — тільки набагато детальніше, не в обсязі статті — мало (мусило!) бути наявним в інфопросторі вже два з половиною роки тому. Усе це мало не зникати з публічних виступів високих державних посадовців, а експерти з державного права мали днювати й ночувати в телестудіях. Лише задля того, щоб обгрунтовано довести: антиконституційного перевороту не було. Лише задля того, щоби вибити козир із рук російської пропаганди та її «довірливих вілкулів». І може, замість залишати студію, гостям «Чорного дзеркала» краще було би публічно, тут само, у студії, на очах телеглядачів розвінчати тезу про «антиконституційний переворот»? Не задля Вілкула — задля аудиторії, задля обдурюваних вілкулами глядачів.

Фото: скріншот з YouTube-трансляції «Чорного дзеркала»