«Радіожурналістика для сучасного слухача є лише джерелом інформації, проте радіо це ще й джерело натхнення», - вважає журналіст. Померанцев поділився таємницями своєї «творчої кухні». Під час обговорення все сказане, він доповнював аудіоматеріалами. Письменник експериментує зі звуками: за допомогою акустики він влучно передає глибинну сутність речей. Померанцев понад усе любить людський голос і вважає, що голос може визначити найтоніші риси характеру людини. За допомогою акустичного звуку він намагається зобразити процеси старіння, вмирання, любові.

На його думку, радіо має не менше глибин, ніж поезія. Стан сучасної російської поезії, письменник прокоментував так: «Проблема російської поезії в тому, що вона по-дитячому квола. Завжди тримається за риму, цитує сама є себе. Вона боїться експериментувати, зокрема, і в такому жанрі як верлібр».

Померанцев говорить: «Будь-який звук можна зімітувати, персоніфікувати. Все живе має своє власне неповторне звучання, а смерть - це тиша. Працюючи на радіо, я протистою смерті».

Магія голосу: про смисл і звучання радіо

Радіо - це не лише джерело інформації (слово інформація звучить підсушено), але й джерело натхнення. Саме про радіо як джерело натхнення я хочу сьогодні поговорити.

Я покажу вам, як можна акустично зобразити старіння, помирання, як озвучити любов. Я поведу вас на свою радіокухню з різним начинням, спеціями та рецептами.

З дитинства у мене збереглись унікальні спогади: малим я дивився на радіо і не розумів, як в цьому крихітному ящичку (приймачі) вміщувалося скільки живих істот, емоцій, голосів. Потім, коли ми підростаємо, все стає зрозумілим. Для сучасного слухача радіо - це новини, інтерв'ю, дискусії. Проте радіо це щось більше, своєрідний вид мистецтва, за яким стоїть екзистанційна глибина, трагедія. Цією глибиною в даному випадку слугує метафора. Метафора - це перенесення значення, вона протистоїть хаосу. Якщо у всесвіті існують хоча б дві речі, які є протилежними, це означає, що порядок є.

Те, що слухач вмикає приймач і слухає новини, свідчить про те, що він, по-перше, не втратив довіри до цього джерела, а по-друге, прагне щось дізнатися. Жанр інтерв'ю мені подабається - ми нормальні люди, хочемо ставити запитання, знати чужу думку, прислухатися до неї. А ось дискусія це вже інше: певну думку, слова нав'язуюють людям. Творча сутність радіо дуже багата, вона охоплює найтонші і найгостріші моменти життя. Радіомова відображає тонкі поривання думок. З її допомогою можна зобразити наближення смерті, процес старіння, крик любові.

За допомогою радіомови я передаю запахи. Я граюся в асоціації зі словами. Ось, наприклад, коли кажу апельсин, ви думаєте про колір, а коли кажу апельсинова шкірка, ви відчуваєте запах. Аромат сигар я перевів у звуки джазу. Я використовую те, що називаю «аурою слова». Починаючи працювати, не вірив, що зможу донести до слухача запах слів. Та за допомогою музики, асоціацій мені це вдалось. Одного разу ми розмовляли з українським поетом, який пройшов ряд тюрем. Він чудово говорив про запахи місць позбавленя волі. Головне відчути і зрозуміти.

Телебачення візуалізує образ, а радіо - це музика. Музика може слугувати контрастом у шумній компанії, чи персонажем на рівні з іншими звуками і шумами. Але, на жаль, здебільшого режисери і автори вдаються до тавтології.

Зазвичай випадкові шуми і різний «бруд» я викидаю зі своїх записів, але іноді вони мають значення. Я брав інтерв'ю у старих російських емігрантів і раптом щось чи хтось починає заважати нашій розмові. Прослуховуючи матеріал, я чую простір замку, де проводився запис і таким чином, починаю відчувати свій персонаж. Ось такі дефекти треба залишати. Якось я робив програму про страх і запросив до студії одного режисера, який знімає фільми жахів. Він виявився хронічним заікою, звісно всі дефекти я повирізав, але кілька фраз залишив. Можливо в дитинстві він злякався, а наляканість асоціюється і страхом.

Є художники, чиї полотна звучать - Рембрант, Ван Гог, в них присутня магія фарби, магія звуку. Але таке явище рідкість в наші часи.

Одного разу я спілкувався з скульптором Вадимом Космачовим. який працює з металом та деревом. Він збудував невеликий фонтан з заліза. Всередині конструкції тече вода. Вона весь час протікає і створює динамічність скульптури. Фонтан виграє влітку: всердині завжди хлюпаються діти. Поєднання звуків води, металу, потоку дитячих голосів творять маленьке скульптурне чудо. Я взяв у нього інтерв'ю. Митець відчуває акустичні можливості свого матеріалу.

Коли я робив програму про любов, то зателефонував до директора зоопарку і попросив взяти інтерв'ю. Той радо погодився, але я пояснив, що був би дуже радий, коли він представить мене своїм хижакам. Моїм співрозмовником виявилася дика собака.

У Лондон я приїхав у 1979 році молодим письменником. Пройшов відбір на ВВС. Але тоді для мене це було лише своєрідною рекламою моєї творчості. Як письменник , я зрадив радіо.

Процес старіння і навіть процес помирання можна акустично зобразити, а смерть ні, бо смерть - це тиша. А все живе має певне звучання, власну, неповторну звукову сутність. На радіо я протистою смерті. Мої довгі роки роботи на радіо - це роки самотності. Крізь мої пальці пройшло дестки кілометрів плівки. Нові технології забрали в мене це задоволення: роботи з матеріалом. Невже у моїх пальцях не буде більше ніколи магнітної плівки, жаб'ячої спинки, собачого хвостика?..

Мені залишилося лише писати вірші...

Ігор Померанцев народився 11 січня 1948 року в м. Саратові. Відомий журналіст, письменник, есеїст. До того ж професійний дегустатор вин.

Виріс у Чернівцях, закінчив філологічний факультет Чернівецького державного університету (1970). Після закінчення вчителював у сільській школі-інтернат в Селятині. Потім був технічним перекладачем у Києві. У 1979 поїхав до Лондона.

Працював на ВВС, тепер - на «Радіо Свобода». На сьогодні є редактором і ведучим культурологічного радіожурналу «Поверх барьеров», автор щотижневої програми «Красное, сухое». Регулярно висловлює «особисту думку» в часописі «Український тиждень».

Автор 10 книг. Написав радіоп'єси «Вы меня слышите?», «Любовь на коротких волнах», «Питомцы г-на Фабра», «Бакская собака», які вийшли в ефірі «Радіо Свобода» і ВВС.

Ігор Померанцев - один із небагатьох радіожурналістів, який працює в жанрі творчого звучання. За словами самого Померанцева, його вже давно не цікавить інформація. Він працює з голосами і звуками.