Відповідають: Олексій Мустафін, Лариса Денисенко, Сергій Черненко, Олександр Юрчук, Василь Стоякін, Сергій Макєєв, Тетяна Сергієчко, Ігор Жданов, Володимир Золотарьов.

Олексій Мустафін, шеф-редактор інформаційно-аналітичної служби, телеканал „Інтер”:

Якщо виходити із завдань телебачення як засобу масової ІНФОРМАЦІЇ – роль ТБ у “всенародному обговоренні політичної реформи” полягала насамперед у тому, щоб ІНФОРМУВАТИ глядачів про зміст запропонованих пропозицій і ставлення до них різних політичних сил. Більшість редакторів і журналістів саме так і діяли. Зрозуміло, що результат залежав від професійності телевізійників. Але не лише від нього.

По-перше, автори пропозицій не виявляли особливої активності у пропагуванні власних ідей – та й власне ясності з тим, хто саме готував ті чи інші конкретні пункти пропозицій, теж не було. Єдиним ньюзмейкером у цьому питанні був президент – але навряд чи він міг відкласти на два місяці всі інші справи і цілком зосередитися на роз’ясненні своїх ініціатив. По-друге, політики – як з лав більшості, так і з лав опозиції – часто-густо ладні були обговорювати все що завгодно, окрім конкретних пропозицій, висловлених у документі, поданому президентом. Саме тому, як на мене, вся дискусія звелася до примітивного “згоден - не згоден”, а глядачі, як правило, знайомилися з переліком президентських пропозицій. Втім, навіть у цих умовах багато хто міг сформувати власну думку. І це добре.



Лариса Денисенко, виконавчий директор національного відділення "Transparency International" в Україні, адвокат:

- Засоби масової інформації за будь-яких умов в демократичному суспільстві мають працювати для громадянина, вони забезпечують доступ громадян до інформації, вони виступають джерелами інформації. Тобто ЗМІ мають широко висвітлювати подію/проблему/питання, представляти думки "за" і "проти", а так само дозволяти вести на своїх шпальтах, в ефірі, на телеекрані - полеміку, дебати, дискусії різним політичним силам. Однобокість представлення як самої проблеми/питання, так і шляхів її вирішення, ставлення до неї, ніколи не сприятиме усвідомленню самого питання та об`єктивному формуванню громадської думки щодо нього. Особливо це стосується питань, що мають загальнодержавне значення.

В наших умовах ЗМІ, котрі традиційно представляють інтереси Президента, Уряду та пропрезидентських сил у парламенті, висвітлювали питання конституційної реформи позитивно, з комсомольським натхненням. Опозиційні видання, яки потроху жевріють в державі, висвітлювали це питання, переважно, негативно. Кількісна перевага, звісно, була на боці пропрезедентських ЗМІ. Погано те, що переважна більшість видань, виключення складають тільки деякі інтернет-видання, не давало ніяких порівнювальних матеріалів, які б всебічно характеризували пропоновані Президентом України зміни до Конституції України. Тому що неможливо висвітлювати питання тільки в світлих, або тільки в темних кольорах. Порівняльний аналіз дозволив би громадянину зробити власний висновок, як саме ставитись до порушених Президентом України через ЗМІ питань конституційної реформи.

Можна відзначити, що пропрезидентські ЗМІ зіграли свою роль, яку було визначено Указом Президента України від 6 березня 2003 року за №197/2003 "Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" та Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 березня 2003 року за № 145-р "Про затвердження плану заходів організаційного забезпечення всенародного обговорення проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України”. Опозиційні ЗМІ намагалися протистояти тиражованій думці, висловлюваній в пропрезидентських ЗМІ. З огляду на нерівність сил та через відсутність представлення порівняльних матеріалів, на мій погляд, громадяни України були позбавлені можливості всебічного представлення, вивчення та аналізу питань конституційної реформи.

На жаль, доводиться констатувати, що в Україні, державі, що поки що не може похвастатися дотриманням свободи слова, в державі, Президент якої постійно входить в міжнародні переліки ворогів преси, неможливе об`єктивне висвітлення питань, особливо таких гострих та полемічних, як внесення змін до Основного Закону країни.

Сергій Черненко, "Детектор медіа":

Роль теленовини в так званому обговоренні зіграли не дуже гідну. Вони старанно імітували процес обговорення вслід за виконавчими органами влади. Технологія примітивна: облдержадміністрація примусово збирає кількадесят “безвідмовних” працівників комунальної чи бюджетної сфери до душної зали. Це все знімається на камеру, додається кілька “ідеологічно правильних” бліців, правильний синхрон глави облдержадміністрації чи його заступника – от вам і сюжет, в якому йдеться про те, що “тернопільці”, чи “луганчани”, чи “миколаєвці”, чи “житомиряни” “в цілому підтримують ініціативи президента, але викликає запитання двопалатність парламенту” (Аплодисменти). Виглядало це все просто жалюгідно.

Я майже впевнений, що ніякого серйозного впливу на громадську думку ця “Сага про політреформу” не мала. Принаймні, люди, з якими я особисто спілкувався, і в Києві, і в “глибинці” відверто глузували з цієї теми. Для телеканалів же відбувайлівка з сюжетами про обговорення політреформи позначалася, певно, лише втратою рейтингів саме на цьому “камені спотикання”.

Цікаво ще таке. Одна відома політична сила вже ж навіть публічно заявляла, що на останніх парламентських виборах занадто захопилася “грою в політтехнології”. І ця гра нічого їй тоді не дала. А зараз ця ж політична сила є одним із явних співорганізаторів такої самісінької гри. І ще одне питання. Наша чинна влада давно вже перестала спиратися в своїх діях на громадську думку, то яка, власне, різниця “за” чи “проти” реформи народ? Якщо виконавча влада “за” - вона цю реформу проведе, хай навіть весь народ буде проти. Хоча, народу, схоже, вже просто однаково. То дали б вже чиновники спокій тим теленовинам і тим їхнім глядачам, які змушені таке дивитися, щоб дочекатись спортивного блоку! І хай би новини замість цього убозтва показували якусь людську “соціалку” чи розповідали про диваків з маловідомих містечок і сіл України. Їй-Бо, для всіх так би було краще.

Олександр Юрчук, шеф-редактор щотижневика „Киевский телеграфъ”:

- СМИ сыграли в обсуждении инициатив Президента по реформе Конституции ту же роль, которую они играют вообще. А именно: пропаганда, критика и, если можно так сказать, зомбирование. Естественно, что СМИ стали информационной «кровеносной системой» реформы. Можно по-разному оценивать их роль, однако проект внесения изменений в Конституцию получил определенный общественный резонанс. И уже чисто политическим является вопрос о глубине информационного охвата. Каждый, кто хотел, получил те данные, которые ему были необходимы. Оппозиция использовала свои средства, провластные силы – свои.





Василь Стоякін, директор Центру політичного маркетингу (Дніпропетровськ):

- Это зависит главным образом от того, какие СМИ имеются в виду: провластные или оппозиционные. Провластные СМИ в основном выполняли функцию информирования с элементами агитации. Официальные СМИ довольно объективно освещали сами по себе инициативы Президента. Несколько преувеличено освещали ход всенародного обсуждения с упором на поддержку Президента и его инициатив. И практически игнорировали те предложения, которые выдвигала оппозиция.

Хотя, можно сказать, что, по сравнению с более ранними периодами, сделан был большой шаг в сторону объективности. Особо хотел бы обратить внимание на программу «Наголос» на УТ-1 с Михаилом Погребинским. Это достаточно редкий случай, когда оппозиции дали возможность системно излагать свою точку зрения.

Что касается оппозиционных СМИ, то они, в основном, занимались дезинформацией. Позитивно было то, что они освещали предложения оппозиционных сил. Но в то же время эта информация терялась на фоне выдумок и откровенной лжи по поводу президентских инициатив. Получается так, что люди, которые читали президентский законопроект и обращались к официальным СМИ, и те, которые обращались к оппозиционным СМИ, обсуждали два совершенно разных проекта политической реформы, имеющих между собой очень мало общего.

Сергій Макєєв, заввідділом Інституту соціології НАНУ:

Никакой роли в обсуждении инициатив Президента по реформированию политической системы в Украине СМИ – печатные, электронные – не могли сыграть по определению. Дело в том, что в последние, по крайней мере, полвека между СМИ и аудиторией установились вполне определенные правила игры. Романтическое представление об этих правилах предполагает, что СМИ предназначены для просвещения, точного информирования и информационной поддержки возможных выборов и предпочтений граждан.

Однако логика взаимоотношений СМИ и аудитории разительно расходится с этим романтическим представлением. СМИ, скорее, стремятся заинтриговать аудиторию, поразить ее, ввести в заблуждение, предложить выходы из этого заблуждения и т.п.

Совершенно очевидно, что политическая реформа не укладывается в эту логику взаимоотношений СМИ и аудитории. Поэтому самостоятельным выбором со стороны СМИ этот предмет игры быть не может. Он им может быть навязан. И мы видим, что украинские СМИ, как электронные, так и печатные, поддаются такому навязыванию. Мы видим, что в телепрограммах , особенно на УТ-1, „1+1”, „Интере”, новостных программах радио и в газетах тема политической реформы присутствует. Но представители СМИ хорошо знают, что аудиторию взволновать и возбудить эта проблема не в состоянии. В качестве подтверждения сошлюсь на результаты опроса общественного мнения, проведенного „Українським демократичним колом” по заказу Института политики. 39,5% граждан Украины ничего не слышали о политической реформе. Еще 30% кое-что слышали об этом. То есть около 70% наших граждан или ничего не знают о политической реформе, или кое-что слышали об этой кампании. И это нормальная и здоровая реакция основной массы населения на проблему, далекую от ее непосредственных жизненных интересов и потребностей. Защитная реакция граждан на необоснованную интервенцию власти и поддерживающих ее, власть, СМИ в их повседневный мир.

И оттого, несмотря на все предпринятые усилия, я полагаю, что СМИ не могли и не сыграли никакой роли в политической мобилизации граждан, имеющей целью их вовлечение в обсуждение проблемы, которая не представляется им первостепенной.

Тетяна Сергієчко, експерт з питань громадянського суспільства програми USAID „Партнерство за прозоре суспільство”:

- Я думаю, що преса свого завдання не виконала. Думаю, що не було справжнього обговорення, не була надана трибуна всім, хто дійсно мав право висловитися по цьому питанню. Не було відображене справжнє відношення людей до того, що відбувається - тобто, байдужість населення і нерозуміння ним того, що обговорюється. Сьогодні ЗМІ взагалі не мають впливу на народ. Очевидно, вони мали вплинути на суспільну свідомість, але це неможливо, оскільки українські ЗМІ, на жаль, існують самі по собі, люди на них майже не звертають уваги.

Ігор Жданов, директор політико-правових програм Центру ім. Разумкова:

- На мій погляд, на жаль, ЗМІ не перетворилися на той канал інформації між суспільством і владою, який забезпечує зворотній зв’язок між ними. Скоріше, у ситуації всенародного обговорення вони виконували функцію засобів масової пропаганди. Особливо це стосується окремих центральних телеканалів. Головною ж тезою цієї пропагандистської машини було твердження про те, що якщо Верховна Рада не здатна внести зміни до Конституції, то це потрібно зробити шляхом Всеукраїнського референдуму. При цьому залишаючи за дужками, що це антиконституційний шлях.

Я думаю, що ситуація в подальшому не зміниться і ЗМІ будуть використовуватись у політичній боротьбі з метою дискредитації своїх політичних опонентів або для забезпечення бажаних політичних цілей. Якщо ми не змінимо політичний режим в країні та не забезпечимо дійсно фінансову незалежність ЗМІ. Останній кричущий приклад з маніпуляцією масовою свідомістю – це ситуація навколо „Дзеркала тижня” у зв’язку із присудженням премії її головному редактору Володимиру Мостовому.

Ми стоїмо напередодні важливих політичних подій, пов’язаних з проведенням політичної реформи та президентських виборів. Найближчими місяцями буде тривати гостра політична боротьба, яка багато в чому може визначити майбутнє України. Чи буде вона дійсно демократичною європейською країною, чи піде шляхом референдуму та приєднається до інших президентських країн, які впевнено крокують шляхом адміністративної демократії? І в цій політичній боротьбі роль ЗМІ буде якщо не визначальною, то дуже значною.

Володимир Золотарьов, політолог:

Инициатива Президента сама по себе является одной из инициатив в проблеме Конституционной реформы. Я бы даже сказал, не Конституционной реформы, а в проблеме организации жизни нашей страны и ее дальнейших перспектив. Таким образом, мы видим, что сама постановка проблемы снижает ее статус. Вместо того, чтобы говорить о перспективах страны, развитие которой невозможно без новой Конституции, нам предлагается говорить о частной инициативе Президента Кучмы.

Хочу подчеркнуть, что, помимо предложений Кучмы, существует еще как минимум один законопроект, предложенный Владимиром Филенко, Анатолием Матвиенко и рядом других депутатов. В отличии от президентских инициатив, этот проект прошел рассмотрение, и, более того, по нему существуют положительные выводы Конституционного суда. То есть, даже если рассматривать проблему узко, на уровне внесения поправок в существующую Конституцию, то если бы власть вела хоть немного честную игру, ей следовало бы предложить обществу самому решить, какой из предложенных вариантов изменения Конституции подходит ему больше.

Вместо этого мы, как в старое советское время, стали снова жертвами манипуляций со стороны средств массовой пропаганды. И СМИ охотно выполнили эту роль. При этом нужно отметить, что позиция тех или иных СМИ не имеет особого значения. Можно ругать предложения Президента, а можно и хвалить. Но и та, и другая позиция выгодна существующей власти. Выгодна потому, что Президент является единственным источником политических изменений в стране, а те, кто выступают «за» или «против» , банально борются за власть.

То есть нас, граждан, в подаче СМИ этой проблемы - опять нет. Вот почему я назвал СМИ «средствами массовой пропаганды». И провластные, и антивластные СМИ пропагандируют самый важный для существующего режима тезис: «Это не ваше дело». К сожалению, мне практически не попадались публикации, в которых анализировались бы предложения Президента как таковые, вне зависимости от отношения к самому Президенту. Суть этих предложений всегда как бы выносилась за скобки. А между тем простой анализ этих предложений легко открывает их смысл и значение для граждан страны. Но большинство политических журналистов не желают заниматься именно такой работой. Привычка анализировать слухи, сплетни и интриги, вместо того, чтобы анализировать факты, сыграла с журналистами и СМИ в целом злую шутку: они сыграли в игру, предложенную Президентом и по его правилам.