Міжнародна Федерація Журналістів об’єднує більше 500 тисяч журналістів з більш ніж 100 країн світу. У роботі конгресу взяли участь близько тисячі представників медіа з усього світу, зокрема делегати з 85 країн.

В українську делегацію входили представники Національної Спілки Журналістів України, яка є асоційованим член МФЖ, та Незалежної Медіа-Профспілки України, яка має повне членство, і відтак право голосувати. Україна на Конгресі мала три голоси.

Тенденції

Основними пріоритетами розвитку IFJ на найближчі три роки є підтримка профспілок та захист журналістів у країнах Африки та на Близькому Сході, а також у Латинській Америці. Окремим пунктом слід відзначити підтримку російських журналістів. Фінансування програм розвитку у Центральній та Східній Європі згортається у цьому році, і на 2008 не передбачено взагалі.

Попри очевидний вплив глобальних політичних тенденцій, не останню роль у такому визначенні пріоритетів зіграла й ініціатива самих профспілок африканських та латиноамериканських країн, їхня наполегливість, згуртованість, вміння доносити свою позицію до колег зі «старих демократій». З 28 поданих на Конгрес пропозицій (не враховуючи додаткових, що були внесені вже під час засідань), 6 пропозицій щодо розвитку діяльності в Африці були запропоновані самими африканськими країнами (тоді як, наприклад, пропозиції щодо допомоги Китаю вносила Національна спілка журналістів Великобританії та Ірландії).

«Старі демократії» демонструють свою готовність пройти з країнами Африки, Близького Сходу, Латинської Америки та з Китаєм шлях, який колись пройшли самі, проте у медіа є проблеми, до яких спільнота підходить не дуже впевнено і до яких радше приглядається. Це, наприклад, стосується так званих «нових медіа» та «громадянської журналістики». Чи вважати блоггерів журналістами і чи має блоггер розраховувати на такий самий захист у разі тиску, як і журналіст традиційних медіа? В одній із резолюцій, проголосованих на Конгресі, обережно зазначено, що IFJ провадитиме глобальну кампанію за якість інформації та відповідність фундаментальним засадам журналістики у віртуальних медіа, підтримуватиме будь-які акції просування професійних прав журналістів, які працюють у нових медіа, та принципів журналістської професії незалежно від способу розповсюдження інформації, закликатиме не запускати нові медіа всередині існуючих редакцій без попередніх консультацій з профспілками.  

На Конгресі крім того було артикульовано те, про що давно відомо, але не завадить зайвий раз нагадати: ситуація у світі погіршилася. «Я не можу назвати жодної країни, де не було би проблем з правами журналістів,» – каже генеральний секретар IFJ Айдан Уайт (Aidan White). «Справи виглядають як реванш» – це вже з приводу ґендерних питань каже Лінда Фолі (Linda Foley), колишній і новообраний член виконавчого комітету IFJ: ґендерна рівність, зокрема рівність кар’єрних можливостей, все ще є проблемою у журналістиці, незважаючи на зростання кількості жінок у професії. І це навіть у «просунутих» країнах! Про глобальне падіння якості журналістики кажуть не радянські ретрогради, а успішні журналісти із демократичних країн. Це при тому, що кількість медіа, кількість інформації і кількість журналістів зростає. Взяти хоча б той приклад, що прийнята на Конгресі резолюція «Майбутнє журналістики», в якій йдеться про загрозливе згортання редакційних штатів, запропонувала саме NUJ, тобто спілка країни з чи не найрозвинутішими медіа та глибокими традиціями преси. «Конвергенція медіа та зростання конкуренції мало величезний вплив на якість медіа, зокрема на падіння статусу журналіста та звуження масштабів висвітлення подій, тиск з метою інтегрувати рекламу та комерційні задачі в роботу редакцій, падіння тиражів та скорочення інвестицій в професійне навчання. Перед перспективами цифрового телебачення, мобільних новин, Інтернету та безкоштовних газет, видавничі компанії бачать нові медіа як наступний майданчик для експансії та готуються повикидати «старі цінності». […] Об’єднання журналістів у вільні, незалежні, міцні та добре забезпечені профспілки з метою протистояти таким змінам, є цілковитою необхідністю», йдеться в резолюції, проект котрої, повторюю, подала країна, що дала світові “The Economist” та “Financial Times”.

Що це означає для нас? Насамперед те, що розслабитися і некритично, пасивно переймати досвід інших країн не вдасться і що спілкуватися із закордонними колегами треба буде частіше та інтенсивніше.     

Вибори

Після дев’яти років перебування на посаді у відставку подав президент IFJ Кристофер Уоррен (Christopher Warren). Новим президентом IFJ у четвер став британець Джим Бумела (Jim Boumelha), який був єдиним претендентом на цю посаду. Пан Бумела, колишній член виконавчого комітету та колишній президент Національної спілки журналістів Великобританії та Ірландії (NUJ), чверть століття пропрацював у керівних органах та комітетах NUJ, відомий як лідер легендарного трирічного страйку у Pergamon Press в Оксфорді. Для українських журналістів його обрання – добра новина. Пан Бумела особисто, та NUJ як організація є своєрідними «сторожами профспілкових цінностей» в IFJ, а це означає насамперед підтримку молодших і слабших профспілок. NUJ вже більше ста років, і власне ця організація стала фундаментом для IFJ. Незалежна медіа-профспілка України має вельми обнадійливий досвід співпраці з NUJ протягом кількох минулих років та може сподіватися на її допомогу в лобіюванні українських інтересів всередині IFJ. Успіх наших колег з країн африканського континенту та Близького Сходу свідчить, що така допомога є дуже суттєвим фактором.

Першим віце-президентом Конгрес обрав представника аргентинської федерації Освальдо Уррьолабейтіа (Osvaldo Urriolabeitia). Пан Яніс Мджахед (Younouss Mjahed) від Національного  синдикату преси Марокко та пані Хаді Сіз (Khady Cisse) від Синдикату працівників медіа та комунікацій Сенегалу були обрані на посади віце-президентів. Улі Реммель (Uli Remmel) від Німецької спілки журналістів став новим скарбником. Конгрес також обрав нових 16 членів виконавчого комітету, в який увійшли представники об’єднань Італії, Франції, Сомалі, Уругваю, Зімбабве, Палестини, Росії, Домініканської Республіки, Індії, Хорватії, Японії, Норвегії, Данії, Греції, США та Австралії (Австралію зокрема представляє колишній президент IFJ Кристофер Уоррен). Слід зазначити, що для певних регіонів світу у виконавчому комітеті існує квота, наприклад, представники Австралії та Океанії хоч і беруть участь у голосуванні на загальних засадах, але входять у комітет у будь-якому випадку, навіть якщо їхні конкуренти набрали більше голосів (до речі, саме тому цього разу поступився своїм місцем представник Тайваню).

«Русский вопрос»

Перший день Конгресу розпочався спеціальним засіданням «Ні безкарності! Глобальна кампанія за правосуддя у журналістиці», і хоча йшлося також про вбивства журналістів в Іраку, Палестині, Буркіна-Фасо, розмова точилася переважно довкола ситуації у Росії.

Протягом першого дня виступали і генеральний секретар Міжнародної Федерації Журналістів Айдан Уайт, і представник ОБСЄ з питань свободи слова Міклош Гарашті (Miklos Haraszti), і президент Фонда защиты гласности Алєксєй Сімонов, і голова Центру екстремальної журналістики Олег Панфілов, і аналітик МФЖ Джон Крауфут (John Crowfoot), який працював з Анною Політковською, і Дмітрій Муратов головний редактор «Новой Газеты», в якій працювала Політковська. Власне промова Муратова була найемоційнішою, і після представлених іншими експертами статистикою і фактажем – 215 журналістів вбито з 1993 року, а на думку Алєксєя Сімонова  ці цифри занижені на третину, адже багато смертей журналістів зафіксовані як нещасні випадки або побутові злочини, – надавала цій дуже сумній картині непатетичного, безпросвітного трагізму. Муратов говорив про те, що за шість років три співробітника його редакції були вбиті, що він спочатку не хотів іти на Конгрес, що його не влаштовують терміни, в яких відбувається обговорення – «обговорення», «засудження», «надсилання меседжу владі», що шість років тому, він літає до батьків Ігоря Домнікова, після того, як журналіста вбили у власному під’їзді, що прокуратура не відповіла на жодного листа у цій справі, що врешті-решт смерті людей обговорюються факультативно, до офіційного відкриття Конгресу за участю представників влади, яким це може зіпсувати настрій. «Тут нема представників російської влади, які повинні були почути ці доповіді. І ви думаєте, їх покажуть їм по телевізору?» – від слів Муратова тягнуло страшною, дикою самотністю, а найприкріше, що він врешті мав рацію: настрій російській владі не зіпсували, в російських ЗМІ Конгрес фактично проігнорували. Можливо, моніторинг нашої делегації був недосконалий, але в останній день Конгресу цим публічно обурився навіть Айдан Уайт, хоча протягом цілого тижня він виявляв максимум дипломатичності, а мій старий знайомий, провідний оглядач ділової газети «Ведомости», дізнався про Конгрес тільки тоді, коли на четвертий день показував мені Москву. Навіть заявлений у програмі Міхаіл Горбачов на засідання не прийшов, він нібито переніс свій візит на вечір – офіційне відкриття Конгресу, але ввечері не прийшов так само. Забігаючи наперед, слід зазначити, що Конгрес проігнорували голова Ради Федерації Федеральних Зборів РФ Сєргєй Міронов, і мер Москви Юрій Лужков, який просто передав вітання. На Конгресі взагалі не було представників російської влади, які мають хоч якийсь вплив на ситуацію із вбивствами журналістів у Росії і до яких був би сенс апелювати. Проте учасників і гостей протягом Конгресу донесхочу годували чиновниками і – навіть не знаю, як це пристойно назвати – речниками-волонтерами, які забирали час на вельми сумнівні промови. 

Проте наприкінці першого дня, саме під завісу розмови про вбивство Анни Політковської та  двох сотень інших журналістів у РФ, учасники Конгреса мали щастя почути привітання від Рамзана Кадирова, яке зачитав представник Министерства ЧР по национальной политике, печати и информации. Після цього господарі запросили весь Конгрес покласти квіти до галереї вбитих журналістів, і одразу, без паузи, на офіційне відкриття – тобто до столів, до патетичних промов, до концертної програми-капусника, яку складали російські, циганські, дагестанські та радянські пісні (пані з радіо «Голос России» співала їх під гітару, і російська частина зали із задоволенням підхоплювала мотив «Катюші»), сумнівної якості та ще сумнівнішої політкоректності клоунада, і навіть призи для кращих російських журналістів від спонсорів свята. Пляшка коньяку у спонсора знайшлася і для Дмітрія Муратова, але Муратова на цьому святі життя не було, бо Муратов полетів до батьків забитого молотком Ігоря Домнікова.

Ігор Яковенко, секретар Союза журналистов России, навів дуже сумний показник: у Росії лише 2% вбивств журналістів розкрито. І хоча проблема ця - загальносвітова (світовий показник – 5%), у Росії вона ускладнюється системним насиллям з боку влади (як от під час Марша Несогласных), зв'язком між кримінальним характером нападів на журналістів і владним тиском, дискримінацією незалежної преси.

Парадоксально, але на Конгресі МФЖ, організації, яка об’єднує журналістські профспілки та основною цінністю якої є саме журналістська солідарність, чітко артикульованого заклику до російських журналістів бути солідарними фактично не прозвучало. Натомість весь час звучали апеляції до влади – і про частину нерухомості Союза Журналистов России, яку в них зараз намагається відібрати та ж таки влада, і про безкарність злочинів проти журналістів, але так, ніби журналісти при цьому є тільки об’єктом, жертвою, а не опонентом із власним голосом. Здавалося би, певний імунітет, який надає присутність на Конгресі журналістів з 85 країн світу, російським колегам можна було би використати для того, аби поговорити про те, що в своєму вузькому колі обговорювати важко: і про солідарність, і про неадекватну реакцію частини російських ЗМІ на смерть Політковської, зокрема некоректні, часто просто гидкі коментарі її «колег». Але такі зауваження російських промовців так і залишилися на маргінесі.

Надії української делегації, що ми можемо закликати такої до дискусії на паралельній «пострадянській» сесії, не виправдались. На заході під назвою «ЗМІ і трансформація пострадянських держав: Розширення простору журналістської солідарності країн Євразії» виявилося, що поняття «солідарність» для більшості учасників зустрічі означає щось геть інше. Насамперед сам формат не передбачав діалогу: речники сиділи у президіумі і вєщалі. Дорогий (у прямому і переносному сенсі) час учасників Конгресу, які мали необережність прийти на захід, що насправді був зустріччю Международной конфедерации журналистских союзов (МКЖС), тобто лідерів спілок-правонаступниць союзжурів радянських республік, було витрачено на доповідь керівника Федеральної служби боротьби з обігом наркотиків Віктора Черкеса. Потім говорив Владімір Мамонтов, головний редактор газети Известия. Цей пан продемонстрував дивовижне вміння ображати кілька сегментів аудиторії в одній доповіді. Спершу він наїхав на голову Союза Журналистов России Всеволода Богданова з негарною і безтактною критикою, яку той не заслужив бодай завдяки статусу господаря Конгресу. Мамонтов заявив, що не хотів йти на Конгрес, бо не розділяє політичних поглядів керівництва Союза Журналистов, але його вмовив Ашот Джазоян, модератор зустрічі і генеральний секретар МКЖС, потім говорив про втрату моральних й історичних цінностей на пострадянському просторі як наслідок розпаду Радянського Союзу, про те, що «Советский Союз – моя родина», про те, як добре було раніше пити грузинське вино й їздити у Прибалтику, відшмагав Україну за «політичне використання Голодомору», а Естонію – за бронзового солдата. Самі «Известия» їхній редактор позиціонував як видання для інтелектуалів. Представникам України та Естонії вдалося взяти слово лише після того, як свою лояльність до МКЖС продемонстрували представники Киргизстану та Казахстану. Спроби перевести дискусію у фахове русло не вдалися – ані естонська журналістка Маріка Ліллеметс, яка говорила про пріоритет професійних стандартів над емоціями, ані голова Незалежної медіа-профспілки України Сергій Гузь, який закликав говорити про реформування пост-радянських союзжурів і проблеми журналістики, а не політики, елементарно не були почуті, так само, як білоруські та грузинські колеги. Відповідь Мамонтова частина російських журналістів зустріли оплесками. Головний редактор «Московских новостей» Віталій Третьяков звинуватив у засадничій ненависті до росіян естонців, і насамперед жінок як рушійну силу естонської ненависті (зайвий раз своїм випадом підтвердивши, що шовінізм та сексизм мають однакову природу; до слова, згодом на круглому столі для тих таки транзитних країн, який був присвячений ґендерним проблемам, таких дурниць не звучало – рівень дискурсу не той). Ніхто вже не пам’ятав, що про Естонію мову завів Мамонтов. Абсурдність картини доповнив перекладач, який заключне слово Айдана Уайта перекладав на російську з точністю до навпаки.

На цьому торжество державної пропаганди над тематикою Конгресу не припинилося і розповсюдилося уже на всіх учасників, тобто на всі 85 країн. На основне засідання прийшов Євґєній Прімаков, якого нічтоже сумняшеся представили як «колишнього журналіста і розвідника». Основне засідання перетворилося на прес-конференцію для російських ЗМІ, під час якої Прімаков на цілий світ оголосив, що оптимальною фігурою на президентську посаду є Путін, що США намагаються розташувати системи ПРО «прямо возле наших границ», що його зачіпає політика країн СНГ, яка стає антиросійською, а для журналістики головне «самодисциплина, самоцензура».

В останній день роботи Конгрес прийняв резолюцію «Свобода журналістів в Росії та права Союза Журналистов России» (див. нижче). І цього разу дискусія вже була набагато відвертішою. Зокрема Айдан Уайт публічно обурився, що президент Путін проігнорував його звернення, що Конгрес практично не був висвітлений у пресі, а у відповідь на пропозицію вийти усім Конгресом і продемонструвати Кремлю свою підтримку російських журналістів, відкинувши дипломатичність, пояснив, що атмосфера страху у країні стала нестерпною і тут люди не можуть просто виходити на вулиці і демонструвати свою позицію. До речі, на початку тижня під час обговорення аналогічної пропозиції – піти усім Конгресом на Красную площадь – у кулуарах авторам ідеї популярно пояснили, що умовою безперешкодного проведення Конгресу у Москві є обіцянка утримуватися від різких рухів у бік влади.

Одразу після того, як учасники Конгресу проголосували за резолюцію і перейшли до інших питань, у сусідній залі почався концерт Іосіфа Кобзона, голосне звучання якого, безоглядно на мистецьку вартість пісень, внесло певний дискомфорт у роботу.

Я так докладно зупиняюся на цих «російських» моментах тому, що значна частина моїх українських колег досі зачаровано дивляться на російську журналістику, мов діти на різдвяну ялинку, тому, що навіть дуже суперечлива інформація тих таки Известий, не кажучи вже про інформагенції, моїми українськими колегами не верифікується, а бездумно ставиться у новинну стрічку, що голова Верховної Ради публічно ставить російські ЗМІ у приклад українським журналістам. Причин тому декілька – це й інерційність, і відсутність глобального бачення, і, вибачте, незнання інших іноземних мов, крім російської, відтак приреченість на inosmi.ru, inopressa.ru, не кажучи вже про lenta.ru. Я не пропоную відвертатися, я пропоную змінити перспективу. Російським колегам потрібна наша підтримка. Але це не має бути пасивне співчуття, натомість треба допомагати тим, хто відстоює цехові цінності у вкрай ворожих, часто смертельно небезпечних умовах, треба самим задавати тон у дискусіях, тримати високий рівень, не дозволяти виштовхати себе на рівень кухні. Українські журналісти мають зрозуміти, що нема кому більше транслювати для них світові тенденції, нема кому пережовувати за них інформацію, Росія більше не є посередником між «великим» світом і Україною. І не тому, що російські колеги дурніші чи гірші, а хоча б і тому, що ізоляціонізм у країні набирає таких обертів, при яких інтелектуальне лідерство у так званому пострадянському просторі об’єктивно неможливе. А це значить, що сам цей простір найближчим часом істотно змінить свої обриси, зміняться усі наші уявлення про нього. Це значить, що наша відкритість, наше вміння мислити глобальними категоріями, наша політкоректність, якщо на те пішло, потрібна не тільки нам, а й нашим сусідам. Якщо нам звичайно, на них залежить так, як ми про це любимо говорити.    

Оксана Форостина, делегат 26-го Конгресу Міжнародної Федерації Журналістів, спеціально для «Детектор медіа»

Москва – Львів.

Свобода журналістів у Росії та права Союза журналистов России

Запропоновано: виконавчим комітетом [IFJ], Союзом журналистов России.

ХХVI Конгрес Міжнародної Федерації Журналістів, що відбувається у Москві 28 травня – 2 червня 2007 року,

Зазначаючи, що замовні вбивства, нез’ясовані загибелі та зникнення журналістів та працівників медіа забрали більше, ніж 200 життів у Росії з 1993 року,

Усвідомлюючи все очевиднішу безпорадність російської влади належним чином розслідувати велику кількість цих вбивств, знайти винних та забезпечити правосуддя сім’ям, друзям та колегам жертв насилля,

Наполягаючи, що безкарність вбивств журналістів є шокуючим порушенням фундаментальних прав працівників медіа та російських громадян, що знищує людську впевненість у верховенстві закону та поширює цинізм у країні та за кордоном,

Вважаючи, що російська система медіа, особливо електронних медіа, не передбачає адекватний плюралізм вільних висловлювань у демократичній традиції,

Висловлюючи занепокоєння останніми кроками до ізоляції та вихолощування груп підтримки медіа у Росії, зокрема Института медиаобразования (Education Media Foundation) та інших неурядових організацій,

Визнаючи надзвичайну та важливу роль Союза журналистов России, найбільшої незалежної організації творчих працівників у країні, як голос незалежності у громадянському суспільстві,

Засуджує російську владу за загрозливий стан, в якому сьогодні перебувають медіа країни та журналісти, а крім того,

Глибоко шкодує з приводу залякування та провокаційних дій влади 28 травня 2007 року в її намаганнях виселити Союз журналистов России з його центрального офісу у Москві, який він займав протягом 27 років.

Міжнародна федерація журналістів закликає владу взяти на себе зобов’язання покінчити з безкарністю вбивств журналістів та працівників медіа, вважаючи що такі негайні дії необхідні, аби відновити впевненість громадян у російських демократичних інститутах, зокрема у медіа.

Конгрес Міжнародної федерації журналістів вважає, що є необхідність підтримати редакційну незалежність та вільну журналістику у російських медіа. МФЖ рекомендує якнайширший та негайний перегляд усієї медіа-політики, власності та регулювання, аби стимулювати створення економічних умов для медіа на засадах незалежності, професійності та громадського інтересу.

Конгрес вимагає, аби Госкомимущества России негайно відкликало погрози виселити Союз журналистов з його приміщень та підтримало СЖР в його намірах зберегти права власності, які чітко викладені у президентських директивах та передбачають належну повагу.

І нарешті, журналістські об’єднання всього світу, члени МФЖ, беруть на себе зобов’язання підтримувати російських колег у їхніх прагненнях зупинити тиск на журналістів та розвивати національну медіакультуру, яка поважатиме демократичні права та свобода усіх громадян Росії.

Прийнято на засіданні 26-го Конгресу МФЖ у Москві 1 червня 2007 року.