Канал «112» може піти в дружний запій усім колективом. На радощах. Бо такого бридкого, але водночас рейтингового скандалу в прямих телеефірах та поза ними давненько не було. 22 вересня в «Вечірньому праймі» дебатували, щоправда, розділені скляними стінами різних студій, колеги-депутати Олександр Вілкул та Володимир Парасюк. Перший назвав другого «імбецилом з освітою вісім класів», заявивши, що не бачить сенсу в дискусії. Депутат Парасюк натомість пригрозив помстою опоблоківцю з боку побратимів-АТОвців. Які в той момент перебували буквально в 15 хвилинах їзди від студії «112», на концерті «Пісні, народжені в АТО», що саме тривав у колишньому Жовтневому палаці.

Це були очевидні й цілком прогнозовані приводи для того, що сталося спершу в коридорах студії, а згодом — поблизу будівлі телестудії. А сталося те, що Володимир Парасюк уже вкотре використав свою «фірмову фішку» в політичній боротьбі — йдучи за Вілкулом та його помічником чи охоронцем, послав удар у голову опонента. Але тут Парасюка чекала перша несподіванка — спочатку помічник Олександра Вілкула, а потім і сам депутат, почали гамселити «беззахисного» Володимира Парасюка. Причому народний депутат від «Опоблоку» скрутив позафракційному шию цілком професійним прийомом. Парасюк, явно заскочений цим прийомом, дико лютував, репетуючи «Ти хто такий!» на адресу охоронця Вілкула. Працівникам каналу, які намагалися виштовхати його за межі приміщення, Володимир не менш люто опирався, жадаючи сатисфакції. Ну як же ж так — уперше в його багатій на бійки біографії хтось посмів опиратися. Пан Вілкул натомість спокійно пройшов коридором до іншого виходу й, вочевидь, як показали подальші події, спокійно поїхав. Відтак сотникові Парасюку нічого не лишалося, окрім дитячої помсти кривднику — видряпати на капоті напис «ВЛК ПНХ», до речі, ключем від того нещасного авто, та спробувати виламати дверцята з нього. Ну ще й пригрозити забрати дороге авто в зону АТО. В очах свідків цього погрому моральна перемога лишилася на боці Вілкула, який після всього, що сталося в коридорах телестудії, тихо й непомітно розчинився в ночі.

Усе це знімалося на камеру й ішло в прямому ефірі студії «112» уже після закінчення «Вечірнього прайму», коли в студії сидів інший гість — Михеїл Саакашвілі. Судячи з виразу обличчя, йому видовище, як Парасюк намагається розгромити невідомо чиє авто (як потім повідомляли на каналі, це було авто охорони Вілкула), до душі не припало.

Кадри, зафільмовані оператором каналу «112», безсумнівно, увійдуть якщо не в черговий том чергової кримінальної справи проти Володимира Парасюка, то в безсмертні аннали «112».

Тим часом на очах не скільки приголомшеної, стільки звиклої до подібних побоїщ публіки (принаймні у виконанні Володимира Парасюка) відбувся не більше й не менше, ніж акт чергової десакралізації одного з наймедійніших героїв Майдану. Я не кажу, що «головний сотник Майдану» від самого початку своєї кар'єри в ролі народного депутата давав купу приводів для власного розвінчання, зокрема й через удар ногою в голову прокурора Пісного. Я тут про дивовижну послідовність двох телевізійних сюжетів, які компрометують народного героя його власними словами й діями. Адже за декаду до скандалу в прямому ефірі каналу «112» на телеканалі ZIK вийшов прем'єрний випуск нової програми розслідувань «По той бік», головним героєм якого й став той самий Володимир Парасюк. Черговий проект «головного каналу розслідувань» (!) відрізняється від своїх близнюків лайфовим форматом. На перший погляд, «По той бік» скидається на давно засвоєні українськими телевізійниками посиденьки з політиками в домашніх умовах. Але це лише на перший погляд. Бо Соломія Буй, молода й завзята журналістка, прикидаючись невинною овечкою, готовою вірити кожному слову співрозмовника, все-таки примудряється ставити незручні запитання про те, чиїм коштом живуть її візаві. «Простий львівський хлопець» Володимир Парасюк винятком не став. Розгулюючи садибою Вовиних батьків (площею майже гектар), показуючи широкими планами новенький, щойно зведений будинок та господарські приміщення, а також автівки, явно недешеві, що стоять на подвір'ї, оператор та ведуча дають змогу глядачеві самостійно оцінити рівень життя батьків народного депутата. При цьому сам депутат, коментуючи кадри зі старою хатою, яка бовваніє мовчазним докором посеред назагал по-європейськи облаштованого обійстя, скаржиться на нестачу коштів, щоб її знести й побудувати нову. Ні, ну, може, цій родині потрібна ще одна хата, точніше, будинок. Ніхто ж не проти, якщо державний службовець, котрим два роки тому став Володимир Парасюк, показує в декларації всі джерела доходів. Але з цим у Володимира Парасюка, як доводить Соломія Буй, великі проблеми. Бо в декларації за 2014 рік він показав лише свій заробіток як народного депутата, коли його зарплата становила близько п'яти тисяч гривень. Проте вже наступного року, 2015-го, в ній з'являються відомості про доходи від родинного бізнесу в розмірі 1 млн 209 тисяч. За півтора року, провадить далі ведуча, Володимир Парасюк змінив три автівки, кожна з яких коштує близько мільйона гривень, але при цьому жодної з них депутат не вніс у декларацію.

Тим часом герой програми, геть не здогадуючись про підступність юної Соломії та можливості журналістів-розслідувачів, а також не маючи зеленого поняття про телемонтаж, підставляється й підставляється. Невтомно й навіть азартно. Приміром, коли говорить про свою машину, яку змушений був записати на чоловіка сестри, щоб не мати неприємностей через своє перебування в АТО. Сестра, каже далі Володимир, має таку саму машину, але білого кольору, й на ній його могли бачити в Києві, бо його власна була в ремонті. А в батьків Парасюка — іще одне авто, мікроавтобус «мерседес бенц», який Володя показує сам. Новий будинок, де відпочиває від трудів праведних депутат Парасюк у власній спальні, геть не справляє враження бідної хатинки. Дерево, яким оздоблено будинок, мабуть, не найдешевший матеріал. Принаймні, він точно набагато дорожчий за шлакоблоки. На «безневинне» запитання Соломії Буй, скільки ж то коштує, наш безпосередній Вова каже, що то треба в батьків питати. Але він точно знає — щоб отримати дошки для оббиття стін, треба домовитися в лісгоспі про купівлю кубів деревини, потім поїхати на пилораму, щоб колоду розпиляли, й потім півтора року ті дошки сушити...

«Ой-ой-ой, чуваче, чого ж ти так палишся?» — хотілося в цей момент крикнути до Володі. Але це були, як з'ясувалося в другій, київській частині програми, ще квіточки. Незважаючи навіть на те, що Соломія Буй розповіла про невдалі спроби депутата Парасюка здобути вищу освіту. Виявляється, Львівську політехніку він покинув «через корумпованість», факультет електроніки сусіднього Університету імені Франка не закінчив чи то через КВН, чи то через Майдан, а нині намагається здобути освіту економіста. Щоправда, незрозуміло де, але сам каже, що магістратура йому не світить, бо хоч і мав при вступі прохідний бал, проте тут треба було щось більше. Тож усі зусилля спрямує на те, щоб бодай диплом спеціаліста отримати.

Диявол, який завжди криється в деталях, проступає в київському житті народного депутата дуже виразно. Якщо в сільському обійсті ще можна було розповідати про сімейний бізнес, характер якого, до речі, глядачеві так і не пояснили, то в київській квартирі на Печерську, де мешкає в квартирі з двома спальнями Володимир Парасюк, відбуватися якимись дешевими приколами про те, що квартира, яку орендує народний депутат, це геть не «пшонка-стайл», як здається на перший погляд, бо тут усе зроблено з дешевої пластмаси, — очевидний моветон. «Ми тут їмо» — це про кухню в квартирі на Печерську. Але далі виявляється, що їжу для 29-річного народного депутата в Києві готують його помічники. З якими він, як випливає з одкровень народного депутата, живе в цій квартирі на Печерську. Ба більше, він щиросердо розповідає, що про підвищення комунальних тарифів дізнався від помічниці, яка цим займається. В устах Володимира Парасюка, якого тривалий час вважали символом Революції гідності, це все звучить як самознищення. Тим паче тоді, коли він чесно зізнається: виступ на Майдані для нього став соціальним ліфтом.

Не знаю, чи бачили цю програму телеканалу ZIK редактори «112», але, збивши лобами двох непримиренних суперників, вони отримали саме те, що хотіли: показати, що людина дуже змінюється, отримавши владу.