Єдина область, що одразу межує з чотирма країнами, – Закарпаття. Єдина телерадіокомпанія, що веде програми вісьмома мовами: українською, угорською, румунською, словацькою, німецькою, ромською, російською та русинською, – Закарпатська обласна державна телерадіокомпанія (ЗОДТРК). Логічно, що Міжнародний фестиваль телевізійних і радіопрограм для національних меншин «Мій рідний край» проводиться саме на Закарпатті. Цього року – вдесяте.

 

Учасники з України, Угорщини, Румунії, Словаччини, Польщі, Білорусі, Молдови, Литви, Австрії, Німеччини, Македонії та Сербії подали на фестивальний конкурс 76 теле- і близько 40 радіопрограм. Міжнародне журі (окремо – телевізійне й радійне) розпочало роботу ще 15 вересня, а в день відкриття фестивалю вже було підписано протоколи з іменами переможців. Утім, оголосили їх лише в останній день. А до цього на 120 гостей, які з’їхалися до Ужгорода, чекала насичена програма. Семінар-презентацію провели співробітники українського представництва компанії SES Sirius (Швеція). Вони намагалися переконати директорів регіональних телерадіокомпаній піднятися на супутник, як це три роки тому зробила ЗОДТРК «Тиса-1».

 

«Можливо, не всім варто переймати наш досвід виходу на супутник, – каже генеральний директор ЗОДТРК Євген Шишков. – Для нас супутник – це система роздачі. Ми про це й домовлялися з Національною радою. Хоча… Тут усе треба підраховувати. Для областей, розташованих у гірській місцевості, це може бути вигідно. До речі, румуни пішли тим же шляхом: піднялися на супутник, бо Трансильванія – гірська місцевість». Представники SES Sirius одразу й порахували: щомісячні видатки разом із послугами підняття сигналу становитимуть близько $11 тис.

 

Насправді ж фестиваль розпочався за кілька днів до офіційного старту. Ще 14 вересня делегація представників регіональних телерадіокомпаній (здебільшого генеральних директорів або їхніх заступників) вирушила в робоче турне на Кошицьку студію Словацького суспільного телебачення, АТ «Угорське телебачення», АТ «Угорське радіо», «Телебачення і радіо Клуж-Напока» (Румунія), аби ознайомилися з тамтешніми системами суспільного мовлення.

 

Угорське телебачення (Magyar Televizio – MTV) 1996 року перетворилося з державного на суспільне. Номінальним власником є парламент, фінансується телекомпанія державою. Водночас до наглядової ради входять не лише парламентарі, а й представники громадських організацій. І наглядову раду, і президента MTV затверджує парламент. Телекомпанії підпорядковано п’ять регіональних студій, які не мають своїх каналів, а передають контент у центр. На телеканалі виходять 13 випусків новин на добу. Із 1700 працівників телекомпаній близько чотирьохсот – журналісти. Середня зарплата – $2 тис. Річний бюджет самої телекомпанії становить 130 млн євро.

 

MTV є третім за рейтингами в країні телеканалом. Причому, він показує не комерційне кіно, а дитячі, релігійні, культурологічні, просвітницькі, спортивні проекти, програми для нацменшин і закордонних угорців. Незабаром телекомпанія переїде в новий щойно збудований телецентр. Що цікаво, MTV орендуватиме це приміщення, а на придбання техніки компанія взяла кредит на 7 років.

 

Угорське радіо має 5 станцій: інформаційне радіо «Кошут», радіо популярної угорської та зарубіжної музики «Петефі», радіо класичної музики «Барток», регіональне радіо та радіо для національних меншин. «Останні два роки – це часи змін. Вони підняли свої рейтинги. Радіо “Кошут” раніше слухали люди віком від 50 років, а тепер – від 35. Радіо “Петефі” стало суто музичним і дає дорогу молодим угорським виконавцям. Тепер навіть із “Кошут” на “Петефі” переходять рекламодавці, – розповіла «ТК» редактор редакції інформаційних програм ЗОДТРК Алла Хаятова, яка в закордонному відрядженні готувала щоденники фестивалю. – Наші гендиректори зазначали, що концепція суспільного мовлення частково втілена в Україні на базі регіональних державних ТРК. У плані втілення культурологічних, дитячих, освітніх, екологічних проектів ми вже там».

 

Ідею зарубіжної робочої поїздки подали торік румуни. Представники «Телебачення Клуж-Напока» запросили колег приїхати подивитися, як вони працюють. Цього року подібне запрошення оргкомітет отримав від гостя з Австрії – бургомістра містечка Верфенвенг. Тож наступного року навчальний вояж планується до Альп. От тільки верфенвенгський мер хоче бачити у себе журналістів-практиків, а не менеджерів.

 

Тим часом, поки керівництво їздило за кордон, редактори-журналісти з регіонів мріяли хоч краєчком ока глянути на нещодавно модернізовану студію ЗОДТРК (технічного переоснащення чекали з 1996 року, коли було прийняте відповідне рішення). Утім, екскурсії на виробництво фестивальна програма не передбачала. Не було й майстер-класів із режисерської та операторської майстерності, як торік. Власне, цього деяким учасникам бракувало найбільше. Галина Івашова й Тетяна Бакоцька з Миколаївської ОДТРК зізналися «ТК», що їм рідко випадає нагода поїхати на фестиваль або ж семінар, тож вони дуже чекали на бодай якусь програму підвищення кваліфікації. Водночас інші журналісти-конкурсанти не боялися підійти до членів журі й поспілкуватися тет-а-тет. І отримували індивідуальні консультації на тему «Як не треба знімати (записувати)».

 

На жаль, українські журналісти брак досвіду компенсують відмінним знанням штампів. Вітчизняні роботи відрізняє надмірна патетика за кадром і а-ля «поетичне кіно» в кадрі, персонажі глибоко пенсійного віку і відповідна цільова аудиторія. Від таких робіт віє якщо не «совковістю», то провінціалізмом. Не дивно, що за такої форми головні призи з фестивалю найчастіше їдуть за кордон. «Тут завжди перемагають іноземці. Але ж у них є технічні можливості», – довелося мені почути нарікання колег. «Ми всі зараз маємо однакову техніку, – заперечує голова телевізійного журі Олесь Гоян, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики КНУ імені Т. Шевченка. – Хотілося б, щоб наші обласні компанії більш різноманітно працювали з тематикою, шукали нових героїв, нові елементи, нові деталі. Коли йде п’ята чи шоста програма і знов сидить старенький дідусь або старенька бабуся на кладовищі, це починає дратувати. Коли починається програма і камера з трави переходить на сонце, що блищить, а потім із сонця на персонажа, це журналістський трафарет, який дратує ще більше».

 

Утім, і в українських учасників були нехарактерні для українського телебачення фільми. Наприклад, «Уся зямля однакава» Волинської ОДТРК про життєрадісну білоруску на Волині або роботи Максима Мельника й Наталки Штефуци із ЗОДТРК. До речі, ці молоді люди в тандемі вели в прямому ефірі церемонії відкриття й закриття фестивалю, змагання з приготування угорської народної страви бограчу-гуляшу. Вони удостоїлися порції компліментів і від т. в. о. голови Держкомтелерадіо Анатолія Мураховського: «Я в захваті: такого масштабу ведучі в регіоні! Говіркі, кмітливі, жартівливі, володіють не однією мовою. Чи це не гордість обласної ДТРК? Я пишаюся ними, тим паче, що вони складають кадровий резерв для мовників національного рівня». Крім конкурсних фільмів, Максим і Наталка – автори нетипових (у позитивному сенсі) сюжетів і підводок, що використовувалися під час трансляції (режисер – Валерій Коломієць).

 

З іншого боку, кожна програма або фільм унікальні піднятими темами, які, на жаль, є прерогативою лише державного телебачення і радіо. Чи дізналися б ми з каналу одного з перших ешелонів, які продукують контент «для барбосів», що в Криму практично зник давній народ кримчаків, чия мова – тюркського походження, а віра – ортодоксальний юдаїзм (фільм «Розірване коло» ДТРК «Всесвітня служба УТР»)? Що на Херсонщині кілька століть поспіль живуть шведи, котрі розмовляють старошведською мовою і яких інкогніто відвідує шведська принцеса-туристка (фільм «Південна сага» Херсонської ОДТРК)? Чи на якомусь комерційному радіо знайшлося б місце для радіопрограми «Чеська світлиця»? А, між іншим, ця єдина в Україні чеськомовна програма виходить щомісяця на Житомирському радіо вже майже 10 років. Її ведуча Олена Лаговська готова розповідати про чехів годинами. Чи знали ви, наприклад, що культуру й технологію вирощування хмелю на Волинь і Полісся привезли саме чехи?

 

Фестивальна тематика – культурно-просвітницька – нині належить до такої собі «червоної книги» українського ефіру. Символічно, що головна нагорода фестивалю – едельвейс (квітка, занесена до Червоної книги України, оскільки перебуває на межі повного зникнення). «Я вже навчилася вставати о четвертій годині ранку, щоб подивитися на культурно-мистецький Київ, – зізнається редактор редакції програм для нацменшин (ромської, русинської, російської) ЗОДТРК Віра Кобулей. – Мені дуже боляче, що в прайм-тайм іде продукція зарубіжного виробництва. Культура, духовність, мистецтво – це те, чим ми можемо здивувати світ, а не бойовиками». Пані Віра цього року не подавала на фестиваль своїх програм. Проте уривки з її фільмів про закарпатських художників було використано в конкурсній програмі «Імена з Оксаною Марченко» студії «Омега-ТБ».

 

Натомість на комерційному телебаченні в Румунії знаходять місце для культури, просвітництва і навіть нацменшин. Концерн медіа «Акса» у місті Бая-Маре має супутниковий канал із 24-годинним мовленням і три газети. Представники «Акси» приїхали на «Мій рідний край» і для участі, і для зйомок програми про фестиваль. А крім цього підписали угоду про співпрацю із ЗОДТРК. Остання вже має низку партнерів серед суспільних мовників. «Офіційно в нас близько дев’яти угод із різними телерадіокомпаніями Угорщини, Словаччини, Німеччини, Румунії. Співпраця передбачає обмін програмами і навчання фахівців: вони до нас приїжджають, а ми до них», – розповів «ТК» Євген Шишков. Іще один протокол про співпрацю ЗОДТРК підписала з румунським регіональним суспільним телебаченням Тимішоара. Сторони планують видати книгу про специфіку підготовки програм про нацменшини. До співпраці запрошують і інші українські регіональні ТРК.

 

Незважаючи на те, що за кордоном роблять сучасніше і в більшій кількості, телерадіофестивалів для національних меншин там не проводять. «Треба сказати відверто: у Румунії таких фестивалів немає. “Мій рідний край” має пальму першості, адже він 10 років збирає національні меншин з усієї Європи», –заявив «ТК» редактор-координатор «Радіо Сигет» (Румунія) Дорел Тодя. Євген Шишков зазначив, що «Мій рідний край» –один із чотирьох фестивалів, які залишилися в системі Держкомтелерадіо (торік їх було шістнадцять) і фінансуються комітетом. «Була допомога й від Закарпатської облдержадміністрації, багато спонсорів ми знайшли самі», –додав він.

 

«Ми проводимо телерадіофестивалі “Золоте курча”, “Калинові острови” на Рівненщині, “Перемогли разом” у Севастополі, присвячений Дню Перемоги. “Мій рідний край” – класний проект. Він не парадний – він робочий. По суті, ми не змагалися, а ділилися інформацією, переймали гарний досвід», – підвів підсумки фестивалю Анатолій Мураховський. Те, що багато нагород знову поїхали за кордон, його анітрохи не розчарувало, навпаки: «Фестивалем ми створюємо пабліситі Україні. Це один із елементів нашої інтеграції в європейський інформаційний простір. Адже переможці будуть розповідати про Україну».

 

За словами Олеся Гояна, члени інтернаціонального журі приймали рішення одноголосно. І – розуміли одне одного без перекладачів. «Є відомий метод Штірліца: запам’ятовується початок і кінець. Ми на це звертали увагу, – розкрив він таємниці суддівства. – Другий важливий момент – цільова аудиторія. Чомусь програми для нацменшин зорієнтовані на літніх людей. Багато сліз, сумних облич, згадок “Ой, як то було раніше”. Питання – як воно буде далі в майбутньому? Тому дуже важливо, що багато з теперішніх програм готує молодь – про молодь, яка любить свій рідний край». Зрештою, ось він – список переможців.

 

 

Спеціальний приз «Детектор медіа» – «Це мені подобається» (Угорське телебачення).

 

Приз слухацьких симпатій – «На крилах бідноти» (Словацьке радіо).

 

Найкраща операторська робота – Роланд Віланд «Ремесло у найкращій формі», (студія «Альпен-фільм», Австрія).

 

Найкраще музичне оформлення (радіо) – «Ідемо до себе» (Житомирська ОДТРК).

 

Найкраще музичне оформлення (ТБ) – «Невизначні особистості» (Словацьке телебачення).

 

Найкраща звукорежисерська робота (радіо) – «Весна смутку і жалю» (Чернівецька ОДТРК).

 

Найкраща звукорежисерська робота (ТБ) – «Фешанг на Дунаї» («Телебачення Тимішоара», Румунія).

 

Найкращий радіоведучий – Вікторія Олещенко «Транслітерація» (Волинська ОДТРК).

 

Найкращий телеведучий – Наталка Штефуца «Два береги» (Закарпатська ОДТРК).

 

Найкраща авторська робота (радіо) – Олена Буряк «Діти сонця і багаття» (Полтавська ОДТРК).

 

Найкраща авторська робота (ТБ) – «Разом» («Телебачення Воєводіни», Сербія).

 

Найкраща режисура (радіо) – «Говорить Ольштейн» («Радіо Ольштейн», Польща).

 

Найкраща режисура (ТБ) – Артем Сенчило «Розірване коло» (ДТРК «Всесвітня служба УТР»).

 

«Бронзовий едельвейс» (радіо) – «Я прийшла з Угорщини» («Радіо Кошут», Угорщина).

 

«Бронзовий едельвейс» (ТБ) – «Зямля уся однакава» (Волинська ОДТРК).

 

«Срібний едельвейс» (радіо) – «На березі, який не руйнується» («Радіо Марамуреш», Румунія).

 

«Срібний едельвейс» (ТБ) – «Це мені подобається» (Угорське телебачення).

 

«Золотий едельвейс» (радіо) – «Ярослава та Ласло» (Закарпатська ОДТРК).

 

«Золотий едельвейс» (ТБ) – «У пастці – забута історія ромів Косово» (студія «Дуна-ТБ», Угорщина).