І головне: історія з землетрусом змусила підозрювати, що канали зв'язку між офіційними установами та ЗМІ не налагоджено належним чином, канали негайного інформування населення в разі позаштатних ситуацій — так само. А такий зв'язок і таке інформування за певних ситуацій мають винятково високу ціну.

Зізнаюся: землетрус у ніч на суботу я ганебно проспав. Тож, почувши вранці на Українському радіо новину про землетрус, я мерщій кинувся в інтернет — шукати подробиці. Найперше, що мене цікавило, — коли саме це сталося. Не знаходив! Гортав одне інтернет-видання за іншим — не знаходив. Довелося телефонувати знайомим, відшукувати тих, хто в той час не спав. Лише о другій половині дня в інтернет-ЗМІ з'явилися дані про час — та й то з різницею в кілька хвилин. Хоча, здавалося б, час землетрусу — річ, чітко зафіксована одразу ж, і така, що не зазнавала й не могла зазнати подальших оновлень.

Іншою загадкою стала територія поширення землетрусу. Те саме Українське радіо у випусках новин називало п'ять або шість областей, причому виходило, що в Київській та Рівненській він відчувався, а в розташованій між ними Житомирській — ні, бо її згадано не було. Та ж сама — довільна й фрагментарна — картина вимальовувалася і з більшості інших ЗМІ. Принаймні, аж до самого вечора.

І — подробиці. Багатьма виданнями кочував фейсбуковий допис Олега Ляшка про те, що в його дружини була істерика, а собаки «гавкали — щось страшне». Такий самий настрій навіювали й інші наведені свідчення: ой лишенько, ой людоньки, що ж це коїться на білому світі, бо сталося щось жахливе. Особливо «тішили» запозичені з того самого Фейсбуку запевнення, буцімто в Києві таке вперше, та здивування: ого, мовляв, епіцентр аж у Румунії, а навіть до Києва докотилося. Про сам епіцентр більше половини дня повідомляли тільки те, що він розташований на такій-то відстані від Бухареста (сама відстань дещо варіювалася). Про гори Вранча почали повідомляти лише ближче до вечора, та й то не всі видання. У тих повідомленнях російськомовні видання згадували про «г. Липша». Коли йшлося про гори, залишалося незрозумілим, що воно таке, те «г.» — «город», а чи «гора». Бо в даному разі варто, все ж, було давати повне слово, а не скорочення. Україномовні ЗМІ вели мову про «м. Ліпша», але, знову ж таки, лишалися сумніви: чи йшлося справді про місто, а чи про машинальний переклад із російської, коли «г.» просто замінювали на «м.».

А ЗМІ нагнітали пристрасті. Довелося бачити «роз'яснення» (тут і далі посилань не даватиму, бо давати їх можна лише за принципом випадкового відбору серед маси однотипних): мовляв, у даному разі коливання земної поверхні були вертикальними, а от у Спітаку 1988 року — й вертикальними, й горизонтальними, тому у Спітаку було багато руйнувань, а в Києві руйнувань не було. Та люди добрі: спітакський землетрус був одним із найсильніших та найбільш катастрофічних у ХХ столітті! А в даному разі навіть в епіцентрі, у горах Вранча, поштовхи були не такими вже й сильними, не сягнувши й 6 балів. Оця подробиця теж була відомою від самого початку, силу землетрусу в епіцентрі називали чимало навіть найперших публікацій. Тож від самого початку ЗМІ мусили б (так, саме мусили б) заспокоїти: нічого страшного не сталося й за такої сили поштовхів статися не могло. ЗМІ одразу ж мусили би повідомити: руйнівні землетруси починаються від 6 балів за більшістю систем вимірювання, при 5 балах можливе падіння речей із полиць та погано закріплених меблів, ото й усе. А не гнатися за сенсаційністю й не навіювати паніки — так, саме паніку. Бо змалювання страхіть землетрусу було вочевидь не адекватним події — як сказав мій знайомий, що працює у старому будинку на Саксаганського, «такі землетруси в нас на роботі щоразу, як унизу важкий товарняк проїде».

До речі, про силу поштовхів. Є поняття магнітуди землетрусу — суто геофізичне, що вимірює звільнену енергію. Є поняття інтенсивності землетрусу, де за предмет оцінювання правлять руйнування будівель та зміни рельєфу місцевості. Взаємна відповідність магнітуди та інтенсивності є далеко не завжди лінійною. Але ці поняття вживали, мов синонімічні.

Існує кілька різних систем вимірювання сили землетрусів — як за магнітудою, так і за інтенсивністю. Найвідоміші серед них — десятибальна шкала магнітуд Ріхтера та дванадцятибальна шкала інтенсивності Меркаллі. Є шкала Медведєва — Шпонхойєра — Карника, Європейська макросейсмічна шкала, японська шкала. Але, зазначаючи силу поштовхів, ЗМІ найчастіше не зазначали (як не зазначають і завжди), за якою шкалою отримано наведені цифри. Це приблизно те саме, якби у випусках прогнозу погоди давали температуру у градусах то за Цельсієм, то за Фаренгейтом. Непорівнюваність даних про різні землетруси — от до чого такий підхід призводить.

І про те, що «вперше» та «ого, аж із Румунії». На моїй пам'яті — землетруси 1977-го, 1986-го, двічі 1990-го, 2004 років. Ще в юності читав про землетрус 1940 року. Сайт «Интересный Киев» наводить також інші дати землетрусів у столиці: 1790, 1793, 1802, 1829, 1838, 1908 роки. 1990 року інтенсивність поштовхів у Києві сягала 5 балів за Меркаллі. Руйнувань не було. Так само на моїй пам'яті те, що жителі різних районів Києва розповідали про різні відчуття — залежно від ґрунтів, на яких збудовано той або інший будинок.

Але щоразу епіцентр землетрусів був розташований у Румунії, в горах Вранча, тож і в цьому не було ніякої дивини. 1977 року лише в Бухаресті кількість загиблих наблизилася до двох тисяч; 1986 року, здається, Думитру Матковський обурювався в «Літературній газеті»: мовляв, радянські газети пишуть, що все гаразд, бо в Москві руйнувань немає, а тим часом у Кишиневі є загиблі. У Києві ані 1977-го, ані 1986-го, ані навіть під час найсильнішого землетрусу 1990-го ані руйнувань, ані жертв не було.

Це відома (хотів був навіть написати: загальновідома) інформація, й не було жодних причин не відшукати її від самого початку публікування матеріалів про землетрус. Широко відомим є й те, що Одеса, Миколаїв та особливо Чернівці належать до сейсмічно небезпечної зони — там імовірна інтенсивність землетрусів перевищує 6 балів. Ще 1980 року в Чернівцях гід розповідала про це й саме цим пояснювала, що протягом тривалого часу в місті не будували житлових будинків, вищих за 5 поверхів.

Але всі ці дані з'явилися у ЗМІ лише надвечір, здебільшого в цитатах та синхронах начальника відділу сейсмічної безпеки Інституту геофізики Олександра Кендзери. Та й його загалом заспокійливі роз'яснення чимало видань потлумачили так: «Українцям не варто розслаблятися».

Упродовж цілого дня за джерело інформації правили чутки та здогадки. Дедалі помітніше складалося враження, що протягом дуже тривалого часу переважна більшість ЗМІ брали інформацію про землетрус із приватних джерел, причому з випадкових приватних джерел. Й от що цікаво: чимало ЗМІ від самого ранку цитували повідомлення Державної служби з надзвичайних ситуацій. Але в тих цитатах (а отже, є підозра, що й у самому повідомленні) були сухі цифри, ніби це повідомляла не служба з надзвичайних ситуацій, а якесь управління статистики. Ніби запевнити людей у тому, що жодної небезпеки немає й за даної ситуації бути не може, — це щось таке зовсім екзотичне, що до штатних обов'язків ДСНС аж ніяк не входить. Та й той самий пан Кензера, ймовірно, мав би не чекати, поки до нього звернуться по коментарі й роз'яснення, а оприлюднити свої знання одразу, як побачив і почув, що ЗМІ нагнітають паніку.

Загалом же історія з землетрусом виявила такі вади нашої інформаційної сфери.

По-перше, загальний настрій, загальний нинішній тренд спонукає засоби масової інформації будь-що подавати в мало не катастрофічній тональності, згущувати чорні фарби — й начхати на наслідки.

По-друге, є ситуації, коли інформацію не можна подавати за принципом «за що купив, за те й продаю». На жаль, у висвітленні землетрусу цього не було й близько.

По-третє, є сфери, де інформація має бути точною, зокрема й термінологічно. Цього теж не було.

По-четверте, історія з землетрусом змусила підозрювати, що канали зв'язку між офіційними установами та ЗМІ не налагоджено належним чином, канали негайного інформування населення в разі виникнення позаштатних ситуацій — так само. А такий зв'язок і таке інформування за певних ситуацій мають винятково високу ціну.

Фото - ammahls.com