Огляди двох попередніх турів президентських дебатів у США виборчої кампанії-2016 читайте за посиланнями: перший тур, другий тур.

Третій, завершальний тур дебатів між Хілларі Клінтон та Доналдом Трампом (за Києвом це була ніч на 20 жовтня) розставив усе по своїх місцях. Як на мій погляд, такої переконливої перемоги Клінтон  не було в жодному попередньому турі. Клінтон сконцентрувалася й давала відсіч маніпуляціям Трампа (хай навіть, як на мій погляд, подеколи, все ж таки, недостатньо чітку відсіч), і на тлі цього некомпетентність і безпредметність багатьох реплік останнього була особливо очевидною. Компенсувати це Трамп намагався за допомогою самовпевненості, яку просто-таки випромінював, чим зайвого разу нагадував добре знайомого українцям Януковича й виглядав подеколи відверто комічно. Натомість Клінтон здавалася менше, ніж зазвичай, зануреною в себе й більш контактною.

Цього разу знову, як і в першому турі, модератор був один. Трохи більш ніж півторагодинний хронометраж було поділено на шість тематичних сегментів. На самому початку модератор попросив аудиторію зберігати тишу й не висловлювати гучно ані підтримку, ані несхвалення. Запитання, як і в першому турі, були від модератора; він попередив, що кандидати у президенти їх не знають. Кілька разів ставив він і уточнювальні запитання, спираючись на колишні висловлювання кандидатів. Чи лише здалося, що більше діставалося Клінтон? Цілком можливо: лежачого, як відомо, не б'ють.

Варто звернути увагу й от на що: всі три тури дебатів відбувалася в університетах.

Першою темою був Верховний суд: у запитанні модератора йшлося про напрями його розвитку. Тут варто звернути увагу на один момент, який для українців є недостатньо очевидним. Річ у тім, що президент Сполучених Штатів Америки має винятково великі повноваження. Й практично всі без винятку спроби інших країн, зокрема латиноамериканських, скопіювати політичний устрій США призводили до вельми тривалих і вельми жорстоких диктатур.

Америку від цього дотепер рятували демократичні традиції, а також ювелірно вивірена система стримувань і противаг, провідне місце в якій посідає якраз судова влада, зокрема й Верховний суд. І якщо Конгрес може виявитися залежним від президента хоча б унаслідок домінування тієї ж партії, яку представляє він (й от чому дуже важко переоцінити той факт, що відомі діячі Республіканської партії публічно відмовляють Трампові в підтримці), то судова гілка влади є апріорі незалежною, й підім'яти її під себе було б зовсім не легко. Це — практично остання барикада на шляху популістів із диктаторськими схильностями, які, як виявилося, й у Сполучених Штатах можуть видертися на саму гору: традиції, як виявилося, рано чи пізно теж можуть збоїти.

Різниця в підходах стала очевидною вже в перших відповідях: якщо Клінтон вела мову про загальні функції Верховного суду, то Трамп одразу звів питання до проблеми вільного володіння зброєю, а потім до теми заборони абортів. Так, ці проблеми сьогодні є в Америці винятково актуальними, але ж запропонована тема була набагато ширшою й глибшою, ніж ці партикулярні питання! Зводячи обговорення кожного разу до одного й лише одного аспекту, Трамп змусив Клінтон теж відповідати саме на нього. Й тут пролунав ще один тривожний дзвіночок щодо Клінтон: виявилося, її досить легко можна збити й змусити грати в нав'язану гру.

Так, вона однаково була переконливішою за Трампа, який фактично твердив і твердив варіації на тему однієї й тієї самої фрази. Але повернути дискусію до запропонованої теми в повному її обсязі колишній держсекретар не змогла, та й не надто намагалася.

У відповідях цього тематичного блоку визначилися  різниця в риториці кандидатів, яка потім виявлялася постійно. Клінтон: «Я маю розбіжності в поглядах із моїм опонентом». Трамп: «Я сподіваюся, що Клінтон не переможе».

Перехід на особистості був у Трампа рятівним засобом протягом усієї дискусії. Клінтон теж не стримувалася від звинувачень на адресу останнього, але цього разу дуже впадала в око відмінність: якщо Клінтон переходила до звинувачень після того або іншого висловлювання Трампа й стосовно цього висловлювання, то Трамп свої звинувачення витягав з рукава, й це було чітко у стилі «сам дурак». Клінтон: «Ми — країна іммігрантів, ми — країна закону». Трамп: «Вона взагалі ніколи нічого не досягає». Абсолютно хрестоматійний різновид дискусійного шулерства — перехід на «завжди» та «взагалі».

Клінтон: «Він (Путін. - Б.Б.) віддає перевагу маріонетці». Трамп: «Це ви — маріонетка!». «Маріонетка — сама ти маріонетка» - хіба ж не чудово?

Тематичний блок про іммігрантів. Трамп був прямолінійний: він ставив знак рівності між іммігрантами та злочинцями. Хоча такої кричущої суперечності, як у першому турі, в його словах уже не було: тоді він водночас називав іммігрантів злочинцями, а буквально через речення — жертвами злочинів, яких треба захищати, й так неодноразово. «Депортувати всіх, хто займається наркотиками!» - Клінтон так і не спитала, як це зробити на практиці: у своїй репліці вона побіжно змалювала обшуки й облави, але не зупинилася на тому, що стосунок людини до наркобізнесу треба довести, бо як інакше визначити причетних до нього.

Трамп про Путіна: «Я не знаю Путіна... Якщо ми полагодимо з ним — добре... Якщо разом будемо боротися проти «Ісламської держави» - теж добре». Трамп навіть не зрозумів, що сам, своїми вустами, змалював свою повну некомпетентність: так, він може не знати Путіна особисто — але ж є купа аналітичних матеріалів! Натомість він кілька разів зводив розмову до того, що «Путін був розумнішим за Обаму... Путін переграв Обаму... Асад виявився хитрішим і розумнішим за Обаму... Асад переграв Обаму... Путін був розумніший за неї (Клінтон. - Б.Б.) у Сирії, на кожному кроці». По-перше, диктатор у такій системі координат завжди буде «розумнішим» за демократа, бо диктатора ніщо не стримує. По-друге, Трамп повсякчас навішував на Клінтон звинувачення щодо дій Обами, хай навіть сама Клінтон заявляла, що не схвалює їх. Ще одна варіація на тему «сам дурак». Інша відповідь Трампа на розлогу й аргументовану репліку Клінтон: «Уже було неодноразово доведено: вона — брехуха!». Такий от був рівень.

Ще одне одкровення від Трампа: «Треба керувати країною так, як я керував корпорацією». Просто тобі Леонід Кучма та Юлія Тимошенко в одній особі. Ця репліка була відповіддю на слова Клінтон про те, що керувати країною та корпорацією — це різні речі; ці слова, своєю чергою, були відповіддю на слова Трампа: Клінтон має політичний досвід, але суцільно негативний (у чому — уточнювати не став), а от він успішно керував корпорацією.

І тут сталося неймовірне: Трамп почав стверджувати, що дані американської розвідки про події у Сирії є сфальсифікованими навмисне для того, щоби Клінтон виграла вибори! «Ви вірите Путіну більше, ніж нашій розвідці», - знайшлася опонентка. Але який же до болю знайомий прийом — за російською пропагандою, зокрема! Що ж до Трампа, то він чергового разу не зрозумів, що викрив себе сам. Звинувачення на адресу Клінтон на кшталт: «Це ви породили ІДІЛ!» лунали протягом усіх трьох турів. Хілларі Клінтон як новітня Усама бен Ладен — як вам таке? Трамп: «Така дурість, що «ми переможемо ІДІЛ». А треба було не допускати!». Ще один типовий прийом дискусійного шулерства — підміна теперішнього минулим, ніби його, минуле, можна переграти назад. Від відповіді, що робити з ІДІЛ тепер, Трамп ухилився.

І — Трамп про ЗМІ: «ЗМІ є настільки корумпованими, настільки нечесними... обробляють свідомість виборців». «Собрать бы их да сжечь»?

Насамкінець кандидатам було надано по хвилині, модератор поставив запитання: «Чому американці мають проголосувати за вас?». Клінтон розповідала про свою програму дій, Трамп — про те, яка погана Клінтон, як погано й там, і там, і там (і цим дуже нагадав типові виступи Олега Ляшка), і нарешті «переконливо» запевнив: «Я зроблю дуже багато. Більше, ніж зробила вона». І ще раз зверніть увагу: Трамп постійно порівнює реальні дії Клінтон (хай навіть викривлено, й хай навіть Клінтон не була президентом) зі своїми вкрай абстрактними й загальними планами та обіцянками. Дуже типовий популістський прийом, зовсім не оригінальний. «Я зроблю Америку великою вже сьогодні!». А Манафорт, а чи хто там, як виявляється, теж халтурник іще той! Бо «покращення вашого життя вже сьогодні» ми, українці, проходили сім років тому. Приємно, чорт забирай, відчувати, що Україна — на цілих сім років попереду Америки!

Цього разу дебати між Хїілларі Клінтон та Доналдом Трампом нагадували дебати між двома різними світами. Мабуть, приблизно в такий же спосіб дебатували б, якби таке сталося, Роналд Рейган та Юрій Андропов: із одного боку — аргументи, хай подеколи й недостатньо переконливі, з іншого — догми, штампи та самовпевненість.   

Й от саме тому до нинішніх виборів у США прикуто увагу всього світу: ніколи ще найбільша й найпотужніша демократія світу не була під такою загрозою, причому не ззовні, а зсередини. Розмивання демократичних традицій, відкидання, здавалося б, непохитних устоїв — от що ми всі бачимо в кампанії Трампа, й у перебігу дебатів зокрема. Причому розмивання не лише своїми руками. Ніколи ще не було такого, щоб чинний президент США так наполегливо закликав не голосувати за одного з кандидатів. Бо, коли вже казати чесно, що це, як не адмінресурс? Але що робити, коли загроза справді є реальною? Трамп поставив США у ситуацію, якої історія цієї країни ще не знала, а отже, й протидії їй іще не напрацювала.

Євгеній Кисельов писав після другого туру дебатів: Путін настільки відверто підтримує Трампа, що тим самим підставляє його — то чи насправді російський президент не прагне перемоги Клінтон? Зізнатися, після другого туру й у мене закрадалася подібна думка. У будь-якому разі, російська влада детально розбере дебати й помітить усі слабкі сторони Клінтон — і її невміння тримати удар, і невміння не дозволяти опонентові підмінювати тему й розмінювати її на дрібниці. Нема куди правди діти: подеколи Хілларі Клінтон видавалася надто легкою здобиччю.

А поява на президентських виборах Доналда Трампа — чи не є вона свідченням кризи американської політичної системи США, свого роду «втоми металу»? І навіть якщо Трамп не переможе — чи не стикнеться надалі ця країна з іншими, ще більшими загрозами деградації й руйнування самих її основ? Це була б тема для численних розвідок аналітичної журналістики, й української зокрема. Якби така журналістика існувала в нас у достатній кількості.

Фото: REUTERS/Mike Blake