Медіапростір заповнили чимало спекуляцій довкола підсумків конкурсу «Євробачення» — точніше, довкола перемоги українки Джамали. Більшість цих спекуляцій виходить із Росії, яка ніяк не може змиритися з перемогою України. Російська навколомедійна сфера просто-таки рясніє відвертим злобствуванням тих, хто за першої-ліпшої нагоди просторікує про «братні народи» та про «виняткову російську духовність». «Респектабельний» сектор російських ЗМІ подає все тонше й буцімто нейтральніше, але тим сильніше діє поширювана ним отрута. Російські (а слідом за ними «на автопілоті» й чимало українських) ЗМІ поширюють «сенсацію»: якби існувала стара система голосування, Джамала не перемогла б, а перемогла б австралійка Демі Ім — а тому перемога Джамали нібито «несправжня».

Деякі йдуть далі й стверджують: за голосуванням глядачів переміг росіянин Сергій Лазарєв, то він і мав би перемогти загалом, оскільки буцімто до нинішнього року тільки глядацьке голосування й визначало переможця. Але це — відверта брехня: починаючи з 2009 року, діє система «50/50», тобто в кожній країні голосування журі та глядачів складає 50% від загального результату. І кому вже, як не росіянам, знати про це найкраще: голосування національних журі повернули після того, як багатьом експертам видалася не надто переконливою перемога росіянина Діми Білана 2008 року. До речі, за різними рейтингами переможних пісень «Євробачення» останніх десяти або п'ятнадцяти років (усі вони, звісно ж, є відносними й суб'єктивними) пісня Діми Білана обіймає місце десь у самому хвості. Вона просто не запам'яталася — на відміну від босих ніг Білана та зовсім поруч із ними катання на ковзанах Євгенія Плющенка.

Тим паче брехнею є твердження деяких російських видань, що буцімто глядачі визначали переможців конкурсів «Євробачення» від самого початку їхнього проведення. Зрозуміло: 1956 року про жодне інтерактивне голосування й мови не могло бути — зважаючи на тогочасні технічні можливості.

Насправді, інтерактивне голосування вперше з'явилося лише 1997 року, та й то як експеримент у деяких країнах; наступного року воно поширилося на більшість країн-учасниць, але ще протягом кількох років, аж до середини нульових, у деяких країнах — і, посеред інших, у Росії — результати визначало журі через непевність або технічну неспроможність телефонного зв'язку в них. Як резервний варіант журі зберігалися й надалі — на випадок технічних проблем або інших обставин: так, 2005 року, під час конкурсу в Києві, від глядачів Монако не надійшло жодного дзвінка або смс-повідомлення, тож довелося задіяти журі.

Узагалі ж, правила голосування змінювалися неодноразово. Змінювалися самі системи голосування. Майже катастрофа сталася 1969 року, коли під час проведення конкурсу в Мадриді четверо конкурсантів набрали абсолютно однакові показники. Того року було проголошено одразу чотирьох переможців — представників Великої Британії, Іспанії, Нідерландів та Франції, й після цього велика група країн погрожувала бойкотувати наступні конкурси.

Драматичний епізод стався 1991 року в Римі: представниця Швеції Карола та представниця Франції Аміна набрали однакову — найвищу — кількість балів. Кількість дванадцятибальних оцінок у кожної з них також виявилася однаковою. Переможця визначила лише кількість десятибальних оцінок: їх виявилося на одну більше в Кароли, тож вона й залишилася в історії як переможниця «Євробачення-1991», а Аміна...

До речі, ця система, коли за місця від десятого по третє конкурсантам виставляють відповідно від 1 до 8 балів, за друге місце — 10 балів, а за перше — 12 балів, з'явилася лише 1975 року.

Отже, цього року змінився порядок, як зазвичай повідомляють, оголошення результатів голосування: речник від кожної країни (від України це була Вєрка Сердючка) оголошував лише результати голосування журі, після того ведучі оголошували сумарну для кожного конкурсанта кількість балів від глядачів, від найменшої й до найбільшої. Пояснили це нововведення прагнення зробити визначення переможця неочікуваним — адже зазвичай задовго до завершення оголошення результатів ставало зрозуміло, хто перемагає.

Драма й справді вийшла на славу. Австралійка Демі Ім, що була беззаперечною переможницею за результатами голосування журі й уже ледь стримувала радість перемоги, у підсумку переможницею не виявилася. Її було шкода. Усе менше залишалося претендентів на перемогу. От залишилося четверо тих, хто отримав від глядачів найбільше. Відпала Демі Ім — четвертий результат від глядачів. Поляк Міхал Шпак — третій. А паузи все наростали, інтрига ставала захмарною. Джамала — другий результат. То от він, переможець, Сергій Лазарєв, якому глядачі віддали найбільше голосів? Ні, не вистачило тих голосів, за сумою Лазарєв залишився третім. Був і сюжет зі щасливим кінцем: абсолютно ошелешений Міхал Шпак, що за результатами голосування журі був передостаннім з усього 7 балами — 3 від Литви, 2 від Азербайджану, по 1 від Норвегії та Чорногорії, — завдяки результатам голосування глядачів раптом виявився восьмим за загальною сумою.

Вади нової системи — суто технічні. На сайті «Євробачення» не знайти зведеної таблиці голосування глядачів по країнах — хто кому скільки виставив. А це ж — одна з головних інтриг конкурсу. Повні результати подано так, що їх треба добирати: мала дещиця цієї роботи відібрала в мене понад два дні. Звісно ж, систематизувати результати стануть лише найзавзятіші фанати. Із запізненням зведена таблиця голосування глядачів з'явилася у «Вікіпедії», але ж це не надто надійне й уже точно не офіційне джерело інформації. Але річ не в тім.

Змінився не порядок оголошення результатів – насправді, повністю змінився порядок їхнього обчислення. Яким він був до минулого року? У кожній країні було по п'ять членів журі. Кожен із них виставляв свої оцінки — тобто розташовував конкурсантів по місцях від першого до останнього (двадцять шостого для країн, чиї представники не виступали у фіналі, й двадцять п'ятого для тих, чиї виступали — бо оцінювати свого представника не можна); ділити місця між конкурсантами було й є суворо заборонено. Ці місця підсумовували, й конкурсант із найменшою сумою місць від членів журі отримував одне очко, конкурсант із другою найменшою — два й так далі до двадцяти п'яти або двадцяти шести. 2015 року результати голосування журі від Македонії та Чорногорії було анульовано, оскільки вони змушували підозрювати, що в кожній із цих країн оцінки виставляли колегіально, що теж суворо заборонено.

Голоси, отримані від глядачів, підсумовували так: конкурсант, на чию користь надходило найбільше голосів, отримував 1 очко, за другу найбільшу кількість голосів — 2 очка й так далі. Потім результати голосування журі та глядачів додавали; конкурсант, чия сума виходила найменшою, отримував 12 балів, другою найменшою — 10 балів, третьою найменшою — 8 балів, четвертою найменшою — 7, і так далі до 1 балу за десяту найменшу суму. У разі рівності отриманих за сумою показників вищі оцінки отримував той конкурсант, що мав вищі оцінки від глядачів. Решта конкурсантів не отримували від даної країни нічого.

Нині кожна країна подає два окремих результати — один від журі й один від глядачів. Конкурсант, чия сума оцінок від членів журі є найменшою, отримує 12 балів, другою найменшою — 10 балів, третьою найменшою — 8 балів і так до десятої найменшої суми з 1 балом. У голосуванні глядачів найбільша кількість голосів дає конкурсантові 12 балів, друга найбільша — 10, третя найбільша — 8 і далі до десятої найбільшої з 1 балом. Додавання очок, виставлених журі та глядачами, на рівні країни тепер не відбувається — в цьому й полягає єдина відмінність нових правил від старих. Бали додаються вже на рівні загального підрахунку.

Кажете, від зміни місць додатків сума не змінюється? Це було б так, якби не дві обставини. Перша — та сама різниця у два бали між першим та другим і між другим та третім місцями, тоді як різниця між сусідніми місцями від третього до десятого становить один бал.

І друга: і від журі, і від глядачів кожної країни бали отримують по десять конкурсантів, але це можуть бути різні конкурсанти. Причому учасник, який отримав бали від однієї «половини» й не отримав від другої, у тій другій може посісти як 11-те, так і 26-те місце. При підсумовуванні двох результатів на рівні країни це впливало на підсумкове місце, нині — ні.

Далеко ходити не треба: російські глядачі поставили Джамалу на 2-е місце, давши їй 10 балів, тоді як російське журі поставило її на передостаннє, 24-е місце. І якби підрахунок відбувався за старою системою, Джамала взагалі не отримала б балів від Росії: надто низьке місце, віддане їй журі, не дало б їй змоги пробитися до чільної десятки. (А от якби журі поставило її бодай на 15-те місце, до десятки вона пробилася б.) На одне місце вище від Джамали російське журі поставило поляка, а останнє, 25-те місце, віддало ізраїльтянинові, оцінюючи, ймовірно, не пісню й не спів, а сексуальну орієнтацію. Бідолашне російське журі: відведи воно «нетрадиційному» ізраїльтянинові вище місце — в сьогоднішній Росії так же й під статтю підставитися можна. І, можна гадати, у Європейській мовленнєвій спілці геть ніхто не помітить, що російське журі голосувало за якими завгодно мотивами, тільки не за пісенними. І геть ніхто не візьме цього на олівець — задля накопичення фактажу.

От у цьому й полягає один із плюсів нової системи: артисти, що стали лідерами в глядачів, журі вже не може повністю «втопити». Ще один плюс — некваліфікованість журі уже не можна сховати за непрофесійністю глядачів, не можна на неї списати. Бо в тому ж таки російському журі засідала, наприклад, такий визнаний авторитет із європейської поп-музики, як співачка Нюша.

Мінус нової системи — неочевидним стає сусідське та подібне до нього голосування. Особисто був здивований, що ані журі, ані глядачі Франції не віддали першого місця «французькій» пісні австрійки Зое. Підрахунки показали: за старою системою саме Зое здобула б від Франції 12 балів. І подібних прикладів чимало.

Є ще один, важливіший, мінус. Торік, коли було анульовано голосування журі в Македонії та Чорногорії, результати голосування глядачів у цих країнах було взято за 100%. Може зірватися й глядацьке голосування: станеться технічний збій, або оператора буде зловлено на підтасовуваннях, або глядачі сукупно віддадуть голоси менш ніж десятьом конкурсантам — останні дві ситуації є малоймовірними, але, все ж, імовірними. Раніше за подібних ситуацій за 100% брали результати голосування журі. Нині це неможливо. Що ж робити?

Правила стверджують: «Якщо — з будь-яких причин — країна не може надати чинних результатів голосування глядачів, результат обчислюється за результатами голосування аудиторії з попередньо вибраної групи країн. Ці групи та їхній склад мають бути попередньо затверджені ЄМС та референтною групою... Якщо — з будь-яких причин — країна не може надати чинних результатів голосування журі, результат обчислюється за результатами голосування журі з попередньо вибраної групи країн. Ці групи та їхній склад мають бути попередньо схвалені ЄМС та референтною групою». Не знаю, коли від України буде зараховано середньозважений результат голосування Росії, Молдови та Білорусі (або хай навіть Польщі, Чехії та Угорщини), особисто мене це не переконає. Утім, ця ситуація залишається суто теоретичною, прецедентів не було, а на майбутнє, варто сподіватися, буде знайдено кращий вихід.

Отже, порахуймо, як виглядала б трійка лідерів, якби система підрахунку балів не змінилася. І маймо на увазі: існують усі підстави для припущення, що Росія «провела роботу» з деякими пострадянськими країнами, й саме цим можна пояснити низькі оцінки від їхніх журі. Джамала отримала б: 12 балів — від Грузії, Італії, Латвії, Молдови, Польщі, Сан-Марино, Сербії та Словенії; 10 — від Азербайджану, Білорусі, Боснії та Герцеговини, Естонії, Ізраїлю, Литви та Німеччини; 8 — від Великої Британії, Македонії, Угорщини, Фінляндії та Швейцарії; 7 — від Австралії; 6 — від Данії, Норвегії та Чорногорії; 5 — від Австрії, Албанії, Вірменії, Греції, Нідерландів та Хорватії; 4 — від Болгарії, Франції та Швеції; 3 — від Бельгії; 2 — від Іспанії; 1 — від Кіпру. Ірландія, Ісландія, Мальта, Росія та Чехія балів не дали б. Сумарно виходить 279 балів.

Демі Ім отримала б: 12 — від Албанії, Данії, Ісландії, Нідерландів, Норвегії, Угорщини, Хорватії та Швеції; 10 — від Австрії, Бельгії, Великої Британії, Фінляндії та Швейцарії; 8 — від Болгарії, Греції, Іспанії, Кіпру, Литви, Мальти, Молдови, Німеччини, Польщі та Сербії; 7 — від Боснії та Герцеговини, Грузії, Естонії, Ізраїлю, Сан-Марино та Словенії; 6 — від Латвії, Македонії, Росії та України; 5 — від Італії; 4 — від Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Ірландії та Чехії; 3 — від Франції. Чорногорія не дала б жодного балу. Підсумок — 320 балів.

Сергій Лазарєв отримав би: 12 — від Азербайджану, Білорусі, Греції, Кіпру та Чорногорії; 10 — від Болгарії, Латвії, Молдови, Сан-Марино, Хорватії та Швеції; 8 — від Австрії, Албанії та Іспанії; 7 — від Вірменії, Ісландії, Мальти, Польщі та Сербії; 6 — від Боснії та Герцеговини та Франції; 5 — від Ізраїлю, Македонії та Угорщини; 4 — від Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Словенії та Фінляндії; 3 — від Данії, Естонії, Нідерландів та Швейцарії; 2 — від Австралії; 1 — від Ірландії,та Італії. Грузія, Литва, Норвегія, Україна та Чехія жодного балу не дали б. Результат — 242 бали.

Що з того виходить? Навіть за системою підрахунку, що існувала до минулого року, Сергій Лазарєв не обігнав би Джамалу — а тим паче не виграв би конкурс, як про це твердять російські ЗМІ й навіть офіційні особи. Так, за такою системою підрахунку Джамала поступилася б Демі Ім, але...

Але річ у тім, що всі ці підрахунки з серії «якби ж то» годяться лише для цікавості. Переможців визначають за чинними на момент проведення змагання правилами — так завжди було, й так є. Бо інакше взагалі навіщо тоді правила, навіщо зміни до них? Ні, зрозуміло: Росія та її пропаганда що є сил прагне применшити перемогу Джамали, змалювати її як буцімто несправжню. Випускає з уваги вона єдиний момент: досі ніхто не довів, що попередні правила були справедливішими й об'єктивнішими за нинішні, — та й доводити не брався. Черговий сеанс абсолютизації минулого, й не більше.

Та й чому тоді слід визначати переможця саме за правилами 2015-го, а не 1974-го, а то й 1968 року? Ну, от чим 2015 рік кращий за 1974-ий? Якщо вже вимагати повної справедливості, тоді треба було б зараховувати від кожної країни не лише голоси, віддані за десять найкращих, із її погляду, виконавців, а за геть усіх! Адже в 1970-х—1980-х роках, коли в конкурсах «Євробачення» брали участь менше 20 країн, «у залишку» без балів залишалися менш ніж половина учасників — тоді як тепер майже вдвічі більше, ніж із балами. А тоді загальна картина ой як змінилася б — до повної невпізнанності! Бо нинішня система на рівні окремих країн зрівнює всі місця від одинадцятого до двадцять шостого! А може, й розрив у два бали між першим та другим і другим та третім місцями «перерахувати»? Результат також підніс би чимало сюрпризів. Зрештою, чому б тоді не анулювати результати всіх останніх футбольних чемпіонатів — адже ще порівняно нещодавно за перемогу в матчі команді присуджували два очка, а не три, як тепер!

Для всіх людей, що залишилися при здоровому глузді, очевидно: вимагати визначати переможця не за чинними правилами, а за тими, що діяли колись раніше (й знову: а коли саме?), — це повне божевілля, в нашому дурдомі й то так не роблять. Гадання на фекальній гущі, й не більше. У тому ж і біда: російська пропаганда поводиться зі своїми об'єктами, тобто з російськими громадянами, мов із ідіотами невиліковними — й вони ж на це ловляться! Хоча, здавалося б — це ж не війна, це всього лише пісенний конкурс! Який має дарувати настрій!

І ще. Дуже хотілося б уникати категоричних висловлювань, які виходять із власних уподобань: на колір і смак товариш не всяк. Але в даному разі... Якщо подивитися «за старою системою» (та й за новою так само), 12 балів від України Азербайджану? За пафосний, абсолютно банальний, зі стандартною пострадянською підтанцьовкою взірця 1990-х років номер? За пісню, яку переважна більшість країн — і журі, й глядачі — розташували десь на двадцятих місцях? Нумо, спробуймо пригадати бодай такт із азербайджанської пісні! Чесне слово, таке враження, ніби для голосування від України було спеціально відібрано — й до журі, й до глядачів — завзятих глядачів концертів на телеканалі «Інтер». Погляньмо на результати голосування України, які були б «за старою системою»: 12 балів — Азербайджан, 10 — Латвія, 8 — Литва, 7 — Грузія, 6 — Австралія, 5 — Польща, 4 — Швеція, 3 — Вірменія, 2 — Болгарія, 1 — Бельгія. Результати голосування українського журі я вже наводив і не змінив свого враження: голосувало воно або з політичних мотивів, або ж не душею, не серцем, а арифмометром, звіряючи сценічні виступи з якоюсь методичкою. Оскільки ж саме від членів журі до значної міри залежить, яку музику ми чуємо в ефірах — от і маємо те, що маємо.

А от результати голосування українських глядачів: 12 балів — Росія, 10 балів — Азербайджан, 8 балів — Польща, 7 балів — Вірменія, 6 балів — Грузія, 5 балів — Латвія, 4 бали — Австралія, 3 бали — Литва, 2 бали — Болгарія, 1 бал — Швеція. А взагалі — чи існує у світі ще щось, окрім пострадянських країн, Польщі та ще Австралії, про яку в Україні дізналися через те, що про її представницю заздалегідь вели мову як про фаворитку?

Ну, й насамкінець — трійки лідерів (12, 10 та 8 балів) від кожної країни-учасниці: за голосуванням журі, за голосуванням глядачів і як би воно було «за старої системи». Цілковита розбіжність між результатами журі та глядачів провокує запитання щодо об'єктивності та кваліфікованості тих або тих; абсолютний або майже абсолютний збіг результатів журі та глядачів провокує запитання іншого гатунку. Ще раз нагадаю: це — просто задля цікавості, ніякого реального значення ці підрахунки не мають і мати не можуть.