«Детектор медіа» продовжує серію знайомств-інтерв’ю, започатковану в кінці минулого року. Наші читачі вже мали можливість познайомитися з такими молодими зірками українського телеефіру, як Інна Москвіна («1+1»), Віталій Півовар (5 канал), Наталія Шулим (НТН), Тетяна Даниленко (5 канал),  Ганна Соболєва («Інтер») та Валентина Хамайко (М1).

Сьогодні про вимоги до ведучої теленовин, створення власного іміджу та життєві колізії, що привели від бухгалтерського обліку до телебачення, – бесіда з ведучою програми «СТН» на столичному телеканалі «Київ» Інною Шевченко.

– Інно, вам запам’ятався перший вихід в ефір?

– Так, зараз це кумедно згадувати, але тоді була одна-єдина думка: хоч би не збитися, прочитати все правильно. Тоді абсолютно не було відчуття часу, не було розуміння того, про що говориш. А зараз я намагаюсь якось донести інформацію глядачеві – пропустити крізь себе, розповісти, пояснити. Тепер немає страху, зате з’явилося нове відчуття куражу: почуваюся в ефірі, як серфінгіст на гребені хвилі!

– Мабуть, ви з дитинства мріяли про телебачення? Як ви до нього прийшли?

– Мені просто пощастило, це був дивовижний збіг обставин! Спочатку я наївно сподівалася, що прийду на канал, така гарна і талановита, – і зразу ж отримаю роботу. Але на практиці все прозаїчніше. Аби знайти хорошу роботу, потрібні корисні знайомства, а надто коли йдеться про телебачення: усі кастинги спочатку проводять серед своїх знайомих, і сторонньому дуже складно туди потрапити. 

І от я знаходжу в Інтернеті оголошення про вакансію ведучої інтерактивної розважальної програми – телечату. Мене то зацікавило, я пройшла кастинг, і під час пробних зйомок директор ТРК «Київ» Валерій Павлович Ткачук запропонував мені попрацювати ведучою новин. Саме з його легкої руки і визначилася моя подальша телевізійна доля – і я йому за це дуже вдячна. 

– Чим ви займаєтесь, окрім роботи на телебаченні?

– Зараз я вчуся в Київському університеті лінгвістики і права – на п’ятому курсі режисури. Спочатку я паралельно працювала на радіо, але в якийсь момент відчула, що все корисне для особистого розвитку на радіо я вже взяла – тому пішла звідти.  

Крім того, я займаюся акторською майстерністю в театрі-студії «Міст». Ми саме починаємо працювати над дитячою постановкою «Піноккіо», де я граю фею. А взагалі, паралельно з роботою на телебаченні я дуже хотіла би грати і в театрі, і в кіно…

– І кого би зіграли?

– Будь-кого! Але по духу мені близький образ Жанни д’Арк або Дон Кіхота… Акторство допомагає звільнитися від умовностей та життєвих масок, відкрити свою природність. А ще мрію знімати якісне кіно. Але це пізніше – поки ж мене вдовольняє все, чим займаюся.

Між іншим, я подумую над авторською програмою – мені дуже хочеться випробувати свої режисерські та акторські здібності.

– Цікаво! І якою мусить бути ця програма?

– Зараз я розробляю концепцію. Варіантів кілька – переважно соціального та пізнавального характеру. Але залишати новини в жодному разі не збираюся. У нас змінилося керівництво, канал реорганізовують та будуть «піднімати», тому нові ідеї нині особливо потрібні, але реалізовуватись вони будуть трохи згодом. Зараз основний упор робиться саме на новини. Незабаром глядач зможе побачити оновлені «Столичні новини» – як зовнішньо, так і внутрішньо.

– Ви сказали, що паралельно працювали на радіо…

– Так, приїхавши до Києва, я наполегливо шукала хоч якусь роботу у сфері мас-медіа – подала резюме на сайти з працевлаштування. Незабаром мені подзвонили і заросили на співбесіду. Так я потрапила на «Радіо Рокс Україна». Там я працювала у новинах – була одночасно і ведучою, і редактором, і літредактором, і звукорежисером – все в одному! Випуски новин виходили на початку кожної години по 5 хвилин. Але тим часом я мріяла потрапити на телебачення…

А взагалі, якщо чесно, все починалося з… бухгалтерського обліку. За цією спеціальністю, під впливом батьків, я починала вчитися в Полтаві. Але ми з чоловіком переїхали до Києва «шукати кращої долі» і там, вступивши на режисерський факультет до видатної людини – Вадима Львовича Чубасова, – я закохалася в телебачення. 

– Хтось із ваших родичів має стосунок до телебачення чи журналістики загалом?

– Якщо ви маєте на увазі Андрія або Артема Шевченків, то можу вас запевнити – жодного стосунку до них я не маю, навіть не знайома. А моя родина абсолютно далека від журналістики – тому рідні й досі трохи збентежені з приводу мого вибору професії. Але я з дитинства була «білою вороною», завжди протестувала проти всього рутинного та того, що називається «як усі». Я довго шукала себе і нарешті знайшла!

– Що, на вашу думку, найважливіше для ведучої новин?

– По-перше, ведучий повинен розбиратися в тому, про що він говорить, «бути в матеріалі». По-друге – дуже важливі мова, дикція. Важливий акторський талант, а також наполегливість та працездатність, упевненість у собі (але не самовпевненість). Бо телебачення не передбачає ізольованого існування окремих індивідуумів, це командна праця. Тому самовпевненість – дорога до провалу. Інша річ – упевненість, це необхідна якість ведучого, тоді навіть із безглуздої ситуації можна вийти гідно. Ще для ведучого важлива… чоловіча стать! Звісно, я жартую, але на телебаченні справді бракує чоловіків – тому це можна вважати перевагою.

А загалом для журналіста і ведучого найголовнішим є об’єктивність: журналіст не має права висловлювати свою позицію, аби не тиснути, не маніпулювати глядачем.

– А як же свобода слова?!

– Свобода слова – це можливість вільно висловлювати свої думки. Проте існують певні моменти толерантності, делікатності, коли треба трошки змовчати, а не висловлювати все, що ти думаєш. 

– Ви назвали кілька критеріїв, важливих для ведучого новин. А чи важить у цій професії зовнішність?

– Приємна зовнішність безперечно важлива. Але насправді це дуже відносна річ, адже є гримери, стилісти… 

– А хто, до речі, формує ваш образ?

– Власне кажучи, мій образ збірний. Хтось порадив одне, хтось – інше. Але останнє слово було за мною. Наприклад, мене хотіли підстригти, але я не погодилася.  

– Ви любите відвідувати світські заходи та презентації?

– Іноді відвідую, але не можу назвати себе заядлою «тусовщицею». Моя професія пов’язана з постійною віддачею внутрішньої енергетики, тому потребую часу побути на самоті та відновитися.

– І як ви проводите свій вільний час?

– Виїжджаю за місто, в ліс погуляти та відпочити від міської суєти. Спілкуюся з друзями та родиною. Піклуюся про домашню улюбленицю – собаку Бару рідкісної в Україні породи філа бразілейро. Займаюся акторською майстерністю та спортом – фітнесом, йогою.

– Що читаєте?

– Мені подобається Харукі Муракамі, Стругацькі. Зараз дочитую «Московіаду» Андруховича, а в машині слухаю «Старий та море» Хемінгуея.

– Чи любите розважальні шоу?

– Як глядач іноді дивлюся, але як ведуча я більше схильна до серйозного жанру – до новин, аналітики, соціальних програм. А розважальне шоу – не моє амплуа.  

– Стосовно амплуа… Хто з телеведучих є для вас взірцем?

– Алла Mазур. Її манеру говорити, триматися в кадрі вважаю еталоном. А взагалі, постійно продивляюся всі новини, і російського телебачення, й англійського, й американського, і, звісно ж, українського. По можливості, завжди передивляюся свої ефіри: аналізую (як режисер) та працюю над помилками.

– Чи є на каналі людина, до якої ви дослухаєтесь? Можливо, берете щось для себе з її поведінки?

– Вважаю себе самодостатньою людиною – завжди маю свою думку. Але є сфери, в яких я некомпетентна, – тоді, звісно, прислухаюся до фахівців. А загалом, на ТРК «Київ» дуже жорстка школа виховання ведучих, і найвимогливіше тут ставляться до мови! Я стежу за ведучими на інших каналах і дивуюся – з такими наголосами та вимовою на нашому каналі взагалі би в ефір не пустили.

– Хто пише для вас тексти?

– Ми працюємо з редакторською групою. Літературний та головний редактор перевіряють випуск. Потім усі тексти я правлю під себе – останнє слово за мною. 

– А чи доводилося правити текст в ході ефіру?

– Так, бувало. Спочатку було дуже важко зорієнтуватися, відреагувати, але зараз проблем немає, навіть у таких випадках. 

– Ви підтримуєте редакційну політику каналу?

– Якщо я працюю на цьому каналі, я повинна підтримувати його політику. Це навіть не залежить від мене. Диктувати свої умови й погляди на муніципальному каналі, я вважаю, безглуздо. Адже ми – «вісник мерії». Якби це був приватний канал – була би інша справа. 

– Здається, ви ще працювали на 5 каналі?

– Так, на 5 каналі виходила програма «Позиція», я була її ведучою. Проект виробляла приватна студія на замовлення обласного центру зайнятості. Але вийшло лише 2-3 програми.  

– А як ви ставитеся до змін – роботи, каналу, загалом?

– Я постійно рухаюся вперед, самовдосконалююсь і не зупиняюся на досягнутому. Людина повсякчас прагне чогось кращого, а я завжди відчуваю момент, коли треба щось змінювати, аби не впасти в депресію.

– Може, порадите, як початківцям потрапити на телеканал?

– Початківці повинні невпинно працювати над собою – над власною дикцією, акторською та журналістською майстерністю. Якщо вже є якась база – не бійтеся, ходіть по телеканалах і пропонуйте себе. Під лежачий камінь вода не тече, ніхто до вас не прийде, не візьме за руку і не скаже: «Ти будеш зіркою!». Тому тільки наполегливість і праця – і тоді рано чи пізно життя подарує той самий єдиний шанс!