Американський діловий тижневик „Forbеs” опублікував щорічний список мільярдерів. Серед почесних багатіїв троє наших співвітчизників: на 258 місці – Рінат Ахметов, 507 – Віктор Пінчук, 620 – Сергій Тарута. Центр досліджень політичних цінностей поцікавився в українських політичних експертів: Яка доля чекає українських олігархів з приходом нової влади?

Відповідають: Віктор Небоженко, Олесь Доній, Михайло Погребинський, Кость Бондаренко, Віталій Кулик.

Віктор Небоженко, керівник соціологічної служби Інституту стратегічних досліджень НАН України:

- Собственно говоря, как и стратегия реприватизации, так и стратегия общения с нашими открытыми и скрытыми миллиардерами у власти будет одна и та же. Тех, кто будет лояльным к новой власти, и будет искать сотрудничества, по всей вероятности, оставят в покое. Те же, кто будет составлять экономическую основу радикальной политической оппозиции, не только в парламенте, а и в каких-то негативных проектах по отношению к новому политическому руководству, конечно, будут уничтожать. Поэтому, в таком смысле, сейчас трудно говорить, кто выиграет это соцсоревнование с властью. Но ясно, что кто-то, из трёх проигравших, будет плакать.

Олесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей:

- На відміну від Росії, де влада намагалася знищити Березовського, Ходорковського, Гусинського, українських олігархів навряд чи чекатиме така невесела доля. Україна – країна компромісів, тому реалістичнішим виглядає те, що заможні люди як могли домовлятися з владою Кучми, так знайдуть собі місце і в нових реаліях, тобто, зможуть домовитися з новою владою. Але, окрім того, реальною є поява нових олігархів з числа фаворитів вже нової влади, і в Україні може скластися цікавий феномен, коли цими новими олігархами будуть формально числитися дружини нових міністрів та інших чиновників високого рангу.

Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології:

- Я думаю, що тут існує загальний підхід. Після певних емоцій перехідного періоду буде все ж таки такий підхід, що великий капітал – це державотворча сила, і має бути саме такою. Це такий загальний принцип, який, я думаю, через певний час буде реалізований. А що стосується конкретних фігур, то, наприклад, Тарута їздить з Президентом і розповідає, що він підтримував його під час „помаранчевої” революції. Я думаю, що це приємно слухати новій владі. І коли Ющенко з Тимошенко якось разом розберуться, що робити з підтримкою „Індустріального союзу Донбасу” і Тарутою особисто, то в нього все буде нормально. У Пінчука почалися вже проблеми і, думаю, що влада буде примушувати його якось розраховуватись додатково за ту власність, яку він має. У Ахметова додаткові проблеми, пов’язані з тим, що є багато людей, які хотіли б, щоб такого олігарха в Україні взагалі не було. Тут, зокрема, можна згадати слова Москаля. Але загалом, мені видається, що можна очікувати якогось заспокоєння і визнання факту того, що держава повинна мати потужних представників великого капіталу, які мають грати на міжнародних ринках, і мають утверджувати та зміцнювати українську державність. Я сподіваюсь, що все ж таки ліберальна складова нової команди влади в даному питанні буде визначати політику загалом.

Кость Бондаренко, директор Інституту національних стратегій:

- Я думаю, що просто відбудеться заміна одних олігархів на інших, тому що насправді Віктор Ющенко не задекларував ні бажання, ні якоїсь програми змін суспільного устрою. Він не показав, що держава має переорієнтуватися із підтримки великого бізнесу на підтримку малого й середнього. До того ж, оточення Ющенка – це люди, які є іншими олігархами: той самий Червоненко, той самий Жванія, Порошенко та інші, не зважаючи на всі заяви про необхідність відокремлення влади від бізнесу.

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:

- Я думаю, що суттєво їх ситуація не зміниться, тому що все ж таки значна частина їхніх капіталів легалізована, якщо вона не легалізована - значить не має політичного забезпечення, це по-перше. По-друге, звичайно, що ті питання, які піднімаються зараз, з приводу реприватизації, мають і сенс, і політичну доцільність, однак є проблема з економічною доцільністю такої масової реприватизації. Тому лише деякі підприємства можуть потрапити до реального списку на реприватизацію. Звичайно, що це не надто вплине на прибутки тих названих мільярдерів, наших співвітчизників. А щодо них самих, то ми маємо гордитися, що в нас в Україні є такі багаті люди і ми не відстаємо від Європи, і, власне кажучи, це те, що називається національною буржуазією.