Усередині жовтня в Києві відбулася знакова для світової медійної спільноти подія. Саме тут проходив «зліт» журналістів-розслідувальників із усього світу - Глобальна конференція з розслідувальної журналістики (Global Investigative Journalism Conference - GIJC). У нашій країні, та й у Східній Європі загалом, це сталося вперше.

Як зазначали організатори, GIJC покликана забезпечити обмін досвідом, інформацією та контактами, а також сприяти налагодженню постійних зв'язків і співпраці з іноземними колегами.

І це справді була чудова нагода поспілкуватися з метрами з усього світу. Та подія пройшла якось непомітно для українців. Скажемо за себе: «Детектор медіа» дізналася про неї лише за тиждень до старту. Ніякого більш-менш голосного анонсування, як наслідок - дуже скромне висвітлення. Єдиним інформаційним партнером була англомовна газета Kyiv Post, орієнтована більшою мірою на іноземців, ніж на українських журналістів. Тож скористатися тим, що зліт таких цікавих людей мав місце в Україні, наша журналістська спільнота, на жаль, не мала змоги.

Про що говорили

Конференція була дуже насиченою і людною. Учасників - близько 450, з 40 країн (за даними організаторів). Одночасно в різних залах проходили шість (іноді сім) різних семінарів/майстер-класів. Тож теоретично потрапити на всі заходи одній людині було неможливо. Слід віддати належне організаторам за відносну точність розкладу, без затягувань і запізнень.

Щоби взяти участь у конференції, неакредитованим журналістам необхідно було сплатити 350 євро.

Хоча залізного просвітницького ефекту організатори не декларували, на форумі можна було як поспілкуватися, так і заслухати справді цікаві презентації, історії, дізнатися про нові технології роботи з інформацією. Родзинки програми - майстер-класи з data-журналістики, з роботи медіа зі злитим матеріалом, історії з Wikileaks (з тих, де нам вдалося побувати). Деякі теми потребували глибшого розкриття, як, наприклад, усім цікава тема офшорних організацій і їхніх власників.

Безумовно сильними й цікавими були спікери самі по собі. Відкрив конференцію виступ екс-агента МІ-5 Енні Мачон, яка розповіла, чого коштувала їй співпраця з медіа у країні, законодавство якої жорстко оберігає діяльність спецслужб. У наступні дні її доповнили доповіді фрілансера The Guardian Ніка Девіса, редактора відділу розслідувань The Guardian Девіда Лі, фрілансера й авторки книги про вплив технологій і соціальних мереж на життя держави і людей Хізер Бруке.

Детальніше про найцікавіші доповіді й найцікавіших людей конференції читайте у наступних матеріалах «Детектор медіа».

А поки зауважимо, що для нас, як для представників України, деякі майстер-класи були, як то кажуть, «для загального розвитку»: пізнавально, цікаво, наочно, але... без перспективи застосування на практиці найближчим часом. Більшість сесій на тему нових можливостей та інструментів роботи з текстами, базами даних, інформацією ґрунтувалися на використанні програмного забезпечення, придатного для найбільш поширених європейських мов - англійської, французької, італійської, іспанської. Неадаптованість під кириличний шрифт залишає нові комп'ютерні розробки, представлені спікерами, за межами повсякденного професійного ужитку східноєвропейського журналіста.

Втім, чи не єдиним справді суттєвим недоліком самого заходу були перекладачі. Під час деяких секцій доцільніше було послуговуватися власними знаннями англійської (хай навіть небагатими) і слухати виступи в оригіналі, ніж намагатися зв'язати обірвані смисли неточного й неповного перекладу.

Учасників конференції можна було умовно поділити на дві категорії: медіа, що представили традиції Європи та США, і їхні колеги з України, Росії, Китаю, Африки та Сходу.

Очевидно, що складніше у розслідуваннях доводиться саме другим. Однак ті, хто за свою принциповість будь-якої миті може заплатити життям, поводилися скромніше.

А тон задавали учасники з Британії. Помітною та активною була й участь доповідачів зі США: New York Times, Los Angeles Times, Washingnton Post. Відзначилися й окремі редактори й журналісти з інших країн, від Джона Ніколя з канадського радіо CBC до репортера з Нігерії Теуфіліуса Аббаха, назву видання якого в програмі конференції вирішили не зазначати.

Ми і люди з The Guardian

Атмосферу спілкування в паузах між сесіями та під час виступів можна назвати доброзичливою і, на перший погляд, демократичною. При ближчому ж знайомстві все зводилося до людського фактору.

Від бажання поділитися досвідом роботи з українським профільним сайтом шаленіли не всі. Якщо репортери The New York Times та Die Welt готові були приділити свого часу багато, то представники The Guardian йшли на контакт неохоче.

Почалося все з того, що, підбадьорена секцією про Wikileaks, журналіст «Детектор медіа» «без протоколу» попросила пана Девіда Лі, редактора відділу розслідувань цього шанованого видання, поспілкуватися з нами. Початок розмови склався непогано, містер Лі охоче пригадав, якими були розслідування 25 років тому. Може, й далі усе йшло б як по маслу, якби нам не спало на думку поставити таке запитання: «Які у Guardian корпоративні правила та етичні вимоги на рахунок телефонних скандалів? Ви точно впевнені, що журналісти з вашого відділу нікого не прослуховують?:)». На що містер Лі відповів: «Але ж це незаконно!» - і відразу ж додав: «Слухайте, мені вже час іти».

У прекрасному настрої редактор The Guardian перебував чергового дня, під час виступу Ніка Девіса (теж з Guardian), присвяченого одному з найрезонансніших у світі розслідувань щодо телефонних прослуховувань News of the World. Містер Лі посміхався і випромінював гордість за колегу і своє видання. Сам викривач Мердока почав розповідь із тонкого англійського гумору: «Що я хочу сказати про journalism... Для тих, хто не знає англійської, слово journ - це така штука для молока, з якої ми отримуємо масло. За таким принципом приблизно і працює журналістика». (Загалом Нік Девіс розповів багато корисних подробиць із життя розслідувальника, детальніше про які на ТК можна буде прочитати згодом.)

Після завершення презентації ТК так само спробувала поспілкуватися з Ніком Девісом, як раніше з його колегою.

Коли дійшла наша черга, Нік Девіс люб'язно пояснив, що оскільки він щойно з літака, то на всіх його не вистачить. Але ми можемо побути поряд: хтозна, може, котромусь із двох наступних охочих поспілкуватися з ним забракне запитань і виникне пауза, і тоді ми зможемо вклинитися. Запросивши ТК присісти на сусідньому стільці, містер Девіс включився в розмову з зарубіжними колегами, а ми увімкнули диктофон, щоб бути наготові, поклали його на стіл і сіли чекати на «зручну паузу». Як виявилося, то була стратегічна помилка. «Ну що, все гаразд? Записала? Маєш інтерв'ю», - привітав по завершенні розмови з іншими людьми містер Девіс. Ми пояснили, що чужий ексклюзив не використовуватимемо з принципових міркувань. Однак ублагати на щось інше людину, яка півтори години тільки тим і займалася, що говорила, шансів не було.

Спочатку це добряче засмутило. Але тепер, коли колеги запитують про враження від конференції, перше, що спадає на думку: «Я 15 хвилин сиділа поряд із Ніком Девісом!!! Алілуйя!». Не такий уже й поганий підсумок як для слухача та спостерігача.

Найближчим часом читайте на ТК:

- матеріал про те, які програми й інструменти для обробки і візуалізації даних використовують іноземні видання у своїх розслідуваннях;

- розказані спікерами історії їхніх резонансних розслідувань;

- інтерв'ю з найцікавішими журналістами-розслідувальниками з усього світу.