«Журналістика – одна з тих професій, де не потрібен диплом»

29 Серпня 2010
28383
29 Серпня 2010
08:53

«Журналістика – одна з тих професій, де не потрібен диплом»

28383
ТК поцікавилася в українських медійників про особливості освіти іноземного зразка. Зокрема, у Великобританії та США
«Журналістика – одна з тих професій, де не потрібен диплом»

На підході вересень - активна пора для школярів, студентів, науковців - усіх, хто розділяє думку, що якісна освіта - це фундамент професіоналізму. У медійному світі суперечки навколо цього питання ніколи не вщухали: хтось вважає, що на журналіста вивчитися неможливо, ним можна тільки народитися, для когось ця професія - ремесло зі своєю теорією, правилами, законами. Причому в різних культурах та різних країнах ці закони мають свої рецепти приготування.

 

Напередодні нового академічного сезону «Детектор медіа» вирішила поцікавитися в українських медійників, які навчалися за кордоном, про особливості освіти іноземного зразка. Зокрема, в цьому опитуванні йдеться про британський та американський досвід підготовки кадрів для світу ЗМІ.

 

Наші респонденти вважають, що основна відмінність між медіа-освітою за кордоном і в Україні - світоглядна. Медіа-освіта у Штатах і Британії в основному ґрунтується на великій кількості практичних занять у сфері вузького профілю, тимчасом як в Україні основний акцент робиться на теорії та загальних знаннях. Окрім цього, на заході чітко розділяють журналістику та медіазнавство як абсолютно різні академічні програми.

 

Також медійники зазначають, що для отримання за кордоном, скажімо, журналістської спеціальності не завжди потрібно вступати до вищого навчального закладу, цю професію зазвичай опановують у так званих школах на базі дипломів із інших профілів.

 

Найбільш популярними медіастудіями американської та британської освіти респонденти називають медіаправо, вчення про вплив телебачення на людину, зокрема дітей, а також дисципліни, спрямовані на підвищення комерційної грамотності працівників ЗМІ.

 

Також вони вважають, що наразі в Україні найбільше потрібно розвивати медіапсихологію, правову культуру і студії про аудиторію та її смаки.

 

В опитуванні взяли участь: Дмитро Колчинський, Людмила Гуменюк, Руслан Дейниченко, Ольга Фреймут, Наталія Петрова, Кирило Лукеренко.

 

 

Запитання ТК:

 

1. Яка, на вашу думку, принципова відмінність між медіа-освітою за кордоном і в Україні?

-

2. Чи важко адаптуватися до специфіки роботи в українському медіапросторі журналістові, який здобував освіту за кордоном?

 

3. Яким напрямкам у медіа-освіті найбільше приділяють увагу в країні, в якій ви навчалися?

 

4. На вашу думку, які напрями в медіа-освіті наразі потрібно розвивати в Україні найбільше?

 

 

 

 

Дмитро Колчинський, ведучий Нового каналу (магістр із телекомунікацій, Огайський університет, США):

 

1. Наведу один простий приклад. У світі, на думку багатьох, найкращими школами кіно вважаються USC (University of Southern California) та USCLA (University of California, Los Angeles). Чому вони є найкращими? З однієї простої причини: людина, яка знімає фільм, яка безпосередньо займається професією, може виділити дві години на те, щоби приїхати в університет і викладати, причому отримати за це досить великі гроші. В середньому звичайний професор Сполучених Штатів отримує приблизно 120 тисяч доларів на рік, цим людям платять починаючи від 200 тисяч за неповну зайнятість. Натомість в Україні такого немає.

 

У Сполучених Штатах Америки є організація AEJMC - Association for Education in Journalism and Mass Communication. Ця асоціація наполягає на тому, щоб професори, які до неї входять, раз на рік чи два роки брали відрядження на кілька місяців і працювали в ньюзрумі. Я пам'ятаю одну професорку, яка важила більше ста кілограмів, і вона бігала з камерою. Цього в Україні теж немає.

 

Основна відмінність - люди, які займаються освітою тут, не завжди розуміються в ній. В університеті Шевченка є лише кілька професорів, які одночасно займаються і професійною, і викладацькою діяльністю. Подібне практикувалося в інституті культури: свого часу Поплавський запрошував людей, які були і професіоналами, припустімо, відомими режисерами, і одночасно могли викладати.

 

2. Деякі моменти треба пояснювати людям, із якими працюєш. Так, на одному українському телеканалі мені доводилося розказувати операторові, що під час інтерв'ю камера має рухатися: коли людина повертає голову, місце положення камери теж потрібно змінювати, не можна просто лишати камеру, тому що змінюється композиція кадру. Подеколи доводиться пояснювати, що таке golden mean - золотий перетин. Там би такого не могло бути. На багатьох операторських курсах, де я був, не викладається композиція й оператори не знають, чим відрізняється Дюрер від Ван Дейка, а вони би мали таке знати, оскільки естетика кадру - це пряма і безпосередня відповідальність оператора. Дуже часто режисер не знає, як склеюється один кадр із іншим.

 

3. Раніше вважалося, що медіа переконує. Тепер ідеться про те, що між медіа та людиною відбувається обмін. Медіа трансформується через глядача, і глядач трансформується через медіа. З приводу цього у Сполучених Штатах відбувається справжня дискусія, а також існує такий напрям, як сhildren and TV - діти й телебачення. Наприклад, дуже багато дискусій стосовно того, чи вбиватиме своїх однокласників маленький хлопчик, який подивився «Пилу», чи ні. В нас про це тільки почали говорити, а там про це говориться давно. Яким чином впливають медіа на людину, однозначно ми не знаємо. Тому коли в Україні відбувається якась риторика з приводу того, щоб знищити насильство на екранах, ту саму еротику, жахи, то моя думка - краще займатися освітою і краще займатися вихованням тих людей, які можуть бути під впливом цього контенту, таким чином, щоби вони були резистентними до нього.

 

4. В Україні настільки складна ситуація, що для того, щоб сказати, який напрямок треба розвивати, потрібно перш за все визначитися зі змінами в державі.

 

На мою думку, дуже важлива естетика, естетика кадру, одним словом - смаки. Потрібно переходити з вивчення медіа на вивчення аудиторії та її вподобань - auditorian studies, які насправді є домінуючим напрямком у медіастудіях на заході. Ми маємо абсолютно точно знати, що хочуть бачити ті, для кого ми знімаємо, а не намагатися втовкти щось у голови, оскільки, як уже давно визначили західні медіатеоретики, телебачення не може навчати. Телебачення може спрямовувати та формувати поряд із іншими соціально-психологічними факторами. І завше слід пам'ятати про те, що свого часу сказав відомий італійський мислитель Умберто Еко - «телебачення та філософію неможливо інтегрувати».

 

 

 

 

Людмила Гуменюк, виконавчий директор Центру медіареформ (магістр із політичної комунікації, Шеффілдський університет, Велика Британія):

 

1. Британська традиція підготовки журналістів є особливою і докорінно відрізняється не лише від того, як готують фахівців для медіа в Україні, але й має суттєві відмінності зі, скажімо, американською чи французькою практикою.

 

Впродовж тривалого часу у Британії і серед професійних журналістів, і серед їхніх роботодавців панував цілковитий скепсис стосовно того, що доброго журналіста можна підготувати за межами редакції. Галузеві фахівці були переконані, що інтенсивне навчання навіть на відносно високому академічному рівні й у супроводі практичних, однак штучних занять не дає випускникам необхідної кваліфікації для роботи в місцевій пресі (а пізніше на радіо), де починали свою кар'єру практично всі британські журналісти.

 

Тому фінансовий тягар журналістської освіти включно до часів уряду Маргарет Тетчер не лягав на державний бюджет, що виділявся на фінансування вищої освіти, а підготовка фахівців для медіа-індустрії здійснювалася ресурсом редакцій британських газет (а пізніше і Бі-бі-сі), що мають доволі поважний вік, запаморочливі наклади і високий рівень цитування в усьому світі. Лише 40 років тому, в 1970-х роках, журналістика стала університетською дисципліною. І то після того, як її тоді поєднали з соціологією й почали викладати у форматі магістерських та докторських програм, відділивши теорію від практики - за моделлю Валлійського університету. Практичні ж навички британські журналісти продовжували здобувати в редакціях, навчаючись на курсах, акредитованих спеціальними органами від медіа-індустрії, де всі викладачі були досвідченими журналістами-практиками.

 

Справжню «моду» на здобуття журналістської освіти в стінах університетів принесли 90-ті роки минулого століття. Це сталося на тлі певної розгубленості медіа-індустрії відносно того, яких фахівців вона для себе хотіла. Місцеві видання з готовністю чіплялися за можливість повернутися до практики підготовки своїх спеціалістів у себе в редакціях. Інші, особливо теле- та радіокомпанії, шукали для роботи більш універсальних спеціалістів, здатних критично мислити. Тому компромісом, покладеним в основу методології університетських програм для майбутніх журналістів, стало поєднання теорії з сильним фокусом на практичних навичках студента. До слова, в програмах для молодших курсів журналістських факультетів практичні заняття складають 50%, а на магістерському курсі - всі 80%.

 

До викладання запрошують досвідчених журналістів, які поєднують викладацьку діяльність у вузі зі своєю журналістською роботою. Стандарт і етика їхньої журналістської роботи, професійна репутація, педагогічний хист мають більше значення, ніж академічні здобутки й дослідницький потенціал (яким надається перевага, приміром, при підборі викладачів в американських чи французьких журналістських вузах).

 

Британію можна вважати головним освітнім медіацентром у світі. На відміну від альтернативної освіти в інших великих світових центрах, магістерський курс в британських університетах дешевший і коротший (12 місяців, а не 2 роки). І це лише кілька переваг, без ґрунтовного аналізу власне стандартів британської журналістики, успішно поширених на багатьох континентах.

 

Не забуваймо також - і це суттєво, - що саме в Британії ще в далекі 30-ті роки минулого століття, які дали поштовх поп-культурі, зародилася практика ширшого погляду на медіа-освіту (media education): з точки зору традиційної писемності населення (literacy). Відтак медіапросвіта була запропонована усім громадянам (мedia literacy education), щоб вони могли думати, аналізувати, оцінювати, ставити питання стосовно того, що вони дивляться, чують або читають; впізнавати пропаганду, цензуру, ангажованість; розуміти, як медіавласність і модель її фінансування впливає на контент новин; декодувати економічні і політичні меседжі; оцінювати автора публікації чи репортажу; порівнювати цінності, що насаджуються медіа, зі своїми власними; самим створювати незалежні медіа і поводитись як активні, вимогливі та відповідальні громадяни.

 

2. Я б радше говорила не про важку чи легку адаптацію, а про зусилля, певний драйв у досягненні нового стандарту роботи в нестандартній для цього ситуації.

 

Український журналіст, що повертається додому з дипломом британського університету, привозить із собою цінні знання та модерні ідеї. Це залишається з ним завжди, безвідносно до того, в яких умовах - по поверненню - йому доводиться працювати. Та не менш важливо й те, що впродовж свого навчання в Британії він стає, так би мовити, інсайдером британського демократичного суспільства - сучасного, динамічного, високотехнічного, з високою медійною культурою. Це надзвичайно розширює світогляд і в подальшому дає змогу краще розуміти, що відбувається у нього вдома, в Україні, значно глибше - в контексті світових процесів.

 

Очевидно, що латати стару хату, намагаючись підрихтувати її в пристойне помешкання за рахунок євроремонту, набагато складніше, витратніше і триваліше, ніж побудувати новий будинок. Але альтернативи для тих українців, які не подалися в світи, а все ще залишаються у своїй українській оселі, немає, окрім колосальної роботи і великих колективних зусиль із ясним баченням того, яка будівля має вийти в результаті.

 

Роль журналістів та освітян у цьому є надважливою.

 

3. Найперше, на чому варто наголосити, це те, що освіта для фахівців медіагалузі в Британії є добре структурованою, як структурованим є британський медіаринок і суспільство загалом. Ще якихось 6-10 років тому, коли українських журналістів запитували, що вони хочуть вивчати в Британії - журналістику чи медіа, це питання конфузило, оскільки в умовах тодішньої України і її тодішнього медіаринку ми для себе ці речі не дуже розрізняли.

 

У Британії ця відмінність суттєва. Журналістика (journalism studies) і медіазнавство (media studies) - різні академічні програми. Порівняно недавно журналістські вузи почали пропонувати курс із політичної комунікації (political communication), а з 2002 року - магістерську та докторську програму з медіапсихології (media psychology).

 

Навчання на журналістиці дає всі навички, необхідні для роботи журналіста: ти вчишся готувати новину, репортаж, інтерв'ю, отримуєш знання з медіаправа, державного управління, етики, регулювання медіа тощо, а також дістаєш дуже практичний навик зі скоропису. Дійшовши до магістерської програми, ти спеціалізуєшся або на друкованих медіа, або на теле-, радіожурналістиці, або на онлайновій журналістиці чи на тому, як писати для журналу. Для тих, хто вивчає друковані медіа, обов'язковим є опанування програмного пакету для макетування, Adobe, InDesign, InCopy тощо.

 

А якщо вивчаєш медіа (а не журналістику), ти радше уподібнюєшся до оглядача процесів, пов'язаних із медіа. Ти не створюєш медіапродукту, ти не журналіст-практик, але дуже добре розумієшся на художніх стилях і формах, історії й контенті медіа, вивчаєш виробничий процес, медіаринок, рекламні технології, цільові аудиторії, ідеологічний вплив медіа, сприйняття і споживання медіапродукту тощо.

 

Нові медіа, що з'явилися в 90-ті роки (інтернет, відео-ігри, мобільні прилади, інтерактивне ТБ) і миттєво з'єднують людей у різних куточках світу, стали новою сферою для академічних досліджень медіа. Особливо цікавим є вивчення міжособистісної комунікації в добу цифрових інтерактивних медіа. Навчаючись на магістерському курсі з політичної комунікації, ти досліджуєш зв'язки і взаємовпливи між політиками, виборцями і медіа. З поглибленням глобалізації деякі вузи почали пропонувати магістерську програму зі світової політичної комунікації.

 

Що ж до новітнього курсу з медіапсихології, то це надзвичайно цікава програма, в рамках якої ти зосереджуєшся на важливості людської поведінки, а відтак досліджуєш впливи медіа на суспільство, сім'ю, дітей на глибинному рівні.

 

Повертаючись до українських журналістських вузів: їхня кількість невпинно зростає, що, мабуть, теж свідчить про «моду» на журналістську освіту в Україні. З року в рік вони продукують величезну армію робочих рук для медіагалузі. Кілька років тому, під час дослідження ефективності нашої журналістської освіти, мені довелося поїхати до колег на кафедру журналістики одного з харківських університетів. Назустріч вийшов молодий аспірант і, щойно привітавшись, одразу попередив: «Якщо ви запитаєте, що для нас є журналістика: мистецтво чи ремесло, я одразу вам скажу: "мистецтво"!».

 

А на пам'ять подарував ще «теплесенький», щойно з типографії, підручник, за яким навчаються їхні студенти. Підручник містив повний розділ про роль журналістів як агітаторів і пропагандистів, а Герцен та Ленін цитуються там як основоположники високих журналістських стандартів. Мої наступні зустрічі в Харкові були з керівниками місцевих телерадіокомпаній, і кожен делікатно зітхнув у відповідь на запитання про якість і відповідність кваліфікації студентів, які приходять до них на практику чи на роботу...

 

На мою думку, в ситуації повної непевності стосовно того, що мають пропонувати журналістські вузи на запит - також непевний - нашої медіагалузі, так звана альтернативна освіта для працюючих журналістів (шляхом семінарів і практичних тренінгів) є більш ефективною для професійного зростання журналіста, ніж навчання у виші (з усією повагою до титанічних зусиль багатьох викладачів, які намагаються реформувати нашу університетську журналістську освіту попри всі негаразди).

 

Досвід Цифрової школи журналістики в Києво-Могилянській академії, професійних курсів громадської організації «Інтерньюз-Україна», семінарів Академії української преси та багатьох інших тренінгових медіа-організацій звертає на себе увагу і потенційної журналістської аудиторії для таких навчань, і роботодавців у медіа-індустрії.

 

4. Моє переконання, що наше суспільство не надто виграє, якщо в медіа-освіті додасться двійка-трійка-десяток нових напрямів, допоки з кожними виборами нашу країну кидатиме з одного вектора в інший, допоки Україна не матиме чіткої стратегії розвитку на довготривалу перспективу (який дім будуємо), включно зі зрозумілими і вмотивованими завданнями для освіти (яких господарів виховуємо) і для медіа (які цінності сповідуємо і яку свідомість формуємо).

 

 

 

 

 

Руслан Дейниченко, викладач Могилянської школи журналістики (магістр із корпоративної комунікації, Дюкенський університет, США):

 

1. Я б не узагальнював «медіа-освіта за кордоном» і «в Україні». І за кордоном, і в Україні є різні університети, різні програми. Можу говорити за університет, де навчався я - у США. Головна відмінність - наявність значної кількості «вибіркових» курсів. У цьому випадку студент може сконструювати власну програму навчання, виходячи зі свого бачення власної кар'єри. На магістерській програмі створено максимальні умови для людей, які вже працюють. Багато занять ввечері й у вихідні дні. Також важливий момент -практична орієнтованість більшості курсів.

 

2. Ні, не важко. Я також не пригадую, щоб були якісь складності у моїх друзів, які також закінчили американські університети. Знання мають універсальних характер.

 

3. Не можу сказати, що найбільше, але точно в американських університетах більше приділяють уваги комерційному аспекту - як успіх і професіоналізм перетворити на прибуток, як зробити діяльність станції чи видання ефективною.

 

4. Управління, продаж, нові медіа.

 

 

 

  

 

Ольга Фреймут, ведуча Нового каналу (магістр із міжнародної журналістики, Сіті університет, Великобританія):

 

1. Очевидно, що є відмінність. Коли я вчилася в університеті в Україні, то це була наука для душі, а коли приїхала в Лондон на магістратуру, вже після 4 курсу, то я зрозуміла, що там абсолютно все відбувається на практиці. І ще одна така разюча відмінність - це кількість предметів. У Львівському університеті їх було безліч, навіть не перелічити, вони в заліковку не поміщалися, в Лондоні це було п'ять основних дисциплін, хоча там за годинами навчання було ще більше. Це були міжнародні відносини, англійська мова і два дні практичної журналістики, потім було розгалуження, певна спеціалізація. Все робилося на практиці: ми виходили у справжній ефір на справжньому радіо щосереди, щоразу змінюючись ролями. Одного тижня я була ведучою, іншого тижня - репортером, який протягом семи днів робив справжні інтерв'ю з реальними людьми, готувала справжні сюжети і виводила їх в ефір, потім я була редактором. Мені шалено пощастило, що я мала нагоду поєднати ці дві освіти, бо у Лондоні бракує загального, там усе дуже вузько, а коли можна поєднати вузьке та широке, виходить щось зручне.

 

2. Мені важко не було, оскільки я навчалася ще й у Львові.

 

3. Нам давали вибір, які напрямки вивчати, хтось зупинився на медіапсихології, хтось займався медіа в медицині, я обрала собі спортивну журналістику. Було море розгалужень, траплялося таке, що викладач працював тільки з двома студентами.

 

4. Мабуть, медіапсихологію. Чому? Тому що ми певний час прожили під якимось гнітом, навіть не те що гнітом, була занижена самооцінка менталітету. Тож тепер, для того щоб повірити в себе, потрібна журналістика, спрямована на психологію, для того щоб швидко адаптуватися, оговтатися від комплексу меншовартості. Я би на цьому робила акцент.

 

 

 

 

Наталія Петрова, медіа-юрист (Оксфордський університет, Великобританія, програма стажування «Медіаправо і медіаполітика»; Школа підготовки кадрів для медіа FOJO, Швеція):

 

1. Вже нині в Україні є різні форми освіти для журналіста. Якщо брати традиційну журналістську освіту, то вона відрізняється суттєво, оскільки за кордоном журналістика - це ремесло, де плекають навички, вміння брати інтерв'ю, знімати і так далі. У нас, зокрема за п'ять років навчання в університеті, студенти націлені на оволодіння теорією, правилами мови тощо. Я знаю багатьох випускників, які скаржилися, що після п'яти років вони нічого не вміють. І тоді вони йдуть на різні тренінги, курси, для того щоб здобути ці навички. Це основна різниця.

 

Тепер уже запровадили й інші форми навчання - кілька вузів в Україні почали готувати журналістів на основі базової освіти бакалавра з різних галузей. Студенти, які вже мають певні знання, життєвий досвід, а також хист до написання, можуть звернутися до таких форм навчання.

 

Крім того, ще з радянських часів побутує думка, що журналісти - це творча професія. Я би тут розмежовувала, тому що є досить креативні речі, де потрібно мати багату уяву, але коли йдеться про репортера, який збирає факти чи проводить журналістські розслідування, - це все дуже відповідальна праця, яка базується на знаннях, навичках, точності передачі інформації. Тут насправді до творчості дуже далеко.

 

2. Я думаю, що дуже легко. Якщо людина вчилася за кордоном і здобувала всі ті навички, які, власне, домінують у західній освіті, то коли такий журналіст повертається в Україну, він готовий робити будь-яку роботу, тому що навчений, як її робити.

 

3. Я знаю, зокрема, британський досвід. У Великобританії школа журналістики будується за таким принципом: рік теорії за різними напрямками, потім рік стажування на телебаченні чи в газеті. Це не є вузи, це школи журналістики, подеколи вони навіть не вважаються вищою освітою.

 

Дуже великим компонентом є право. Люди, які працюють журналістами, повинні бути добре обізнані з правилами збирання інформації, поширення, поваги до приватності, щоб не нашкодити чиїйсь бізнес-репутації. Це може дуже дорого коштувати виданням, у яких ці журналісти працюють, через високу ймовірність судових позовів і дуже великі суми штрафів.

 

Журналістика - одна з тих професій, де не потрібен диплом, виходячи з базового принципу свободи вираження погляду. Будь-хто, в кого слово гарно лягає на папір і хто має що сказати, може бути журналістом. І саме тому існує міжнародний стандарт - держави не повинні встановлювати будь-які кваліфікаційні вимоги журналіста, бо це означатиме, що є перешкода в реалізації цього права вираження свободи слова. Кваліфікаційні критерії журналіста в західному розумінні не вимагають освіти. Людина може бути столяром і одночасно блискучим журналістом. У нас вважається, що журналісти, які працюють у редакції, обов'язково повинні мати вищу освіту. У цьому полягає найбільша різниця - світоглядна.

 

4. Я думаю, всім школам журналістики, тут я маю на увазі і вузи, і курси, і якісь навчальні програми, потрібно збільшити кількість практичних годин, щобм студенти змогли отримати знання, як тримати камеру, в якому фокусі знімати об'єкт, щоб вийшли якісні репортажі на екрані, як робити інтерв'ю з героєм. Також я продовжую наполягати, що дуже важливим є рівень правової культури журналістів, які повинні дбати не лише про власне право вираження поглядів, а й поважати права інших людей.

 

 

 

Кирило Лукеренко (Університет Південної Кароліни, США, стажування по програмі професійного розвитку тележурналістики):

 

1. Я думаю, що ніякої принципової різниці немає. В університеті Південної Кароліни, де я навчався, звісно, освіта була більш модерна, все було комп'ютеризовано. На той час (1995 рік. - Ред.) мене це вразило. У Київському університеті, який я закінчив кілька років до того, тільки почали з'являтися перші комп'ютери. Вони були майже як експонати.

 

Також є ще одна відмінність - в Америці було краще сформульовано критерії виставлення оцінок. Там було чітко зрозуміло, за що я отримаю ту чи іншу оцінку, за які конкретні успіхи чи невдачі. Мені здається, що в українській освіті, принаймні в тому варіанті, який був за мого навчання, викладач, як вільний художник, міг ставити оцінку в залежності від свого настрою. Для студентів ці оцінки часто залишалися загадкою.

 

2. Ні, не думаю, що важко, залежно від того, як довго людина перебувала за кордоном. Хоча коли хтось переїздить з одного міста в інше - це завжди якась адаптація. Я думаю, що нині в Києві дуже схоже середовище порівняно з тим, що відбувається в Європі чи в Росії. Сьогодні все ліпиться із західних зразків менеджменту, відповідно, в нас і на заході системи керування різними організаціями, вимоги до журналістів, правила роботи теж подібні.

 

4. В Україні студенти вчаться не спеціальності, а різних способів отримання кращої оцінки. І в результаті вони стають професіоналами в тому, щоби знайти спільну мову з викладачем, але вони не здатні формулювати нові ідеї, винаходити якісь теми, збирати інформацію. Ці студенти кілька років приємно витрачали час, а потім намагаються за такими ж правилами працювати в журналістиці. З іншого боку, є маса журналістів, які чудово навчалися, знають мови, які проходили практику, з першого курсу писали кудись - ці спеціалісти себе неодмінно знаходять і чудово працюють у медіасфері. Прірва виникає там, де люди, які не здатні бути журналістами, все-таки хочуть ними бути.

 

Фото Руслана Новосьола, а також із сайтів www.znaikak.ru, j-school.kiev.ua, www.ntn.ua         

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
28383
Коментарі
8
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
volodumur nazarenko
5081 дн. тому
Володимир Назаренко. Істини іскрини для людини. Поезія. Ну що вам за брехню сказати? Хотіли б ви того чи ні, Але давно вже треба Поставить пам’ятник брехні Великий, аж до неба Не сумнівайтесь у житті Брехня велика сила І пам’ятник такий собі Вона лихвою заслужила
volodumur nazarenko
5081 дн. тому
Володимир Назаренко. Істини іскрини для людини. Поезія. Ну що вам за брехню сказати? Хотіли б ви того чи ні, Але давно вже треба Поставить пам’ятник брехні Великий, аж до неба Не сумнівайтесь у житті Брехня велика сила І пам’ятник такий собі Вона лихвою заслужила
volodumur nazarenko
5081 дн. тому
Володимир Назаренко. Істини іскрини для людини. Поезія. Ну що вам за брехню сказати? Хотіли б ви того чи ні, Але давно вже треба Поставить пам’ятник брехні Великий, аж до неба Не сумнівайтесь у житті Брехня велика сила І пам’ятник такий собі Вона лихвою заслужила
volodumur nazarenko
5081 дн. тому
Володимир Назаренко. Істини іскрини для людини. Поезія. Ну що вам за брехню сказати? Хотіли б ви того чи ні, Але давно вже треба Поставить пам’ятник брехні Великий, аж до неба Не сумнівайтесь у житті Брехня велика сила І пам’ятник такий собі Вона лихвою заслужила Все починалося з брехні Спочатку було слово А потім світло в темноті Й за тиждень все готово Так створена була брехня Як від сприяння неба Вона зростала день від дня Була в тому потреба Брехню творили брехуни Вона ж їх годувала Взаємовигідні вони І та вигода чи мала Та ефективною брехня. Буває в тому разі Коли сприймається вона Лиш на правдивій базі Того й підмішують брехню Між правдою тоненько Щоб всі повірили всьому Без сумніву й бистренько Але для простаків і так Брехня проходить м’яко Вони не знають навіть як Їх дурять скрізь всіляко А брешуть дійсно скрізь і без розбору В казках, легендах, наукових творах В статтях, віршах, на забудовах Підсовують брехню в газетах, Книжках, листівках і буклетах По телевізору, по телефону По Інтернету і магнітофону На зборах, лекціях, уроках В трамваях, ліфтах, санітарних блоках На літаках і теплоходах Базарах, ліжках, переходах На площах, скверах і повсюди Рекламну брехню ми можем почути То вибирають президента То депутата-притиндента Але завжди одне і теж Брехня якій немає меж Брехня та скрізь, брехня повсюди Та схаменіться ви все таки люди А те що розумні. Я цьому не вірю Не будуть розумні платити за брехню Попам і артистам співакам-карєристам Нечесним лікарям Брехливим вчителям Підступним чинцям Та суддям злочинним Безчесним гарантм конституційним Бандитським міліціянтам Та різним
volodumur nazarenko
5081 дн. тому
Володимир Назаренко. Істини іскрини для людини. Поезія. Ну що вам за брехню сказати? Хотіли б ви того чи ні, Але давно вже треба Поставить пам’ятник брехні Великий, аж до неба Не сумнівайтесь у житті Брехня велика сила І пам’ятник такий собі Вона лихвою заслужила Все починалося з брехні Спочатку було слово А потім світло в темноті Й за тиждень все готово Так створена була брехня Як від сприяння неба Вона зростала день від дня Була в тому потреба Брехню творили брехуни Вона ж їх годувала Взаємовигідні вони І та вигода чи мала Та ефективною брехня. Буває в тому разі Коли сприймається вона Лиш на правдивій базі Того й підмішують брехню Між правдою тоненько Щоб всі повірили всьому Без сумніву й бистренько Але для простаків і так Брехня проходить м’яко Вони не знають навіть як Їх дурять скрізь всіляко А брешуть дійсно скрізь і без розбору В казках, легендах, наукових творах В статтях, віршах, на забудовах Підсовують брехню в газетах, Книжках, листівках і буклетах По телевізору, по телефону По Інтернету і магнітофону На зборах, лекціях, уроках В трамваях, ліфтах, санітарних блоках На літаках і теплоходах Базарах, ліжках, переходах На площах, скверах і повсюди Рекламну брехню ми можем почути То вибирають президента То депутата-притиндента Але завжди одне і теж Брехня якій немає меж Брехня та скрізь, брехня повсюди Та схаменіться ви все таки люди А те що розумні. Я цьому не вірю Не будуть розумні платити за брехню Попам і артистам співакам-карєристам Нечесним лікарям Брехливим вчителям Підступним чинцям Та суддям злочинним Безчесним гарантм конституційним Бандитським міліціянтам Та різним
volodumur nazarenko
5081 дн. тому
Володимир Назаренко. Істини іскрини для людини. Поезія. Ну що вам за брехню сказати? Хотіли б ви того чи ні, Але давно вже треба Поставить пам’ятник брехні Великий, аж до неба Не сумнівайтесь у житті Брехня велика сила І пам’ятник такий собі Вона лихвою заслужила
Перехожий
5197 дн. тому
Розумний матеріал, і розумні люди говорять. Як бачимо, різні підходи, різна освіта. Тож чужого навчайтесь - свого не цурайтесь! Очевидним є одне, що на халяву журналістом не станеш у їхньому "буржуазному" світі
Libra
5197 дн. тому
чудовий матеріал. спасибі. будемо сподіватися хтось від журосвіти це прочитає і прийме рішення про необхідінсть змін в журосвіті.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду