«Ми дамо шанс телекомпаніям самим зрозуміти свою місію»
Члени Національної ради з питань телерадіомовлення про розбудову телерадіопростору, глядацькі преференції й «останнє китайське попередження» телекомпаніям
Так склалося, що певна частина новин, пов’язаних iз діяльністю нового складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі — НР), мали негативний відтінок. Йдеться, зокрема, про конфлікт навколо приміщень Інституту філософії, у якому НР фактично стала заручником розпорядження Кабміну (див. №98 «Дня»), та застосування санкцій до деяких телекомпаній, у чому представники останніх побачили політичний підтекст. Але зрозуміло, що діяльність регуляторного органу у сфері електронних ЗМІ цим не обмежувалася. Про проблеми, які доводиться вирішувати НР, критерії роботи та бар’єри на шляху до «світлого майбутнього» вітчизняного ТБ і радіо члени НР (майже в повному складi) розповіли під час круглого столу в редакції «Дня».
— На жаль, перший період діяльності нового складу НР багатьом запам’ятався переважно історією із переселенням до приміщень Інституту філософії та з’ясуванням стосунків iз деякими телекомпаніями (зокрема, «ТЕТ» та «НТН»). Тому на початку розмови хотілося б, щоб ви самі визначили: чим діяльність нового складу НР принципово відрізняється від діяльності попереднього? А що ви залишили з досвіду попередників?
Ігор КУРУС, заступник голови НР:
— Хотілося б, щоб преса трошки «переорієнтувалася», бо НР не тільки створює скандали... Наприклад, найбільше занепокоєння у глядачів викликають мовні проблеми, засилля реклами на телеканалах і телепродукція аморального характеру. Й у вирішенні цих питань НР вже досягла певного успіху. По радіо вже можна почути україномовних ді- джеїв. Ми вже майже досягли того, щоби всі телерадіокомпанії без виключень виконували законодавство щодо обсягів реклами. При цьому ми не вважаємо, що нинішній склад НР повинен радикально відійти від принципів роботи НР попереднього скликання. Там теж були хороші напрацювання: є, наприклад, адекватні нормативні документи.
— А звідки ви взяли, що саме ті проблеми, про які ви згадали, найбільше хвилюють глядача? Можливо, ви проводили якийсь моніторинг?
І.К.: — Ми керуємося листами, скаргами глядачів, у яких мовне питання — на перших місцях. Загалом же, варто зазначити, що ми робимо багато того, що в пресі навіть не фігурує. От, скажімо, ми застосували санкції до Львівської ОДТРК щодо практичної передачі каналу в субаренду. Ми маємо також претензії до інших ТРК (це, зокрема, «Новий канал», «Супер-нова», «Тоніс» тощо). Але ніхто про це не говорить. Зате всі знають, що ми судимося з «НТН» чи «ТЕТ», тому що вони це подають як придушення опозиційних медіа. Насправді суть не в опозиційності чи лояльності того чи іншого ЗМІ, а в технологічних критеріях.
Тетяна ЛЕБЕДЄВА, член НР:
— По-перше, мені здається, що те, чим ми зараз займаємось, є не тільки демонстрацією, а насправді реалізацією принципів вільних та прозорих умов для всіх гравців на медіаринку. По-друге, змінився підхід. Як, наприклад, ліцензували раніше: хто міг розрахувати частоти за допомогою натиску, лобіювання, той і отримував преференції в розбудові своїх мереж. Ми кардинально змінюємо таку тактику. Наші представники в регіонах проводять тотальну паспортизацію телерадіопростору України. Досі цього не робилось. А тому наявність частот у тому чи іншому регіоні була «чорним ящиком». Зараз ми детально вивчаємо ситуацію, визначаємо, де є «білі плями». Скажімо, в багатьох прикордонних областях іноземні мовники представлені краще, ніж українські. Наприклад, більша частина Одеської області приймає румунські, молдавські FМ-станції й жодної української. На Поліссі в деяких селах місцеві жителі, якщо запитати, хто у них президент, можуть сказати, що Олександр Лукашенко... В Чернівцях, наприклад, є три українські FМ-станції і десь 8-9 румунських. Це катастрофічна ситуація, яку слід терміново виправляти. Але перш ніж приймати якісь рішення, треба зрозуміти, що насправді відбувається. Відтак, паспортизація допоможе нам з’ясувати реальну ситуацію та визначити тенденції щодо розбудови інформаційного ринку.
Також варто згадати Меморандум про співпрацю, який ми підписали нещодавно із телекомпаніями. Це зовсім інший якісний ступінь наших відносин. Тобто ми не позиціонуємо себе як каральний орган (і, сподіваюсь, телекомпанії відійдуть від такого сприйняття). Ми сформулювали новий принцип співпраці так: «Ми всі — НР і телекомпанії — маємо працювати для наших глядачів».
Тому не слід зосереджуватись лише на тих двох проблемах, які було згадано у запитанні. Хоча, насправді їх теж слід прояснити. Розуміємо, що преса повинна контролювати нас, це нормально і природно, бо вона є опонентом владі, а ми все ж таки — владна структура. Але слід розуміти й наші проблеми.
— Оскільки ми вже згадали про історію із приміщеннями НР, то як ви вважаєте, можливо, варто було б не займатися поширенням спростувань через газети (нещодавно прес-служба НР, наприклад, повідомила, що «офіційного рішення щодо скасування розпорядження № 107-р» про розміщення НР у приміщенні Інститу філософії Кабінетом Міністрів не приймалось), а «розібратися» з Кабміном?
Т.Л.: — Ми розбираємось, але коментарі теж дещо тенденційні. В той же час я дуже вдячна за те, що поруч iз багатьма відгуками про цю ситуацію, все ж таки «День» опублікував і мій скромний коментар (№98).
Владислав ЛЯСОВСЬКИЙ, відповідальний секретар НР:
— У даному випадку НР стала заручницею якихось зовсім незрозумілих речей, і черговий скандал був роздутий на рівному місці.
Т.Л.: — Не ми шукали це приміщення, не ми туди рвалися, бо нас воно не влаштовує. Але я б хотіла ще раз зазначити, що це просто жах, коли вiсiм членів НР — держслужбовці першого й другого рангу, на яких лежить велика відповідальність за все, що відбувається в телерадіопросторі, не мають власних кабінетів. 15 червня ми припинили прийом документів від телерадіокомпаній. Ті документи, які приходять зараз, відсилаються назад. Ми тільки фіксуємо їх, бо елементарно не маємо можливості їх розглядати. Наш штат не має робочих місць. У нас немає зали засідань. Ми не можемо ручатися за якість та ефективність нашої роботи в таких умовах. Чи на користь це телерадіопросторові України? Впевнена, що ні. Якби це була неповага тільки до членів НР, це можна було б зрозуміти, але це зневага до тих людей, які до нас звертаються.
Віктор ПОНЕДІЛКО, член НР:
— А всі біди від того, що в законі нас визначають як «позавідомчий державний орган»...
— Але попри всі ці складнощі ви все ж таки працюєте. І, як вже згадали, нещодавно підписали Меморандум про співпрацю з телекомпаніями. Він, зокрема, «ставить за мету якісну зміну телеефіру». А от у чому користь меморандуму для глядачів?
І.К.: — Користь опосередкована. По-перше, ми зможемо забезпечити те, чого від нас вимагають у вищезгаданих листах: це і мовні питання, і зменшення кількості телепродукції сумнівного морального характеру в доступний для дітей час тощо. У нас є певний інструментарій, важелі впливу на телеканали. Ми можемо наказати, або ж іти на співпрацю з ними. Меморандум — це документ, який описує план дій. Це своєрідний дороговказ, за яким ми разом iз телекомпаніями виходимо на шлях до виконання законів.
Зі свого боку ми взяли на себе зобов’язання робити все, щоб і компанії, які працюють у кабельній мережі, й вітчизняні телемовники мали рівні умови. Приблизно 20% глядачів дивляться іноземні компанії, які не підпадають під українське законодавство, а для наших компаній — це проблема, бо їх заганяють у рамки закону тоді, коли іноземні конкуренти нікому не підпорядковані...
В.П.: — Минулий склад НР працював за технологією вмовляння, тому що ми добре розуміли, що відбувається етап становлення й накопичення капіталу в цій сфері, а коли ми дізнались, що накопичується і порівняли з тим, що витрачається, то стало зрозуміло, що вже слід переходити до більш жорстких дiй. Але ця позиція вимагає певних організаційно- правових заходів, як-то меморандум, наприклад. Це наше «останнє китайське попередження», за яким наступають жорсткішi санкції.
Сьогодні наше ТБ і РМ більше підпорядковано законам економічного розвитку. Вектор суспільних очікувань і вектор економічних перспектив не збігаються. Саме тому ідея із суспільним мовленням така живуча.
Т.Л.: — А щодо меморандуму, я ще додала б наступне: ніяких правових наслідків у разі, якщо якась із сторін порушить умови договору, немає. Але ми запропонували правила цивілізованої гри, хто хоче — приєднується. Це відкритий процес. Ми дамо шанс компаніям, хоч як би це пафосно не звучало, самим зрозуміти свою місію. Звичайно, підписавши меморандум, неможливо вранці прокинутись уже стовідсотково законослухняним. Але всі позитивні кроки і зрушення в діяльності компаній ми будемо заохочувати.
І.К.: — Досі був період, коли телекомпанії працювали за принципом «піпл хаває». У людей, які дивляться телевізор, як правило, порівняно низька планка телепреференцій. А телевізійники робили її ще нижчою. Тепер, після підписання меморандуму, ми домовились, що ТБ повинно підтягувати планку глядача.
В.П.: — Днями я прочитав про наміри керівників нового каналу «К1». Поміркував над прочитаним і зрозумів, що в мене, певно, дежа вю. Про це ж колись говорили «Тоніс», «НТН», ТК «Україна» — всі, хто виходив на цей медіа-ринок, декларували наміри: духовність, корисні культурологічні програми тощо.
— Чому в нас не може за нинішніх обставин бути аналогу російського телеканалу «Культура»? Чому в нас з’являються культурологічні канали, які згодом переходять на той самий телепродукт, що й інші?
В.П.: — Канал «Культура» не повинен бути розважальним, він повинен бути пізнавально-розважальним. А у нас, на мій погляд, немає людей, здатних це підняти.
Т.Л.: — Я дуже вдячна газеті «День» за те, що вона опублікувала моє інтерв’ю під назвою «Суспільне ТБ має компенсувати все те, що глядач недоодержує на комерційних телеканалах» (див. «День» №9 від 21.01.2005. — Ред.) Отже, я впевнена, що комерційна компанія не може створити телеканал «Культура», бо він не окупиться. Відтак, є два шляхи: або держава вирішує це питання і, відповідно, якісно такий канал фінансує (за прикладом Росії), або це буде складовою суспільного мовлення.
— Зрозуміло, що канал «Культура» в нас не скоро з’явиться. А от якщо говорити про суспільне мовлення... Чи є в нас все ж таки законодавчі, фінансові та інші можливості для реального створення суспільного мовлення? І чого в нас немає?
Т.Л.: — Перший і головний чинник — це політична воля. Другий — серйозна робота медіа-спеціалістів iз концептуальної розробки: програмної концепції, принципів редакційної політики, принципів керування Суспільним каналом, джерел фінансування тощо. Це величезний шмат роботи. Частково її виконала коаліція громадських організацій «Суспільне мовлення», але не настільки детально, аби вже завтра казати про те, що все вже готове. По-третє, потрібна все ж таки послідовність нашого громадянського суспільства, яке заявило про себе на Майдані. Воно повинне послідовно відстоювати ті принципи, які були сформульовані на Майдані й добиватись їх реалізації. Слід, аби громадянське суспільство не саморозпустилось після Майдану, а довело, що є принципи, пріоритети і не можна допускати відкату. Кажуть, що сьогодні суспільство не сформувало відповідний запит. Але ж давайте сперечатися про смак ананасів з тими, хто їх куштував! Громадськість не готова платити за суспільне мовлення тому, що вона не знає, що це таке. Люди думають, що їм доведеться «годувати» УТ-1 зразка 2004-го року. І я їх розумію, я теж за таке не готова сплачувати. Але якщо УТ-1 буде трансформуватись і реформуватись, якщо реалізуються всі плани менеджменту УТ-1, з’явиться якісний продукт, зміняться принципи редакційної політики, інформація подаватиметься збалансовано, програми будуть якісними і т.д., то думаю, що глядач із задоволенням це сприйме.
В.Л.: — У мене є побоювання щодо того, чи готова влада, журналісти й середовище управлінців до реорганізації державного телебачення. З іншого боку, можна зрозуміти, чому сьогодні питання про створення суспільного ТБ не стоїть так гостро і не вирішується так швидко, як могло б. Поки загальна культура всього телерадіопростору в Україні не вийде на певний рівень, говорити про те, що держава відмовиться від такого інструменту, як державне ТБ, і віддасть його, складно.
В.П.: — Слід дуже уважно подивитись на Закон «Про суспільне мовлення» 1997 року і той, який пропонується до розгляду в ВР зараз. У обох є один колосальний недолік, який говорить про те, що в цій системі умов суспільне мовлення ніколи не стане справжнім. Хто затверджує статут? Верховна Рада. Вона ж схвалює і програмну концепцію. То яке ж воно, це мовлення, суспільне, якщо є тотальний вплив політичної складової?
— На фоні останніх чуток про перерозподіл власності на медіаринку всі меморандуми можуть виявитися даремними. Чи знає НР, що дійсно відбувається на телеканалах?
В.Л.: — Коментарі такого роду нам на сьогодні давати достатньо важко. Адже будь-яка інформація, що буде від нас надходити, буде або підтверджувати ці чутки, або їх заперечувати. Офіційно до НР не надходило жодної інформації про перерозподіл будь-якої власності в медіа- просторі. На рівні ж пліток ця інформація мусується.
В.П.: — Закон «Про Національну раду...» не вповноважував її контролювати медіа-ринок у частині перерозподілу власності.
— Чи може НР убезпечити нас від того, щоби ті канали, які, можливо, будуть перепродаватись, не стали, що називається, «п’ятою колоною»?,
В.Л.: — Якщо вони почнуть переходити на трансляцію порнофільмів, наприклад, і будуть зловживати лімітами на рекламу, то — звичайно...
Т.Л.: — У багатьох цивілізованих країнах незбалансована подача новин є достатнім приводом для покарання телерадіокомпанії. В Україні ж будь-яке наше втручання трактується як цензура. Нас, наприклад, лаяли за те, що ми під час виборів не приймали ніяких рішень. Усі повноваження передали Центрвиборчкому. Тобто, на жаль, ми не маємо можливості втручатись. Адже якщо ми мали б повноваження оцінювати упередженість тих чи інших каналів (а вона оцінюється досить легко: для цього є і наукові, і статистичні методи), я думаю, це дозволило б нам захистити глядача від заангажованості, тенденційності, від спроб пропаганди й політичного впливу з боку власників ТРК. Є канали, які підписали зі своїми співпрацівниками договори про принципи редакційної політики. Я думаю, що це — дуже прогресивний крок. Нині на законодавчому рівні ми не маємо права контролювати власників ЗМІ. Коли нас повідомлять про зміну власника, ми це зареєструємо. Є норма у законі, яка передбачає, що зміна іноземного власника може відбуватись лише за участю НР. Але ця стаття нині практично не працює. Немає відповідного механізму. Думаю, що в новій редакції Закону «Про телебачення і радіомовлення» слід буде щось вирішувати в цьому плані.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Михайло МАЗУРІН, Ольга ВАСИЛЕВСЬКА, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ