Набагато важливіше те, що більшість повсталих почали справжню боротьбу за синхрони, сюжети та підводки.

Телеефір змінився. Це відмічають як інсайдери, так і звичайні глядачі, які з минулого четверга отримують набагато менше відверто брудних інтерпретацій подій та знову почали чути голоси тих, кого довгий час радили ігнорувати. Неспівпадіння сюжетів з темниками сягнуло навіть новини Інтеру, де до руху приєдналася меншість, та УТ-1, де несподівано для всіх майже всі журналісти та ведучи підтримали рух за професійні стандарти.

Жодна з промивок мозків, які влаштували менеджери каналів своїм журналістам, не принесла відчутного результату. На кількох каналах, зокрема, Новому, це дало зворотній ефект: рух знайшов більшу підтримку.

Але ці успіхи лише наблизили Україну до вільного телебачення. До справжньої незалежності професії ще далеко. Підбір тем та інтерпретації значною мірою все ще формуються під тиском менеджерів. Більшість ведучих та частина журналістів продовжують видавати в ефір в кращому випадку напівправду.

Власники перечікують. Якщо вірити джерелам в адміністрації, після бунту журналістів розглядалося дві пропозиції. Перша – залякати звільненнями. Друга – послабити тиск, дати випустити пар, перевести все на розмови всередині каналів, а потім в потрібний момент знов закрутити гайки. З огляду на те, що всі підписанти працюють та досягають успіхів, зрозуміло що перемогла друга ідея.

Також зрозуміло що буде далі.

Якій є вихід для нас? Посилення боротьби. Мова не повинна йти про звільнення. На пропозицію президента Кучми "Якщо не подобається, йди" единою правильною відповіддю є "ні".

Алла Мазур, Олесь Терещенко, Ірина Малихіна, Олександр Шилко є так само каналом "1+1", як і В'ячеслав Піховшек із Володимиром Оселедчиком.

Олександр Колодій, Людмила Король, Настя Образцова та Володимир Горковенко є частиною "Інтеру" не менш важливою ніж Олексій Мустафін із Ігорем Плужниковим.

Вони є журналістами. І вони мають повне право вимагати дотримання їх поглядів на те, як слід працювати їх каналам.

На УТ-1, ICTV, Новому та НТН більшість журналістів та редакторів вже об'єднані спільними зобов'язаннями не працювати нечесно. Наступним кроком є висунення чітких і обґрунтованих вимог до редакційної політики власних каналів.

Підбирати теми та визначати їх зміст в першу чергу повинні редактори та журналісти, а не керівники каналів. Це просте та логічне правило за кілька років впровадження цензури менеджерам каналів фактично вдалося відмінити. Вони визначають, що повинні робити журналісти. Вони вирішують, що йде до ефіру. Вони диктують, що казати ведучим.

Це абсурд, якій став головним механізмом цензури. Ми мусимо це усвідомити і позбутися його.

Ми не є солдатами, в чому нас довгий час переконували менеджери. Ми є професіоналами, які мають беззаперечне право і обов'язок визначати, що повинно йти до людей. Ми є журналістика. Не вони.

Звичайно, не можна позбавити власників та найнятих ними менеджерів права впливати на політику власних каналів. Але і не можна погоджуватися, що це право є абсолютним, як влада середньовічних монархів. Вихід полягає в укладанні угод про стандарти редакційної політики, які регулюватимуть права кожної сторони. Кожної, в тому числі нашої.

Посилання на те, що мова йде про приватні канали вартує стільки ж, як традиційне пояснення журналістам УТ-1, що вони є державним каналом та повинні висвітлювати державну позицію. Це другий абсурд.

Власник приватної лікарні має право отримувати прибутки від її діяльності. Але він позбавлений права змушувати лікарів погано лікувати людей, які йому не подобаються. Хто вважає це порівняння перебільшенням, нехай подумає, якій вплив на життя людей має надання їм адекватної або брехливої інформації.

Журналісти, які піднялися, чогось досягли. Але зупинитися на наявних результатах означає наблизити поразку. Наполегливе та аргументоване здобуття права самостійно визначати редакційну політику є ключем до нормальної роботи.

Це питання до тих, хто вважає, що його це не стосується чи він ще може потерпіти. Вашим колегам потрібна ваша допомога. Так само як і вам.