Чому створили комісію з протидії пропаганді?

Нині як ніколи актуальна проблема пропаганди, яка з усіх шпарин проникає в журналістський простір, попри декларування прихильності професійним стандартам. Це стосується як країн старої Європи, так і нашого пострадянського простору. А тим більше держав, які мають різні конфлікти та використовують ЗМІ в «інформаційних війнах». Та не лише держави відповідальні за поширення пропаганди, адже її підтримує широке коло громадськості, політичних діячів, та й самих журналістів.

Тож аудиторії все важче розрізнити професійну журналістику й пропаганду, а це дає можливість не тільки маніпулювати громадською думкою, але й навішувати ярлики на журналістів. При цьому ніхто не сумнівається, що професійна журналістика та пропаганда — речі несумісні.

Два роки тому, під час зустрічі представників Мережі органів медійного саморегулювання, було прийнято рішення створити міжнародну структуру, яка би розглядала скарги на порушення професійних стандартів журналістами та ЗМІ, пов'язані з поширенням найбільш агресивних та шкідливих для суспільства форм пропаганди: національної та расової ворожнечі, розпалювання війни, переслідування за політичні погляди та інше. Не секрет, що значною мірою створення цієї структури було пов'язане з поширенням такої пропаганди в російських та українських ЗМІ, які опинилися в епіцентрі інформаційної війни, що виникла внаслідок окупації Криму та військової агресії на сході України.

Комісія з протидії пропаганді є суто професійним органом саморегуляції, який не підмінює державних органів, а має слугувати виключно захисту професійних стандартів у журналістиці. І в цьому його ключова відмінність від організацій, що можуть виступати органами цензури в ЗМІ.

Як працюватиме комісія з протидії пропаганді?

Повноваження Консультативної комісії з протидії пропаганді обмежені виключно розглядом скарг, пов'язаних із пропагандою, а її рішення матимуть рекомендаційний характер. Звісно, багатьом такий мандат цього органу саморегуляції може здатися недостатнім для надійного заслону поширенню пропаганди, проте варто взяти до уваги кілька моментів.

По-перше, взагалі досить важко було створити структуру, яка би на міжнародному рівні займалася протидією пропаганді. В основному через те, що її можуть використати для переслідування ЗМІ або окремих журналістів. Тож переговори щодо мандата й формату роботі цієї комісії тривали кілька років за активної участі представників Ради Європи.

По-друге, важливо було домовитися про участь у роботі цієї комісії представників усіх органів саморегуляції ЗМІ тих країн, які нині безпосередньо або опосередковано втягнуті в інформаційні війни (наприклад — Росії). Таким чином, якщо скарга, наприклад, надійде на поширення пропаганди в російському ЗМІ, то рішення комісії визнаватиметься органами саморегуляції в цій країні.

По-третє, щоб уникнути конфлікту інтересів та звинувачень національних органів саморегуляції у підіграванні, наприклад, державним органам чи впливовим політичним силам, прийнято правило, що представник країни органу саморегуляції, який подає скаргу, та країни, на яку подають скаргу, — не беруть участі в голосуванні за рішення комісії з протидії пропаганді. Таким чином рекомендаційне рішення прийматимуть нейтральні представники країн. І це дає надію на прийняття справді об'єктивних рішень відносно скарг, які надійдуть на розгляд.

Рекомендації комісії обов'язкові для поширення органами медійної саморегуляції всіх країн, що її створили.

Представником від Комісії з журналістської етики України в комісії з протидії пропаганді на цей момент призначено автора цієї публікації — Сергія Гузя, головного редактора тижневика «Наш репортер» (м. Камянське, Дніпропетровської області). В подальшому КЖЕ може призначати для розгляду скарг будь-якого іншого представника або ж залучати відповідних експертів та фахівців.

Як подати скаргу?

Будь-який громадянин України або вітчизняна організація можуть подати скаргу через Комісію з журналістської етики України. Нагадаю, скарга має стосуватися виключно поширення пропаганди у ЗМІ й може стосуватись як вітчизняних ЗМІ, так і іноземних.

Скарга має бути вмотивована й містити копії публікацій чи посилання на програми ефірного мовлення. До розгляду Комісії з протидії пропаганді приймаються лише скарги, що надійшли до вітчизняного органу саморегуляції не пізніше трьох місяців, а оскаржуваний матеріал поширений не пізніше шести місяців (тобто до розгляду приймаються актуальні скарги).

На першому етапі скаргу розглядатиме Комісія з журналістської етики (наприклад, якщо вона стосуватиметься українських журналістів або ЗМІ), яка прийматиме рішення про відповідність скарги для передачі в комісію з протидії пропаганді. Остання має місяць для попереднього розгляду скарги і ще місяць — на ухвалення остаточного рішення.

Детально регламент розгляду скарг приписано у спеціальному документі, схваленому всіма представниками Мережі органів медійного саморегулювання.

Найближчу зустріч представників Мережі заплановано на лютий 2017 року в Кишиневі, де вперше планується розглянути всі практичні аспекти роботи Комісії з протидії пропаганді, та за необхідності внести корективи в її роботу зі скаргами.

Тож охочі оскаржити роботу конкретного журналіста чи ЗМІ, що поширюють пропаганду національної, расової або інших форм ворожнечі, вже тепер можуть звертатися до Комісії з журналістської етики, щоби скарга вчасно надійшла до розгляду зазначеним міжнародним органом медійної саморегуляції.

Адреса для надсилання скарг: 01001, Україна, м. Київ, вул. Хрещатик, 27а. Комісія з журналістської етики України.

Додаток

Рекомендації

Мережі організацій медійного саморегулювання (МОМС)

щодо поширення пропаганди в ЗМІ

Національні органи медійного саморегулювання, члени Мережі організацій медійного саморегулювання (МОМС) стурбовані зростанням числа пропагандистських матеріалів у ЗМІ, поширюваних як національними, так і міжнародними мовниками й видавцями, включаючи державні, публічно-правові та приватні. У контексті даного документа під пропагандистськими розуміються журналістські матеріали будь-якого жанру:

- які містять мову ворожнечі, ненависті, дискримінацію, расизм, шовінізм, прославляння війни й тероризму, які поширюють ксенофобію;

- вдаються до маніпулювання фактами в політичних цілях;

- експлуатують теми підвищеного громадського інтересу і зловживають довірою громадян до засобів масової інформації взагалі й до журналістики та журналістів зокрема.

Проблема пропаганди особливо зачіпає ті обрані в якості об'єкта країни, де закордонні ЗМІ, що є ініціаторами пропагандистського впливу, мають традиційно стійку аудиторію.

Члени МОМС із глибоким занепокоєнням зазначають, що загроза поширення пропагандистських матеріалів у засобах масової інформації, тобто в зоні професійної відповідальності редакцій і журналістів, становить серйозну небезпеку як для свободи вираження, так і для інформаційних прав громадян. Використання ЗМІ як інструменту пропаганди спостерігається повсякденно. При цьому сама пропаганда стає все жорсткішою й цинічнішою.

Члени МОМС констатують, що ЗМІ та їхні представники все частіше виявляються втягнутими в агресивні пропагандистські кампанії, поширюючи в традиційних і нових медіа під виглядом авторських і редакційних матеріалів відверто маніпулятивний контент, який суперечить загальноприйнятим стандартам та етичним принципам професії, підриваючи віру аудиторії в незалежність редакції й чесність, відповідальність журналіста.

Члени МОМС вважають, що жодні цілі не можуть бути виправданням маніпулювання громадською думкою, поширення відвертої брехні або ж напівправди, що імітує достовірність факту й точність передачі думки.

Члени МОМС виходять із того, що порушення основ журналістської етики неминуче веде не лише до зростання недовіри громадян до сумлінних ЗМІ, професійних журналістів і журналістських організацій, а й до посилення державного впливу на ЗМІ, політичного втручання в діяльність конкретних редакцій аж до реального й суттєвого обмеження права ЗМІ на вільне поширення інформації. Ситуація прямої або непрямої залученості ЗМІ в пропагандистську машинерію є загрозою для безпеки ЗМІ й журналіста, а також підриває можливість виконання ними своєї соціальної місії, включаючи захист громадських інтересів.

З огляду на сказане, організації — члени МОМС закликають журналістів, редакторів, власників ЗМІ, всіх тих, хто несе відповідальність за редакційний контент і його поширення, керуватися у своїй роботі основними професійними стандартами й забезпечувати на практиці:

- актуальність, достовірність, релевантність новин та їхнього висвітлення: надання громадянам правдивого, повного і зрозумілого звіту про поточні події в тому контексті, в якому вони набувають форми;

- сумлінність, професійну чесність, право журналіста дотримуватися своїх поглядів;

- відділення журналістського матеріалу від будь-якого іншого, здатного нести пропагандистське навантаження або меседжі маніпулятивного характеру;

- неприйняття будь-яких цензурних обмежень, захист права громадян на отримання об'єктивної інформації.

Організації — члени МОМС переконані в тому, що редакції ЗМІ зобов'язані утримуватися від поширення будь-яких прямих або непрямих дискримінаційних, ксенофобських заяв і повинні запобігати появі публікацій, що містять наклеп, образу, приниження, применшення гідності громадян за ознаками расової, мовної, релігійної, етнічної та статевої приналежності, що поглиблюють соціальну, політичну або іншу нерівність.

Організації — члени МОМС вважають, що засоби масової інформації:

- зобов'язані уникати тиражування пліток, поширення повідомлень, що базуються на неперевірених даних і спрямовані на провокування скандалів, запуск маніпулятивного контенту. Коментарі жодним чином не повинні вбудовуватися в новинну частину інформаційного матеріалу. Від ЗМІ, який вважає, що інформація, яку об'єктивно не можна перевірити, але яка, тим не менш, заслуговує на поширення, очікується відповідне повідомлення аудиторії;

- не мають права маніпулювати зображенням або звуком із тим, щоби вибір слів або інших засобів вираження, зміни інтонації, зміщення акцентів або редакційна обробка призводили до навмисного спотворення сенсу або цінності повідомлення;

- зобов'язані переконатися, що кожен компонент новин містить тільки й виключно факти, що відповідають дійсності. У новинному повідомленні повинно бути надано посилання на незалежні джерела, які підтверджують інформацію;

- повинні уникати «підгонки» даних і фактів із метою спотворення реального стану речей. Визначаючи ступінь важливості окремих складових інформаційного повідомлення, ЗМІ мають прагнути подавати новини неупереджено та об'єктивно, проводячи різницю між істотним і другорядним або ж менш значущим за характером;

- зобов'язані негайно інформувати аудиторію про кожну ситуацію виходу в світ повідомлення, що містить викривлену інформацію, приносячи вибачення в тих випадках, коли в підґрунті такої ситуації лежить редакційна помилка.

Організації — члени МОМС виділяють наступні основні ознаки пропаганди:

- «об'єктне» ставлення суб'єкта пропаганди до конкретної людини, соціальної групи, суспільства в цілому;

- цілеспрямоване зведення багатовимірного — до двовимірного, багатоколірного — до чорно-білого; звуження поля особистого морального вибору й відповідальності за вибір;

- наявність чіткої мети, що підлягає реалізації та являє собою очікуваний результат впливу медіа на «об'єкт», — із певною зміною (або підтриманням) «картини світу» в його свідомості; в ідеалі — з переведенням нав'язаних уявлень у вчинок та образ дій;

- цільовий відбір фактів, що працює на жорсткий «сценарій», активне застосування дезінформації, маніпулювання фактами, статистичними даними, думками, зокрема й експертні, або зсув акцентів там, де пряма дезінформація видається неможливою;

- дія за логікою «мета виправдовує засоби»; використання засобів і методів, часто-густо несумісних із такими цінностями, як чесність, правдивість тощо;

- виявлення, створення або домальовування «образу ворога»; внесення в масову свідомість і підтримання в ньому поділу на «ми» й «вони»;

- формування переконання в моральній виправданості будь-якого вчинку по відношенню до «ворога», зокрема «внутрішнього ворога», зокрема ворога потенційного, зокрема до особи, недостатньо лояльної до інституцій, інтересів та ідей, що домінують у суспільстві;

- повсякденна повторювана послідовність вкидання в громадський дискурс тем, прикладів, образів; зазвичай звернення до суб'єктивно витлумачених традиційних цінностей як до єдино стійких, а тому чільних у нестійкому світі;

- апелювання переважно до емоцій, почуттів, а не розуму, гра на страхах та упередженнях, активне використання історій про злодіяння і звірства;

- робота «під прикриттям журналістики», прагнення відігравати роль первинного джерела новин;

- фабрикування ознак надійності, зокрема джерел інформації;

- формування лояльності адресата маніпулятивного впливу до системи інститутів, інтересів та ідей, яким служить суб'єкт пропаганди.

Фото: chrismartinwrites.com