28 березня в Києві на міжнародній конференції «Законодавство про аудіовізуальні послуги: європейські стандарти та перспективи в Україні» було вперше публічно презентовано драфт проекту закону «Про аудіовізуальні послуги», робота над яким наразі триває в Комітеті Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики.

Непублічно цей документ був представлений Громадській раді при Комітеті на початку лютого 2016 року, і він викликав багато суперечок, пропозицій та уточнень з боку гравців медіаринку. Черговий раз дійти компромісу представники індустрії та органів влади намагалися на конференції, шукаючи відповідей на свої запитання в міжнародних експертів.

Коли має бути ухвалено новий закон?

Питання, що нині турбують медійну галузь: які саме в України зобов’язання перед ЄС щодо імплементації європейського законодавства та коли має бути ухвалено закон «Про аудіовізуальні послуги»?

Посол Ради Європи в Україні Владімір Рістовскі та експерт Ради Європи з Нідерландів Ад ван Лун нагадали, що в Угоді про Асоціацію України з ЄС є зобов’язання України імплементувати Директиву ЄС про аудіовізуальні медіапослуги. На це в України є два роки, але відлік розпочнеться після завершення національної ратифікації Угоди 28 державами-членами ЄС. Наразі, як відомо, залишилося дочекатися національної ратифікації в Нідерландах.

Тобто закон «Про аудіовізуальні послуги» необхідно ухвалити протягом наступних двох років. Але із цим краще не зволікати, адже тільки після адаптації українського законодавства до Директиви про аудіовізуальні медіапослуги Україна зможе розпочати повноцінну співпрацю з ЄС у межах програми «Креативна Європа», до якої Україна приєдналася у 2016 році.

До ухвалення закону «Про аудіовізуальні послуги» співпраця в межах підпрограми «Медіа» програми «Креативна Європа» обмежується лише підготовкою фахівців для аудіовізуальної сфери, сприянням доступу до галузевих ярмарків і ринків, підтримкою просування українських аудіовізуальних творів на фестивалях і розвитком аудиторії. А після ухвалення закону нашій країні буде надано підтримку розвитку кіно, телевізійних творів, відеоігор та мультимедіа, підтримку незалежним виробникам кіно, сприяння у спільному виробництві, підтримка поширення продукту, доступ до мережі європейських операторів кінотеатрів тощо.

Ад ван Лун

Ад ван Лун також повідомив, що в Європі очікується перегляд Директиви про аудіовізуальні медіапослуги: пропозиції від Європейської комісії мають надійти у 2016 році. «Але Україні зараз про це думати зарано – треба думати про те, як забезпечити імплементацію чинної Директиви», - наголосив експерт.

Присутні на міжнародній конференції експерти зауважили, що більшість положень драфту законопроекту «Про аудіовізуальні послуги» загалом відповідають європейським стандартам. Ад ван Лун позитивно відгукнувся про такі особливості законопроекту, як об’єднання в один документ законів про телебачення і радіомовлення та Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, наявність вимог щодо прозорості медіавласності, забезпечення ефективності повноважень регуляторного органу шляхом механізму застосування санкцій тощо.

Ліцензування та реєстрація

Відповідно до рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи 2000 та 2008 років «Про незалежність і функції регуляторних органів у секторі мовлення», завданням незалежного регуляторного органу має бути прозора процедура надання ліцензій, що включає план розподілу частот, публічне оголошення про тендер (конкурс на ліцензії), відбір переможців відповідно до критеріїв, закладених у законодавстві та/або оголошенні про тендер, обґрунтування кінцевих рішень тощо. Основне, чого не вистачає наразі в законодавстві України, – чітко прописаних критеріїв та умов ліцензування.

Драфт законопроекту про аудіовізуальні послуги передбачає дві процедури легалізації діяльності у сфері аудіовізуальних послуг: ліцензування та реєстрацію.

Ліцензуванню підлягатиме лише надання аудіовізуальної послуги шляхом наземного ефірного мовлення (аналогового або цифрового) та розповсюдження програм постачальником аудіовізуальної послуги з використанням радіочастотного ресурсу в ефірній цифровій багатопрограмній телемережі (тобто «Зеонбуд» та його майбутні аналоги). Ліцензування має відбуватися на конкурсних засадах. Виняток – лише для суспільного мовлення, яке ліцензуватиметься без конкурсу.

Усі інші види мовлення (супутникове, кабельне, проводове, у мережі інтернет), надання аудіовізуальної послуги на замовлення, а також розповсюдження програм шляхом ретрансляції підлягатимуть реєстрації у сфері аудіовізуальних послуг за повідомним принципом. Реєстрація вимагатиметься і від постачальників або правовласників іноземних програм, що походять з країни, яка є не стороною Європейської конвенції про транскордонне телебачення чи державою-членом Європейського Союзу (у тому числі – від російських телеканалів).

Законопроект передбачає також можливість продажу ліцензії іншому суб’єкту господарювання не раніше, ніж через три роки після початку ведення діяльності, та не частіше, ніж раз на три роки. Але за умови виконання умов ліцензії та наявності висновку регулятора про відповідність майбутнього власника ліцензії вимогам до суб’єктів надання аудіовізуальної послуги.

Експертка Ради Європи з Бельгіє Пеггі Вальке вважає, що особливості ліцензування та реєстрації, прописані в драфті законопроекту, цілком відповідають європейським стандартам і принципам. «Право надавати ліцензії може здійснюватися стосовно багатьох різних типів операторів, на підставі типу обслуговування, засобів передачі або прийому, частоти або географічного охоплення. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи не прагне вказати державам-членам конкретно, які види послуг повинні підлягати авторизації, на відміну від просто декларування», – зазначила вона.

Єдине, що здивувало пані Вальке, – можливість продати ліцензію через три роки: «Я розумію, чому можна припинити дію ліцензії, але мені здається, що має бути новий конкурс замість продажу, бо він може викликати певне зловживання. Я би пропонувала 60 днів на підготовку до нового тендеру». Також експертці здалася дуже жорсткою можливість позбавлення ліцензії після двох накладених штрафів. Крім того, в законопроекті немає чітко прописаної норми про плату за реєстрацію.

Пеггі Вальке

Заступниця голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Уляна Фещук звернула увагу на те, що правила реєстрації, прописані в законопроекті, передбачають спрощену процедуру та мінімальна плату. На її думку, регулятору потрібно буде уважніше ставитися до появи нових гравців на ринку, що можуть негативно впливати на медіапростір України.

На думку Ольги Большакової, керівниці Центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації телерадіомовників, законопроект про аудіовізуальні послуги має бути спрямований на прозорість регулювання мовників, прозорість процедури ліцензування, загального мовлення й надання програмної послуги, але жодної із цих цілей не було досягнено з першого разу, і тому проект доопрацьовується.

Віце-президент Асоціації правовласників і постачальників контенту Наталія Клітна вважає, що є потреба вдосконалити розділ законопроекту щодо надання та постачання аудіовізуальних послуг, а також запровадження штрафних санкцій: «Можливо, 100 тисяч доларів США – це норма для європейських країн, але доходи українських компаній і рівень життя в нашій країні набагато нижчі, особливо сьогодні в період кризи».

Пані Клітна попросила звернути більшу увагу на вимоги щодо прозорості медіавласності та розглянути їх з точки зору дерегуляції: «Ми не розуміємо, чому повинні повідомляти Нацраду протягом року про зміни в структурі власності і щорічно надавати їй звіт, це досить великий обсяг інформації, треба зрозуміти, що саме можна скоротити, не шкодячи прозорості медіавласності».

Наталія Клітна

Директор оператора телекомунікацій ТОВ «Телемережі України» Петро Семерей зазначив, що в законопроекті не визначено, хто є користувачем радіочастотного ресурсу, виділеного для телерадіомовлення, і хто визначає цього користувача: «Сьогодні в Україні існує така ситуація, що в конкурсі бере участь одна компанія, перемагає, а за частоти платить інша, і користувачем радіочастотного ресурсу стає вже не телерадіоорганізація, а, наприклад, оператор телекомунікацій. Я вважаю, що має бути чітко прописано – хто брав участь у конкурсі, той і платить». Ще одне його питання стосувалося багатопрограмного мовлення, бо в законопроекті не визначено, що проводиться раніше – конкурс на мовлення чи конкурс на розповсюдження.

Гравців ринку також турбує прописане в законопроекті обмеження концентрації: жодна фізична або юридична особа одноособово та/або спільно з групою пов’язаних осіб не має права контролювати більше 35% загального обсягу відповідного територіального телерадіоінформаційного ринку (загальнонаціонального, регіонального або місцевого).

Пеггі Вальке прокоментувала питання прозорості медіавласності та обмеження ринкової частки 35%, навівши приклад Німеччини, де також діє подібна норма: «Це досить звичайна практика і вона відповідає тим стандартам, які захищає Рада Європи».

Пеггі Вальке, Ольга Большакова, Уляна Фещук, Ігор Розкладай, Наталія Клітна

Вимоги до контенту

У третьому розділі законопроекту зазначені вимоги до змісту інформації: захист приватного життя, захист дітей від небезпечного контенту, правила поводження у дні трауру, заборона використання прихованої аудіовізуальної комерційної реклами, забезпечення доступу до інформації людей з обмеженими можливостями, задоволення права на державну мову тощо.

Ліцензіат зобов’язаний протягом 30 днів від початку мовлення повідомити про свою діяльність, інформувати глядача про платні послуги, якщо вони є платними, дотримуватися умов ліцензії та законодавчо визначених умов. Мовникам забороняється мова ворожнечі, заклики до агресивних дій, заперечення та виправдання окупації території, трансляція заборонених законом фільмів, надмірне зосередження уваги на насильстві, демонстрація та реклама порнографії, пропаганда наркотиків, використання «25-го кадру», програми з послугами ворожіння тощо.

Ад ван Лун під час конференції перелічив ключові європейські стандарти щодо медійного контенту:

• нейтральність технології і незалежність від платформи;
• свобода передачі аудіовізуальних медіапослуг з інших держав;
• різниця між лінійними та нелінійними аудіовізуальними медіапослугами (для останніх застосовується послаблений режим регулювання);
• забезпечення прав людей з обмеженими можливостями та літніх людей (засоби досягнення цього не повинні обмежуватися лише жестами, субтитруванням, аудіо-описом і простим та зрозумілим управлінням меню);
• чіткий поділ комерційного та редакційного наповнення;
• заборона спонсорування або переривання рекламою новин і програм про поточні події;
• обмеження переривання рекламою трансляцій релігійної служби, дитячих програм, художніх фільмів і передач спортивних подій;
• заборона або суворі обмеження реклами тютюнових виробів, алкогольних напоїв, медикаментів і медичної допомоги;
• обмеження на форми і представлення реклами і телепродажу, обмеження їх тривалості (12 хвилин на годину);
• заборона використання прихованої аудіовізуальної комерційної реклами;
• заборона на продакт-плейсмент, крім винятків для деяких видів програм;
• запровадження права на представлення скороченої звітності (надання всім мовникам коротких відео подій, ексклюзивними правами на висвітлення яких володіє хтось один) та права на висвітлення подій, які мають великий суспільний інтерес;
• обов’язок запровадження «права на репліку» у випадку висловлення недостовірних фактів;
• просування європейського контенту і програм незалежного виробництва (встановлення квот);
• захист плюралізму та різноманітності медіа;
• обмеження на прояви насильства, заборона мови ворожнечі та дискримінації, захист прав неповнолітніх;
• просування медіаграмотності;
• вимоги щодо must-carry тощо.

Як бачимо, у Європі регулювання контенту нерозривно пов’язано з регулюванням реклами. Тоді як в Україні законопроект про аудіовізуальні послуги не охоплює рекламу – ця сфера регулюється окремим законом «Про рекламу».

Зі слів пана ван Луна, держави-члени ЄС можуть встановлювати більш деталізовані та суворі правила, ніж передбачає Директива про аудіовізуальні медіапослуги. Також держави-члени ЄС сприяють співрегуляції та/або саморегулюванню галузі.

Заступниця голови Нацради Уляна Фещук підняла питання російських каналів і заборону на їхню трансляцію в Україні: «Сьогодні ми обмежуємо трансляцію російського продукту і чуємо багато закидів, що Нацрада не має нічого забороняти, що глядач голосує пультом. Але ми маємо висновок експертів, що в цих російських програмах формується hate-speech, покликаний впливати на свідомість людей і формувати позитивну думку щодо РФ. Країна поділена на дві частини – де проходять військові дії і де не проходять. Як тут забезпечити плюралізм? Що з цим робити і як передбачити в законі?».

Уляна Фещук

Ад ван Лун відповів пані Фещук, що не обов’язково прописувати в законопроекті правила поведінки з російськими каналами і що Нацрада має право обмежити доступ до них, враховуючи обставини. Щоправда, це ускладнюється тим, що російські канали транслюються через супутник відповідно до французької ліцензії. Україна, відтак, може зазначити, що телевізійні канали з Росії підривають національну безпеку країни, тому заборона російських каналів виправдана до моменту, поки Росія не почне виконувати європейські міжнародні стандарти. З іншого боку, є практика Європейського суду з прав людини, рішенням якого можна заборонити трансляцію певного ЗМІ в певній країні, але чи буде така заборона ефективною, адже будь-який телеканал можна знайти в інтернеті?

До дискусії про контент приєдналася медіаекспертка, заступниця шеф-редактора порталу «Детектор медіа» Мар’яна Закусило. Вона запропонувала розширити в законопроекті вимоги до редакційних статутів і редакційних рад, зробивши редради елементом саморегулювання. Таким чином, вони могли б займатися питаннями контентної, програмної політики, допомагати вирішувати спірні питання, реагувати на скарги та допомагати колективу редакції здійснювати незалежну діяльність, захищати їх від неправомірного впливу власників.

Вона також наголосила на проблемі захисту дітей від шкідливої інформації, зокрема на тому, що в новому законопроекті передбачено одну часову межу для шкідливого контенту – 23:00. «Я вважаю, що доцільно розглянути дві часові межі – для менш жорсткого та більш жорсткого контенту, як це відбувається в багатьох європейських країнах (наприклад, 21:00 і 23:00). Також не слід забувати про маркування про потенційну шкоду, яке варто робити не лише під час показу фільмів, а й передач. Крім того, можна розглянути можливість кодування більш жорсткого контенту в мережах платного телебачення, наприклад, дозволити його показувати в будь-який час, але за наявності кодування».

Юрист ГО «Інститут масової інформації» Роман Головенко, у свою чергу, наголосив на проблемі замовного контенту та прихованої реклами. Він зазначив, що і до, і після Революції гідності велика кількість мовників висвітлювали події в країні упереджено, на користь однієї сторони, зазвичай – на користь влади. З часом їхня політика змінилася, але не кардинально, бо ми досі бачимо інформаційну війну між Дмитром Фірташем та Ігорем Коломойським.

На думку пана Головенка, регулятор повинен регулювати контент. «Є дуже багато порушень у контенті. Телеканали є джерелом інформації для 88% населення країни, і більша частина є вразливою до цього контенту, бо не всі люди мають критичне мислення і вміють правильно користуватися інтернетом», – аргументував експерт.

Іван Шестаков, Роман Головенко, Мар'яна Закусило, Уляна Фещук

Директор-президент телеканалу ICTV Олександр Богуцький запитав у європейських експертів, як бути з проблемою мовних квот. Його зацікавила стаття 33 нового законопроекту, яка вимагає від ліцензіатів не менше 30% часу мовлення українською мовою. «Це справді проблема – відсутність української мови в ефірі. І мені здається, це якесь законодавче позорисько – вимагати 30% української мови, при цьому через абзац вимагається 60% європейського продукту. Давайте хоча би 50% української мови делікатно вимагати», - запропонував телеменеджер.

Пан Богуцький також поцікавився, що трактується як мова в ефірі – мова звучання пісень чи мова, якою люди говорять у студії.

Ад ван Лун відповів керівникові ICTV, що квота європейського продукту встановлена для того, аби підтримати європейську культуру, тому що європейські телеканали дедалі більше популяризують американський продукт.

Народний депутат Григорій Шверк додав, що в контексті контенту потрібно говорити не про регулювання, а про саморегулювання або співрегулювання. Він пригадав, як у 2014 році, коли був членом Нацради, звертався до найбільших телевізійних груп із проханням зробити щось із російським контентом в ефірі. «Більшість мовників нас тоді не почули, тому і з’явилося регулювання. Воно, з моєї точки зору, не є зразковим, бо будь-яке регулювання, що базується на формальному підході, досить складна штука. А тепер я кажу: панове з галузі, журналістська спільното, благаю, зробіть щось із “джинсою”. Бо якщо ви цього не зробите досить скоро – ви отримаєте таке регулювання, що вам мало не здаватиметься», - застеріг народний депутат.

Григорій Шверк

Ад ван Лун, відповідаючи на запитання гравців ринку в панельній дискусії про контент, зазначив, що «правила, які забороняють показ фільмів, де грають певні актори, – це трохи дурна практика, якщо в країні існує демократія». За його словами, при порушенні закону можна запровадити кримінальну відповідальність щодо мовника після показу, але запроваджувати попередню цензуру – дивно. «Я не думаю, що зможу пояснити європейцям, чому такі моменти повинні бути прописані в законопроекті», - додав він.

Повноваження Нацради та застосування санкцій

Законопроект про аудіовізуальні послуги містить великий розділ, який описує статус, принципи, склад національного регулятора, порядок призначення його членів Верховною Радою, повноваження Нацради, умови дострокового припинення повноважень, питання апарату, організації діяльності і проведення засідань, умови фінансування тощо.

Пеггі Вальке, котра є членом регуляторного органу в Бельгії, зазначила, що регулювання медіагалузі – дуже відповідальна та важка справа. Відповідно до рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 2000 та 2008 років, а також прецедентного права Європейського суду з прав людини, в державі має бути створено незалежний регуляторний орган для сектора мовлення, а в законі мають бути чітко прописані повноваження, компетенція, підзвітність, склад і функціонування цього органу. І ці чітко виписані норми – найголовніше, про що треба подбати.

Українське законодавство потребує розробки таких норм. Україні рекомендовано забезпечити незалежність регуляторного органу шляхом відкритих і прозорих процедур висування кандидатів і призначення на посади, введення в національні закони норм щодо несумісності та конфлікту інтересів. Регулятор повинен мати адекватні людські ресурси з належною компетенцією для ефективного виконання своїх функцій, приймати самостійні рішення, незалежні від усіх органів та організацій, пов’язаних з наданням і поширенням аудіовізуальних медіапослуг.

Але незалежність регулятора пов’язана не лише із зовнішніми факторами, а й із внутрішньою поведінкою. «Не можна гарантувати незалежність на папері, а на практиці її не буде, доки самі регуляторні органи не подбають про те, щоб виконання всіх завдань і функцій було незалежним, неупередженим і сприяло демократії»,– підсумувала пані Вальке.

Ад ван Лун, у свою чергу, розповів про європейську практику застосування санкцій регуляторним органом щодо мовників, які порушують законодавство. Звісно, це залежить від правової системи в окремо взятій країні. З точки зору європейських стандартів, є питання, які можна лишити на саморегулювання, наприклад, якщо йдеться про захист прав неповнолітніх і про сферу реклами на телебаченні. Інші порушення – на контролі регуляторних органів.

На прикладі Нідерландів 1990-х років пан ван Лун розповів, як спеціально створена комісія проводила моніторинг мовників і повідомляла про певні порушення регуляторний орган, і мовник мав право подати апеляцію. Організовувалися слухання, де регулятор і мовник викладали свої аргументи, що розглядалися експертами, які й вирішували, накладати штраф чи ні. Якщо рішення про накладення штрафу було прийнято, мовник міг звернутися до суду, а згодом – і до Європейського суду з прав людини.

«Це та система накладення санкцій, якою я хотів поділитися з вами, закликати вас діяти творчо та вирішувати, чи використовувати вам регуляторний орган, чи експертну панель», – підкреслив Ад ван Лун.

Крім того, Нацраді потрібно вирішити, чи втручатися в проблему порушення авторського права, чи це має бути повноваженням якогось іншого органу.

Отже, в українському законодавстві має бути прописана ціла низка обставин застосування санкцій. Можливо, якісь із проблем має вирішувати не регуляторний орган, а уряд країни.

Олександр Богуцький, беручи до уваги рекомендацію європейських експертів щодо незалежності Нацради, попросив уточнити, що саме вони розуміють під фінансовою самостійністю регулятора, а також запитав, чи мають все ж таки члени Нацради декларувати свої доходи, бо в тексті законопроекту зазначено, що вони не є державними службовцями.

Олександр Богуцький

Ад ван Лун у відповідь висловив думку, що певну інформацію стосовно доходу члени Нацради все ж мають оголошувати. Але треба розрізняти, яка інформація має відкриватися суспільству, а яка – декларуватися і не розкриватися публічно.

Щодо незалежності – експерт вважає, що регуляторний орган має фінансуватися відповідно до бюджету, який потрібен для його функціонування. Орган має визначати потреби і звертатися до уряду з проханням про певний бюджет. Також можуть бути щорічні фіксовані внески від індустрії.

На важливості політичної, фінансової та індустріальної незалежності регулятора наголосила і голова правління Центру демократичних реформ і медіа Людмила Василенко. Експертка сподівається, що порядок призначення членів Нацради буде проголосований Верховною Радою саме в тому варіанті, в якому він наразі прописаний в законопроекті про аудіовізуальні послуги.

Уляна Фещук зазначила, що представники медіагалузі вважають закон про Нацраду недолугим і сподіваються на новий законопроект, який хай і не розширює повноваження регуляторного органу, але уточнює їх. Нині чинний закон розподіляє нагляд і контроль, які в результаті не є ефективними, бо Нацрада може накладати санкції лише за порушення закону «Про телебачення та радіомовлення» (на це неодноразово звертали увагу й експерти «Детектора медіа»). Проте є дуже багато порушень, які лежать у суміжних площинах – виборче законодавство, реклама, «джинса» тощо, а Нацрада не має методів впливу.

«У цьому законопроекті повноваження виписані відповідно до європейських стандарті – штрафи, що застосовуються, мені здаються ефективними, бо найбільше телерадіоорганізації бояться саме фінансових санкцій», – поділилися пані Фещук.

Для того, аби рішення Національної ради були збалансованими і виваженими, у законопроекті передбачений великий п’ятий розділ про розгляд справ про порушення законодавства у сфері аудіовізуальних послуг. Такий розгляд може розтягнутися в часі до трьох місяців, і Нацрада має право створювати й залучати дорадчі органи і враховувати або не враховувати їхні висновки під час ухвалення власних рішень.

Основною санкцією для майбутніх порушників передбачені штрафи, розміри яких та види порушень, за які вони накладаються, детально виписані в законопроекті. Якщо протягом трьох років ліцензіат був двічі оштрафований і вчинив нове правопорушення, Нацрада оголошує йому попередження про можливе анулювання ліцензії. У разі вчинення нового правопорушення впродовж року після оголошення попередження, Нацрада може прийняти рішення про анулювання ліцензії.

У представленому на конференції тексті законопроекту залишилася можливість Нацради анульовувати ліцензії. Щоправда голова Комітету з питань телебачення і радіомовлення Вікторія Сюмар раніше на засіданнях робочої групи наголошували, що ці норми із законопроекту будуть вилучені – натомість анулювання ліцензій буде можливим тільки через суд.

Також Нацрада може застосовувати до порушників попередження про можливу заборону програми чи передачі і може приймати рішення про заборону розповсюдження в Україні програми чи передачі, яка діятиме протягом року. У разі систематичних порушень Нацрада може оголошувати попередження про можливе анулювання реєстрації та приймати рішення про анулювання реєстрації.

«Ми попросили застосувати таку норму: якщо при накладенні штрафу компанія не має заперечень, вона має можливість заплатити штраф у розмірі 50% протягом семи днів після ухвалення рішення. Мені здається, це ефективно і вигідно для ТРО. Крім того, ми вважаємо доцільним, аби санкції були диференційованими – попередження за дрібні порушення та штрафи за значні», – зауважила Уляна Фещук.

Ольга Большакова детально окреслила групи порушень, за які передбачено застосування санкцій:

• діяльність без реєстрації як з боку українських, так і з боку іноземних компаній;
• прострочення надання інформації – наприклад, звітності;
• надання неправдивої інформації навмисно або з необережності;
• надання інформації, за поширення якої передбачена кримінальна відповідальність, а також поширення аудіовізуальної інформації, що заборонена на території України тощо.

Пані Большакова зазначила, що робота над уточненнями положень триває.

***

Яким саме буде український аудіовізуальний закон – залежить від індустрії, громадськості та Верховної Ради. Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики наразі приймає поправки й пропозиції та має наміри в найкоротші строки завершити роботу над проектом і зареєструвати його в парламенті.

Конференція була організована за підтримки проекту «Свобода медіа в Україні», що впроваджується в межах Рамкової програми співробітництва Ради Європи та Європейського Союзу, має на меті покращити свободу, незалежність, плюралізм та розмаїття медіа в Україні.

Фото - Facebook-сторінка Медійні проекти Ради Європи в Україні