Про це повідомляється на сайті УКМЦ.

Говорили про причини, наслідки самоцензури серед українського медіасередовища та засоби їх подолання.

Як зазначено на сайті, учасники дискусії дійшли висновків, що найбільші виклики для української журналістики на сьогодні – «пастка патріотизму», ідеологізація, спричинена конфліктом на сході України, онлайн-атаки на журналістів у соцмережах, залежність від приватного власника/донора, залежність від аудиторії та інертність. Шляхом до вирішення цих проблем, як зазанчили учасники дискусії, може стати дискусія у професійному середовищі.

Зокрема, виконавчий директор Інститут масової інформації Оксана Романюк під час дискусії зазначила, що цензури як зовнішнього тиску на ЗМІ в Україні майже немає: за останні 8 місяців зафіксували сім випадків цензурування.

Найгостріша проблема цензури, за її словами, постає під час висвітлення подій на сході, що яскраво продемонстрував нещодавній скандал між прес-центром штабу АТО і журналістами «Громадського».

Настя Станко, журналістка «Громадського», зазначила, що Міністерство оборони має намір зобов’язати журналістів показувати їм усі репортажі з передової перед публікацією.

«Одна річ, якщо офіцер подивиться на місці, що журналіст зняв забагато, відкриває позицію або зброю, яку не можна показувати. Інша річ, якщо будуть вирізатися якісь коментарі військових, які критикують керівництво, чи що не можна нічого зняти – буде йтися, очевидно, про цензуру», – зазначила вона.

Більшим викликом є самоцензура як «пастка патріотизму», спричинена вибором «критикувати чи не критикувати» державу в умовах війни, і суміжна з нею ідеологізація та радикалізація суспільства.

«Є певний ідеологічний конфлікт між тими, хто вважає, що ми маємо перемогти у цій війні майже будь-якою ціною, тому що незалежність є самоцінною, і другим табором, для яких це боротьба за якомога більш вільну, демократичну країну, де дотримуються права і свободи, – зазначив Максим Буткевич. – Позиція «давайте в ім’я перемоги діяти так, як діють проти нас» дуже небезпечна. […] Якщо у процесі боротьби з драконом ми перетворимося на дракона, то навіщо нам така перемога?».

Похідною від цієї проблеми є політизація журналістів і шалений тиск на них у соцмережах, у тому числі із явним застосуванням ботів і тролів. Журналістка Станко зауважила, що у таких умовах не кожен наважиться продовжувати свою роботу – з міркувань безпеки.

Як повідомляється на сайті УКМЦ, самоцензура в українських ЗМІ у більш широкому контексті зумовлена значною їх залежністю від тих чи інших осіб, які є власниками чи донорами.

Пані Романюк зазначила, що це залежить від того, наскільки журналіст розмежовує факти і коментарі. За її словами, приблизно 87% новин цього стандарту дотримуються. Друга проблема – інертність і непрофесіоналізм.

«Лише 40% медіа так чи інакше дотримуються балансу. Решта показують лише тих, хто активний – хто надіслав про себе прес-реліз. Вони не шукають іншу точку зору, не докопуються до правди – фактично не виконують журналістську функцію. Те, що більше половини медіа не показують комплексної ситуації – це одна із найбільш критичних проблем», – підкреслила вона.

Ще одна проблема – гонитва за рейтингом та увагою аудиторії, що нерідко призводить до «сповзання у жовтизну».

«Одна справа, якщо це жовті заголовки, набагато гірше, коли так роблять із суспільно важливими темами, що призводить до трагічних наслідків для людей», – зазначив пан Буткевич.

Прикладом такої повної непрофесійності було викривлене висвітлення конфлікту в Яготині (коли незалежна медіа-рада вперше засудила за це українські ЗМІ), висвітлення міграційної кризи у Європі та конфлікту у Лощинівці.

Пані Романюк зазначила, що яскравий заголовок цілком допустимий, проте сам текст новини обов’язково має відповідати усім журналістським стандартам.

На думку учасників дискусії, для послаблення цієї напруги і віднайдення межі самоцензурою і етикою необхідна дискусія у професійному середовищі – особливо щодо питань, дотичних до подій на сході. «Важливо, щоб ця професійна дискусія була, тому що те, що відбувається з нами, відбувається вперше. Треба не соромитися того, що помилки бувають, і визнавати їх», – зауважила журналіст «Громадського радіо» Наталя Соколенко.

«Наша дуже важлива перевага – що ми можемо собі дозволити, на відміну від Росії, публічну дискусію з різними точками зору. Навіть якщо вона набуває огидних форм, вона все одно є. У нас жваво обговорюють все, що відбувається, у нас можна критикувати, і це наша величезна перевага. Якщо ми її втратимо – ми залишимося без основної зброї», – підкреслив пан Буткевич.

Дискусія була приурочена до відриття виставки 4-того Міжнародного конкурсу «Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни»