Жаль, обурення, розчарування, розгубленість, штучне самопідбадьорювання поруч із улюбленим «пропало всьо» — от які настрої панують і в суспільстві, і в публікаціях ЗМІ після референдуму в Нідерландах. У багатьох із них читається ледь приховане роздратування: та вони ж про Україну нічого не знають — і прозорий підтекст: теж мені, європейці цивілізовані!

Але перш ніж таврувати «набундючених» і «зациклених на собі» європейців, спробуймо дати чесну відповідь на зворотнє запитання: а що ми, пересічні українці, знаємо про ті самі Нідерланди? Що розповідають і вже розповіли про цю країну наші ЗМІ? Якщо ставити це запитання випадковим респондентам, найчастіше ми почуємо про легкі наркотики, амстердамські «вулиці червоних ліхтарів», одностатеві стосунки та футбол; найерудованіші згадають про польдери, нижчі від рівня моря, про амстердамські канали, можливо, про традиції ковзанярства й про російського царя Петра І... Отут і з'ясується: поза межами стереотипів, причому стереотипів давніх, наші знання про Королівство Нідерланди наближаються до абсолютного нуля.

Чимало нідерландців принаймні знають ім'я українського Президента — до речі, саме голландська транскрипція прізвища Porosjenko наштовхнула російську пропаганду на «блискучу» ідею стверджувати, що буцімто «європейські ЗМІ називають Порошенка Поросенком». А чи багато хто з нас назве ім'я нідерландського короля? Чи так уже й усі згадають, що в Нідерландах є саме король, а не президент? Чи давно констатація цього факту траплялася читачам цієї статті в наших ЗМІ?

Коли ми не знаємо нашого ймовірного партнера, ми не можемо адекватно агітувати його на свою користь. Ми не можемо вибудовувати дієвої стратегії й тактики завоювання його довіри. Коли ми вважаємо Нідерланди за щось далеке «з іншого життя», народна дипломатія мовчить, і ми ніколи й нізащо не переконаємо голландців у тому, що ми — це Європа, та сама й така сама Європа, що й вони. Комунікаційна прірва між нашими країнами натомість править європейцям за наочний доказ: ми з ними — різні, нездоланно різні, нам із ними немає чого робити в спільному європейському домі, бо ж він — не радянська комуналка.

Йдеться про те саме, про що зараз не каже лише лінивий, — про провальну комунікацію. Й це зрозуміло: країна, у якій не налагоджено комунікації між владою та суспільством, рівною мірою як і між різними секторами суспільства, не може — за жодних умов не може — вести успішну комунікацію з зовнішнім світом. Аутизм — він аутизм і є.

І якщо вже ми інформаційно зациклені на самих собі, то вимагати, щоб і Нідерланди були інформаційно зациклені на Україні, — чи це вже не занадто? Нідерланди тут, власне, — лише один конкретний випадок загального правила. Але якщо на нашому Національному радіо лунає теза про те, що «Об'єднані Арабські Емірати є лідером у споживанні води серед усіх країн Північної Африки», то чому, власне, нідерландці не можуть і Україну вважати за «Північну Африку»? Якщо в українських ЗМІ постійно траплялися ремствування, що буцімто в нідерландських ЗМІ абсолютно переважає негативна аргументація, — що не було правдою, — то чому ми вимагаємо, щоб нідерландська сторона поширювала інформацію про Україну без підтягувань і пересмикувань? Чимало видань повідомляли, що нібито ісландці обурилися тим, що прем'єр-міністр мав офшорні компанії — тоді як насправді все було складніше: через ці компанії він отримав банківські акції, й коли в країні сталася тяжка фінансова криза, він діяв не як політик, а як власник банківських акцій. Іншими словами, офшорні компанії обурили ісландців не самі по собі, а були лише антуражем для дій прем'єр-міністра, які викликали суспільне обурення. Але якщо в наших медіа інформацію з Європи підтягують за змістом під наші внутрішні політичні процеси, то чому ми ображаємося, коли нідерландці розглядають асоціацію України з ЄС під суто внутрішнім, егоїстичним кутом зору? Ми ж виступаємо проти подвійних стандартів, чи не так?

Зрештою, це Україна прагне до Європи, а не Європа до України. То здогадайтеся з трьох разів: яка зі сторін більше зацікавлена в розвитку взаємної комунікації? Яка зі сторін мала би виявляти ініціативу й діяти на випередження?

Нідерландський референдум змусив укотре замислитися над проклятим запитанням: а для чого, власне, існує Міністерство інформаційної політики? В чому полягає вироблена й напрацьована ним інформаційна політика — з наголосом на слові «політика» як система цілей та заходів для їхнього досягнення? Здавалося б, нідерландський референдум мав би стати його зоряним часом. Але от саме тут ситуація зовсім виходить за межі здорового глузду: яку інформацію ми маємо про інформацію? Тобто що ми знаємо про те, яких зусиль докладав МІП для того, щоби спонукати нідерландців голосувати позитивно? Щоби спонукати тих, хто «радше за, ніж проти» та «взагалі-то за, але хіба ж це так актуально», прийти й проголосувати? Трохи більше знаємо про роль МЗС — але, на жаль, радше негативного, ніж навпаки!

А от російська сторона виявляла чималу активність. От слова доброго знайомого, що живе в одній із європейських країн і добре володіє нідерландською мовою: «22 января (звернімо увагу на дату — два з половиною місяці були в нашому розпорядженні! — Б.Б.) один из членов парламента, христианский демократ Питер Омтзигт опубликовал в Твиттере, что, по данным нидерландской секретной службы, в день, когда был сбит пассажирский самолёт, только Украина имела в зоне конфликта боеспособные "Буки". Это сообщение тут же было широко подхвачено российской и пророссийской пропагандой (в том числе, работающей на заграницу) под традиционно преувеличенными заголовками "Нидерландское следствие пришло к выводу, что Украина виновата"... В нидерландских форумах появились обсуждения этого сообщения "простыми гражданами" на нидерландском языке, призывающие голосовать на референдуме против ассоциации. Сообщения как будто сделаны "троллями" — в одной теме появлялись чуть ли не дословно одинаковые сообщения от якобы разных людей. Также те, кто смотрел пристальнее (проверил IP-адреса), делал вывод, что эти сообщения на нидерландском делались из-за пределов Нидерландов». Чи українські медіа повідомляли про цей непересічний епізод? Чи надали йому належного розголосу, чи підняли тим самим контраргументаційну (а чи, радше, стопфейкову) хвилю належного масштабу? Запитання риторичне.

І ще одне зауваження. Припустімо: от є нідерландський експерт-політолог, що володіє російською мовою — а може, спеціально вивчив українську. Й от, щоб розібратися, як варто голосувати, він бере українські ЗМІ й переглядає, переглядає. Чи захочеться йому в підсумку асоціюватися з країною, де влада нікчемна, народ темний, геть усі все крадуть, а перспектив — ніяких? Адже саме така картина з наших ЗМІ вимальовується! Ні, мова не про те, щоб лакувати дійсність і писати про самі лише «неухильне зростання» та «почуття глибокого задоволення», але ж у наших медіа панує суцільна безпросвітність!

... Коли писав цей текст, почув на хвилі того ж Першого каналу Українського радіо (УР та «Ера») чергове новинне повідомлення про близькосхідних біженців. Один раз їх було названо біженцями, кілька разів мігрантами, а під завісу пролунало слово «нелегали» — слово з очевидним негативним змістом. То ще одне риторичне запитання: чи в Нідерландах проблему біженців розглядають під таким самим кутом зору? Це — приклад, що трапився під руку, й він демонструє: до поняття «спільнота» з Європою нашим ЗМІ ще йти й іти.

Фото - bukvy.com