Відповідають: Іван Лозовий, Ігор Куляс, Вахтанг Кіпіані, Сергій Дацюк, Валерій Калниш, Галина Усатенко, Сергій Гузь, Наталія Катеринчук, Катерина Ботанова, Інна Підлуська, Михайлина Скорик… Опитування триває! Запитання «Детектор медіа»: - Як ви оцінюєте звернення 23 лютого кількох високопосадовців щодо "інформаційного кілерства" та "розхитування човна" вітчизняними ЗМІ?

Відповідають: Іван Лозовий, Ігор Куляс, Вахтанг Кіпіані, Сергій Дацюк, Валерій Калниш, Галина Усатенко, Сергій Гузь, Наталія Катеринчук, Катерина Ботанова, Інна Підлуська, Михайлина Скорик… Опитування триває!

Іван Лозовий, президент Інституту державності і демократії:

- Дуже жаль дивитись, як швидко опозиціонери-демократи перефарбовуються на можновладців-авторитарів. Яскравим прикладом такого процесу є заява декотрих політиків про “згубний вплив інформаційних воєн на процес формування нової влади в Україні”. Тут провидняється, можливо, неусвідомлена шизофренія. З одного боку, повинен бути “публічний контроль”, а з іншого – преса повинна мовчати про ті проблеми, які вже виникли.

Коли державні мужі попереджають, що їм не подобається позиція декотрих ЗМІ, які “знищують надію на демократію”, тоді залишається лише братися за кулемет, або хоча б за Майдан. Те, що це звернення ініційоване Олександром Морозом, також не дивує з огляду на його чітку антиреформістську позицію.

Дискредитувати нову владу може лише сама ново-стара влада. Такими кроками, наприклад, як затвердження на посаді Генерального Прокурора Святослава Піскуна. Про такі речі не лише можна писати, а й треба. Головною аксіомою повинно бути: влада не має і не може мати жодного стосунку до незалежної журналістики, у тому числі у вигляді “звернень,” “побажань,” “прохань,” “подач,” “темників” і т. п.

З обійм фінансово-промислових груп можна вислизнути, а хватка державних структур значно смертельніша. Тому, панове журналісти, не звертайте увагу на такі звернення. Робіть свою роботу, у тому числі “кілерську” а ля Русо (не погоджуюсь, але захищатиму право на таку думку). Україна від цього може лише виграти.

Ігор Куляс, Медіа-центр «Кандидат», керівник ТБ-відділу:

- Якби не такі поважні імена під листом - вважав би це провокацією! Нова влада мала б не повторювати помилок влади попередньої. А для цього їм слід би було зарубати собі на носі, перше, що проти "інформаційного кілерства" (брехня, наклеп) існує законодавчо прописана судова процедура. Для цього не потрібні ніякі відкриті листи високопосадовців.

Друге. Термін "дискредитують" придатно до преси, - це маніпуляція з боку влади. До речі, пану Томенку варто було би про це знати, очевидно, досвід роботи у профільному Комітеті ВР він забув того дня, коли сів у крісло віце-прем'єра. Дискредитувати владу може лише сама влада. До речі, таке вже потроху відбувається. Як-то кажуть, "неча на зеркало пенять..."

Третє. Високоповажні високопосадовці, здається, мали б перейматися іншими справами, а не писати відкриті листи сумнівного змісту.

Четверте. Називаючи себе "чесною, прозорою владою, яка б перебувала під публічним контролем", слід би розуміти, що преса - це і є один з найпотужніших важелів саме публічного контролю.

П'яте. Жодної віри до обвинувачень на кшталт "інформаційне кіллерство". Тому що треба називати конкретні випадки, а не приміряти це на геть всю українську пресу. Я б на місці колег образився б. Особисто я точно образився.

Шосте. Яка до болі знайома лексика: "розхитувати човен", "дріб'язкові політичні інтереси"... Може, нам все наснилося, не було ніякої зміни влади? Ніякої революції?

Останнє. Це зразок кінченого тоталітарного мислення - заклик до журналістів бути лояльними до влади, задля світлого майбутнього. Запам'ятайте, панове, в демократичному суспільстві преса і влада - завжди є опонентами. Втім, як і преса й опозиція.

Вахтанг Кіпіані, головний редактор програми "Подвійний доказ", «1+1»:

- Ця спроба послати – через публічні канали - "закодований сигнал" (якщо хочете - "чорну мітку") з незрозумілою метою і незрозумілим до кінця адресатам є візантійщиною в найгіршому вигляді! Це набагато гірше скандалу у трикутнику "Тимошенко-Єремєєв-родина Зваричів". Якщо у цих достойників не вистачає сили і честі сказати, що - далі моє припущення - ВЛАДНІ "ТІНЬОВИКИ" ЗІНЧЕНКО ТА ПОРОШЕНКО "БУДУЮТЬ" ВЕРТИКАЛЬ ВЛАДИ ПІД СЕБЕ, А МИ, ПРЕДСТАВНИКИ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ, БУДЕМО, АЛЕ НЕ ХОЧЕМО, НЕСТИ ЗА ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, то гріш ціна такій новій владі.

Сергій Дацюк, медіа-експерт, корпорація «Гардарика»:

- Нужно контрреволюции дать в морду. Так давать каждый раз, чтобы она помнила про революцию каждый день, каждый час и каждую секунду. Власть скурвливает вчерашних революционеров на раз. Но и журналисты тоже виноваты - новостные форматы не меняют: как были киллерские форматы, так и остались. К тому же, подлинного журналистского расследования, например, этой ситуации со Зваричем, страна так и не дождалась. Поэтому, конечно, все это выглядит как "мочилово" Зварича, а не как профессиональный подход к делу информирования.

Валерій Калниш, журналіст, Запоріжжя:

- Прежде всего – о каких войнах идет речь? «5 канал» удачно развивается и обещает стать сугубо информационным, «1+1», ICTV, CTБ, «Новый» демонстрируют абсолютно разный подход в формировании выпуска, отдавая по собственному усмотрению приоритет той или иной теме. И новостийные сюжеты, в конце концов, стали демонстрировать работу журналистов и редакторов, а не «темников». Да простят меня мои коллеги с Первого национального, но даже эти новости стало возможно смотреть.

О чем речь? Может, о том, что вынесли на всеобщее, а не «подковерное» обсуждение финансовых операций семьи Зваричей? Или что заговорили о ФК «Динамо»? Или что на телеканалах дают говорить не только Юлии Тимошенко, но и маргиналам Витренко, Корчинскому, Чорновилу? О каких войнах речь – это разве война, когда один министр сказал, что ему по «вертушке» позвонила супруга другого министра и при этом первый министр об этом сообщил журналистам? Друзі, схаменіться !!! Господа чиновники, прекратите говорить о “лодках” и «киллерстве». Если журналисты рассказывают о каких-то нелицеприятных фактах, я подчеркиваю, ФАКТАХ вашей работы, и вам это не нравится, то вариантов два: либо вы всерьез рассчитываете, что журналисты будут петь вам осанны и информировать общественность только о достижениях, не замечая недостатков, или же вы начали «закручивать гайки» в отношении журналистов. Относительно первого варианта. Может, вам стоит все-таки лишний раз напомнить, что вы являетесь именно «слугами» народа и народу, так получилось, о вас и ваших поступках удается узнавать через нас, журналистов. И не вы ли говорили о свободе слова, открытости и прозрачности? Смею заметить, что открытость и прозрачность подразумевает не только катание на коньках, но и раскрытие финансовых махинаций, политического давления и прочую гадость. Вам не нравится, что журналисты освещают натянутые взаимоотношения между чиновниками – так это проблема чиновников, а не журналистов! Вы нас призываете не бути “знаряддям при вирiшеннi дрiб'язкових полiтичних спорiв, пiдкилимових суперечок, що дискредитують нову владу”. Какого черта! Мы те, кто по определению должен вам помогать, но когда нужно - и честно рассказывать о ваших недостатках, а в политике мелких споров не бывает. Этим заявлением вы дискредитируете сами себя, ограничивая право журналиста на профессию, ограничивая мои возможности как «пса демократии» рассказывать и подавать во всей палитре отношения между вами – слугами народа, которые правят его судьбой, этим вы ограничиваете возможность украинцев знать о вас по максимуму все.

Что касается второго варианта – если вы все же решили начать кампанию по выработке одного, правильного и единственно верного направления, в освещении деятельности Кабинета министров, парламента и Президента, то грош вам цена. Напомню еще одно положение – за вас проголосовали не только потому, что вы красивые, умные, справедливые, но и прежде всего потому, что на вас была последняя надежда демократии. И если вы решите контролировать СМИ, один из столпов этой самой демократии, то, может быть, мой выбор и выбор миллионов украинцев, проголосовавших за Ющенко, был неправильным, может быть, мы в чем-то ошиблись? Галина Усатенко, громадська організація Фонд «Європа ХХ1»:

- Вiдкритий лист до спiввiтчизникiв, полiтикiв i журналiстiв в зв'язку з негативним впливом iнформацiйних воєн переконує нас, у широкому розумінні цього слова - громадськість, у необхідності нашої спільної роботи.

Цілком слушно, що нова влада перебуває на етапі становлення та формування і внутрішні проблеми та суперечності - очевидні. Поряд з цим, наявні і внутрішні проблеми. Та й вироблення потреб медійного середовища (аж до суперечностей у мотиваціях ініціаторів громадського телебачення), треба зауважити, також все ще перебуває на етапі формування і становлення. Однак лише оприлюдення різних і всіх проблем та справ як у владі, так і в медійному середвищі, дасть змогу аналізу ситуації для її вдосконалення.

Це є не лише насущні, нинішні запити демократії чи громадянського суспільства. Навіть українська історія, не беречи до уваги європейську, має приклади публічних дискусій - міжконфесійна кінця ХVI-початкуXVII ст., суспільна 70-90 рр. ХІХ ст, літературна 1925-1928 рр. ХХ ст. Чи можна їх назвати війнами? Так, запал дискусій, та й наслідки їх був далекий від толерантності чи віднайдення істини. Але. Саме такі дискусії дали змогу суспільного, культурного, політичного зрізу, заприявлені думки та позиції, озиціонування та самовизначення тих, хто за такими дискусіями слідкували. Існує навіть суто людська і психологічна потреба публічності думок та інформації - множинність думок як можливість подивитися на явище (проблему, факт тощо) збоку, вислухати коментар, навіть критику, навіть, можливо, кпини. Інформаційні війни за відсутності множинності думок поглядів, позицій - стають війнами влади (яка контролює інформацію) проти народу, який змушений споживати ту інформацію, яку його подають.

Сергей Гузь, председатель Независимого медиа-профсоюза Украины:

- Я разочарован такой реакцией Президента и правительства. На мой взгляд, настоящей и серьезной критики нового правительства еще не было. Поэтому подобные заявления - попытка поставить журналистов в удобную для власти позу и построить дальнейшие взаимоотношения через старую призму революционной целесообразности. Ведь это не к журналистам обращалась власть, а к тем, кто руководит журналистами. Наши политики так и не поняли, что прощение ошибок оппозиции во время революции, не тоже самое, что прощение ошибок власти. Свобода слова, это не только трибуна для избранного числа представителей политической элиты, но и право журналистов свободно распространять информацию и суждения. Такие суждения очень часто будут неприятны власти и она к этому должна относиться лояльно, а не выступать с заявлениями. Впрочем, для многих такая реакция власти была ожидаема и мы предполагали ее еще до "помаранчевой" революции. Наши политики не с Луны прилетели, да и у журналистов бывают ошибки. Нам нужно четко и однозначно дать понять власти, что таким образом с прессой в демократическом обществе общаться не принято. Одновременно, не стоит впадать в крайность по отношению к власти. Я думаю, пришло время для серьезного и глубокого диалога между политической элитой и журналистами. У власти не хватает воли перейти в новый формат отношений, а у журналистов - перестать быть частью революции или контрреволюции. Это должен быть диалог о легализации отношений пресса-власть, пресса-собственники, власть-собственники.

Наталія Катеринчук, головний редактор телеканалу „НТН”:

- Журналісти телеканалу „НТН” були, м’яко кажучи, здивовані подібним зверненням політиків. Напевне тому, що ми наївно і щиро повірили новій владі і так само щиро підтримали її у декларованих намаганнях створити журналістам вільні умови для вільної праці.

Ми не побачили протягом останніх двох місяців намагання на будь-якому каналі „інформаційного кілерства” чи „розхитування владного човна”. Ми вважаємо, що у влади багато невідкладних завдань, котрі потребують термінового вирішення, і трату часу на написання таких звернень можна розцінювати як провокацію.

На практиці всі канали, окрім двох „вибраних” – „Ери” та „5 каналу”, уже відчули на собі певну дискримінацію у ставленні до себе з боку прес-секретаря пана Президента. Нас було відкритим текстом повідомлено, що акредитація в „пули” та на певні заходи буде надаватися тільки тим, хто активно підтримував вчорашню опозицію. А як стосовно тих каналів, котрі працювали і працюють об’єктивно? Принаймні так оцінюємо себе ми і глядацька аудиторія. Ми вже відчуваємо „наїзди” Генпрокуратури, яка, на наш погляд, просто виконує замовлення певних структур.

І все ж таки хочеться вірити, що подібні звернення і „наїзди” – це дитячі хвороби нової влади, які вона в змозі подолати.

Катерина Ботанова, незалежний культурний критик, менеджер мистецьких проектів, спів-редактор часопису „Потяг 76:

- Мене завжди коробило від так званої „корпоративної солідарності” в журналістському середовищі. „Всі ми наймані працівники, просто комусь менше пощастило з власником”, - переконували мене деякі мої колеги, таким чином аргументуючи неприпустимість персональної критики журналістом журналіста. На щастя, час змінився. На щастя, революція в умах актуалізувала таку „опцію”, як відповідальність конкретної людини за її власні вчинки, відповідальність журналіста перед людьми, а не перед власником. Звісно, те, що журналіст не може мати „власника” – ще не аксіома, але, принаймні, вже тема для широкої дискусії.

Поява цього звернення засвідчує, що сьогодні цілком конкретні, чільні представники нової влади намагаються нав’язати всьому суспільству свою „корпоративну солідарність”. На „корпорацію” перетворюється ціла країна. Важко не погодитись із авторами звернення, що „ганебно, коли полiтики намагаються вирiшувати свої протирiччя за допомогою наклепу”. Але, дійсно, вдвiчi ганебніше, коли у підкилимові й залаштункові розборки (хтось казав про відкритість і прозорість як принцип діяльності нової влади?) втягується цілу суспільство. Ганебно, що нас знову тримають за дурників. Ганебно, що „політики, які об’єдналися навколо президента Ющенка”, так і не змогли об’єднатися навколо майбутнього цієї країни. Вдвічі ганебно, що вони сприймають (і використовують) Майдан як індульгенцію, а не як зобов’язання.

Раз з’явилося це звернення, значить є в Україні журналісти, аналітики, інтелектуали, які не мають і не хочуть мати власників. От тільки власники цього ніяк не збагнуть.

(Зізнаюся чесно, хотіла зіронізувати, простібатися з цього владного дефіле. Не виходить.)

Інна Підлуська, президент Фонду «Європа ХХ1»:

-Як банально це б не звучало, але усі суспільно-політичні процеси, в тому числі (а може – „а особливо...”) процес формування нової влади – відбуваються не у вакуумі. Тож не дивно, що будь-яка дія чи слово більш-менш впливового політика викликає коментарі, відповіді, інтерпретації як з боку небайдужих спостерігачів, так і з боку опонентів. Однак навряд чи варто звинувачувати журналістів у тому, що представники уряду не говорять з народом „одним голосом”, а натомість з готовністю заявляють через ЗМІ про наявність своєї „окремої думки”. Само по собі це викликає певну занепокоєність. Часу на конструктивні кроки і конче необхідні реформи залишається небагато, на порозі – нова виборча кампанія, і навчені нещодавнім досвідом виборці потребують достовірної, неупередженої і повної інформації.

Зрозуміле бажання низки політиків і урядовців створити для нового уряду умови, за яких можна було б максимально зосередитися на роботі, однак чи доречно при цьому жертвувати свободою слова? Важливо, щоб новий статус багатьох колись опозиційних політиків не заважав їм з повагою ставитися до професії журналіста і не спонукав вважати критичні коментарі „інформаційним кілерством”. Цілком поділяю переконання авторів звернення у тому, що iнформацiйнi вiйни не повиннi пiдмiняти полiтичний дiалог всерединi нової владної команди. Додам – і в суспільстві в цілому, в тому числі – діалог між різними політичними силами, а не тільки в межах „команди”. Дійсно, країну треба вести вперед, але чи конче необхідно робити це мовчки або під виключно схвальні слова і тексти, і чи не постраждає від цього демократія? Медіа в демократичному світі тим і цінні (і цікаві!), що не залежать від навіть найбільш шанованої влади. Що ж до „інформаційного кілерства” – то проти нього є закон, є суд і є процедура захисту власної гідності. Звісно, журналісти не бажають бути "знаряддям при вирiшеннi дрiб'язкових полiтичних спорiв, пiдкилимових суперечок, що дискредитують нову владу", однак звинувачувати їх у цьому є небезпечним наближенням до поділу журналістів на „правильних” і „знаряддя” залежно від того, що вони пишуть чи говорять про політику і політиків у ефірі.

Михайлина Скорик, УНЦПД:

– По-моєму, це обурливо. Я мала "необережність" взяти антилитвинівське інтерв’ю у Гладія, після чого прес-служба Народної партії поширила за підписом "щиро нашого" керівника прес-служби Олега Кубаха листа Олені Притулі з "УП" (де інтерв’ю було розміщене) ось такого змісту: "Ми не знаємо і навіть не хочемо знати про шлях, яким пройшов пан Гладій, щоб достукатися до сердець ваших журналістів, але, напевне, ми його не пройдемо. З принципових міркувань. Нам залишається тільки одне: у разі ігнорування нашого погляду поділитися своїми розчаруваннями, з приводу руйнування деяких принципів, з журналістами інших видань".

Коли я подзвонила Кубаху і поцікавилася, як він "стукав" до сердець журналістів, то виявилося, що Олег навіть телефона "Української правди" не знав, а мій знав, але не подзвонив. Тобто, схоже, не вважав за доцільне поспілкуватися з автором. От вам і кілерство. Деякі політики настільки звикли дозувати інформацію і бачити та читати тільки те, що вони хочуть, що всіляке "інакомисліє" – це вже розхитування їхнього човна.

Звісно, частково в такій неповазі до журналістів і їхнього продукту винні й самі журналісти. Але владі пора усвідомити, що часи змінилися і свобода слова – це чи не найважливіший здобуток "помаранчевої революції", який буде так само складно перекреслити, як і перемогу Ющенка.