«Так ви і не назвали мені своїх улюблених митців», - нарікає Настя Станко наприкінці ефіру з В'ячеславом Кириленком на «Громадському телебаченні». За годину розмови йому довелося відбиватися від питання про свої мистецькі вподобання щонайменше тричі. Припускаю, міністр культури цілком може насолоджуватись шансоном на дозвіллі. Або вишуканою грою бандуристів. Зачитуватись безсмертними рядками «Кобзаря» чи потай від усіх роками чекати на новий роман Андруховича. Зрештою, це не має нікого обходити. Професійні обов'язки В'ячеслава Кириленка далекі від того, щоб надавати будь-кому преференції або, що гірше, визначати зміст цієї самої культури. Однак у ході інтерв'ю швидко стає ясно, що як гість, так і ведуча однаково погано розуміють, у чому ці обов'язки все-таки полягають.

За останній рік стало модно думати про культуру. Тільки лінивий не зацитував Черчилля і не сказав, що причина конфлікту на Донбасі - у недолугій культурній політиці. А покритикувати Мінкульт після останньої зміни уряду взагалі вважається хорошим тоном. Утім, ця критика цілком заслужена. Вже вісім місяців відомство тішить українців розмаїттям заяв і рішень різного рівня абсурдності: від обіцянки фінансувати лише заходи в зоні АТО до славнозвісного «білого списку» культурних діячів. Окрім того, за цей час Мінкульт прославився одіозними кадровими змінами та продемонстрував цілковиту нездатність і небажання співпрацювати ані з громадськістю, ані з іншими міністерствами. Сам же В'ячеслав Кириленко міцно пристав до пасивно-агресивної риторики, де усі незгодні автоматично перетворюються на ворогів України.

Міністр культури й справді не надто охоче спілкується з пресою, тож ефір на «Громадському» мав би бути хорошою нагодою нарешті почути відповіді на низку важливих питань. Більшість з них, щоправда, так і не прозвучали. Складається враження, що Настя Станко хотіла передусім розважити глядачів і між іншим виставити гостя ідіотом. Але гість виявився готовим до такого підходу і з легкістю відповідав на усі питання стосовно списків і комісій, а те, про що справді варто було говорити, лишилося за кадром.

Справа навіть не у компетентності ведучої, хоча почитати про перипетії навколо Мінкульту точно можна було б десь ще, крім фейсбуку. Справа у самій темі. Говорити про культуру і працювати з нею - складно, тому що, по-перше, це площина абстрактного, а по-друге, вона сильно пов'язана з іншими сферами - економікою і освітою, наприклад. До цієї думки поки що не звикли ані в уряді, ані в медіа.

Про що, власне, йшлося у інтерв'ю? Перше питання, цілком закономірно, стосувалося «білого списку». Не спитати, навіщо Педро Альмодовару підтримка українського Мінкульту, справді важко. Потім пройшлися по комісії з національно-патріотичного виховання. За логікою, далі мали б згадати горезвісний твіттер міністерства, але Настя Станко раптом посерйознішала і заговорила про бюджет. Дістались теми Венеційського бієнале, Кириленко занервував, аж раптом виявилось, що ведуча плутає комісарів і кураторів і явно не дуже добре розуміє, що там взагалі відбулося, окрім того, що Мінкульт не дав грошей на виставку. Тим часом хотілося б дізнатись, чому міністерство не фінансує бієнале, але так вболіває за створення Українського інституту, хоча й те, й інше - міжнародне представництво. Про Інститут, до речі, згадали мимохідь після дзвінка глядача з Німеччини.

Але це - нецікаво. Настя Станко хотіла прізвищ - тих, хто хвалить міністра, і тих, кого він вважає модними і сучасними. Однак необізнаність міністра в сучасних культурних процесах була очевидною ще до його призначення. А багатьох більше притягує його популізм, ніж відштовхує невігластво. І тут добре було б почути суттєві питання, на які у В'ячеслава Кириленка, попри добре підвішений язик, немає відповіді.

Наприклад, чи братиме Україна участь у Франкфуртському ярмарку? Чому затягується вступ до «Креативної Європи»? Як там скіфське золото? «Скоро від Мінкульту буде новина про один київський музей», - анонсує Кириленко. «Це буде зміна керівництва?» - питає Станко. «Ні», - чомусь сміється міністр, наче це вдалий жарт. Чому б не обговорити кадрову політику, якщо вже про це зайшла мова? Все ж краще, ніж питати про портрети у холі Мінкульту або «Іван Марчук - він на вашій стороні?» На якій стороні? Стороні зла?

Нарешті про стратегію розвитку культури, про те, з чого взагалі варто було починати розмову, ведуча згадує лише наприкінці, коли час ефіру вже майже вичерпано. Глядачі так і не дізналися, чому стратегію Мінкульту написали так швидко і чи розуміє міністр, що для розробки такого документу потрібні місяці спілкування з різним фаховим середовищем. Настя Станко зацитовує критику з сайту РПР, але складається враження, що про ту ж ініціативу «Культура 2025», яку вперто ігнорує Мінкульт, вона має дуже приблизне уявлення. Можливо, й справді забракло часу, але тоді його не варто було витрачати на посереднє декламування постів Ройтбурда і бюрократичних нісенітниць зі сторінки Кабміну.

Для ведучої така форма інтерв'ю є прийнятною, бо культура - не її компетенція. Настя Станко - чудова репортерка. Проблема у тому, що культуру не розглядають як щось, що вимагає експертної оцінки. Вона зрозуміла всім, а найкраще - численним запеклим прихильникам ідеї розформувати Мінкульт через непотрібність. І хоча на заставці монітору студії було написано риторичне «Чи потрібно культурі міністерство?», навіть сам Кириленко цілком слушно зауважив, що без регулювання відомства такі сектори, як, наприклад, культурна спадщина, просто не зможуть існувати. Чи зможуть вони вижити за регулювання нинішнього Мінкульту - інше питання, але формально міністр правий.

Адже проблема української культури не в тому, що за Кириленка фінансуватимуть виключно гуртки бойового гопака. Хиба у сприйнятті. Для нас немає культури, є «культурка» - якась ексклюзивна сфера дозвілля. Культура в Україні ще не стала інструментом продукування цінностей. Дуже мало людей поки що бачать зв'язки між нею і бізнесом, між фестивалем і економікою міста, між інвестиціями у кіноосвіту і якіснішим кіно. Ідея того, що культура - це інструмент для самореалізації і розвитку кожного громадянина, й досі неочевидна.

Щоб це змінити, потрібно переформулювати поняття культури для суспільства. Медіа - одна зі сфер, де має відбуватися цей процес. Кожен, хто працював у великих ЗМІ, знає, який статус передбачено для матеріалів про культуру. Однак якщо ми хочемо змінити ставлення урядовців до неї, потрібно починати аналізувати культурні процеси так само, як політичні або економічні. Тому що «білі списки», про які так кортить пожартувати у кожному прямому ефірі, - це хоч і показова, але найменша частина некомпетентності Міністерства культури. Перетворившись на посміховисько, там не відмовляться від корупції і не почнуть дослухатись громадськості.

Утім, вплинути на Мінкульт можна. Але тоді доведеться відмовитись від жартів. І навчитися ставити правильні питання.

Євгенія Олійник, журналістка