П’ять мільйонів тих, хто має нелегальні тарілки, чекають тут Путіна

П’ять мільйонів тих, хто має нелегальні тарілки, чекають тут Путіна

25 Травня 2016
6921
25 Травня 2016
13:00

П’ять мільйонів тих, хто має нелегальні тарілки, чекають тут Путіна

6921
Спільно з Росією неможливо виробляти нічого. Можна лише на замовлення Росії
П’ять мільйонів тих, хто має нелегальні тарілки, чекають тут Путіна
П’ять мільйонів тих, хто має нелегальні тарілки, чекають тут Путіна

Абсурд. Так назвав ухвалення законопроекту № 2766 генеральний продюсер Star Media Влад Ряшин. Іншими словами, але по суті — так само оцінив подію директор «Медіа Групи Україна» Євген Лященко. З-поміж шести фахівців, що оцінили новий закон, лише вони висловилися категорично проти. Підтримали ж його генеральний директор «1+1 Медіа» Олександр Ткаченко, директор радіогрупи «Тавр медіа» Ігор Чернишов, директор каналу М1 Валентин Коваль. Відносний нейтралітет зберегла виконавча директорка Незалежної асоціації телерадіомовників Катерина Мясникова. Її позиція: постраждає той, хто працював із російськими фільмами й телесеріалами до вступу в силу 3 липня 2015 року «закону Денисенка — Княжицького», а потім — із продуктом, створеним спільно з Росією. Адже незабаром кооперацію з державою-агресором буде остаточно заборонено новим законом.

Реагуючи на згаданий закон, ваш автор, як і інші експерти, раніше звернув увагу: насправді про заборону російського продукту не йдеться. Бо він як неєвропейський потрапляє під квоту в 30 %. Мене тоді щиро здивувало, для чого видовищу, котре за суттю своєю не належить до світоглядно європейського і має протилежні з обраними Україною ідеологічні й цивілізаційні орієнтири, залишати аж 30 % ефіру. Голова комітету з питань культури і духовності, один із ініціаторів заборони російського продукту Микола Княжицький пояснив вашому автору: насправді в цю квоту потрапляє не лише Росія, а й, наприклад, Швеція, Голландія, Греція та інші країни, котрі з різних причин не ратифікували Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

Запам'ятаймо цей коментар. До нього повернемося дуже скоро. А поки — про те, що в своїх оцінках «російських» квот я не одинокий. Маю однодумця — Валентина Коваля, котрий вважає: 30 % для Росії справді забагато. Тим більше, що супутникове мовлення не заборонено, а отже російський контент усе одно присутній в Україні. Хто хоче — той дивиться.

Ви можете собі уявити полювання за сателітними антенами задля того, щоби ще й у такий спосіб зачищати продукт держави-агресора? Я — ні. Так само, як складно уявити заборону інтернету лише через те, що пара тисяч стурбованих «скачують» собі серіал про подвиги спецназу ГРУ чи дивляться онлайн канал «Звезда».

Між іншим, на це звертає увагу Євген Лященко. За його даними, протягом минулого року, тобто з моменту заборони російського телебачення і російського пропагандистського продукту, кількість нелегальних сателітних тарілок в Україні зросло з 4,5 до більш як 5 мільйонів. Люди лаштують їх, аби дивитися російське ТБ — так вважає пан Лященко. Готовий підтвердити — так і є. Про кількість нелегальних антен нічого не скажу. Але особисто знаю людей, котрі ставлять їх, аби дивитися російську пропаганду.

Не стверджую, лише припускаю: ця аудиторія також постійно читає газету «Вести», а донедавна шукала в українських кіосках «Комсомольськую правду». Таку аудиторію вже третій рік прихильники протилежних цінностей називають «ватною». Це визначення не всім подобається, але воно прижилося.

Відтепер, за словами Євгена Лященка, власники нелегальних сателіток дивитимуться канали, на яких показують серіали, зняті в копродукції з Росією. Адже вони теж підпадають під заборону. Владислав Ряшин, свідомо чи підсвідомо, у своїй оцінці прийнятого закону назвав речі своїми іменами. Сказавши абсолютно правильно: в парламенті було голосування проти спільного з Росією виробництва кіно- й телефільмів та серіалів. Його не влаштовує така ситуація. І не лише його.

Але в цьому контексті важливо не те, що сказав пан Ряшин. А те, чого він не сказав. І, на жаль, ніколи не скаже вголос. Хоча є одним із тих, хто чудово розуміє: спільно з Росією неможливо виробляти нічого. Можна лише на замовлення Росії.

Створений фільм не буде російсько-українським. Таке партнерство не має нічого спільного з аналогічним партнерством Франції та Італії. Скільки себе пам’ятаю, така копродукція існувала, існує й існуватиме. Є приклади американо-канадської співпраці, німецько-польської, та Господи, всі працюють із усіма. Й Україна має досвід. Колись наші спільно з французькими партнерами виробили стрічку «Приятель небіжчика» — її зняв 1997 року В'ячеслав Криштофович за романом Андрія Куркова.

Такий фокус не пройде з Росією. Бо в цій стрічці герої жили в Києві, який представлено жирно, смачно й упізнавано. Називали Андріївський узвіз так, як він називається насправді. Й узагалі, українські реалії очевидні й зчитуються. Але працювати в копродукції з Росією — це робити все, чого вимагає Росія. Українського в фільмі на виході лишиться хіба логотип компанії-співвиробника, зареєстрованої в Україні, актори другого плану в титрах — всі з українським громадянством, прізвища всіх членів знімальної групи, вони теж наші. По суті кіно, зняте спільно, орієнтоване винятково на сприйняття російською аудиторією. Задля легітимності «русского мира» на головні ролі запрошуються впізнавані в Росії актори.

Підтвердження тому — свіжа заява голови МЗС Росії Сергія Лаврова. Він закликав діячів російської кіноіндустрії враховувати недружнє ставлення до українських акторів, котрі негативно висловлюються на адресу його країни. Лавров мав на увазі конкретного Володимира Зеленського, який виступав у зоні АТО й в оцінці конфлікту на Донбасі зайняв проукраїнську позицію. Відомо, що Лавров — один із голосів Путіна. Отже, Путіну, як свого часу Сталіну, не все одно, про що в Росії знімають кіно. Через те хоч у суто російській продукції, хоч у проектах, створених спільно з Україною, російський інтерес домінує. Український натомість відсутній. Як і контекст. Отаке партнерство.

Повертаємося до причини голосування за законопроект № 2766. Російські цінності, котрі лежать в основі всякого інтелектуального продукту, створеного для потреб російської аудиторії та зрозумілого їй, не відповідають цінностям європейським. А отже й українським. Ті, хто орієнтувався на російські цінності, розв’язали війну з Україною та кинули виклик цивілізованому світові. Вони на Донбасі закликали: «Путін, прийди!» І п'ять мільйонів тих, хто має нелегальні тарілки, щоб дивитися російське ТБ і копродукцію з Росією (по суті — теж російське ТБ), не обов'язково «донецькі», але неодмінно чекають тут Путіна. Вони зачаїлися біля своїх телевізорів, через які мають доступ до «русского мира».

В мене дуже просте питання до всіх, хто захищає копродукцію з Росією і російський продукт як такий: чому треба задовольняти потреби лише цих 5 мільйонів глядачів, котрі без нас мають можливість споживати російську ідеологічну пропаганду? Адже без калькулятора ясно: лишається щонайменше 30 мільйонів українців, котрі цього дивитися не хочуть. Тридцять мільйонів — це в шість разів більше, ніж п'ять.

Згадаймо пояснення Миколи Княжицького: в 30-відсоткову квоту, крім російського, входять Бельгія, Нідерланди, скандинавські країни. Саме їх згадав Євген Лященко як приклад якісного серіального виробництва. Так у чому справа, шановні пані та панове? Хто забороняє показувати мільйонам українців ці самі якісні зразки скандинавських серіалів? Поки нарощуємо власне виробництво, можемо вчитися в Швеції та Норвегії. Натомість, говорячи про 30 %-ву квоту на так званий неєвропейський продукт, чомусь автоматично віддаємо її Росії, і ваш автор теж найперше так обурено подумав.

Мені кажуть: закупати західні серіали треба за долари та євро. Чекайте, а Росія свої продає за рублі? Чи може — за гривні? За гривні в нас можна лише виробляти для себе. Що, до речі, вже скоро рік як успішно роблять «Україна», «1+1» та ICTV, випускаючи оригінальні продукти власного виробництва чи створені на замовлення котрогось із каналів. На цій хвилі реанімуються старі й виникають нові незалежні продакшн-студії, котрі починають знімати саме для внутрішнього споживача. Це означає: власне виробництво в середньостроковій перспективі можливе, має квоту, а решту часу легко заповнить американський, британський, французький, польський, шведський, турецький, бразильський — вибір величезний, як і море якісніших зразків для наслідування.

Проте за російські серіали й копродукцію з Росією в нас чомусь уперто тримаються. Бачачи панацею саме в них, а не в згаданих всує скандинавських.

Побороти це неможливо. Я не вірю в перспективи прийняття закону, котрий заборонить робити в Україні будь-що спільно з Росією на час, поки маємо в її особі державу-агресора. В нас закупають російське вугілля й виправдовують цей крок, тож кіно й серіали поруч не стояли.

Тим не менше, вихід є. Сказане далі прошу вважати офіційним зверненням громадянина України до Комітету з питань культури і духовності: нам потрібен закон, яким офіційно заборонять демонстрацію в Україні будь-якого продукту спільного виробництва, котрий не містив би українських реалій та / або питомо українського контексту. Чи — коли йдеться про співпрацю з Європою, США, Канадою чи іншими країнами, кінцевий продукт не відповідає задекларованим європейським цінностям. Україна повинна брати участь лише в таких проектах, хоч політичних, хоч геополітичних, хоч культурних. В іншому випадку такий продукт не може демонструватися на території держави Україна.

Ось що змусить відмовитися від спільного з Росією виробництва в Україні і для українців зразків «русского мира». А в перспективі — думати про поступовий перехід українського продукту на українську мову.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6921
Читайте також
08.02.2016 17:49
Галина Петренко
5 073
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду