В українській кімнаті допитів
Фоторепортеру Дональду Веберу знадобилося понад п'ять років, щоб проникнути в Україні в міліційну кімнату допитів.
2006 року він супроводжував у Чорнобилі офіцерів міліції, які наткнулися на двох чоловіків, що крали металевий брухт. Вебер йшов за ними назірці, коли офіцери арештували їх, а потім спостерігав з кутка кімнати, як офіцери брутально вимагали від них зізнань.
Вебер перебував у полоні вражень від того, як психологічно реагують люди у стані повного підпорядкування. Коли він стежив за допитом, йому спало на думку здійснити проект - зафіксувати міліційні допити у колишній радянській республіці. Згідно з твердженнями правозахисних груп, більшість засуджень ґрунтуються тут на зізнаннях підозрюваних. У Вебера було надійне джерело інформації у міському міліційному управлінні, і він почав домагатися допуску. Спочатку офіцер навідріз відмовляв йому. Та після багаторічного вмовляння Вебер таки отримав дозвіл.
Упродовж місяців він щоранку з'являвся у міліційній штаб-квартирі. Вебер сидів у безпросвітно сірому коридорі на дерев'яній лаві, чекаючи поки отримає дозвіл у підозрюваних бути свідком їхніх допитів. Отримавши згоду, спостерігав за тим, що відбувалося, сидячи на стільці у невеличкій кімнаті, де тьмяне світло відбивалося на стіні візерунком павутиння.
Сюди приводили різних людей: повій, наркодилерів, ґвалтівників і злодіїв, винуватість яких не було доведено. Декотрі з них були незворушними, інші корчилися від страху. Вебер підіймав фотокамеру, відчуваючи, що наближається мить, коли підозрювані вИзнають свою провину. Незалежно від того, чи вони насправді винні, чи ні. Саме цю мить він мав зафіксувати.
Зрештою, вину визнавав кожен. Щоправда, аби зламати декого, потрібен був час. Один підозрюваний вперто заперечував, і, висловлюючи зневагу, до офіцера, який його допитував, перейшов на феню. «Офіцер втратив контроль над тим, хто був у нього в руках», - згадує Вебер. Він зробив моментальний знімок, коли міліціонер притиснув пістолет до голови підозрюваного.
Це тривало декілька секунд. Коли пістолет був вже в кобурі офіцера, перебіг допиту змінився. Підозрюваний висловлювався чемно і невдовзі визнав вину.
Коментар
Цієї осени виходить друком книга Дональда Вебера Interrogations («Допити»), що неодмінно приверне увагу впливових правозахисних організацій на Заході. Погляд з середини в українську камеру тортур - це не дешева сенсація. Тож на Україну чекає новий міжнародний скандал, пов'язаний з порушенням прав людини...
«Кожного дня точилася боротьба між моїми уявленнями та поглядами інших учасників (драми), які вважали морально прийнятним те, що для мене було огидним. Відбувалося зіткнення культур: моїх чудернацьких просвітницьких ідей і серйозних намірів слідчих, які вели допити і домагалися зізнань...». Це -висловлювання з сайту Canadian art самого Дональда Вебера - автора фото-серії, яку він знімав протягом чотирьох місяців в одному з міліційних відділків України.
Щоправда, в словах канадця, як і в есе, опублікованому в американському тижневику Newsweek, є недомовка. Вона стосується того, яким чином закордонному фоторепортеру тривалий час вдалося бути свідком сцен, коли у підозрюваних «вибивали» зізнання. Такої можливості не мав жоден український журналіст з тих, які розслідують тему насильства у правоохоронних органах України. Відповідь на питання, як спромігся на це канадський фоторепортер Доналд Вебер, - на поверхні. Він діяв за принципом «мета виправдовує засоби» і домігся свого. Навряд чи «багаторічними вмовляннями». А недомовка свідчить про те, що силові структури в Україні повністю корумповані.
Переклад Аркадія Сидорука
Newsweek (США)
Фото Дональда Вебера