Олександр Ткаченко: Не бачу ніякої втоми у людей від шоу...

3 Червня 2011
23869
3 Червня 2011
12:00

Олександр Ткаченко: Не бачу ніякої втоми у людей від шоу...

23869
Утім, генеральний директор групи «1+1» визнає — якби глибоку дискусію розпочало суспільне мовлення, це позначилося б на смаках глядачів
Олександр Ткаченко: Не бачу ніякої втоми у людей від шоу...

За той час, поки Олександра Ткаченка не було на «1+1» - а це рівно десять років, із 1998-го до 2008-го - на каналі сталося чимало змін. Власне, тих «Плюсів», коли виходила в ефір аналітична авторська програма «Післямова» двадцятисемирічного журналіста Олександра Ткаченка, вже немає. Залишилося ім'я, під яким мовить зовсім інший канал, який Олександр Ткаченко очолює вже протягом трьох років. З 23 травня на «1+1» виходить його авторська програма-інтерв'ю tkachenko.ua. Саме з підсумків першого за сім років виходу в ефір ми й почали розмову з генеральним директором групи «1+1» Олександром Ткаченком.

 

- Вітаємо вас із прем'єрою програми tkachenko.ua. Задоволені першими відгуками?

- Реакція на першу програму більш-менш активна, але для телебачення важлива системність. Вдасться програма чи ні, залежить від наступних випусків. Приємно було чути схвальні відгуки, але ми переважно звертали увагу на зауваження, їх також вистачає.

 

- Щодо системності -до чого ви прагнете? Стабільність у яких якостях для вас важлива в цьому проекті?

- Цей проект цікавий мені з погляду встановлення іншої, більш відвертої інтонації розмови на телебаченні. З другого боку, для мене, безперечно, важливі рейтинги.

 

- Із чим пов'язана ця потреба в новій інтонації?

- З потребою часу та потребами людей, які залежать від подій і від того досвіду, який ми всі здобуваємо. Кілька років тому була затребувана інтонація в дусі «ми демократичні та помаранчеві», але час показав, що одна справа - проголошувати гасла й зовсім інша - втілювати ці гасла в життя. З часом у суспільстві з'явилися інакші нотки. І нині, на наш погляд, найбільш затребуваним є збереження чи відтворення відвертої інтонації, яка сама по собі здатна розв'язати багато проблем. Щойно на «1+1» вийшов в ефір новий проект «Голос країни», де ця відверта інтонація також домінує та отримує доволі позитивні відгуки з боку різних суспільних прошарків: і серед, умовно кажучи, інтелектуалів, і серед звичайних людей.

 

- В одному з інтерв'ю ви говорили, що свого часу канал «1+1» став новим явищем в українському суспільстві, яке втомилося від радянського ТБ. Зараз, мабуть, відчутна певна втома в суспільстві від шоу - і політичних, і розважальних, від шоу як явища. Як вважаєте, це якось позначиться на векторі українського телебачення?

- Я не бачу жодної втоми людей від шоу. Реакція аудиторії залежить від якості шоу, від того, наскільки воно наближене до потреб чи зацікавленості людей, від його інтонації. Програма tkachenko.ua - це також шоу. І «Голос країни» теж. Хоча я, звісно, не порівнюю наш проект із великими шоу-програмами, але практика доводить, що питання не в назві, а в тому, що закладено всередині.

 

- А що всередині? Що ви намагаєтеся закладати? Тут, можливо, варто говорити про поширення такої відвертої інтонації на сітку мовлення «1+1». Чи приведе вона до появи, наприклад, лінійки документальних фільмів, яка, як на мене, цілком пасувала б тону, притаманному вашій програмі?

- Документальні фільми можуть бути різними, зокрема жовтими, скандальними, відвертими... По-перше, відверта інтонація вже досить давно встановилася в ТСН. Ми намагаємося без прикрас говорити про те, що насправді відбувається в суспільстві. Якщо суспільство більше цікавить, за кого вийшла заміж та чи інша зірка або як вона розлучалася, ми, безперечно, не можемо пройти повз ці обставини. У нас є доволі багато реаліті-шоу, в яких немає штучності, і вони також продовжують цю лінію. Зараз ми запускаємо проект Сonnected в оригінальному форматі, який у нас називатиметься «Зняти все». Це відеоблог п'яти жінок, представниць різних соціальних груп, які щоденно знімають на камеру своє власне життя. Ми вважаємо, що це абсолютно новий жанр для вітчизняного телебачення і це також інтонація відвертості. Ми запускаємо два серіали у жанрі драмеді. Один із них - Shameless (також за оригінальним форматом) розповідає про сім'ю, яка перебуває за межею бідності, але яка, попри все, не опускає руки та живе сповненим позитивними емоціями життям. Тобто такі проекти на каналі вже є і їх буде ще більше.

 

«ЯКБИ СЕРЙОЗНА, ГЛИБОКА ДИСКУСІЯ РОЗПОЧАЛАСЯ НА СУСПІЛЬНИХ КАНАЛАХ, ЦЕ, БЕЗПЕРЕЧНО, НАКЛАЛО Б СВІЙ ВІДБИТОК НА ЗАЦІКАВЛЕННЯХ ГЛЯДАЧІВ», - ВВАЖАЄ ОЛЕКСАНДР ТКАЧЕНКО. А ПОКИ В УКРАЇНІ НЕМАЄ НІ СУСПІЛЬНОГО МОВЛЕННЯ, НІ РОЗУМНОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ, УКРАЇНЦІ ЗВЕРТАЮТЬСЯ ДО КНИГИ ТА ДО ІНТЕРНЕТУ

- Якщо поглянути на інформаційний простір посткомуністичних країн, можна побачити доволі різну ситуацію. У Польщі є кілька каналів суспільного мовлення. Мені невідома ситуація з усіма країнами Балтії, але знаю, що в Естонії доволі сильне суспільне мовлення. Зовсім інша ситуація в Росії. В Україні поки що не вдалося створити суспільного мовлення. Як ви вважаєте, в цих умовах комерційні канали повинні були б - і в минулому, і в майбутньому - якимось чином долучатися до того, щоб відкривати українцям їхню ж країну, яка й досі залишається - і це загальновідомий факт - незнаною для нас самих?

- Тим, що ми адаптуємо багато західних форматів, ми вже певним чином відкриваємо свою країну для світу, і цей контакт двосторонній. Адже коли світ бачить, що ми можемо втілювати придбані формати в інакший, значно цікавіший спосіб, - це також своєрідний контакт.

 

У нас немає місії популяризувати країну. Хоча є канал «1+1 International», який навряд чи найближчим часом стане прибутковим, він транслює програми виключно вітчизняного виробництва. І нам відомо, що в країнах, де живуть українці, відгуки з приводу появи цього каналу доволі позитивні.

 

Що стосується нашого внутрішнього відчуття соціальної місії, то ми долучаємося до різних акцій і навіть один із форматів - «Від пацанки до панянки», який від початку замислювався як розважальний, набув певного соціального сенсу, тому що в результаті участі в шоу дівчата змінилися, ці зміни позитивно позначилося на їхньому житті. Такий соціальний зміст є в багатьох проектах «1+1». Єдине, чого ми не робимо (і що передбачає суспільного телебачення) - не педалюємо цей соціальний аспект. Він у нас загорнутий у розважальний формат.

 

- Добре, а де в українському інформаційному та, зокрема, телепросторі має бути, фігурально висловлюючись, «висока полиця»?

- Безперечно, це має бути суспільне телебачення. Саме воно має опікуватися проектами, до яких залучається громада (наприклад, поновлення замків чи збереження історичних центрів), програмами, пов'язаними із питаннями охорони здоров'я, освіти, дитячими програмами і т. д. Там має бути полеміка, пов'язана з якісно іншим змістом, аніж можуть пропонувати комерційні канали, які в першу чергу б'ються за рейтинг. Думаю, що якби така серйозна, глибока дискусія розпочалася на суспільних каналах мовлення, це, безперечно, наклало б свій відбиток на зацікавлення глядачів.

 

Але я б не перебільшував значення суспільного мовлення. Воно важливе з погляду стандартів інформаційного мовлення та появи програм, про які я щойно говорив. У різних країнах суспільне мовлення вибудовується по-різному. Єдиної моделі, яка була б усепереможною, немає, а це говорить про те, що ідея - добра, а от її втілення в кожному конкретному випадку потребує особливих підходів. А якщо суспільство не цікавить ця ідея, то навіщо її нав'язувати?

 

- Ви вважаєте, що українське суспільство в цьому не зацікавлене?

- Якби суспільству це було цікаво, то громадське телебачення запровадили б іще років із десять тому. У нашій країні відбувається багато речей, які колись здавалися неможливими. Наприклад, талант-шоу. Є потреба - значить, з'явиться програма. Це, звичайно, слабке порівняння, але доступне.

 

- Більшість думок, які доводилося чути, пов'язують гальмування процесу створення суспільного мовлення все ж таки з відсутністю політичної волі...

- На політичну волю впливають люди. Якщо людям важливо зменшити податки для приватних підприємців, вони, безперечно, дадуть знати про це політикам. Якщо людям нецікаво дивитися громадське телебачення або ініціатори його створення не змогли донести важливість цієї ідеї до громадян, то треба замислитися...

 

Але це не означає, що я не є прихильником громадського телебачення. Просто ловити рибу там, де вона не водиться, немає сенсу.

 

- Зрозуміло, що функціями суспільного мовлення комерційні канали опікуватися не зобов'язані. Але якщо суспільне телебачення не створено, а решта каналів передусім дбає про свій рейтинг, то утворюється певна пустка... Чи її немає?

- Певна пустка є. Але в цей конкретний історичний момент, очевидно, розмови про громадське телебачення втратили той високий градус, який був притаманний їм одразу після помаранчевої революції, коли можливостей реалізувати цю ідею було найбільше. Якщо суспільне мовлення не створюється, це означає, що такої потреби в суспільстві немає. Хоч би кого ми в цьому звинувачували...

 

- Вам вже вдалося запросити чи бодай отримати попередню згоду щодо участі у tkachenko.ua Путіна та Лукашенка?

- Перемовини тривають, і не тільки з ними. Як тільки розмови з цими особами буде записано, ви одразу про це дізнаєтеся.

 

- Як журналіст, якому доводилося спілкуватися з такими особистостями, як Далай-лама, чи не відчуваєте ви певного «синдрому ліліпутів» у сучасному політичному житті країни, принаймні тому, яке на поверхні? Ясна річ, в глибинах є справжні діаманти, і ми постійно про них намагаємось писати і підтримувати їх, а от на поверхні...

- Що ці діаманти в глибині роблять?

 

- От, власне, а ви як думаєте? Чому вони там опинилися?

- У мене запитання до вас: що вони там роблять?

 

- Наприклад, Євген Грицяк, про якого не раз писав «День». Людина, яка великою мірою спричинилася до Норильського повстання і яке зрештою призвело до розвінчання культу Сталіна. Це українець, він досі живий, живе на Івано-Франківщині. Це тільки один приклад. На жаль, ці люди не потрапляють в контекст суспільно-політичного життя країни. Ви особисто відчуваєте цей «синдром ліліпутів»?

- Я не відчуваю, тому що, в принципі, кожен має робити свою справу. Я відчув, що варто повернутися на екран. Це рішення пов'язане не з тим, що мені просто закортіло знову бути на екрані. Додаткові елементи слави мене не цікавлять. Це було внутрішнє відчуття, що базувалося на певних речах. У мене є мета, про яку ми говорили, - це в тому числі встановлення відвертої інтонації. Усе залежить від самих людей, які здатні перти свого плуга.

 

- А які критерії ви застосовуєте, запрошуючи гостей програми?

- У першу чергу люди мають бути цікавими нашому глядачеві. А вже моє завдання - розкрити їх із того боку, який нашій аудиторії ще не відомий.

 

- Ваші задачі як журналіста відмінні від тих, які ви ставили перед собою раніше, у часи програми «Післямова»?

- Так. Тому що «Післямова» - це певний жанр, це політичний тижневик. Потрібно було розповісти про найцікавіше та найважливіше з того, що відбувається в суспільстві, докопатися до правдивих реалій, спробувати відтворити картину, яка розгортається в країні та світі. А tkachenko.ua - це зовсім інше.

 

- А якщо не брати до уваги жанр, а ваше завдання як журналіста, що працює в певній країні для певних глядачів? Ви свої задачі якось інакше бачите зараз?

- Напевно, інакше. Коли програма «Післямова» виходила в ефір, це був менш зашарілий погляд на дійсність, аніж той, який був притаманний пострадянській журналістиці. Якщо в радянській журналістиці червоною ниткою - «правда достучится в сердца граждан», то в пострадянській журналістиці синьо-жовтою ниткою - «правда достукається до сердець громадян». Оцього дуже не хотілося. Бо країна змінилася, але по суті начебто й не змінилася. Важливо було запровадити більш адекватний рівень журналістики, який був на часі. Громадяни вже не сприймали журналістику, яка подавала новини в препарованому вигляді класичного радянського взірця. Натомість команда, яка зібралася робити «Післямову», - це були досвідчені люди, які вже мали досвід роботи не в умовах Радянського Союзу, а також студенти, які також вже не мислили категоріями, притаманними радянській журналістиці. Це поєднання людей, які, з одного боку, як я, виховувалися на стандартах західної журналістики, а з другого боку - студентів дало свої плоди.

 

А потреби сьогоднішнього дня зовсім інакші. Сьогодні є доволі амбітне, кваліфіковане, якісне телебачення. Є багато розмов в ефірі, особливо на політичні теми. Але мені здалося - хоча, можливо, я помиляюся - що певні інтонації, які мали би бути притаманними відкритому суспільству, в якому панує верховенство права, якось не дуже широко застосовуються.

 

- А чому, як вважаєте?

- Ви знаєте, я не займаюся політичною аналітикою.

 

- Ви порушили глобальну та болючу тему, сказавши про країну, яка нібито змінилася, а по суті - ні. До речі, Джеймс Мейс, який свого часу працював у нашій газеті, колись сказав, що незалежність отримала не Україна, а Українська Радянська Соціалістична Республіка. То країна вже змінилася чи ще ні? Якщо ні, то в чому це проявляється, зокрема в журналістиці?

- Це широка дискусія. Так, безперечно, пострадянськість проявляється і в середовищі чиновників, і в людях, які до них приходять, коли одні дають, а другі беруть - і так формується особливе розуміння того, що є найважливішим у твоєму житті і так далі. Але це велика дискусія. І якщо розпилятися, то це буде схоже на кухонну бесіду.

Для мене дуже важливи

м є те, що наразі на вітчизняному телебаченні збирається нове покоління професіоналів, яке виховане вже за західними стандартами, воно починає працювати за найкращими європейськими зразками, ми можемо створювати не просто цікаве, а й певною мірою соціально значуще європейське телебачення. Саме це для мене важливо.

 

- А в чому полягає європейськість телебачення, на ваш погляд?

- У відвертості серед іншого.

 

- А ще?

- Таких рис багато. Коли ми адаптуємо західний формат, то певною мірою пропонуємо інший стиль життя, інакше мислення. Ми робимо новини, які відкриті саме до цих проявів, а не до псевдоінтелектуального новинного телебачення, яке розповідає лише про те, який політик що сказав іншому політику. Нецікаво вже! Коли політики почнуть відповідати за свої слова, можливо, ми до цього повернемося.

 

- Оксана Забужко якось сказала, що журналістика 1990-х померла...

- Безперечно, 1990-х уже немає.

 

- Але все ж таки була сформована певна школа. Чи сьогодні журналістику робить вже абсолютно відірване від попередніх покоління?

- Тепер було б смішно робити програму в стилі 1990-х або 2000-х років. Зараз - 2011 рік, і нам варто робити програми, які актуальні на цей час. Не треба постійно озиратися назад. Зробили свою справу - пішли далі.

 

- Як ви вважаєте, Україна здатна виробляти власні формати?

- Здатна і виробляє. Зокрема, адаптує західні і змінює їх так, що вони абсолютно не схожі на оригінали, а тому мають бути запатентованими. Процес створення формату - досить масштабний, він потребує часу. Безумовно, починаючи від рівня роботи наших освітлювачів і операторів і завершуючи глибиною бачення процесів керівниками каналів, ми ще досить далекі від рівня наших європейських колег. Але, з другого боку, в Україні рівень розуміння потреб глядачів (наприклад, стосовно розважальних програм та новин) серйозно випереджає ту країну, на яку ми звикли орієнтуватися, тобто Росію. Інакший спосіб мислення, інакші підходи, з'являється молоде покоління... Це вже інший ґрунт, на основі якого треба будувати красивий дім, у якому можна буде жити.

 

- Можливо, в певних телевізійних аспектах ми випереджаємо Росію, але водночас у Росії є доволі якісні програми та канали, які говорять про важливі теми, наприклад, «Совершенно секретно» або «365 дней». Це те, чого в Україні немає...

- Це говорить про те, що ринок у Росії здатний такі канали утримувати, що переважна більшість російських каналів прибуткові, в той час як переважна більшість українських каналів, м'яко кажучи, не зовсім. Можливостей для появи подібних каналів, які здатні утримувати себе за рахунок рекламодавців, у Росії більше, ніж у нас. Як тільки в нас із рекламним ринком буде все гаразд - то легко!

 

- Журналісти постійно говорять про потребу об'єднання і намагаються діяти спільно, але залишається відчуття браку певних цінностей, довкола яких варто об'єднуватися. Одні, умовно кажучи, захищають убивцю, інші захищають жертву... Як ви гадаєте, чи можна подолати цю прірву? Чи здатна українська журналістика сьогодні знайти певний спільний знаменник?

- Тут, мабуть, важлива така річ, як послідовність: послідовність у своїй роботі, у відстоюванні своїх переконань, у досягненні певної мети. Наразі я таких послідовних рухів з боку різних громадських організацій не бачу. Причин можна назвати багато, але наразі ми маємо те, що маємо. Говорити про побудову цінностей можна буде тоді, коли буде послідовність не тільки в проголошенні цих цінностей, а й у дотримання їх тими людьми, які ініціюють громадські рухи, а не просто експлуатація таких принципів як свобода слова, які мені близькі та дорогі... Тому це, напевне, питання не те що виховання, а усвідомлення того, за що варто боротися.

 

- Питання часу?

- І часу також, і росту свідомості суспільства, росту суспільних потреб, появи традицій, появи можливостей в країні для того, аби такі традиції виникали, появи людей чи груп людей, які можуть бути послідовними та дотримуватися цінностей у власному житті.

 

- Нерідко доводиться стикатися з тим, що окремі телевізійники кажуть, мовляв, ми не дивимося українське телебачення, воно за межею добра, тому ми обираємо Discovery. Тим часом саме ці люди безпосередньо причетні до творення цього телебачення, про яке вони не дуже добре відгукуються. А з чого складається ваш інформаційний раціон - і телевізійний, і, можливо, книжковий?

- Я дивлюся українське телебачення, тому що не можна займатися тим, чого ти не любиш. Я читаю досить багато різних книжок, дивлюся фільми, західні серіали, все нове, що з'являється, зокрема в російському ефірі. Я навіть завів сторінку у Facebook, тож мій інформаційний день - насичений.

 

Довідка «Дня»

Олександр Ткаченко закінчив факультет журналістики Київського національного університету, повідомляє сайт програми tkachenko.ua. 1988 року почав працювати редактором та ведучим програми «Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1. Згодом став кореспондентом міжнародного інформаційного агентства Reuters. 1993 року створив телекомпанію «Нова мова», яка виготовляла аналітичну програму «Післямова». Восени 1994-го «Післямова» вийшла в ефір на УТ-1, а 1996-го почала виходити на «1+1». У цей період Олександр Ткаченко очолив службу новин ТСН на каналі «1+1» та став заступником генерального продюсера каналу. 1998-го Олександр пішов з «1+1», зосередившись на розвитку «Нової мови». Протягом року компанія виробляла для телеканалу «Інтер» авторську програму Олександра Ткаченка «Обличчя світу», гостями якої були Далай-лама, Піночет, Жан Кретьєн, Борис Березовський. У 1999 році Олександр Ткаченко очолив Новий канал. У 2005-му - став головою правління та одним із акціонерів ЗАТ «Одеська кіностудія». Продюсував фільм українського режисера Єви Нейман «Біля річки», а також популярні телесеріали. У 2008 році працював у Москві заступником генерального директора телеканалу РЕН-ТВ. У серпні 2008-го став генеральним директором групи «1+1».

 

Марія Томак, «День»

Фото - http://www.day.kiev.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Марія Томак, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
23869
Теги:
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду