Коли, після розмови з водієм вантажної машини, з якою зіштовхнувся автомобіль Єфремова, ми оприлюднили прохання переслати нам відеозапис загибелі колеги, ми майже не сподівались на результат. “Останнє, що я побачив, перед тим, як знепритомніти, це відеокамеру. Хтось фільмував цю аварію”, - розповів нашому юристові Марії Самбур водій Павло Пінчук.

Поза тим, наші обережні сподівання були компенсовані щонайменше вдвічі. Спочатку подзвонили з телекомпанії міста Нікополя, і запропонували передати відеозапис. Телекомпанія, котра належить місцевому заводові феросплавів та є партнером 11 каналу в Дніпропетровську голосом журналіста Валерія Кисельова запропонувала нам передати відеозапис. Особа, котра здійснювала зйомку на місці, виходити на контакт відмовилась. Причини свого перебування на нічим не примітній ділянці траси “Дніпропетровськ-Бориспіль” з професійною камерою в руках ця людина теж не побажала нам повідомити. Єдине, що вдалося про неї взнати, - ця людина нібито не є журналістом.

Ми отримали цю відеокасету, - до речі, в форматі не професійного БЕТАКАМА, а звичайного аматорського VHS, - в офісі ІМІ залунав ще один дзвінок і нам … знову запропонували відеозоймку аварії Єфремова. Цього разу дзвонила цілком конкретна, не законспірована людина. Голова громадської організації “Захист” Петро Степанович Сушко з Черкас розповів нам, що на 299 км біля селища Мішурін Ріг він опинився випадково, що аварію почав знімати з надією продати якомусь з телеканалів на заставку до матеріалів про ДТП. Проте, жодний канал не захотів купувати в нього матеріал.

Нікопольському анонімному телеаматору, схоже, пощастило більше – він буцімто саме “продав” свої кадри місцевому телебаченню, і вони буцімто також були показані місцевому ж глядачеві.

Коли наш представник Марія Самбур перебувала з відрядженням у Дніпропетровську відразу після загибелі Володимира, неофіційна інформація про те, що такий запис існує на 11 каналі, переказувалася в журналістських та правоохоронних колах міста. Щоправда тоді 11 канал, засновником і керівником якого був свого часу Єфремов, не поспішав ані підтвердити ці повідомлення, ані надати плівку слідству.

Отже, копії обидвох касет слідству офіційно передав ІМІ, залишивши дублікати собі, аби продивитися їх спільно із насправді не заангажованими фахівцями. Одна з відеозйомок зосереджує більше уваги на легковушці Володимира, друга – на МАЗі, з яким зіштовхнувся наш колега.

Не хочеться нагнітати пристрасті, але чи багато ви знаєте нічим не примітних ділянок траси з-посеред чистого поля, де “в потрібному місці й у потрібний час” опиняються з камерами в руках відразу дві особи акурат в момент нібито банальної аварії автомобіля? Якщо один з аматорів і справді був там випадково, то в другий збіг обставин чомусь важкувато повірити.

Тоді як можна пояснити подібну ситуацію? Не претендуючи на вичерпність, адже слідство триває, дозволю собі висловити одне припущення. Володимир не раз говорив мені особисто, що за ним стежили. Тепер я картаю себе за те, що не розпитала його, хто і чому, на його думку, цікавився його особою. Але тоді, дотримуючись загального принципу “не варто лізти в душу”, вирішила не ставити зайвих запитань.

На параноїка Єфремов не скидався, людиною він видавався надзвичайно обережною. Наприклад, завжди вимикав мобільний телефон, коли розмова заходила на якусь серйозну, на його думку, тему. Можливо, люди, котрі слідкували за ним “за родом обов’язків”, побачивши аварію, вирішили задокументувати загибель об’єкта для своїх винаймачів? Інше припущення ще сумніше. Можливо, людина з камерою знала, що з автомобілем могло щось трапитись? Шкода, що ці питання доводиться ставити риторично, але від спілкування з нами автор “нікопольської” касети відмовився.

Два роки тому Володимир Єфремов написав у газеті “Голос України”: “Уперше за тридцять років журналістського стажу пишу через те, що боюся. Боюся безглуздої смерті. Але ще більше боюся, що її потім спишуть на випадкову "зустріч з наркоманами", банальне "вбивство з метою пограбування" або чергову "трагічну автокатастрофу"...”

Не претендую на те, ніби насправді добре знала Володимира, але із впевненістю можу стверджувати, що ця людина однозначно чогось боялася. Якоїсь інформації, яку він знав і якою не поділився ні з рідними, ні з колегами? Помсти від колишніх (або нинішніх) ділових партнерів? Ще чогось?

За перебування Павла Лазаренка головою Дніпропетровської облради, а потім і на посаді прем’єр-міністра України Єфремов створив у Дніпропетровську цілий медіа-холдінг: 11 телевізійний канал, газети “Собор” та “Дніпропетровськ”, радіо, інформагентство... Коли на парламентських виборах 1998 року лазаренківська “Громада” взяла в Дніпропетровську близько 80% голосів, іншим впливовим особам єдиного колись Дніпропетровського клану це мало сподобалось. Павло Іванович тоді спішно зазбирався за океан, а розправа з “лазаренківськими” медіа пішла по всій країні. Коли у Києві стрижуть нігті, у провінції (тим більше такій особливій провінції) рубають пальці.

Єфремов у січні 1999 потрапив на кілька днів до КПЗ. Формально – за вчасно повернутий з процентами кредит, який буцімто був не до кінця вірно оформлений. А що відбулося насправді? Сам Володимир казав мені, що на нього “давили” за співпрацю з колишнім прем’єром, і зокрема за політичну рекламу “Громади” на виборах. Згодом Єфремов втратив всі свої ЗМІ, однозначно – не зовсім з власної волі.

Навесні Володимир зустрічався з адвокатами Павла Лазаренка – Гарольдом Розенталем та Мариною Довгополою. Адвокати підтвердили, що він погодився приїхати свідчити на процес Павла Івановича до Сан-Франциско, пізніше американська амбасада уточнила для ІМІ що цю кандидатуру на свідка насправді пропонував захист, але суд нібито відмовив у його виступі.

Чи могла ця згода свідчити по справі Лазаренка вартувати Єфремову життя? Важко сказати однозначно, оскільки на сьогодні ми не маємо на руках конкретних “вибухових” матеріалів, котрі б аргументували цю версію. Єдине, що є очевидним: статус головного редактора відразу декількох помітних в регіоні ЗМІ забезпечував високий рівень поінформованості про події 1996-1999 років.

Чи міг Єфремов домовитись про співпрацю з політичними опонентами нинішніх господарів 11 каналу Дніпропетровська, до яких він точно не відчував симпатії? Сподіваємось, що слідство відповість на ці запитання. А ми продовжуємо своє журналістське розслідування.

Читайте також:

Справа Єфремова: два роки без жодного зрушення