У перші два дні усіх подій на Майдані (20 та 21 лютого), від моменту, коли були розгромлені російські банки, а згодом захоплений готель «Козацький», детальної інформації про ці події на основних українських сайтах було мало, дуже мало. Цю інформацію треба було шукати, щоб зрозуміти, що відбувається. Натомість лакуни українського інформаційного простору активно заповнювали російські пропагандисти. «Порошенко натравил СБУ на единственный телеканал, ведущий трансляцию с Майдана-3», «Порошенко начинает репрессии против участников Майдана-3», «В Киеве начата репетиция третьего Майдана», «Порошенко запретил снимать видео с Майдана» - таких і подібних заголовків в інтернеті багато.

Росіяни розганяють свою версію подій, поки в українському інформаційному просторі затишшя

Я спеціально переглянула російські сайти, а також деякі сепаратистські. Росіяни досить активно відстежували події 20 та 21 лютого в Києві на Майдані. Виступи радикальних сил були розписані детально, з акцентом на кримінал.

Якщо ви зайдете на сайт російської «Комсомольской правды» за тегом «Украинский кризис», то побачите наступні заголовки:

«Во время погромов в Киеве активисты воровали кошельки и телефоны»

«Годовщина Майдана в Киеве: радикалы разгромили российские банки и схлестнулись с Нацгвардией»

Особливо хочеться звернути увагу на цей текст Олександра Грішина: «Майдан второй раз – не трагедия, а фарс. Попытки организовать новый украинский переворот пока не выходят за рамки пограбить под шумок». Текст прикметний інтерпретацією подій, він має кілька основних тез:

• нинішній майдан ніхто не фінансує (на відміну від попереднього), тому він і маргінальний;
• принижується українська влада в особі президента;
• узагальнюється, що росіяни – вороги для українців, а тому їхній бізнес громитимуть в Києві.

Автор стверджує, що цей Майдан не такий, як той, що був два роки тому, «майдан уже не торт», бо ніхто його не фінансує. Ось кілька пасажів на цю тему: «Сцена самодеятельная. Какой-то грузовичок подвезли, борт откинули, чтобы в сцену его преобразовать (это же разве сцена, вот два года назад сцена была – закачаешься!). И ничего не получилось. Пришли полиция вместе с Национальной гвардией и переместили грузовичок. Никто и не мявкнул. А что мявкать, спрашивается? Вот ту сцену, двухлетней давности, стоило защищать – в ту денег было вбухано немеряно, а какой концертный звук выстроили! А тут – грузовичок несчастный». Або ще такий: «Поставили палатки на майдане. Но опять же, всего две, а не десятки, как два года назад. Запалили костры вечером. Да разве это костры! Так, какие-то полузадохлые огоньки. Но ведь и дрова для нынешних костерков носят руками, а не привозят грузовиками. И бабушек с пирожками и кашками как-то не особо, и котлов полевых кухонь – ну ничего из прошлого майдана почти нет сейчас в центре Киева. Так ведь украинцы могут и додуматься, что прошлый был не просто движением активных масс, что в тот кто-то вложился и организацией и финансами. И не за просто так».

Пасаж про діючого Президента України взагалі не витримує критики (російські пропагандисти використовують стандартний прийом – дегуманізацію ворога): «Поспивали “щеневмерлу”, почитали стишки, покричали “панду-геть” – и все. “Панда”, которая в Ростове – не услышала (народу-то немного). “Панда” нынешняя – решила, что это вообще про ростовскую. Тем более, что выходила к народу, правда, по тщательно зачищенному коридору, цветочки клала к памятнику погибшим на Майдане».

RT активно розганяла тему в іншому ключі: в Україні починається Майдан-3, а українська влада застосовує насилля щодо тих, хто висвітлює ці події.

Заголовок: «В Киеве разгромили офис транслировавшего события на Майдане телеканала».

Цю ж новину розганяло й інформаційне агентство ТАСС під заголовком «Украинские радикалы напали на офис транслирующего протесты в Киеве “17 канала”». Це ж агентство подало й іншу – «Сайт РЕН-ТВ атаковали хакеры после публикации материалов о событиях на Майдане».

Напряму офіційні агенції не звинувачували українську владу в репресіях, у цьому випадку в інформаційний бій, так би мовити, включалися дрібніші ресурси: такого роду новини поширювали у блогах, соцмережах та численних маргінальних сайтах, характерні заголовки ви могли прочитати на початку тексту. «Відірвалися» й сепаратистські ресурси. Так, сайт «Новороссия» видав новини з такими заголовками: «Майданщики разгромили офис украинского телеканала», «Порошенко заметает следы Майдана-3». Або «Майдан-3: бунтовать команды не было» (знову той самий відсил до тези керованості й контрольованості попереднього майдану, що і в публікації «Комсомольской правды»). І яскрава цитата: «Лишь глупый и весьма наивный человек может свято верить в то, что смены власти можно добиться массовым выходом на улицы с требованием к действующей власти немедленно разойтись. То, что журналисты чаще всего называют “цветной революцией”, представляет собой государственный переворот с обрамлением из уличного спектакля и с элементами информационной войны. Технология среди западных политтехнологов известная и сейчас даже банальная. Она требует достаточно больших денег, работы с высшими должностными лицами, доступа к сетевым и государственным СМИ и всяческой поддержки из-за рубежа. В комплексе все дает необходимый внешнему и внутреннему заказчику эффект. В этот раз все не так. Прежний заказчик Майдана к нынешней невменяемой власти явно охладел, но прощаться с ней не собирается. Других режиссеров и сценаристов пока нет. Актеры выдохлись и требуют зарплату».

Також російські ЗМІ активно поширювали заяву так званого «глави ДНР» Олександра Захарченка, що в 2014 році зміна влади запустила процес саморуйнації України. Сайт Вести.ru поширив новину під заголовком «Захарченко призвал украинцев к контрреволюции» і – не повірите – запропонував свої послуги по здійсненню цієї контрреволюції. Цитата з новини: «Контрреволюция на Украине вполне возможна, полагает Захарченко, хотя "это зависит от того, соберётся ли народ Украины скинуть засевших в Киеве узурпаторов, и от того, найдутся ли те лидеры, которые поведут украинский народ за собой". Глава ДНР также отметил, что Донбасс готов помочь украинскому народу "остановить маховик майдана и вернуться к нормальной жизни"». Цю ж заяву поширив і сайт RT під заголовком: «Глава ДНР: “Майдан” запустил процесс саморазрушения». Очевидно, відповідальні з українського боку за мінські перемовини мали б запам’ятати цю заяву, яка виглядає відвертим шантажем.

Роздмухувати не можна ігнорувати

Останнім часом наша щоденна історія складається з речень, в яких за власним вибором потрібно розставляти коми. І кожен щодня робить цей вибір самостійно. Я була здивована, що неординарним подіям на Майдані 20-21 лютого, які можуть мати для країни непередбачувані руйнівні наслідки (якщо не сьогодні, то згодом, оскільки вкотре випробовуються дестабілізаційні технології), приділили так мало уваги ключові ЗМІ країни. Щось можна списати на вихідні. Але які вихідні, коли розгортаються такі події? Є й інша версія: ті, хто, м’яко кажучи, не любить нинішню владу, стверджували, що вона «гасить» висвітлення цих подій на Майдані. Хочу одразу зауважити, що я не вважаю всіх, хто критикує нинішню владу, автоматично «п’ятою колоною», «агентами ФСБ» і т.д. Але їхня версія дуже добре доповнює той інформаційний фон, який створює російська пропаганда. Більше того, я переконана, що і мовчання української влади є прекрасним доповненням до цього фону. Адже, як уже зазначалося, інформаційні лакуни завжди кимось заповнюються. Ніхто з ключових політиків не дав оцінку тому, що відбувалося у вихідні дні у другу річницю Майдану. Усім заціпило. Безперечно, питання дратівливе, рейтингів не піднімає, наражає на додаткові іміджеві ризики: що не скажи – комусь та не вгодиш. Але мовчання може мати такі ж руйнівні наслідки, як і невміла комунікація.

Телеведучий і голова правління ГО «Громадське радіо» Андрій Куликов в ефірі каналу «112 Україна» 21 лютого закликав усіх не драматизувати ситуацію. На його думку, «те, що починається із биття вітрин, не є реальним протестом». Складно не погодитись. Але з іншого боку, чи можна закривати очі на те, що рівень протестних настроїв в суспільстві росте разом із просіданням економіки та загальним зубожінням населення? Чи не варто людям пояснювати, що в умовах війни їхні протестні настрої можуть бути використані різними силами, як внутрішніми, так і зовнішніми? Чи не варто людям пояснювати, як не дати себе використати? А щоб не бути використаними та зманіпульованими, вони мусять мати більше інформації.

Суспільству зараз критично важливо розповісти, хто ті люди з платформи «Революційні праві сили», які захоплювали «Козацький» та вимагають повного перезавантаження влади в країні. Уже з’явилися перші спроби, але вони не сягають широкої аудиторії. Так, наприклад, на сайті Громадського.TV 21 лютого з’явилась публікація «Піратська версія»: хто закликає до “третього Майдану”», а на сайті «Новинарня» - «“Білий молот”, Пінчук, Росія? Хто стоїть за “Революційними правими силами” на “Майдані.3.0”».

Центральні телеканали («Інтер», «1+1», «Україна») у своїх підсумкових новинних програмах не заглиблювалися в проблему, подавали її лише в новинному форматі; з одного боку, вони не роздмухували вогнище (і це добре), а з іншого боку – і роз’яснень та аналізу на цю тему практично не було.

Суспільству також критично важливо розповісти, що відбулося з тим же «17 каналом», що це за канал взагалі. Мовчання правоохоронних органів лише підсилює російську пропагандистську версію, яка розганяється інтернетом – що, мовляв, «Порошенко натравил СБУ на единственный телеканал, ведущий трансляцию с Майдана-3». Треба мати на увазі, що інтернет-користувачі, які не отримають української версії події, автоматично стають споживачами версії російської.

Не можу не сказати кілька слів про версії, хто ж стоїть за РПС та їхніми протестами, які поширювали українські ЗМІ. Дуже активно в неділю, 21 лютого, з подачі Тараса Чорновола, розкручувалася версія про причетність Віктора Пінчука. На одній лише підставі, що Інна Богословська (яка в 2005-му відстоювала інтереси Пінчука в конфлікті довкола нікопольського феросплавного заводу, а ще раніше входила в політичну силу, яку вважали проектом Пінчука) раптом почала піарити так званий «Майдан-3».

Базове питання, яке мають ставити собі журналісти у таких випадках, сказав би будь який слідчий: які мотиви? Так от, мотиви Пінчука мені поки не зрозумілі. Його бізнес не зав’язаний на Росії так, як бізнес інших українських олігархів. Він довго вибудовував собі ім’я на Заході, інвестуючи в це багато грошей. Навіщо йому «бруднити» руки в таку історію? Хоча я можу помилятися, і причини десь є, вони просто не на поверхні та їх потрібно шукати. Але не треба забувати, що Інна Германівна після Пінчука співпрацювала з іншими політичними силами, зокрема з Партією регіонів. То чому згадують тільки Пінчука? Бо якщо вже йдеться про «зговір» олігархів, то, може, тоді й інші прізвища треба називати?

А звернула я на це увагу лише тому, що дуже часто у нас журналісти хапаються за якусь одну запущену кимось версію, замість відпрацювати інші можливі. А їх точно у випадку з подіями 20-21 лютого може бути кілька. Бо зацікавлених у розхитуванні ситуації в країні вистачає, і це не лише Росія, але й деякі внутрішні політичні сили, які хочуть повернутися в активну політику, граючи на зниженні рейтингів Порошенка та Яценюка. Якщо поіменно, то це і колишні «регіонали», і Юлія Тимошенко, і деякі маргінальні політики (на кшталт Кармазіна), які вміють ловити рибу в каламутній воді... І тут три крапки ставлю свідомо.

Не виключаємо й об’єктивний фактор – реальний ріст протестних настроїв у суспільстві. Я далека від того, щоб списувати ріст таких настроїв тільки на погану комунікацію влади з суспільством. Але це один із важливих чинників, який лише посилює загальне невдоволення тим, що війна триває, економіка падає і народ зубожіє. Бо відсутність достовірної інформації лише посилює страхи та стереотипи, створюючи гарний ґрунт для ворожої пропаганди.

Фото - vlada.io