Нині в Україні триває робота над законопроектом «Про аудіовізуальні послуги». Однією з дражливих тем майбутнього законодавчого акту для представників індустрії є розширення повноважень регулятора галузі – Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

26 лютого громадська організація «Детектор медіа» за підтримки Посольства США в Україні провела експертний круглий стіл «Доцільність розширення повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення». Думки експертів розділилися: перші вважають, що в Нацради достатньо обов’язків, але вона їх виконує неефективно; другі – що повноважень бракує та їх слід розширювати; треті – що ринок потребує дерегуляції та розвитку саморегуляції.

Нині ми пропонуємо увазі читачів статтю, написану громадськими діячками, а в минулому співробітницями регуляторного органу Ларисою Мудрак та Людмилою Василенко, які виклали своє експертне бачення того, в якому напрямку слід спрямувати діяльність Національної ради та як посилити незалежність регулятора. Ми також готові публікувати матеріали інших експертів.

Регуляторні цінності

У регулятора багато інструментів, але мало цінностей. І якими вони є взагалі? Чи визнаються загальноцивілізаційні цінності, пов’язані з інформаційною революцією, чи щиро приймаються європейські цінності свободи слова та інформації?

Нині проводяться численні круглі столи, залучаються європейські експерти і працюють міжнародні проекти. Питання в тому, чи ми дійсно готові інтегрувати європейські стандарти в національний контекст.

Вступаючи в діалог про ефективність Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, відкриваємо профільні ресурси, які пістріють заголовками: «На каналах проведуть позапланові перевірки», «Суд розгляне позов про припинення ліцензії», «Нацрада хоче санкцій для телеканалів», «Нацрада оголосила попередження», «Нацрада закрила ще п’ять російських каналів».

Закриття каналів і програм стали інструментами регуляції за умов інформаційної війни. Але навряд чи хтось нас переконає, що закриттям і заборонами можна досягти розвитку українського національного медіаринку.

Власне, як показує дворічний досвід, повноцінного його захисту від російської інформаційної агресії також не виходить. Запитайте у глядачів, чи мають вони змогу дивитися російські канали, і багато хто дасть ствердну відповідь, оскільки вони їх отримують через інтернет-провайдерів і супутникові тарілки. Можна також поцікавитися, чи збільшилася частка українського національного продукту, чи запропоновано щось навзаєм. Відповіді можуть неприємно вразити. Спираючись на свою експертну думку і досвід, вважаємо, що ні, не збільшилася.

Державний комітет телебачення і радіомовлення України з посиланням на дослідження громадського руху «Відсіч» повідомив, що обсяги української мови на українському телебаченні зменшилися. За результатами цього моніторингу, частка вітчизняної мови в національному ефірі в листопаді 2015 року склала 23%, а в червні становила 28%. Обсяги двомовної продукції з тотальним домінуванням російської мови збільшилися на 9%, а лідерами за обсягами телепродукції російського виробництва залишаються телеканали «Україна» (81%), НТН (44%) та «Інтер» (30%).

Клікніть для збільшення

Зі слів українського поета і видавця Івана Малковича, в українському телевізійному просторі в новорічну ніч 2016 було лише 4% відсотки українського ефіру (діалог на презентації книги перекладу В.Шекспіра «Ромео і Джульєта» 29 лютого 2016 року).

Багато українців на запитання про ТБ відповідають лаконічно: «Я не дивлюся телебачення».

Бачимо результат? Визнаємо результат? Чи взагалі це можна назвати результатом?

Представник ОБСЄ з питань свободи слова Дуня Міятович дала цьому свою оцінку. Зокрема, у Пам’ятній записці «Пропаганда і свобода засобів масової інформації» Бюро Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ йдеться: «Державними органами деяких країн були вжиті заходи з припинення пропаганди шляхом відключення і блокування телевізійних сигналів і застосування інших обмежень, таких як заборона на в’їзд журналістів, а також на акредитацію в офіційних прес-центрах. Я чітко дала зрозуміти всім державам – учасникам ОБСЄ, що цензура задля політичної доцільності не є демократичним інструментом у протидії інформаційним війнам».

Рубильник без принципів та критеріїв

Чи ми всі хочемо рухатися так далі і лише спостерігати за цим процесом? Однозначно ні!

Ми змушені говорити про те, що необхідно визнати помилки. Необхідно вести діалог мовою толерантності зі спільнотою та зрозуміти, які мають бути пріоритети розвитку надалі, а не фокусуватися лише на заборонах, закритті і наданні Національній раді додаткових повноважень для чергового контролю. Може, все ж таки слід подумати про те, що експерти, які туди призначені, Незалежна медійна рада, яка вже існує, насамперед покликані сприяти розвитку медіаринку. Це місія регулятора однозначно.

Санкційно-контрольна політика національного регулятора може бути інструментом виконання стратегії розвитку. Якщо така стратегія є, звичайно. А не лише завдання «інформаційної безпеки», як це відбувається наразі. Якщо стратегія розвитку є й вона сприйнята медіаспільнотою – тоді будуть дієвими штрафи. А так це ручне управління на короткому ланцюжку.

Технологічна революція вже відбувається поза нами, де-факто в європейському експертному медійному середовищі вона означена з 2010 року. Ще тоді нам треба було розпочати виконання домашнього завдання, яке торкається, в першу чергу, цифрового й інтернет-мовлення, нових і конвергентних медіа, захисту дітей від потенційно шкідливого контенту на всіх платформах, а отже, створення сучасної медійної екосистеми.

Україна є членом Ради Європи і міжнародних структур саме для координації цих зусиль, які, зрозуміло, через війну були пригальмовані, але ж не на багато років. Все, що робиться нині Національною радою логічно було в перші півроку, коли якраз була обмежена трансляція найагресивніших російських каналів. Власне, ми це і розпочинали в березні 2014 року, не маючи на це повноважень. Зараз уже час для розуміння шляху розвитку на майбутнє, час підтвердження своєї твердої відданості принципам свободи вираження поглядів та інформації. Адже саме вони є найголовнішими складовими демократичного і плюралістичного суспільства.

В умовах інформаційної агресії і закриття каналів першочергового значення набуває розробка критеріїв для формування системного підходу до поетапного та диференційованого регулювання. Такі критерії не пишуться юристами чи помічниками. Вони напрацьовуються на діалогових майданчиках, коли збираються всі учасники процесу, коли випрацьовується єдине компромісне бачення. І не тоді, коли регулятор не може нічого зробити, бо індустрія проти, а тоді, коли всі розуміють, що це заради майбутнього, заради реального, а не піарівського розвитку.

Необхідно напрацювати критерії, дати точні визначення, що таке «інформаційна війна» та «канал-агресор», що таке «пропаганда», «інформаційний воїн» за сучасних умов, що таке «фейкова інформація» тощо. Важливо зробити передбачення на майбутнє, прогнози, які ще інструменти можуть з’явитися. Це потребує системного опрацювання на діалогових майданчиках, за участі всіх учасників та експертів, у тому числі користуючись напрацюваннями Ради Європи і Європейського Союзу.

А судді хто?

Безумовно, в цьому періоді регулятору було важко. Великий плюс у тому, що він достатньо добре, на відміну від попередніх, чув медійне середовище. Але величезний мінус – це те, що повністю знищена спадковість роботи.

Треба визнавати, що є тяглість процесів державницьких і вони не залежать від прізвищ президентів і призначених ними членів Національної ради. Вона залежить від розуміння відповідальності за медійні процеси. Немає хороших чи поганих, є відповідальні і безвідповідальні лідери. Надзвичайно важливо чути один одного, передавати позитивний досвід і здійснювати роботу над помилками. Тяглість процесів важлива і в середовищі членів Національної ради, їхні знання та досвід завжди можуть слугувати в процесі вирішення окремих проблем.

Як приклад – список адаптованих каналів, прийнятий за складу Національної ради 2005-2010 років і критикований ринком, дозволив у перші півроку з початку російської інтервенції хоч якось легітимно закрити головні пропагандистські російські канали регулятору наступного складу 2010-2015 років і дозволяє робити це нинішній Нацраді. Отже, що маємо? Три склади Національної ради працюють з одним і тим самим інструментом, який усі критикують і який нікому не подобається, але став порятунком під час інформаційної війни.

У європейських країнах така регуляторна послідовність, як правило, забезпечується тим, що одночасно не змінюється весь склад Національної ради й ротація не збігається з президентськими чи парламентськими виборами.

У 2010-2014 роках при Національній раді існувала Рада старійшин і Рада експертів, до якої входили члени Національної ради всіх попередніх скликань, і комунікація з ними давала хороший результат для порятунку в кризових ситуаціях.

Наразі відбуваються жваві дискусії про доцільність розширення повноважень Національної ради. Переконані, що це необхідно робити комплексно, паралельно із забезпеченням гарантій її незалежності – політичної, фінансової, галузевої.

Питання незалежності регуляторів є одним з ключових у Європі. На цю тему проведені дослідження та розроблені відповідні індикатори. Знову ж питання: чи ми готові запровадити європейський механізм прозорого призначення членів Національної ради в Україні.

Відверто кажучи, певна прозора процедура призначення передбачена лише для членів Національної ради від Верховної Ради. Механізм призначення четвірки від Президента не зрозумілий, окремі призначення не передбачувані. Які критерії та професійні якості кандидатів, як відбувається їхній відбір і, врешті, саме призначення? Останні десять років визріла потреба, щоб до складу Національної ради входили також представники від громадянського суспільства і профільних громадських організацій. Важливо розробити виважену систему призначення, яка мінімізує політичний вплив на майбутнє.

Представники мовників називають цей склад Національної ради «ангелами», але саме нині країні потрібні не «ангели», а реформатори (яких зазвичай не надто люблять) і комплексне оновлення українського медійного законодавства.

Лариса Мудрак, незалежний медіаексперт, консультант, член правління ГО «За демократію через право», колишній член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (2010-2014)

Людмила Василенко, голова правління ГО «Центр демократичних реформ і медіа», колишній завідувач сектору міжнародних зв’язків Національної ради з питань телебачення і радіомовлення

Фото: Олексій Темченко, інфографіка: рух «Відсіч»