Перший раунд дебатів між Хілларі Клінтон та Дональдом Трампом, претендентами на посаду президента Сполучених Штатів Америки, що відбувся 27 вересня, за оцінками більшості експертів, виграла Клінтон. Як на мою суб'єктивну думку, переможцем теж була вона — бо саме вона була переконливішою, предметнішою, конкретнішою й послідовнішою. Втім, не будучи громадянином США й не живучи проблемами цієї країни, я розумію, що моя думка про перебіг та підсумок дебатів може виявитися суто глядацькою й через те недостатньо адекватною.

Тож і спробуймо оцінити дебати лише з погляду ток-шоу — того ток-шоу, що має досить давні традиції й часто править за взірець інформаційного супроводу політичних змагань для інших країн.

Найперше, що впало в око, — це дуже своєрідний «дрес-код». Трамп був у «звичайному» костюмі й білій сорочці, от тільки піджак був увесь час розстебнутий, а краватка була яскраво-блакитною. Клінтон була у яскраво-червоному брючному костюмі — закритому, просто скроєному й без жодних прикрас — та в закритих чорних туфлях на низьких підборах. Зрозуміло: це був до певної міри призначений для телешоу гламур, бо де-небудь на офіційних заходах ані яскраво-блакитна краватка під розстебнутим піджаком, ані яскраво-червоний костюм не виглядали б надто доречно. Але це був гламур, дуже чітко дозований і, скажімо так, мінімізований. Такий, що загалом якщо й виходив поза межі офіційно-ділового стилю одягу, то дуже несильно.

А тепер пригадаймо наших політиків та особливо політикинь, якими вони з'являються на наших екранах, пригадаймо звичний для наших політичних ток-шоу парад мод і зачісок. Та й не лише для ток-шоу — тиждень тому ваш автор був на вельми офіційній дискусії кандидатів на посади членів ЦВК й вельми здивувався: серед шести кандидатів було дві жінки, й вони ніби змагалися, в кого вищі підбори. Але ж це була не вечірка й навіть не корпоратив! А потім ми обурюємося проявами сексизму.

Інша особливість американських дебатів: судячи з численних публікацій ЗМІ, навряд чи пані Клінтон та пан Трамп плекають надто теплі почуття одне до одного; але, принаймні формально, вони намагалися не показувати ворожості. Входячи до студії, вони, усміхаючись одне одному, ввічливо привіталися, потиснули одне одному руки, а Трамп навіть поплескав Клінтон по плечу. (Завважте: поплескав по плечу, а не поцілував ручку, як подеколи трапляється в наших ток-шоу.) Висловлювання одне про одного також були ввічливими й, принаймні формально, шанобливими. Навіть під час дискусії, висуваючи одне одному звинувачення, претенденти робили це у ввічливій формі, щоби це якомога менше нагадувало навішування ярликів.

До речі, з багатьох коментарів можна було зрозуміти, ніби Клінтон і Трамп тільки й робили, що звинувачували одне одного. Але якщо переглянути цей раунд дебатів повністю, виявиться: прямі звинувачення, можливо, найбільше запам'яталися, але посідали досить незначне місце в загальному обсязі мовленого.

Дональд Трамп, шоумен та комік, перед виходом до трибуни мав досить кумедний вираз обличчя — це показали крупним планом. Але, щойно вийшовши, він став серйозним і відвертої гри на невибагливу публіку надалі собі не дозволяв. «Послідовником Жириновського» він аж ніяк не був.

Й посмішки, й рукостискання — це гра? Так, у даному разі, радше за все, гра. Але все це мало підкреслити: перед глядачами — опоненти, а не вороги, і їхнім завданням є знайти істину, а не розчавити й розмазати одне одного. Улюблену нашими ток-шоу скандалізацію було зведено до найменшого можливого мінімуму — як завжди у президентських дебатах в США, але навіть за участі такого кандидата, як Трамп.

Що стосується модератора, то, по-перше, він розпочав дебати з того, що запевнив: вони відбуваються не комерційним і не партійним коштом. По-друге ж, він повсякчас нагадував учасникам (частіше Трампові) про попередні висловлювання й змушував (теж переважно Трампа) відповісти на поставлене запитання щоразу, коли відповідь була нечіткою й нагадувала спроби з'їхати з теми.

Регламент був таким. Увесь раунд тривав півтори години. Дебати було розбито на три тематичних сегменти — досягнення процвітання США, напрями розвитку країни та гарантування її безпеки.

Одні й ті самі запитання стосувалися обох кандидатів, їм було надано по дві хвилини на відповідь. (Треба зауважити: під кінець обоє час від часу порушували цей пункт регламенту, але модератор послідовно намагався закликати кандидатів до порядку.) Наприкінці кожного сегмента була вільна дискусія між обома претендентами.

Отут важливо зауважити одну деталь: фактично на вільну дискусію перетворилася більша частина першого раунду. Бо більшість мовленого претендентами — це були «відповіді на відповіді»: після того, як кожен із двох виголошував свою відповідь на поставлене модератором запитання, Клінтон і Трамп отримували можливість оцінити відповідь опонента й заперечити тези, що пролунали, показати вади й можливі побічні наслідки виголошених опонентом ідей. Власне, виглядало все так: по дві хвилини «домашніх заготовок» — і далі вільне обговорення. Так, подеколи траплявся перехід на особистості — у Клінтон частіше й відвертіше.

Це ані найменшою мірою не нагадувало читання доповідей та співдоповідей, на яке перетворювалися всі без винятку передвиборчі дебати на українському телебаченні. Це ані найменшою мірою не був потік монологів, на який перетворюються наші традиційні телевізійні ток-шоу. Це був діалог, справжній діалог, у якому кандидати просто не могли увесь час вдавати з себе тих, ким вони не є, — вони ЗМУШЕНІ БУЛИ постати перед глядачами собою справжніми.

І якщо в «заготованих» двох хвилинах Трамп виглядав конкретнішим за Клінтон із її занадто загальними тезами, то під час дискусії беззастережну перемогу здобувала Клінтон, аргументовано викриваючи популізм Трампа.

Зайве й казати, що така форма проведення дебатів унеможливлює роздавання завідомо нереальних обіцянок. У такому форматі дебатів неможливим є Олег Ляшко, неможливою є Юлія Тимошенко. Власне, ані Трамп, ані Клінтон і не давали обіцянок у звичному нам вигляді, вони не обіцяли всім і одразу «щастя, здоров'я та успіхів в особистому житті». Вони не казали: оберіть мене — й усе стане добре. Вони вели мову про динаміку розвитку: стане краще — стане гірше, підкреслюючи тим самим безкінечність розвитку. Не подолати злочинність, а зменшити її; не покінчити з расовими проблемами, а об'єднати громади. І спало на думку: наші політики і в ток-шоу, й у дебатах, по суті, обіцяють нам той самий комунізм, наявність кінцевої точки розвитку, якої вони нібито й досягнуть.

Те, з чим виступали Хілларі Клінтон та Дональд Трамп, не було, власне, й програмами в чіткому розумінні цього слова. Це були концепції. Отут і виявлялося, що концепції Трампа — дуже часто плутані й внутрішньо суперечливі, як-от щодо зменшення проявів расизму. Або неповні — як-от із проблемою збільшення робочих місць: Трамп розповідав, як зробити так, щоб Америка їх не втрачала, але так і не зміг сказати, як їхню кількість збільшити.

Знизити податки (Трамп) проти «багаті мають платити більше» (Клінтон) — одвічна суперечка республіканців із демократами, мало не ритуальна, але ж вона була аргументованою, й не взагалі, а в контексті саме нинішньої ситуації.

Щодо конкретики, привернули увагу дві речі. Трамп фактично виступив за припинення існування Північноамериканської асоціації вільної торгівлі між США, Канадою та Мексикою. Такий собі «євроскептицизм по-американськи» — й стало зрозуміло, які європейські політичні сили є для Трампа більшими однодумцями. Клінтон наголосила на тому, що «поліцейські мусять застосовувати зброю лише в разі крайньої необхідності... Прибрати зброю з вулиць (із вільного володіння. — Б.Б.)». Дуже актуальна сьогодні тема в Україні, й дуже шкода, що наші ЗМІ не звернули уваги на цей момент дебатів. Бо Трамп фактично відстоював ту саму ідею «поліції дозволено все».

Чи були ці дебати цікавими? Як для українських телевізійних трендів, вони були монотонними, якщо не нудними. Як для українських — сторонніх щодо американських виборів! — глядачів цікавим був сам по собі формат дискусії. Що ж до глядачів американських — то такий формат проведення дебатів спонукав їх думати, самим оцінювати аргументи кандидатів, а не ковтати сказане ними з роззявленими ротами. Такий формат дебатів спонукав обирати усвідомлено, а не купившись на обіцянки-цяцянки й не очікуючи миттєвого ощасливлення. Для такого формату дебатів кінцевою метою є результат, а не процес, успішність виборів, а не самого ефіру. Й результатом є мало не рекордна аудиторія глядачів.

Фото - vanityfair.com