Запитання «Детектор медіа»: - Як ви оцінюєте факт запрошення до першої п’ятірки «НСНУ» Ольги Герасим’юк?
20 Грудня 2005
Запитання «Детектор медіа»: - Як ви оцінюєте факт запрошення до першої п’ятірки «НСНУ» Ольги Герасим’юк?
Відповідають: Ірина Погорєлова, Сергій Гузь, Антон Степюк, Олександр Галяс, Євген Глібовицький, Ігор Куляс, Віктор Заблоцький, Сергій Грабовський, Вадим Петрасюк, Ірина Новожилова, Сергій Таран, Володимир Килинич, Іван Лозовий, Олесь Доній, Микола Михальченко, Кость Бондаренко, Борис Бахтєєв, Олег Целуйко (оновлено)
Запитання «Детектор медіа»: - Похід діячів медіа та шоу-бізнесу у виборчі списки парламентської кампанії-2006 став вже прикметою часу. Але на цьому тлі четвертий номер у списку «Нашої України» Ольги Герасим’юк – все ж таки випадок особливий. По-перше, Ольга – діючий генеральний продюсер загальнонаціонального каналу, яка несе безпосередню відповідальність за редакційну політику «1+1». По-друге, як відомо, під час виборів-2004 «1+1», як і інші канали, виконував «темники» Медведчука-Кучми. Коли ж у жовтні 2004 року 7 журналістів звільнились з «1+1» на знак протесту проти цензури, Ольга Герасим’юк публічно, в ефірі 5 каналу, виступила з засудженням, звинувативши колег у порушенні корпоративної етики. Як у світлі, з одного боку, цих речей, а з іншого – постійних декларацій команди Віктора Ющенка щодо свободи слова ви оцінюєте факт запрошення до першої п’ятірки «НУ» саме Ольги Герасим’юк? Чи впливає це на ваше ставлення до цієї політичної сили? Яким чином?
Відповідають: Ірина Погорєлова, Сергій Гузь, Антон Степюк, Олександр Галяс, Євген Глібовицький, Ігор Куляс, Віктор Заблоцький, Сергій Грабовський, Вадим Петрасюк, Ірина Новожилова, Сергій Таран, Володимир Килинич, Іван Лозовий, Олесь Доній, Микола Михальченко, Кость Бондаренко, Борис Бахтєєв, Олег Целуйко (оновлено).
Ірина Погорєлова, “Політичні хроніки”:
- Особисто мені, як політичному оглядачеві, що ставиться до політиків і, зокрема, депутатів, як до “сировини”, – перехід колег до безпосередньої політичної або чиновницької діяльності ніколи не здавався їхнім “підвищенням”. Навпаки - або вимушеним зниженням статусу, або заробітчанством – а воно також має вимушене походження, або відсутністю в них власного фаху. Саме тому мені особисто такі трансформації створюють проблеми зміни етичних і професійних стосунків з цими колегами.
Не вважаю, що тут можна і треба шукати якихось особливостей, навіть у випадку Олі Герасим’юк. Ну, зокрема, я б пояснила її “жертву” на олтар країни – судом, що знов тримає в напруженні “Студію “1+1”. Колись, як відомо, “гачком” для повного підкорення Медведчукові телеканалу був суд за ліцензію з компанією “АЇТІ”, нині це суд з Коломойським... Принаймні, перед тим, як шукати інші проблеми, треба було б розібратися в цих.
Не вважаю також, що блок Ющенка, запрошуючи Олю, має намір використати весь канал в пропагандистських цілях. По-перше, канал і так вже був проющенківським, і це вже питання до пана Роднянського: які в нього, окрім Коломийського, ще проблеми? По–друге, як відомо, зловживання в ЗМІ може дати зворотній результат, і навряд в НСНУ про це забули.
Тому якщо Олю запросили саме для виборчих здобутків – то виключно як зірку певної аудиторії, що захоплюється програмою “Без табу”. Там погано знаються на політиці, але абсолютно керовані в емоційному сенсі. Тож йдеться, як на мене, про “альтернативу” деяким засобам впливу на специфічний електорат з боку Ю.Тимошенко.
Так би мовити, “наша Оля – проти нашої Юлі”. Вибач, Олю.
Загалом же, вважаю, масовий похід журналістів в парламент доводить, що жодної революції в ЗМІ не сталося, ставлення до влади як до годувальниці – залишилося, професію чекають не кращі, а гірші часи, оскільки можна тлумачити згадане явище і як масову втечу з неї найчутливіших до кон’юнктури особистостей. І виставляти персональні претензії в цьому питанні я б не стала, оскільки вся наша “боротьба за свободу слова” завжди мала і має свої тіньові сторони, свої персональні мотиви і мотивації. Врешті – маємо “галочку” для Європи – свобода слова як єдиний здобуток нової влади. Не журналістів, а саме влади! Ну, і чим це краще за безпосереднє отримання кимось з нас відповідної “винагороди” від тієї ж влади..
А ще я уявляю собі склад майбутнього парламентського комітету зі свободи слова і рішення, які він напрацює для тих, хто залишився “тягти лямку”. Як доводить досвід інших фахівців в парламенті - від бізнесу чи навіть юриспруденції – вони мають звичку ніби мститися своїм колишнім середовищам. І представники ЗМІ в парламентських комітетах – не виключення. Взяти хоч би той закон про вибори, з яким так запекло боролися...
Тож маємо насправді добру новину: процес боротьби за свободу слова триватиме, і все, що з ним пов’язане – також.
Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки України:
-Я думаю, що найкращою відповіддю на ваші запитання буде той слоган, який колись був слоганом Віктора Андрійовича Ющенка: «Не словом, а ділом»! Що стосується захисту свободи слова, ми на ділі бачимо результат… Стосовно пані Герасим’юк мені немає чого коментувати, тому що я ніколи не працював у телекомпанії. Але все ж таки я схильний думати, що якщо людина з медіа йде в політику, вона має перестати бути керівником в медіа. Тому що інакше ми ніколи не виберемося з цього болота політичних технологій, які зараз постійно використовуються в медіа. Я читав публічну заяву Ольги Герасим’юк щодо розробки на «1+1» певних внутрішніх правил висвітлення цих виборів. Мені також відомо, що журналісти на каналі цим займаються. Тобто, тривають певні переговори та шукають домовленості стосовно того, як краще висвітлювати ці вибори. Сподіваюсь, що вони зафіксують певні стандарти, і канал дійсно не буде використовуватися як політтехнологічна машина.
Антон Степюк, журналіст, СТБ:
- Я думаю, що для зміни ставлення до цієї політичної сили є набагато більше причин, ніж вступ до неї Ольги Герасим’юк. Ми вже знаємо про вступ до політичних партій таких відомих діячів, як Софія Ротару, Андрій Шевченко, Ганна Герман, Ірина Геращенко. На мою думку, кожен з цих людей має повне моральне право на такий крок, так само, як і Ольга Герасим’юк. Тим паче, що не є винятком те, що вона може залишитися у політиці і після виборів. А чи матиме це якийсь вплив на роботу «1+1»? Думаю, що ні. Хоча б тому, що жодному каналу невигідно відрізнятися від інших заангажованістю та необ’єктивністю інформації.
Олександр Галяс, Медіа-група "Четыре района", Одесса:
- То смущение, которое явно сквозит в вашем вопросе, совершенно понятно. Сколько слов сказано – и написано - о журналистской этике, об объективности как обязательном условии профессии, а тут - на тебе! Но меня, честно говоря, все эти нюансы заботят мало. У госпожи Герасимьюк есть конституционное право быть избранной в высший законодательный орган и она им воспользовалась. Этично ли поступать таким образом не просто журналисту, а генеральному продюсеру телеканала - это вопрос к ней. По мне, если госпожа Герасимьюк вообще исчезнет из телеэфира, большой беды не будет: во всяком случае, то, как она ведет себя во время передачи "Иду на Вы", откровенно демонстрируя свое отношение к гостям передачи, - это классический в своем роде образец "антижурналистики".
Но бог с ней, с пани Ольгой! Куда более показателен сам факт ее появления в списках "ющенковцев". Тем более, в связке с Русланой. Два деятеля шоу-бизнеса в первой пятерке - это уже явный перебор. Более того, это явный обман избирателей. Тому, кто хоть немного знаком с телевизионной "кухней", ясно как божий день: совмещать работу журналиста, а тем более, продюсера телеканала, с сидением в парламенте, немыслимо просто физически. И ясно, что, оставшись у руля канала "1+1", депутат Герасимюк будет посещать заседания примерно в таком же режиме, как и тренер сборной по футболу Олег Блохин. То есть, почти никогда.
Отсюда можно сделать, по меньшей мере, два вывода.
Первый. Включив в "проходную часть" избирательного списка генпродюсера национального телеканала и популярную, гастролирующую певицу, "ющенковцы" попросту обманывают народ. Ну, ни будут ни Ольга, ни Руслана реально действующими депутатами. Одно из двух: либо они спустя какое-то время после выборов тихо-мирно откажутся от своих мандатов, либо будут украшать собою сессионный зал исключительно "по большим праздникам".
Второй вывод еще более печален. Оказывается, у "ющенковцев" практически нет широко известных лиц, имеющих более или менее "приличную репутацию". Ехануров, Кинах... И, считайте, все... Ибо, хотя Петра Алексеевича Порошенко тоже знают все, но сейчас ему лучше сидеть тихо и не "светиться" (ибо поневоле вспоминаешь: "А, это тот, который "увесь в сльозах и соплях"!). Вот и приходится прибегать к услугам деятелей шоу-бизнеса. А это уже просто кадровая катастрофа. Что особенно печально, если учесть, что речь идет о "партии власти".
Євген Глібовицький, журналіст, колишній співробітник „Студії 1+1”:
- За правління Леоніда Кучми В'ячеслав Піховшек і Володимир Оселедчик казали, що такий канал, як „1+1”, не може не бути провладним, напевне, маючи на увазі політичні ризики для бізнесу. Здавалося б, після Помаранчевої революції вони зникли. Якщо ні, то крок п. Герасим’юк – це сигнал, що треба бити в усі дзвони, бо виходить, що партія влади силоміць тягне кращих медійників у свої задушливі обійми.
Якщо цей крок – добровільний кар’єрний поворот, тоді це логічне продовження перетворення талановитиго публіциста Ольги Герасим’юк на постать довколаполітичну чи політичну. Я точно пам’ятаю, що вона не була частиною журналістського спротиву проти «темників» і обмеження свободи слова ані у 2002 році, ані пізніше, за весь період президентства пана Кучми.
З однозначних позитивів можу сказати, що присутність Ольги Герасим’юк, Андрія Шевченка чи Вахтанга Кіпіані в парламенті допоможе політичним динозаврам з попередніх епох таки вивчити ази публічності. У парламенті з’явиться ще одна людина, яка добре розуміє засади функціонування медійного ринку, тому можна сподіватись, що безглуздих законопроектів по медіа, якими відзначався чинний склад Ради – не буде або стане менше.
Але питання не у фаховості, яка не викликає сумнівів. Питання у здатності складати непрості моральні іспити на межі демократичних цінностей і політичної доцільності. Це Ользі Герасим’юк – на відміну від Андрія Шевченка – треба буде довести.
Якщо рішення колег піти в політику остаточне, то, переконаний, що нам як журналістській чи медійній спільноті важливо надати їм всю можливу моральну пітримку, щоб вони були на сторожі таких потрібних для ринку ліберальних цінностей та правил гри. Бо зараз надто чудова нагода знову розсваритися на підставі нерозуміння і заздрощів.
Ігор Куляс, тренер з новинної журналістики, „Інтерньюз-Україна”:
- На мою думку, неперебірливість у засобах - ознака будь-якої політичної сили. Ті, хто був при владі раніше - показали нам це вповні, ті, хто при владі нині, - продовжують демонструвати в численних своїх діях. Те, що партії нині використовують розкручені журналістські бренди для додання собі симпатій виборців, - також не нове явище. Нічого дивного. Те, що вчорашні журналісти йдуть у передвиборні списки, - це їхній особистий вибір. Інколи шкода, що від цього нічого не набуває політика, проте втрачає журналістика.
Віктор Заблоцький, журналіст продюсерської агенції «Закрита зона», екс-журналіст ТСН каналу «1+1»:
- Особисто я запрошення своєї колишньої колеги до виборчого списку «Нашої України» зустрів без подиву. Ольга Герасим'юк завжди добре служила тим, хто потребував її послуг. Документальний фільм про невтомну працю президента Кучми, спільний з одіозним Піховшеком проект «Іду на ви», ганебне закриття програми «Подвійний доказ» - можливо, саме цими звитягами Герасим’юк привернула увагу нової «партії влади». У команді Віктора Ющенка з’явився новий «солдат революції». І дарма, що одягнений в «помаранчеву білизну». Особисто тепер я не вірю в те, що телеканал «1+1» буде чесно висвітлювати виборчі перегони. Адже для цього мало підписати папірець про редакційну угоду, який зараз так похапцем розробляють на «плюсах». Враховуючи надзвичайну відданість більшості журналістського колективу «1+1» принципам так званої корпоративної культури, яка в компанії пана Олександра Роднянського завжди цінується та заохочується вище громадянських інтересів, телеканал просто не зможе утриматись від спокуси допомогти «своїй людині». Навіть професіонали на «плюсах» голосуватимуть за Ольгу, щоб вона якомога швидше втратила крісло генпродюсера та продемонструвала себе «без табу» в Верховній Раді. Ознакою відданості «1+1» ідеям демократії має стати (або не стати) творча відпустка пані Герасим'юк на весь період виборчої кампанії. І хоча я ніколи не дивився такі проекти пані Ольги як «Без табу» та «Іду на ви» - сподіваюсь, що такими ж обмеженими себе відчують всі інші українські глядачі на той період, коли пані Герасим’юк прориватиметься до влади з колегами Безсмертним, Порошенком, Третьяковим, Жванією та іншими «синами» Леоніда Кучми.
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу „Сучасність”:
- По-перше, це абсолютно не впливає на моє ставлення до цієї політичної сили. По-друге, це не впливає на моє ставлення до Ольги Герасим’юк. По-третє, журналіст, як і кожен громадянин, має право на політичні симпатії і антипатії. Можливо, навіть краще, коли вони, ідучи у списках різних партій, маніфестують їх відверто, а не приховують. Але за конфіденційною інформацією знаю, що було визначено те, що в першій десятці блоку «Нашої України» має бути чотири знакових жінки. І те, що Герасим’юк потрапила в першу п’ятірку, і взагалі в першу десятку, викликано, боюсь, не її професійними якостями як журналіста, як популярної телеведучої або людини з політичними амбіціями, а тим, що потрібно було поставити галочку. І в світлі настанов на гендерну рівність і заповнити ці місця відомими жінками. На ці місця розглядалася кандидатура Оксани Забужко та інших відомих жінок. Але, очевидно, що дехто відмовився, і тоді, як компромісна постать, з’явилась Ольга Герасим’юк. Сумно спостерігати такий добір за програмою міжстатевої рівності. Але так роблять, практично, всі політичні сили. І «Наша Україна» тут не відрізняється ані в позитивний, ані в негативний бік.
Я не думаю, що зараз можна банально здійснювати вплив на редакційну політику «1+1». Перша програма українського радіо відверто грає на боці регіонів та СДПУ(о). Але це загальнонаціональна програма, яка повинна діяти на боці «Нашої України». Зрозуміло, що за цим стоять чиїсь симпатії та антипатії. Це свідчить про те, що все будується саме на особистих симпатіях ведучих. Тому саме ці симпатії-антипатії викликають почуття спротиву, та вимогу дещо нормалізувати. А на приватних каналах, мені здається, зараз прямо в лоба ніхто не буде проводити свою агітацію. Припускаю, що вони будуть робити це більш витончено.
Вадим Петрасюк, оглядач, газета «2000»:
- Назначение Ольги Герасимюк 4-м номером списка НУ - это желание не столько сделать оригинальный продуманный тактический ход, сколько ответ на введение в аналогичную первую пятерку БЮТ Андрея Шевченко. У Юлии Владимировны это был в определенной степени оригинальный ход, более продиктованный меркантильными соображениями. В конце концов, отец
Андрея Шевченко возглавляет Нацсовет по ТВ. Я не утверждаю, что Шевченко-старший каким-то образом сможет быть лояльным к медиа, которые будут симпатизировать БЮТ. Возможно, расчет строился еще и на то, что часть журналистов в Украине, отчаявшись выбрать действительно достойный объект "приложения" собственных симпатий, решит отдать предпочтение той силе, который привечает коллег по профессии. НУ вынуждена подражать БЮТу, как говорится, по законам рынка: ни одна сила не позволит себе роскошь быть оригинальной в том, чтобы не иметь то, что есть у других. Тут будут действовать по принципу: у нас есть все, что и у других, и еще вот это.
Хотя, конечно же, политики рискуют: а ну, как избиратель задастся вопросом: что это за лидер, который спрятался за певицу?
Не дорожить местами в начальной части списка могут позволить себе только блоки-фавориты - Литвина, Януковича, Ющенко и Тимошенко. (По принципу: вред от шоу-персон в списке не велик, но польза возможна.) Эти блоки заведомо возьмут
много мест в ВР. Поэтому введение на первые позиции людей, получивших известность вне политической сферы не убавит шансы основных претендентов на мандаты. У Януковича список уже закрыт. Тимошенка ввела Шевченко и это какое-то время было ее ноу-хау. Но долго оригинальничать ей не позволили нашеукраинцы. Остается Литвин. Введет ли он в список телезвезду? На месте редакторов нтернет-изданий я бы открыл тотализатор: кто из лиц, и какого канала появится в списке Литвина? Мне кажется, что это должен быть человек из Первого национального.
Возвращаясь к Ольге Герасимюк. Ее творческий почерк вполне корреспондируется с мировоззрением Виктора Ющенко. Не думаю, что в штабе Ющенко акцентировали на том, что они берут в список не узнаваемого тележурналиста, а генерального продюсера общенациональной телекомпании. Не думаю, что они рассчитывали заиметь на этом тактическую выгоду в плане лояльности канала к их блоку. Ольга большой профессионал, умеющая почувствовать нерв провинциального зрителя. А ведь именно на электорат глубинки может быть ориентирована предвыборная кампания НУ. Как коллега я, разумеется, желаю Ольге успехов.
Куда более обескураживающим выглядит введение 9 номером списка Ющенко члена ЦВК Руслана Князевича. Правда, тут же появилось сообщение о том, что тот-де ушел в отпуск на время выборов. Но, все равно это смешно. И даже более смешно, чем сам факт появления члена ЦВК в списке. ЦВК ведь максимально востребована именно в период выборов. Это все равно, если бы директор сахарного завода ушел в отпуск на момент переработки урожая сахарной свеклы, которая длится
пару месяцев в году. Или если бы капитан рыболовецкой шхуны ушел в отпуск на время путины, а комбайнер - на время уборки урожая.
Ірина Новожилова, президент Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини:
- Делегування будь-яких відомих (публічних осіб) до виборчих списків тієї чи іншої політичної партії чи блоку – це, звичайно, PR-хід. Але настільки бездарний, наскільки й "бородатий". Нічого нового в цьому немає. Прикро, що "НУ" в цьому випадку нічим не відрізняється від інших політичних сил, які беруть у перші п'ятірки відомих людей, так би мовити,"для краси". Це просто образа для їхніх симпатиків, які розуміють, що фаховий політик і фаховий актор чи журналіст - далеко не одне й те ж саме. Що з успіхом довела Оксана Білозір. Руслані, виявляється, таким чином віддячили за її внесок у Помаранчеву революцію, але що вона робитиме у новому парламенті, крім того, що матиме депутатські пільги? Що ж до Ольги Герасим'юк, то це взагалі "абзац". Ще Піховшека треба було взяти, хоча б десятим, для комплекту.
Сергій Таран, директор Міжнародного інституту демократії:
-Взагалі, прихід журналістів у політику, на мою думку, є логічним. Навіть під час Помаранчевої революції журналісти були рушійною силою. Тому прихід у політику Ольги Герасим’юк мене здивував не більше, ніж прихід Руслани. Тому що, на мою думку, журналісти мають більший стосунок до політики, ніж поп-зірки. Що ж до Ольги Герасим’юк, то її прихід до «Нашої України» ніяк не змінить мого ставлення до цієї політичної сили, принаймні, у негативний бік. Вона є професійним журналістом, і за нею немає негативного шлейфу. Я не думаю, що такі її кроки матимуть якесь відлуння на редакційній політиці «1+1». Але саме це буде певним випробуванням для неї.
Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, Чернівці:
- Так, похід діячів медіа та шоу-бізнесу у виборчі списки парламентської кампанії-2006 став вже прикметою часу. Але часу минулого. Це вже було. І у нас, і в Росії, і ще встигло побути й навіть в СРСР. На жаль, за поодинокими винятками, це мало що дало як для політики, так і для медіа. Воно закономірно. Це зовсім різні сфери діяльності. Принаймні в СНД.
Щодо О. Герасим’юк – то це її вибір. Її, мабуть, вже можна привітати з обранням. Але … Невже це тенденція? Невже навіть розумні люди починають вважати професію політика більш престижною за професію чесного журналіста? Щось в країні не ТАК…
Але й це не головне. Змінюється ставлення до НСНУ. Принаймні у мене особисто. Я не з тих, хто вважає, що все погано, не справилися надії, всіх обдурили тощо. Ні.
Але за цим сумно споглядати. Дійсно «не ТАК». Днями деякі вітчизняні телеканали показали хвилюючі картинки того, як керівники декількох партій, що увійшли до передвиборчого блоку імені Президента, безпосередньо на Майдані, перед очима зігнаних із цього приводу столичних студентів, клялися. Причому, скажімо, завжди обережна ТСН каналу «1+1» у вечірньому випуску того вікопомного вечора, зробила навіть невеличку нарізочку із цих клятв – А. Матвієнко, А. Кінах, Р. Безсмертний, Б. Тарасюк тощо клялися підряд. Вийшло доволі кумедненько…
Але потім декілька днів не давала спокою спокуслива та зухвала одночасно думка: невже оце і є практичне втілення ідеалів Майдану? І далі – а в чому ж тоді вони полягають, ці ідеали, де вони, до чого ми, власне, прагнемо?
Допомогло телебачення. Воно, все ж таки, частенько примушує замислитися, а потім так само несподівано, допомагає знову розумово розслабитися. Так от. Цю відповідь сформулював, імпровізуючи з одним із гостей програми ЧАС, Данило Яневський, ведучий 5 каналу. Нема, зазначив він, ідеалів Майдану. Був лише один ідеал – «Ю-щен-ко!». Люди клялися на Майдані, що вони більше так жити не бажають. Виходить, що ми вже досягли того, про що мріяли, бо створено блок його імені… Але широкої та беззастережної підтримки блок не має. Там залишилися «незаплямовані» функціонери та декілька несподівано запрошених до списку. Серед них і Герасим’юк. От і все.
До речі, а чому Герасим’юк, а не Скрипін, Яневський, Рахманін, Лигачова, Притула, Мирослава Гонгадзе?..
Менш керовані?
Іван Лозовий, президент Інституту державності і демократії:
- Безумовно, такий факт не вплине на моє ставлення до цієї політичної сили. У першу чергу важливий не факт присутності відомого журналіста чи навіть продюсера телеканалу Ольги Герасим’юк в прохідній частині списку «Нашої України» – важливо, що вона буде робити чи не робити у зв’язку з цим. Безумовно, невід’ємним правом фактично кожного громадянина України є право балотуватися, але журналісти мають додаткову відповідальність. Вона полягає у відносно простому принципі: особисті вподобання, фігурування в списку повинні впливати, безумовно, на те, що робить конкретна людина на своїй посаді, у своїй журналістській діяльності й т. д. Навіть якщо це не є протизаконним (а здається, не є), може статися, що Ольга Герасим’юк почне вести іншу лінію на своєму каналі. Це її право. Головне – це повинно засуджуватися, грубо кажучи, суспільством, громадськістю, це не повинне сприйматися як нормальне явище, і, таким чином, повинні бути закриті двері до того, що місце, зокрема, пані Герасим’юк у виборчому списку може призвести до якогось «перекочення» в бік партії «Наша Україна». Тобто якщо вона буде старатися й це не впливатиме на її роботу, я зичу їй здоров’я. А якщо буде впливати – це дуже погано.
Олесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей:
- Занадто прискіпливе ставлення до входження Ольги Герасим’юк до списку НСНУ, як на мене, мало мотивоване. Герасим’юк - це менеджер і журналіст, чому вона не може перекваліфікуватися у депутата? Адже входження Андрія Шевченка до списку БЮТ сприйнялося більшістю журналістського цеху нормально. Раніше ж ніхто сильно не дорікав Зінченкові за його причетність до "Інтера", Волкову – до "Гравісу", Деркачу - до «Ери».
В списках партій є набагато більше прикладів зневажливого ставлення до майбутнього Парламенту. Є великі сумніви, що музиканти Руслана Лижичко, Софія Ротару, Ян Табачник або спортсмени Олег Блохін, Віталій Кличко, Олександр Волков збираються постійно сидіти у сесійному залі, а не займатися «гастролями».
Тому питання не ким були «кандидати в політики» (зокрема Герасим’юк) до виборів, а чи стануть вони «політиками» після виборів. А це вже залежить значною мірою від тиску громадськості і мас-медіа зокрема. Якщо депутати і далі продовжуватимуть антиконституційне голосування чужими картками – значить, суспільство знову програє і списки будуть насичуватися «балерунами» і бізнесюками, які після обрання займатимуться будь-якою діяльністю окрім законотворчої.
Микола Михальченко, президент Української Академії політичних наук:
- Тут є декілька проблем. По-перше, запрошення до списків знакових фігур – це нормальна світова практика, але і нормальною світовою практикою є те, що ці знакові фігури, якщо вони працюють або в державних, або навіть у змішаних акціонерних товариствах, де є державна частка, повинні піти у відставку чи відпустку, тобто, не використовувати державну власність в інтересах тієї чи іншої політичної партії або блоку. Тому в цьому випадку вона повинна піти або у відпустку, або у відставку і як приватна особа, використовуючи свій професійний, так би мовити, досвід, може брати участь у виборчій кампанії. Якщо ж це не буде здійснено, така ситуація покаже: всі заяви діючої адміністрації Президента, Кабінету Міністрів про те, що інформаційний ресурс держави не буде використаний на користь тих або інших політичних сил – це, фактично, порожні слова. Отже, проблема зрозуміла: або Ольга Герасим’юк залишається журналісткою й працює, або йде у список і подає у відставку чи йде в довгострокову відпустку. Так діють завжди.
І ще одна проблема. Я особисто не вважаю Герасим’юк такою потужною інформаційною фігурою. Тут спрацював, фактично, один із стереотипів політичних дій, до яких дуже схильні у пострадянських країнах: треба включити жінку в п’ятірку.
Кость Бондаренко, директор Інституту національних стратегій:
- Насправді я не знаю, що має статися, щоби це вплинуло в позитивному плані на моє ставлення до цієї політичної сили. Свого часу я вже пережив етап зачарування партією (в часи правління НДП), і після того вже не вірю в перспективи жодної партії влади.
Стосовно того, що зараз відбувається. Незалежно від того, чи це Ольга Герасим‘юк, чи хтось інший з журналістів. Мені здається, що все ж таки в даному випадку є просто зацікавлення влади, окремих політичних партій, у тому, щоби укласти якийсь контракт з тим чи іншим рейтинговим телеканалом, аби мати можливість впливати на політику каналу під час виборів. Це перший момент.
Другий момент: стосовно свободи слова. Я б не говорив про те, що в Україні стало більше свободи слова. Те, що стало більше можливостей для висвітлення своєї позиції – це не заслуга нової влади, владної команди, а заслуга постреволюційної інерції, тому що нова влада не зробила жодного кроку для того, щоб змінити законодавство в галузі засобів масової інформації, змінити правила гри, законодавчо закріпити свободу слова чи інші кроки. Тому можна лише прогнозувати, що після виборів «гайки» будуть закручені з такою силою, що епоха Кучми багатьом буде здаватися розгулом демократії.
Борис Бахтєєв, „Детектор медіа”:
- Узагалі-то, немає нічого ганебного в тому, що діячі шоу-бузнесу, як і журналісти, йдуть у політику. Вони мають на це таке саме право, як і науковці, юристи, економісти, лікарі, письменники та представники всіх інших суспільних прошарків. Адже жоден навчальний заклад не готує фахівців зі спеціальності „політична діяльність”, а базовий обсяг знань та широкий світогляд, потрібні в політиці, не залежать від основного фаху. Залишається єдине запитання: чи саме задля того їх включають до партійних списків, чи саме того прагне від них керівництво партій?
От у списку блоку „Наша Україна” п’ятим номером іде Руслана Лижичко. Попри те, що вона виступала на Майдані під час революції, інші прояви її політичної позиції не є широковідомими. Особисто мені невідомі її публіцистичні виступи, де б вона загострювала увагу на суспільних проблемах. Тим часом по-зрадницькому пригадується, що торік Руслана була радником Віктора Януковича – хоча й відмовилася брати участь у його передвиборчій кампанії. Але постає ще одне запитання: чи, пройшовши до парламенту, Руслана поставить хрест на своїй співацькій кар’єрі? Не віриться (принаймні, не хотілося б). Тож або по закінченні виборів вона відмовиться від місця у Верховній Раді, як зробила колись Ніна Матвієнко, або ж перебуватиме у списках депутатів, відвідуючи Верховну Раду лише вряди-годи. А отже, перебування Руслани у списку „Нашої України” – це така собі яскрава наживка, яку нерозбірливі виборці, як від них очікують, мають проковтнути. Те саме, вочевидь, стосується більшості діячів шоу-бізнесу – їм приготовано цілковито пасивну, а не активну роль у їхніх політичних силах. Винятком є хіба що Віталій Кличко, який, судячи з його прагнення балотуватися на посаду київського міського голови, вирішив піти в політику всерйоз.
Що ж до журналістів, особливо журналістів політичних, то, здавалося б, вони нічим не поступаються політикам зі стажем (бо знаються на політичних питаннях не менше за тих), маючи перед ними навіть перевагу – вони звикли дивитися на проблеми збоку, незаангажовано, з погляду суспільства. От тільки привертає увагу одна деталь: на провідних місцях партійних списків – суцільно телевізійні журналісти, журналістів газетних майже немає. Навіть відомі політологи Дмитро Видрін та Володимир Полохало, що нерідко виступають і як політичні журналісти-публіцисти, опинилися у списку БЮТ на цілком прохідних, але зовсім не вітринних місцях, як і Олесь Доній у списку СПУ. Чи не єдиний виняток – головний редактор „Сільських вістей” Іван Сподаренко – входить до чільної п’ятірки списку СПУ, але він є чинним народним депутатом, та й газета ця має репутацію газети СПУ. А отже, він зобов’язаний своєму місцю у списку не тим, що є відомим журналістом, а тим, що вже давно є чинним політиком. Перевага, яку було віддано саме тележурналістам, змушує припускати, що їх включили до списків передусім не як журналістів, а як телезірок. Як тих самих персонажів шоу-бізнесу, яким відведено роль наживки.
Хотілося б зупинитися на двох постатях. Андрій Шевченко. Одразу, як він пішов з НТКУ, він відповідав на запитання стосовно того, що він робитиме тепер: „Незабаром дізнаєтеся”. Отже, можна припустити, що він уже тоді напевне знав, що буде у списку. А тим часом у різних ЗМІ гадали, чому він так різко обірвав роботу в НТКУ, й найімовірніший мотив такого його вчинку коментатори вбачали в тому, що Андрій Шевченко та Віталій Докаленко є ідейними антагоністами, Докаленко, мовляв, зупинить реформи національного телебачення, й спрацюватися з ним реформатор Шевченко не міг. Запевнення самого Шевченка про те, що вони з Докаленком товаришують, і жодних розбіжностей між ними немає, сприймалися як дипломатична тактовність і небажання розпалювати пристрасті. Отже, відхід Шевченка від НТКУ завдав помітного удару по іміджеві Докаленка, а разом із тим і по іміджеві Віктора Ющенка, який Докаленка призначив. Люди просто не вірили, що відмова Шевченка співпрацювати з Докаленком могла пояснюватися чимось іншим, як не ідеологічними тертями між ними. Дуже хотілося б, щоб Андрій Шевченко зміг реалізувати в політиці всі свої таланти – от тільки не полишає, дай Боже, щоб необґрунтована, підозра в тому, що включили його до списку, зокрема, й через те, що розраховували: побачивши у списку ім’я Андрія Шевченка, виборці масово плутатимуть його з його тезкою – футболістом. Адже як звуть футболіста Шевченка по-батькові, дуже мало хто знає, а побачивши в бюлетені визначення „журналіст”, хіба що з подивом відзначать: „О, то він іще й журналістом підробляє?!” Мовляв, „журналіст” у виборчих списках звучить солідніше за „футболіста”, адже й Володимир Ленін в усіх анкетах записував себе літератором.
Ольга Герасим’юк. У свідомості дуже багатьох глядачів Герасим’юк асоціюється вже не стільки з «Без табу», скільки із програмою „Іду на ви”, де вона має імідж молодшої партнерки В’ячеслава Піховшека, журналіста з дуже суперечливою й зовсім не „нашоукраїнською” репутацією. А ще на пам’яті не такий уже й давній конфлікт Герасим’юк із Вахтангом Кіпіані, її надто „обережна” поведінка напередодні минулих президентських виборів. Тож і виникає сумнів: чи настільки впевнені нашоукраїнці в ідеологічній навіть не відданості, а хоча б послідовності Герасим’юк, щоб ставити її на самому чолі свого списку? Чи їй теж приготували ту саму роль – роль наживки? Звісно, потрапивши до списку, Ольга Герасим’юк не мусила б залишатися генеральним продюсером загальнонаціонального каналу – адже, навіть за умови гранично демократичного підходу влади до виборів та гранично вільної редакційної політики каналу, невідворотними є конфлікти (й конфлікти постійні) інтересів між Герасим’юк – кандидатом у депутати та Герасим’юк – журналістським адміністратором. Підкреслю: не журналістом, а саме адміністратором, від волі якого залежить загальна лінія подання інформації на телеканалі.
Що ж до того, чи допоможе політичним силам наявність на чільних місцях їхніх списків наживок? Такий підхід є характерним для країн із нерозвиненим громадянським суспільством. Торік українці довели, що вони більше не схильні ловитися на яскраві наживки. А от зворотній ефект така тактика, боюся, може мати: адже політичні сили, що їх заведено звати помаранчевими, завжди тим і відрізнялися від олігархічно-номенклатурних „центристів”, що апелювали до свідомих, „дорослих” виборців, й апелювали гідно, не вдаючися до спроб використання павловських рефлексів у виборців. Спроба зловити виборців на розмальовані цяцьки, до яких ці сили вдалися тепер, може стати для багатьох їхніх прихильників не надто приємним сюрпризом.
Олег Целуйко, медіа-юрист:
- Крок характеризує, і доволі символічно, як саму політичну структуру, так і її нову потенційну медіа-креатуру – «1+1» в особі леді Г. Пласт бізнесового контингенту України, що уособлювала ідейну кон’юнктуру до будь-якої влади ні чим особливо не здивувала і після Помаранчевої революції: пливуть уздовж течії, орієнтуються на «хто», а не «як». Коли цей бізнес ще й продукує послуги суспільного значення, то як позиціонує він себе в особі власника (чи навіть адміністративного корпусу) – не лише суто внутрішня справа останнього. Це стосується інтересів громадськості, а в Україні ще й політикуму, який, до слова, теж демонструє кон’юнктурні риси. І ми зараз перебуваємо на етапі, коли шлюби за контрактом між професійним політикумом і суспільно значимим бізнесом трапляються набагато частіше, аніж між суспільством та ними обома окремо. Прогрес полягає в тому, що суспільство про це вже говорить широко і вголос, навіть вимагає, а недолік – що до нього можуть прислухатись, але не реагувати.
У цьому розумінні мене набагато більше турбують дії керманичів інституцій, поява яких завжди символізувала зародження та вкорінення демократії у будь-якій країні: судовий та парламентський контроль (у тому числі, через Омбудсмена). Згадаймо, хто з владних органів під час подій річної давнини відреагував на голос народу, а не лише з кабінетів Банкової? Парламент і Суд. А от сьогодні маємо ситуацію, коли політичні амбіції вже продемонстрували чинні (!) Голова Верховного Суду, Голова Вищого Господарського Суду, Уповноважений ВРУ з прав людини… Для початку немало. Яка вже тут незаангажованість?! Перш за все такі прецеденти не можна залишати поза увагою.
Коли у кожної української сім’ї (члени якої спілкуватимуться українською та на додаток англійською так вільно, як зараз російською) буде можливість обирати між 70 україномовних та 100 англомовних телеканалів, то питання відходу медіа власників та менеджерів у політичну одиницю радше стане їхньою проблемою збереження своєї аудиторії, а не проблемою аудиторії: «Яку нам завтра правду покажуть, хто завтра стане хорошим, а хто поганим?». Поки ж належної теле- та ІКТ-інфраструктури в державі немає, це нас як споживачів інформаційних послуг хвилюватиме. Адже багато хто (навіть законодавці у своїх вимогах про об’єктивне висвітлення виборчої кампанії) до сих пір не убачає різниці між комерційним та державним, суспільним телебаченням, яке у нас до сих пір не з’явилося.
Новина із Герасим’юк зайвий раз свідчить, що настигла потреба законодавчого закріплення вимоги про обов’язкове оприлюднення українськими ЗМІ складу своїх вл
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«Детектор медіа» та Центр досліджень політичних цінностей
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ