На погляд «ТК» - головними проблемами Київської незалежної медіа профспілки є відсутність лідера та привілейовані позиції, які займають київські журналісти у вітчизняному медіа-просторі не тільки завдяки столичним перевагам, а й завдяки вірності тій самій «корпоративній етиці», за яку і раніше, і зараз тримають на повідку редакційні колективи власники ЗМІ. Втім, можуть бути й інші думки. З метою виявлення причин кризи та способів її подолання ми звернулися до експертів із такими запитаннями:

1. Як ви вважаєте, чому зараз в КНМП криза?
2. Чи потрібна київським журналістам профспілка взагалі?
3. Якщо так, то які пріоритетні проблеми мають бути в її центрі уваги зараз?
4. Кого ви бачите лідером профспілки (якщо можна – назвіть конкретні прізвища)?

Відповідають: Єгор Соболєв, Андрій Тичина, Роман Чайка, Віктор Заболоцький, Олег Єльцов, Кирило Булкін, Михайлина Скорик, Данило Яневський, Кирило Хорошилов, Олег Смаль, Мар’яна Олійник, Владислав Румянцев, Ольга Падірякова, Ольга Городня, Аркадій Сидорук.

2. Поза сумнівом, медіа-профспілка потрібна київським журналістам. Я хочу, щоб мою зарплатню індексували. Я хочу більшу відпустку. Я хочу збільшення добових для відряджень. Врешті-решт, я хочу (про запас) мати організацію, за допомогою якої можна робити журналістську революцію – це якщо цензура, не дай Боже, повернеться. Для цього нам і потрібна профспілка.

3. На мою думку, серед пріоритетних питань мають бути: зарплатня, відпустки, компенсації за звільнення журналістів.

4. Щодо лідера. Є люди, які б могли вдихнути у профспілку нове життя. Але вони не погодяться – заробляють славу і гроші в провідних ЗМІ. Профспілка більше не є потрібною журналістській еліті, як це було у 2002-2004 роках. Це нормально, так воно є у всіх розвинених країнах. Як і там, в Україні профспілка зараз більше потрібна початківцям або тим, хто закінчує працювати. Серед них і варто шукати нових активістів і, зрештою, лідера.

1-2. Нелегкі часи для профспілки – кращі часи для професії. Це ознака того, що в українських журналістів стало набагато менше спільних професійних проблем, які потребують колективного вирішення. Щойно такі проблеми з’являться, профспілка знову набуде актуальності та зможе поповнити свої лави невдоволеними. Така вже доля профспілок – зміцнюватись за рахунок негараздів своїх членів. І коли настають важкі часи для професії в цілому, або для окремих колективів, тут і має з’явитися профспілка зі своїми рецептами розв’язання проблем чи, принаймні, пом’якшення їхніх наслідків. Тоді в людей з’являється розуміння, що ця організація потрібна та корисна, і не жаль віддати десятку внесків на місяць.

3. На сьогодні в центрі уваги медійної профспілки, на мою думку, мають бути колективи державних та комунальних ЗМІ, які найбільше залежні від „політичної погоди”. Зі зміною влади такі колективи можуть зазнавати значних проблем через необхідність різко змінювати редакційну політику, постійно шукати спільної мови з новим менеджментом, згортати „непотрібні” і терміново запускати „потрібні” проекти і т.п. Профспілка може розробити та запропонувати запобіжники, які зроблять роботу в некомерційних ЗМІ стабільнішою та передбачуванішою, менш залежною від примх господарів.

4. Безумовно, успішний розвиток профспілки значною мірою залежить від лідера. Вимоги до кандидата очевидні – наявність харизми та лідерських здібностей, широких зв’язків та авторитету серед колег, вміння переконувати та іти на компроміси, великий досвід журналістської роботи та профспілкового руху. А головне – щире бажання працювати на перспективу, щоб підняти організацію на новий рівень, а не просто пересидіти на авторитетній та непогано оплачуваній посаді в очікуванні більш цікавих пропозицій. Особисто маю повну довіру до ветерана медіа-профспілкового руху Сергія Гузя.

2. Журналістам потрібна профспілка. Я не можу сказати, що саме така, яка вона сьогодні є, але потрібна принаймні у двох аспектах. Перше – профспілка має робити те, що робить декілька міжнародних програм, а саме надавати кваліфіковану юридичну допомогу журналістам, зокрема коли до них мають претензії можновладці або політики. Друге – це захист працівників від звільнення з роботи. І це повинно проводитись не як захід або якась акція, а треба вести повністю журналіста від початку подачі заяви до визнання норм трудового законодавства через суд – якщо в цьому буде проблема. Також пріоритетною проблемою, якій потрібно приділити увагу саме зараз – юридична підтримка від А до Я в конфлікті «журналіст і політик».

4. Абсолютно не бачу лідера, але мрію, щоб профспілка працювала. Навіть не те, що не бачу. Шкода хорошого журналіста «спалювати» на профспілкового лідера, але, разом з тим, хочеться профспілкового лідера, який був би абсолютно в контексті журналістської кухні, всіх нюансів діяльності засобів масової інформації, стосунків у них. Тому, мені здається, це повинен бути якийсь розумний молодий функціонер.

1-2. Я вважаю, що на це запитання має відповісти кожний журналіст окремо: чи хоче і готовий він бути частинкою чогось більшого і чи потрібна йому така профспілка. Особисто я дуже розчарований нашим профспілковим рухом і, відповідно, в найближчому майбутньому навряд чи можу йому прислужитись.

Я гадаю, що проблема слабкості профспілки полягає в наступному. Декілька років тому, в епоху дуже сильної цензури, профспілка не була вистражданим та бажаним дитям. Чимало журналістів її цурались і не захотіли об’єднатись. Тоді була віра виключно в себе та в освічених «телецарьків», які пропагували ідею захисту корпоративних інтересів. Той снобізм залишається. Також досі в деяких колективах панує така точка зору, що вони набагато кращі та розумніші від загальної «сіроми», яка збита в нинішню профспілку... Кожен з репортерів стоїть сам за себе. І тільки в скрутний момент починає звертатись по допомогу колег. Цієї допомоги, як правило, репортер не отримує. В силу різних причин, але головна з них – більшість з нас є у своїй професії егоїстами і вважаємо, що «помошь утопающим - дело рук самих утопающих». Так було завжди.

Отже, щоб профспілка була живою, люди мають передусім звикнути до солідаризму в своїх колективах. Звикнути підтримувати не тільки репортерів, а колег-технарів. Виробити чіткі тарифні угоди та засади редакційної політики. Цього і досі не має. І навряд чи буде в найближчому майбутньому, оскільки задля власної короткої слави репортери часто готові йти по головах своїх колег.

2-3. Безумовно медіа-профспілка потрібна, але справді дієва й незаангажована. А потрібна вона для масових акцій, виплат певних матеріальних допомог, якщо члена профспілки звільнили несправедливо й він шукає роботу. Також вона потрібна задля надання юридичної допомоги журналістам, на яких подано до суду, для лобіювання введення багатьох невирішених проблем нашої діяльності в законодавчу площину. Скажімо: вдосконалення Закону про інформацію, легалізація статусу вільного журналіста з відповідними преференціями тощо.

4. Лідером профспілки має бути людина незаангажована, енергійна й талановита. Я таких не знаю.

Кирило Булкін, журналіст та ведучий радіо „Свобода”, у 2004 році – головний редактор радіо «НАРТ-Чесна хвиля», член КНМП:

2. Профспілка журналістам, безумовно, потрібна. На мій погляд, уже перші кроки Незалежної медіа-профспілки – і, зокрема, київської – показали, що журналісти, об’єднані в громадську організацію, здатні ефективніше відстоювати свої права, аніж поодинці. Першою ластівкою були слухання по цензурі, які вдалося провести у Верховній Раді в грудні 2002 року. А далі – гадаю, саме діяльність профспілки значною мірою спричинила те, що назвали “журналістською революцією” 2004-го.

3. З приходом нової влади проблеми в журналістів не зникли – хіба що тепер не йдеться про цензуру на централізованому державному рівні. Але залишаються такі серйозні системні вади, з якими треба боротися, як зарплата в конвертах, робота без редакційних угод, тиск власників або місцевої влади. Гадаю, що саме на цих проблемах і слід зосередитися профспілці найближчим часом (що вона вже й робить, і подекуди небезрезультатно). Також важливо бути готовими до активнішого приходу закордонних власників на український медіа-ринок. З власного досвіду проблем у журналістиці вже за нової влади зазначу: якби на радіо НАРТ свого часу був створений осередок незалежної профспілки, розпустити колектив “під шумок”, як це було зроблено у червні 2005-го, власникам було б значно складніше. На жаль, я запізнився з ідеєю створення такого осередку буквально на пару тижнів. Але досвід корисний – принаймні, тепер знаємо, що новим медіа-магнатам не варто довіряти більше, ніж старим.

4. Що ж до організаційних здібностей теперішніх керівників профспілки, то мені їх важко оцінити. Безпосереднього спілкування з Кирилом Хорошиловим (нинішній лідер КНМП – «ТК») з часу його обрання я не мав. Гадаю, що найбільш об’єктивним показником можуть бути цифри зростання (чи не-зростання) кількості членів, їхній рівень заборгованості з внесків, а головне – кількість і якість проблем у журналістських колективах, які вдалося розв’язати за участю профспілки. Можливо за рахунок приходу в керівництво нових працівників і вдасться інтенсифікувати роботу. А взагалі-то при обговоренні кадрових питань намагатимусь дослухатися думок колег, які краще за мене знають особистості можливих кандидатів у лідери.

1-3. Оскільки я вхожу до комітету КНМП, у мене є тільки одна відповідь на питання, чи потрібна профспілка: зрозуміло, що так. Від себе можу сказати, що зараз профспілка переживає непрості часи через те, що закінчився період великих заробітків для журналістів. Всі журналісти непогано заробили під час виборів. Вони попутно і консультували політиків. Дуже багато грошей вкладали в медіа ринок політичні партії. Відповідно, коли журналісти отримують дуже багато грошей, профспілка їм не потрібна. Коли є гроші, людина почувається більш незалежною та захищеною. Але такий період минув, і зараз всіх журналістів чекають інші часи. Думаю, що рано чи пізно все ж таки розпочнуться реформи, розпочнеться роздержавлення як друкованих ЗМІ, так і державного телебачення. Приходять інвестори, з’являються нові видання і це суттєво змінює ринок, змінює умови праці журналіста, змінює оплати. Хтось збиває ціни, хтось перекуповує журналістів. Виникають питання професійних стандартів в роботі журналіста. Це є сферою діяльності профспілки як з боку захисту прав, так і з боку підвищення кваліфікації. Це саме те, що мусить робити профспілка. Наскільки я знаю, керівництвом профспілки розпочата дискусія про те, що саме має робити наша профспілка і що ми можемо зробити, на що краще скерувати увагу. Мені здається, що треба приземлитися, не займатися політикою, а стати цеховою організацією, яка буде дбати про журналістів. Зробити так, що журналісти почали дбати самі про себе і про свої інтереси. Щоб вони стали більш згуртованими, тоді вони працюватимуть в кращих умовах. Потім треба буде рухатися до легалізації цих зарплат.

4. Я є одним з ініціаторів того, щоб питання лідера КНМП почали обговорювати в осередках, на телеканалах та в газетах. Щоб з’явилися нові лідери, щоб переобрали комітет і голову. Бо зараз ті люди, що очолювали КНМП раніше, стали начальниками, менеджерами середньої, а то і вищої ланки. Зрозуміло, що їм профспілковий рух є не таким цікавим. Важливо, щоб рядові журналісти звернули увагу на нього і зрозуміли його великий потенціал. Бажано, щоб з цього середовища з’явилися нові лідери. Зараз багато молодих журналістів, які є дуже активними членами профспілки. Вони поки що мають недостатньо досвіду для управляння, але достатньо для того, щоб увійти в комітет, вникнути в справи краще. На жаль, серед потенційних кандидатур, наскільки я чула, залишаються тільки люди, які вже колись керували профспілкою. А мені хотілося б бачити нові обличчя.

Данило Яневський, ведучий програм "Час", "Час новин", „Майдан” «5 канал», член КНМП :

1-4. Для мене це вже давно закрита і, отже, очевидно нецікава тема. Профспілка є, її очолює людина цілком адекватна.

Кирило Хорошилов, голова КНМП:

2. Журналістам профспілка потрібна, аби збільшити суми своїх заробітків. Втім, задля цього вона має бути дієвою. Змусити власників більше платити за журналістську працю зовсім не важко – через інструмент колективних договорів та персональних контрактів. По-друге, профспілка потрібна задля публічного фіксування правил редакційної політики у кожному ЗМІ. За її допомоги це зробити простіше. Ці два чинники настільки важливі, що про решту (освітні програми, міжнародні зв’язки, внутрішню комунікацію) можна й не згадувати.

3. Найбільша проблема – відсутність серед журналістів «цехової солідарності». Аби це подолати, треба докласти титанічних зусиль. Роки цинічного експлуатування журналістів владою і медійним менеджментом призвели до зневіри наших колег у тому, що ситуацію можна змінити. Брак самоповаги, скепсис і природні журналістські лінощі серйозно заважають об’єднавчому руху у професійному середовищі. Подолавши це на індивідуальному рівні, можна почати заробляти більше. Якщо об’єднати зусилля – буде кумулятивний ефект.

4. Лідер профспілки, в моєму уявленні, - гарний організатор з ім’ям у журналістському середовищі. Більше того, було б непогано, якби лідером профспілки стала людина, яка б використовувала її задля власних цілей. Досить гратися в альтруїзм – зрештою, всі, хто приходять до лав КНМП і НМПУ, жадають вирішення власних проблем. І наступний лідер, особливо якщо витратить чимало зусиль на об’єднавчу та роз’яснювальну роботу, може стати на чолі потужної та впливової організації.

2. Я вважаю, що профспілки в їх ідеалістичному варіанті потрібні для будь-якої професії. Можу навести досить прозаїчну причину. я в багатьох організаціях бачу людей, які сидять у приміщеннях, де немає вікон. В нашій країні дуже часто не дотримуються санітарних норм. Профспілка має захищати права журналістів. журналіст має працювати 8, а не 28 годин на добу.

В багатьох редакціях штати є досить невеликими. більшість журналістів є «вільними». Видавці не несуть жодних зобов’язань перед журналістами. Тобто, якщо завтра тобі скажуть йти геть, ти хоч кричи, хоч плач, в тебе немає жодного папірця, який посвідчує, що ти працював тут та заробляв гроші. не зможеш навіть повернути зароблені гонорари. Це патологія нашого кодексу про працю.

3. Я не думаю, що профспілки мають займатися творчими питаннями. Це зовсім не їх справи. вони мають просто займатися створенням умов праці, забезпечення оплати праці, відпочинку, пенсійного забезпечення та створення нормальних побутових умов.

На моє переконання, профспілку має очолювати не журналіст. скоріше за все, це має бути людина, пов’язана з видавничою діяльністю. Думаю, найкраще підійшов би адміністратор, який добре знає систему організації видавничої діяльності та роботи журналіста. Думаю, що якості журналіста і профспілкового діяча не можуть раціонально поєднуватися.

2. Безумовно, профспілка потрібна, як і будь-яка організація, яка захищає права своїх членів. Але, на жаль, практика створення профспілок в українських ЗМІ не принесла ніяких плодів. Що є причиною цього – не знаю. Можливо, специфіка журналістського середовища. Хоча журналістська солідарність все одно залишається, і в окремих випадках ми можемо її спостерігати. Але в мене також немає рецепту створення такої профспілки, яка б об’єднувала журналістів та допомагала їм у вирішенні проблем, профспілки, до якої журналісти хотіли б вступати.

3. Основними проблемами, якими повинна опікуватися профспілка, є легалізація та підвищення зарплат журналістів. Також питання свободи слова, але не в стандартному її розумінні. Я маю на увазі, що треба чітко визначити що і як треба робити. Я особисто виступаю проти вседозволеності. Вважаю, що з нею потрібно боротися. Профспілка має боротись за якість журналістського продукту, відстоювати журналістські права у разі їх утиску.

4. Я особисто завжди боялася таких, так би мовити, вільних профспілкових діячів, які існували у радянському союзі. Яскравим прикладом цьому є наш улюблений фільм „Службовий роман”. Людина, яку одного разу призначили, і вона відтоді більше нічим, окрім цього, не займається, і яку практично неможливо цього лідерства позбавити.

Я переконана, що профспілковим лідером має бути практикуючий журналіст з чистою репутацією. Людина авторитетна, до якої вже виробилась довіра.

1. Мне сейчас трудно ответить на вопрос, почему в КНМП кризис. Чтобы знать точно, надо крутиться в этой кухне.

2-3. Да, профсоюз, однозначно, нужен. Думаю, что должна быть выработана четкая стратегия и беспрерывная работа с коллективом. В этом плане надо быть яростным революционером. Это два основных направления. Надо четко очертить, какая ячейка на каком канале чем занимается.

4. По моему мнению, лидером профсоюза должен быть человек, который обладает качествами дипломатии, это непременно должен быть менеджер и хороший организатор.

1. На жаль, не можу назвати причини, чому КНМП переживає зараз нелегкі часи. Якби я знала це, то, можливо, я знала би, як з цим боротися і ми би щось робили. Можу сказати, що, на мій погляд, однією з причин є інерція, властива людській природі та нашому менталітету.

2-3. Звичайно, профспілка потрібна. Серед пріоритетних питань зараз і завжди є трудові відносини, належне їх оформлення та виконання, також соціальна політика, економічні питання: зарплата, соціальний захист, відпустки. На мій погляд, зараз бракує професійної консолідації серед журналістів. Це потрібно розвивати.

4. Що стосується майбутнього лідера профспілки... Я трохи інтегрована в цей процес. Знаю, що наразі немає не тільки людини, яку я б хотіла бачити на цій посаді, а й людини, яка погодилася б очолити профспілку. Можу сказати, що, на мій погляд, ефективним головою свого часу був Єгор Соболєв. Гарним головою НМПУ є Сергій Гузь. Тобто, якщо говорити про якості людини, яку я бачу на чолі профспілки, то я б поєднала якості цих двох людей. Це має бути активна та дуже сильна людина, вмотивована допомагати іншим людям. Більшість журналістів позиціонуються на собі, а профспілковий лідер має допомагати ще й колегам.

1. Ті процеси, які відбуваються нині в КНМП можна назвати певним підсумком чотирирічної діяльності профспілки. І, хоча ми не так давно долучилися до цієї організації, про її бойові заслуги чули неодноразово і самі брали участь у масових акціях. Події, що відбулися в Україні протягом останніх півтора року, не могли не накласти свій відбиток і на медійний профспілковий рух.

Пік журналістської активності і початок створення незалежної медіапрофспілки співпав з майже тоталітарним кучмівсько-медведчуківським режимом, коли таке потворне явище, як „темники”, повністю нівелювало журналістську творчість та ініціативу. Напруга не спадала до самої Помаранчевої революції.

Ми всі прекрасно пам’ятаємо голодування на 5 каналі, об’єднання телевізійників проти брехливого висвітлення ходу президентської кампанії. Це лише найбільш помітні та гучні акції, а скільки їх було у ті буремні часи у районках, обласних телерадіокомпаніях! Так, це був справжній катарсис для багатьох. Але невже потім все стало таким райдужним і демократичним, як декларувалося? Боюся, що ні. Мас-медійний ринок лише набуває рис цивілізованості і далеко не завжди захищає права журналіста. Це, на мою думку, ефективно може зробити тільки профспілка.

2. Безумовно, медіа-профспілка потрібна, в першу чергу, як об’єднуючий, фаховий чинник, але це не клуб за інтересами, і журналісти передусім мають пов’язувати з профспілкою захист своїх прав, які потрібно знати. Тим більше, коли у нас в Україні частіше діють правила неписані.

Тому абсурдно закликати журналіста не брати гроші у конверті, не пропонуючи йому натомість жодної альтернативи. Закликати потрібно, перш за все, роботодавця, і так, щоб він прислухався, а не відмахнувся, як від набридливих кошенят.

Ще одна тема для роздумів - так звана „джинса”, прихована реклама та таке інше. Тобто коли підходити до справи не формально, то роботи, виявляється, непочатий край. А сучасне життя підкидає все нові й нові способи того, як обійти журналіста у його законних правах. Адже далеко не у всіх медійних колективах діє колективний договір і, взагалі, є профспілка.

Дуже повільними темпами йде укладання редакційних угод, лише декілька українських газет можуть похвалитися своїми здобутками, а роботодавців, з ініціативи яких укладаються такі угоди, ще менше. Тобто у медійному менеджменті ще немає розуміння того, що кожна газета унікальна, як окрема держава. Редакційна угода - це її Конституція, а не данина моді. І саме медіа-профспілка першою розробила Концепцію засад редакційної політики, аналогів якій поки що немає в Україні. Тобто медіа-профспілка повинна бути в авангарді всього, що стосується розвитку українського мас-медійного ринку.

3. Будь яка профспілка лише тоді має право на існування, коли вона дійсно об’єднує людей спільною метою, а не якимись благами. І першочергове завдання КНМП - це виробити такий стиль і підходи, які б могли зацікавити тих людей, у яких до цього ніколи не виникало бажання стати членами профспілки.

4. Новий голова КНМП має бути не кризовим менеджером, який приймає до лав нових членів, у яких закривається видання, не виплачується зарплата або готуються масові скорочення. Він має бути якомога ближчим до проблем рядових спілчан і не таким забюрократизованим, як зараз. Безперечно, демократія не вседозволеність, але й бюрократична профспілка з часом перетворюється на мертву структуру, яка не здатна миттєво реагувати на усі прояви утисків своїх членів.

До великої армії телевізійників, які є основним кістяком КНМП, потрібно залучати і радійників, газетярів. Навіть серед студентів Інституту журналістики потрібно шукати своїх потенційних лідерів. Лише у такому разі профспілка заживе повнокровним життям і матиме справжню суспільну вагу.

Стосовно ж кандидатури майбутнього Голови КНМП я думаю, що журналістський профспілковий загал, який збереться 3 червня, обере з поміж себе найдостойнішого.

2. Я поставив би питання в двох ракурсах. Йдеться про принципи чи про конкретну організацію? В принципі, журналістська профспілка потрібна, це засвідчує світовий досвід. Довго працюючи на Заході, я спілкувався з представниками журналістських профспілок і був свідком того, яку велику конкретну роботу вони виконують: надають допомогу журналістам, які потрапляють в скрутні ситуації, виступають на захист їхніх прав, сприяють їхньому професійному зростанню. Це називається корпоративною солідарністю. Передумовою створення профспілок має бути саме цей фактор корпоративної солідарності. Тобто почуття солідарності людей однієї професії. Без цього відчуття в душах журналістів існування будь-якої профспілки не має сенсу. Вона перетворюється на чисту формальність. Такий замір наближається до створення профспілок радянського ґатунку. А формальне існування профспілки нічого не дає.

З багаторічного власного досвіду можу сказати, що в Сполучених Штатах існує безліч ефективних журналістських організацій. Кожна з них займається конкретною роботою, а не існує задля формальності.

Не беруся передбачити, коли почнеться процес реального створення корпоративних організацій в Україні . Поки що про це говорити зарано.

3. Кожна профспілка, певно, має опікуватися проблемами у двох площинах. Перша і головна – доля журналістів. Починаючи з того, що вони зазнають професійних утисків і закінчуючи тим, що можуть захворіти. Робота профспілки – надавати матеріальну і моральну підтримку колегам. Друге питання – пропагування професійної етики та формування корпоративної солідарності.

4. Профспілку має очолювати авторитетний журналіст, інтелектуальна, порядна й вольова людина, яка сама потрапляла у драматичні ситуації і виявляла високі моральні принципи.