Проект «Кіно з Яніною Соколовою» вже другий рік виходить в ефірі 5-го каналу. Програма інформує про кіноподії в масштабах України, а з цієї осені більше фокусується на українському кіно. Здебільшого не заглиблюючись у висновки щодо кінопроцесу чи кінокритику, Яніна Соколова інформує про цікаві подробиці зйомок фільмів, подає інтерв'ю з кінорежисерами.

Також вона поєднує кіножурналістику з введенням політичних новин і «Ранку на 5-му». Вочевидь, без цієї спеціалізації Яніні Соколовій було би складно інтегрувати кінопрограму в концепцію 5-го, який більше живе подіями Верховної Ради, аніж культурними темами. Про те, як це стало можливим, «Детектор медіа» вже говорила з Яніною.

Нині ж констатуємо: ведучій вдається продовжувати роботу в обраній нею ніші кіножурналістики й рости. Вона все більше заглиблюється в процес українського кіновиробництва, цікавиться вітчизняними кінофестивалями і, за її словами, встигла здобути підтримку голови Державного агентства України з питань кіно Пилипа Іллєнка.

При цьому пані Соколова свідомо уникає «гламурних тусовок». Актриса за освітою, вона зазначає, що має все менше можливостей зніматися в кіно. Натомість Яніна Соколова освоює фах кінопродюсера, залучаючи до України інвестиції з Грузії. Про все це ми довго говорили з Яніною, аж поки вона не глянула на годинника: «Час у дитячий садок! Якщо запізнююся, син починає грати зі мною в поліцейського».

- Яніно, які враження від Днів українського кіно у Мюнхені?  Як глядачі приймали вітчизняні стрічки? Хто фінансував цю поїздку?

- Cеред глядачів була здебільшого українська діаспора, яка є чималою в Німеччині. Аншлаг був на «Поводирі» Олеся Саніна. А на картину «Брати. Остання сповідь» прийшла значна частина місцевого населення. Німці були під враженням від фільму Вікторії Трофименко.

Фінансував проект благодійний фонд Ігоря Янковського, який уже допомагав українському кіно з участю в Каннському кінофестивалі та на «Молодості».

- На якому етапі перебуває підготовка україно-грузинського фільму про сучасні реалії України, в якому ви виступаєте продюсером?

- На початковому етапі. Ми все ще в пошуках гідного сценарію. Але, напевно, змінимо тактику. Підемо шляхом залучення професійних сценаристів.

- Чи будете задіяні в цій картині як актриса?

- Ні, лише як продюсер. Останній рік знімаюся все менше й менше, адже працюю на 5-му каналі :) Що це означає, вже добре вивчив мій агент, який займається зйомками. Коли проходиш кастинг, тебе затверджують. Після цього тебе має затвердити ще й сторона замовника. Коли стороні замовника відсилають історію Яніни Соколової, яка працює на «прохунтівському» для росіян каналі, питань більше не виникає.

Цієї осені дивом знялася в одній зі стрічок україно-російського виробництва. Я мала грати телеведучу. Запросила мене особисто режисер цього фільму. І за день до зйомок мені відмовили саме через те, що я працюю на 5-му каналі й моє обличчя «не може бути присутнє в тому фільмі, що транслюватиметься на телеканалі "Россия-1"». Я була вкрай здивована. Цього дня ми знімали інтерв'ю з Пилипом Іллєнком (голова Державного агентства України з питань кіно. - ТК). І я йому кажу: «Пилипе, ти бачиш, яке ставлення до українських акторів з боку Росії? Це при тому, що ми їм даємо можливість знімати дешево, якісно і зі смаком». Не знаю, що там сталося, але за декілька тижнів мені перетелефонували і я таки знімалася в цій стрічці.

Співпраця зі знімальною групою, де на майданчику поруч із тобою представники «північно-східного сусіда» зараз - це та ще драма... Уявіть собі: у зйомці мелодрами задіяні українські й російські актори. Росіяни - традиційно - «основні страви», наші - «гарнір». Доки російські актриси обговорюють чергову модель сумок «Шанель», які вони цього мирного для «гостей столиці» вечора куплять «падєшовкє» на Vogue Fashion Night, українці переглядають нове відео репера Ярмака з піснею про зону АТО... Українські актори і гримери, прикуті до гаджета з піснею про війну, в очах - сльози... І вся ця картина - в одній тісній гримерці.

- Чи траплялися конфлікти між учасниками знімальної групи?

- Ні. Просто відчувалася мовчазна, але дуже гостра енергетика. Дуже гостра.

- Як ви ведете пошуки формату програми «Кіно з Яніною Соколовою», на що спираєтеся? Це, мабуть, тяжко: за цих швидких змін достеменно уявляти, яким має бути твій продукт.

- Я спираюся на думки нашої команди. Ми все обговорюємо. В нас чудовий режисер Борис Долина, досвідчена журналістка Ольга Петрів. Власне, я, Оля та Боря й робимо цю програму. Ми настільки всі на одній хвилі, що боюся наврочити...

У нас є інформаційний привід, від якого відштовхуємося. З вересня - це лише українське кіно. Відповідно, наша мета - через призму героя донести глядачу, чому ми маємо сходити на цей фільм. Таке собі «сверхзадача» за Станіславським :)

А далі лишається визначитися з темою сюжетів. Інколи гість дуже розлого і смачно розповідає про фільм безпосередньо в студії, під час запису. В такому разі ми не дублюємо сказане в сюжеті, а шукаємо, з якого боку ще подати інформацію про цю картину, аби ще більше розкрити задум стрічки.

Ми постійно оновлюємо формат, аби не втрачати глядацької аудиторії. Цього разу, починаючи з вересня, поставили собі за мету робити виключно українські випуски. Хочемо просувати наш продукт. І я вам чесно скажу - нічого не доводиться шукати спеціально, прем'єри й події стаються самі собою.

Також ми розширили нашу рубрику «Афіша». Інформуємо в ній про безкоштовний кінотеатр артхаусного кіно. Це спільний проект програми «Кіно» та компанії «Артхаус трафік». Покази проходять біля торгівельного центру «Атмосфера». Найзручніше глядачам, які приїздять на власних авто, адже цей «кінотеатр» - для тих, хто перебуває в салоні машини. П'ятниця, субота, неділя. А що дивитися, ми радимо в нашій програмі на тиждень наперед.

Навмисне не пропонуємо в «Афіші» «попкорну», тому що люди його й так знайдуть.

- Чи не хочеться часом глибших тем і досліджень у рамках програми?

- Глибших? Ви маєте на увазі, чи хочу я провести структурний аналіз на тему психоделічної складової фільмів Тарантіно? Хочу... Але навряд чи це буде цікаво комусь, окрім мене... Мені прикро, що сучасне телебачення шукає відповідей на запитання про те, як схуднути, як заарканити якогось кавалера, як і хто бреше чи, в кращому випадку, як прагнути вправно співати. А освітній проект для телеменеджерів безперспективний, оскільки не приносить рейтингів. Але досвід доводить, що серед молоді є люди, яким справді цікаво дивитися й говорити про інтелектуальне кіно. Як приклад - зустрічі у No Name Club за участі кінокритика Андрія Алферова.

Чи було б це цікаво масовому глядачу? Ні. Ширшій аудиторії цікавіше піти в кіно на російську комедію «Горько-2» або потріскати попкорна під «Ржачки-4». Така сама історія і з телевізором. Скільки в нас в Україні програм про кіно? Одиниці...

І я дуже вдячна 5-му каналу, що він два роки фінансує продукт, у якого немає спонсора. Це такий собі момент гуманітарної допомоги українському кіно. І суспільству в цілому.

- Чи йде глядач на українське кіно, за вашими спостереженнями?

- На «Поводир» пішов? Пішов. Це як пощастить із просуванням, кошти на яке державою не передбачені. Отака маячня. Я намагалася потрапити на сеанс «Трубача». Прийшли з сином на 17-ту годину. Ми були лише вдвох, тому не змогли подивитися. Пропонувала сплатити за три квитки, але мене поінформували, що мінімум - п'ять. Наступного дня історія повторилася. Так ми цього фільму й не подивилися. І на «Молодості» подивитися не встигли - я ж вела відкриття кінофестивалю.

- Добре хоч, цей фільм уже доступний на онлайн-кінотеатрі Megogo. А щодо кінофестивалів - у «Кіно» вони висвітлюються у форматі кількох кіноподій. Тож цікаво почути вашу думку, наприклад, про те, які теми мали би пропонувати глядачам кінофоруми у кризових умовах - позитивні чи ближчі до українських реалій?

- Я думаю, що це має бути мікс.

Одеський кінофестиваль - уже традиційна подія, яка дає шанс одеській гламурній спільноті похизуватися бальними сукнями, а кіноманам насолодитися досить якісною програмою, яку традиційно фільтрує і дбайливо підбирає Алік Шпілюк.

«Молодість» цього року дійсно була молодою. Я відкрила для себе чимало талановитих кіносвіжачків: Нікон Романченко з картиною «Обличчя», «Берлінська трійка» Андрія Гончарова...

48 вітчизняних стрічок - це кількість, яка наводить на думку, що кіно в Україні є. Хоча з боку кінокритиків і пролунали негативні відгуки, треба ще почути глядача. Взагалі, будь-яке рефлексування довкола кіно - це така суб'єктивна річ. Було б несправедливо казати, що картина «8 нових побачень», наприклад, - відверте лайно. Тому що неодмінно знайдеться людина, яка мені скаже, що людям у залі смішно, тому йди до біса зі своєю філософією.

- Цьогоріч ви були й ведучою церемонії відкриття кінофестивалю «Молодість». Це було цікаво? Фестиваль славиться своїми імпровізаціями. :)

- Я отримала шалене задоволення. Вести відкриття фестивалю, про який ти знаєш усе, ну майже все - це щастя. В таких випадках стримує в емоціях та словах тільки сценарій та повага до організаторів. Адже на сцену з пафосними промовами виходять ті, хто фактично поховав українське кіно й культуру загалом.

Співведучим був тоді ще міністр культури Євген Нищук. Під час пауз у репетиціях я діставала його запитаннями, що буде, де братиме гроші на кіно і як нам у цій біді допоможе Європа. Він був оптимістом, казав, що шляхи є. («Дуже багато замальовок, які я не можу зараз видати в результат. Зараз тільки намічені шляхи. Як це буде, побачимо...»).

Наш уряд ніяк не зрозуміє: ідеологічне кіно - потужніше будь-якого танку й коштовної американської зброї. Зараз час для стрічок, які стануть каталізатором нашої національної свідомості, гордості, патріотизму й мужності. Герой - це той, хто в окопі на війні, а не той, хто продав ролс-ройс і став депутатом. Я втішена, що зараз тривають зйомки картини «Гвардія», присвяченої Національній гвардії, де знімаються мої друзі Ахтем Сейтаблаєв та Олексій Горбунов. Це буде дуже гідне і правильне кіно. Ексклюзивну розповідь про фільм та інтерв'ю з Олексієм Горбуновим ми записали в Мюнхені. Покажемо його 21 грудня в ефірі 5-го.

- Протистояння між «фан-клубами»  стрічок «Плем'я» і «Поводир» засвідчило, крім усього іншого, нетерпимість кінематографічного середовища до інших точок зору. От, скажімо, є покоління, яке в курсі фестивальних трендів і яке ледве дочекалося нагоди знімати кіно. При цьому такі люди категорично не сприймають кінематографістів старої школи. Але вони теж хочуть знімати кіно.

- Кожне покоління має знімати про те, що в нього болить. Якщо Михайлу Іллєнку ближче тема «Толоки», він знімає цей фільм із притаманною йому метафоричністю і режисерським талантом. І при цьому він може негативно ставитися до деталізованої сцени аборту в стрічці «Плем'я», яка мені, наприклад, видається дуже сильною. Але хто герой? Де той, на кого буде рівнятися покоління?

- А у вас є герої в сучасній владі? Чи вірите, що в кіно щось зміниться на цьому рівні?

- Петро Порошенко під час вручення Шевченківської премії сказав, що в Україні музи не мовчатимуть, доки говорять гармати. Чекаю, в які конкретні кроки буде втілено ці слова. Більше того - якщо нічого не зміниться, будемо діяти рішуче. Зараз час, коли суспільство вкрай чутливе.

Але зрушення є. Я пам'ятаю Пилип Іллєнко, коли тільки заступив на посаду, розповідав , як до нього приходять традиційні «ходаки» й дивуються: «Як? Вам не треба платити відкати?».

У Голлівуді кажуть: «Ти настільки хороший, наскільки гарний твій останній фільм». Я сподіваюся, що за рік-два нам буде й надалі чим хизуватися. Я думаю, що Пилип Іллєнко - хороший менеджер, і такі фільми, як «Моя бабуся Фанні Каплан» Дмитра Томашпольського та Олени Дем'яненко й «Толока» Михайла Іллєнка будуть завершені. Тим паче, зараз на пітчингу ще кілька цікавих ідей на реалізацію державним коштом. Це картина Мирослава Слабошпицького «Люксембург» та Сергія Лозниці «Бабин Яр»...

А найгеніальнішою історією з-поміж нових проектів мені видається стрічка «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка. Це мій фаворит у «списку очікування». Фільм про наших заробітчан в Італії. Здавалося б, що можна сказати нового на цю тему? Але задум видається настільки гострим, а робота оператора - настільки досконалою... В головній ролі Рима Зюбіна і вже покійний Віталій Лінецький. Через смерть Віталія сценарій переписали. А от грошей дозняти в Італії ще немає. Актори так і не отримали гонорарів.

- Може, варто оголосити краудфандинг?

- Запросто. 5 канал і програма «Кіно» будуть першими, хто підтримають цю стрічку. Стрічку злободенну, про те, як ми виштовхуємо з України молодих і не тільки людей, оскільки не можемо запропонувати ані роботи, ані можливостей для комфортного життя та розвитку. Вони їдуть, а ми нічого не робимо, щоб їх повернути або зупинити... Така от історія. Епічна... Майже як з українським кіно...

Фото Максима Лісового