21 листопада 2016 року перед українськими теленовинарями стояло непросте завдання. Непросте, бо подвійне. З одного боку, треба було висвітлити акції, присвячені третій річниці Революції Гідності; з іншого – згадати про самі ті події. І якось усе це поєднати – бажано, інформативно та об’єктивно.

Різні телеканали вирішили проблему по-різному.

Перший Національний, природно, присвятив річниці чималу увагу. Навіть станом на полудень 22 листопада на сайті каналу висіла заставка зі знаменитим фото Євромайдану «під ліхтариками» та написом «День Гідності та Свободи».

Відповідна плашка в кутку екрану зберігалась у тематичних програмах, до переліку яких увійшла навіть «Вечірня казка» з Сашком Лірником. По щирості, не можна сказати, що це було зайве. Як учив іще Шпенґлер, патріотизм починається з молодших класів школи; відтак, «Вечірня казка» видається цілком прийнятним варіантом для патріотичної пропаганди.

Чого насправді забракло «першій кнопці», то це – всебічної аналітики. Без образ, але ні іноземні посли в програмі Олександра Зінченка про «оксамитові революції», ані спеціалізований випуск програми «ПроГоловне» Олеся Терещенка «не тягнули» на відповідний рівень. За всієї поваги до гостей останньої програми (Єгор Соболєв, Ірина Солошенко та Микола Тихонов), це був трохи не той, як кажуть, рівень. І гасел, і «live stories» за ці три роки українці наслухалися достатньо. Перший Національний міг би – мусив би! – вдатись до чогось більшого. Наприклад, добитись присутності в студії людей, які справді приймали тоді рішення – ну, або вважали, що вони їх приймають.

Канал «1+1» підійшов до питання ширше – хоча й не факт, що глибше. Як і має бути в телеканалу, що належить ображеному Петром Порошенком Ігореві Коломойському, новини акцентували увагу на протистоянні мітингарів та правоохоронців, а там, де акцентувати було нічого, наголошували на темі Міжнародного суду над Януковичем – із прозорим натяком, що, ось, навіть міжнародні юридичні органи вже нарешті перейнялися нашим попереднім режимом, і тільки рідна влада, що прийшла на хвилі Майдану, й не чухається.

В сюжеті «ТСН», випуск якого вела Юлія Бориско, йдеться про особисту драму родини, що втратила годувальника під час боїв на Майдані. Водночас таврувалися так звані «протестувальники» під Нацбанком; цьому було приділено чи не більше часу, ніж жертвам міліції. Окремо ведуча повідомила про запалені мітингувальниками  шини, для чого було пряме включення Олександра Шилка. «Під гарячу руку дісталося також салону краси», - повідомив Олександр. Загалом тон сюжету був цілком виправдальний стосовно дій мітингувальників.

Телеканал «Інтер» у програмі «Подробиці» о 20-й годині не перенапружувався з висвітленням Революції Гідності – й було б дивно, якби було інакше. Новини почалися з офіційного повідомлення про ситуацію на фронті – що, загалом, притаманно всім українським телеканалам, але ж не в такий день. Цього разу «Інтер» випустив в ефір цілий сюжет про волонтерів, які допомагають армії, ба й навіть включив туди синхрон з Авдіївки, де кількадесят людей відзначили День Гідності перед пам’ятником Тарасові Шевченку.

Також у новинах повідомили, що НАТО та ЄС допоможуть Україні обладнати кордон із Білоруссю, а, крім того, Євросоюз на грудневому самміті подовжить санкції проти Росії ще на півроку («новина», про яку ще півроку тому не знав тільки той, хто не знає англійської).

Водночас, «Інтер» повідомив про «пам’ятний день» Революції. В траурних тонах. З одного боку, на відміну від багатьох інших каналів, «Інтер» зробив репортажі з південно-східних регіонів: Дніпро, Кропивницький, Запоріжжя, Одеса. Але, повторюся, загальний тон був траурний: мовляв, люди гинули невідомо за що.

«5 канал», який уже понад 10 років гордо примірює на себе звання «Перший незалежний», обійшовся без пієтету до пана Президента, за що йому (каналові) шана й повага. Натомість «5-й», чи не єдиний з усіх, показав, як і звідки виникли шини, що їх потім палили на Майдані. Колись ці кадри увійдуть у золотий фонд української документалістики.

Загалом, «5-й» діяв у чіткому стилі західної преси: трансляція фактів без пояснень. Кожній події 21 листопада був висвячений сюжет, але роз’яснень не передбачалося. Дивіться, що було і як було – а от ЧОМУ було, не ваша справа. Класика репортерства.

Канал «ICTV» виявився чи не найщедрішим на матеріали щодо річниці Революції. Включення експертів та політиків, прямі ефіри, ток-шоу «Свобода слова». На жаль, чи не всі ці ефіри чомусь заблоковано на Інтернет-сервісах через «недотримання авторських прав». Проте вже зі списку програм очевидно, що більша частина інформації бралася з Інтернету та соцмереж.

Відмінно від усіх учинив «канал 112», який на своєму сайті в одну рубрику поставив і новини, й гостьові студії, й авторські блоги, і промову президента, і ще купу всього. Загалом, такий підхід себе виправдовує. З іншого боку, ставка на суто інформаційне мовлення заганяє «112-й» в несподівану пастку: експертів, новин та аналітики не може бути достатньо для цілодобового інформаційного мовлення – а нічого іншого не передбачено форматом. Колись у цю пастку вже втрапив «5-й канал», але миші, за старовинним анекдотом, продовжують їсти кактус.

Загалом, вітчизняне телебачення висвітлювало річницю Революції так, як і має це робити телебачення. Тобто – стисло, без аналітики і без сантиментів. Така вже є природа телебачення. У кожному разі, ті, хто був на Майдані три роки тому, згадали це по-своєму.

Заглавне фото: Інна Соколовська, Styler - РБК-Украина