Часом складалося враження, що Президент відповідав не зовсім на ті запитання, які йому було поставлено, а на якісь свої — запитання окремо, відповіді окремо. Так було, наприклад, коли Президент почав розповідати, що цілий рік самітів у нормандському форматі не було й від дорожньої карти всі відмовлялися, — як на погляд вашого автора, надто розтягнуто це було. Часом переконливо спростовуючи аргументи опонентів та наводячи свої власні, на підтримку своєї позиції, в інших ситуаціях Порошенко не наводив аргументів і не згадував про речі, які, здавалося б, лежать на поверхні.

Із іншого боку, коли часом журналісти перепитували, Порошенко просив зачекати. Бо коли він розповідав конкретно, по темі й детально, він розкладав усе по поличках, тоді як йому пропонували стрибати з питання на питання.

Тривало інтерв'ю зовсім трохи більше за півгодини — все ще не дуже форматний, як за нашими традиціями президентських виступів, брифінговий хронометраж. Тематика теж була вузькою — підсумки берлінського саміту та перспективи мінських домовленостей. Плюс наостанок, як бонус, коротка відповідь на запитання про власну е-декларацію: Президент пообіцяв протягом дев'яти днів її заповнити й сказав, що йому вона теж не подобається, бо є недосконалою, ото й усе.

Варто відзначити трохи кумедну деталь: наприкінці інтерв'ю Порошенко подякував журналістам за те, що були лаконічними, й перепросив, що сам лаконічним не був: «Треба було пояснити». Натомість розпочав першу відповідь Президент дуже вже здаля: «Добре, що запитали... щоб усе було прозоро... перший серед лідерів нормандської четвірки... дав доручення міністру закордонних справ виступити в парламенті», — надто вже довгою вийшла в Порошенка передісторія, надто вже затягнутою.

Зрозуміло: як і будь-якій людині, Президентові потрібен був розігрів, налаштовування на тему. Але ж тема ця сьогодні — скрізь, і це був далеко не перший його виступ стосовно неї! Усе ж таки за обмеженого хронометражу прибрати все зайве, малозначуще й зекономити час для суттєвого — чи це не вкрай потрібне професійне вміння? Бо ж у глядачів може скластися дуже невигідне для Президента враження, що йому просто немає чого сказати по суті й він тягне час — і це за умов, коли, як згодом виявилося, сказати є що!

Ну а схильність Президента до легкого, якогось дитячого «подивіться всі, який я молодець» — вона щоразу менше змушує посміхатися. При цьому варто відзначити ділову, зовсім трохи неформальну тональність бесіди: не було й не буває в Порошенка ані самозакоханості й зверхності Януковича, ані менторства Ющенка, ані вигляду володіння «вищим знанням» Тимошенко. Рівність у поведінці — от що чергового разу продемонстрував Петро Порошенко.

Отже, що було добре. Порошенко розповів, що спочатку він зустрічався з Ангелою Меркель та Франсуа Олландом, а вже потім усі троє зустрілися з Владимиром Путіним. І ця деталь красномовно змалювала диспозицію сил на саміті. «Росія намагалася натягнути на себе роль посередника», — слушне зауваження; зі слів Президента стало зрозуміло, що це Росії не вдалося.

Детальною була розповідь про підсумки саміту — з логічними висновками, з не менш логічними оцінками. Детально зупинився Президент на користі від мінських угод, на позитивних результатах — із порівнянням кількості жертв до та після, із наведенням кількості звільнених заручників.

Не менш переконливими були аргументи, що буде, якщо Україна вийде з мінського процесу — санкції проти Росії припиняться, підтримка України зникне. Нагадав Президент і про те, що воєнного вирішення проблеми немає, й про жертви, з якими ці спроби могли би бути пов'язані.

Узагалі, ця частина була найвдалішою, найемоційнішою й найпереконливішою. Навіть темпоритм бесіди помітно пожвавився! Порошенко звинуватив критиків Мінська, що вони, вимагаючи вийти з мінських угод, так і не пропонують альтернативи: що натомість. Заперечив він і те, що західні партнери на Україну буцімто тиснуть, і заперечив логічно. Аж навіть подумалося: а чи не є теза про тиск російським вкиданням — адже саме Росії конче потрібно встановити між українцями та ЄС стіну недовіри! Треба визнати: Порошенко був переконливіший за критиків Мінська.

А от що було недобре: протягом усього інтерв'ю жодного разу не пролунало слово «компроміс». Так, коли йде війна, це слово — не надто доречне, але ж як інакше пояснити деталі мінських угод, як не цим словом? Без нього, на жаль, усі пояснення виходять не такими переконливими, якими могли б. У будь-якому разі, коли йдеться про відновлення миру, без компромісів, бодай у технічних деталях, не обійтися. Скажімо, щодо порядку встановлення контролю над кордоном. Бо в іншому разі, без бодай маленьких знаків того, що її позицію теж враховують, Росія просто не стала би розмовляти — погляньмо на речі реально. Не пояснив Порошенко й того, чому раніше він змальовував порядок встановлення українського контролю над кордоном дещо інакше.

Можливо, з якихось вищих дипломатичних мотивів, але Президент не роз'яснив багатьох речей. Не згадав, наприклад, про ще одну сторону конфлікту — населення окупованих територій. Як і взагалі представники влади, як і, за дуже рідкісними винятками, ЗМІ. Як то кажуть, «тенденция, однако». Так, це населення введене в оману, так, обдурене. Так, коли офіційно немає війни, немає й жителів окупованих територій. Довелося неодноразово бачити у ЗМІ: якби не російська пропаганда, війна не розпочалася б. Безумовно, не розпочалася б — але станом на сьогодні вона розпочалася, й цього вже не переграти, не відмотати назад. Тож ми мусимо дивитися, як виправити становище, яке вже є, а не жити в царині «якби ж то». Й, як на погляд автора, саме якщо не відновленню, то зародженню довіри місцевого населення й мають сприяти вибори, на яких наполягають, зокрема, західні партнери. От без цієї констатації всі викладки Порошенка сильно втрачали в переконливості.

Й невеличка ремарка вбік від безпосередньої теми. Й політики, й ЗМІ розглядають питання в по-дитячому максималістичній площині — ухвалювати закон про вибори в Донбасі чи не ухвалювати. А річ же в тім, що саме буде написано в тому законі! Зрештою, Україна зобов'язалася провести там вибори, а не визнати чинними вибори або псевдовибори, які проведе будь-хто! Й у цьому й полягає відповідь: вибори стануть можливими лише тоді, коли Україна й справді зможе провести їх. Але, як на суб'єктивний погляд вашого автора, ретельно напрацьований закон має бути готовим бодай у другому читанні — так, щоб за сприятливої ситуації з ним не довелося тягнути або ухвалювати будь-який халтурний, який потім невідомо як аговкнеться.

На жаль, Порошенко ніяк не зупинився на темі, чому ці кляті вибори взагалі стали каменем спотикання. Чим і гарантував собі подальші порції нищівної критики за «зраду», а також подальші спекуляції непримиренних опонентів. Не кажучи вже про те, що, взагалі-то, він мав би змалювати плюси й можливі побічні ефекти й самих виборів, і такого, як приписано, порядку встановлення контрою над кордоном — і як цих побічних ефектів уникнути. (Оминаючи, звісно ж, те, що Росія, знаючи про наміри, могла б використати це знання проти нас.) Отоді б він переконав усіх, що має чітке уявлення, як діяти.

Порошенко: «У дорожній карті буде...». Укотре вже Президент обіцяє те, що вирішує не він або не лише він, що залежить не від нього або не лише від нього! Запитання журналістів: «А якщо Путін не виконає?». Порошенко: «Санкції будуть і продовжуватися, й посилюватися». І знову те саме: хіба ж це залежить від нього? А чи навіть від Меркель із Олландом? Упреться рогом який-небудь Кіпр — і все.

І ще одне: «Не обговорюється питання, продовжувати чи не продовжувати санкції, якщо не буде імплементовано (домовленості. – ДМ)». А якщо Путін зробить один-два суто символічних жести буцімто назустріч? «Туск обіцяв, що на засіданні Ради ЄС буде єдність». Але ж Рада ЄС — не політбюро, а Туск — не Брежнєв! Він не має на це влади, суверенітет — у країн-членів Євросоюзу!

Президент застеріг: той, хто хоче обміняти мир на території, не отримає ані миру, ані територій. Ішлося про критиків мінських угод, які буцімто хочуть віддати Донбас Росії. Але ж це не так — вони якраз наголошують, що мінські угоди неспроможні повернути окуповані території! Таким чином, Порошенко приписав своїм опонентам власну думку, яку блискуче й спростував. Класичний прийом дискусійних «хитрощів».

І нарешті. Чимало критиків звинувачують Порошенка в тому, що він зациклився на мінських угодах, які вичерпали себе. Так, узяти й вийти з цих угод — то повна дурня, але ж може бути й інший шлях — намагатися поступово переформатувати нормандський формат, розширити й доповнити його, розвинути, залучити нові сторони переговорів, нових союзників. Чому Порошенко не зупинився на цьому, на можливості або неможливості такого шляху?

Теми асоціації з ЄС та безвізового режиму з подачі журналістів виявилися зваленими до купи. Порошенко почав із того, що це — різні теми, але так їх у відповідях і не розділив остаточно, так до великої міри в «докупному» вигляді вони й залишилися.

Нинішнє інтерв'ю засвідчило: у комунікуванні Президента з суспільством почали проглядати тривожні симптоми, коли Президент, попри очевидні намагання й прагнення, не може відповісти саме на ті запитання, якими живе суспільство. А це може бути свідченням, що він починає занурюватися у власну реальність, послаблює відчуття суспільства. Й, коли так, це небезпечно. І в будь-якому разі залишається відкритим запитання: якою є мета таких інтерв'ю — щире й відверте доведення власної позиції та об'єктивної ситуації, а чи банальний самопіар, у будь-який спосіб видавання негативів за позитиви?

Фото: 112.ua