Наприкінці 2006 року «Детектор медіа» розпочала серію інтерв’ю з молодими телеведучими. Першою на наші  запитання відповідала Інна Москвіна – ведуча новин «1+1». Потім – Віталій Півовар, ведучий програми «Час новин» на 5 каналі та ведуча новин НТН Наталія Шулим. Продовжує цей цикл розмова з ведучою програми «Час новин» (5 канал) Тетяною Даниленко.

– Тетяно, розкажіть, як ви прийшли на телебачення. Чим воно є для вас?

– Усе просто, телебачення – це те, на чому я розуміюся і що люблю. Сама ідея піти на телебачення виникла в мене так давно і була такою органічною, що момент якось навіть не зафіксувався у пам’яті. Коли ще була школяркою, батько показував мені фото першої дикторки українського телебачення – вона була моєю повною тезкою.. А шість років тому, студенткою першого курсу Інституту журналістики, можна сказати - «з вулиці», я прийшла на СТБ. Тоді там працював Роман Скрипін, правда, ми з ним фактично розминулися… Я потрапила у програму «Вікна-столиця» – із дуже сильним керівником та класними журналістами.

– Ви пам’ятаєте свою першу телевізійну роботу?

– Так, це був сюжет про відсутність інфраструктури на Лівому березі Києва. У ньому жіночки-поштарки плакалися, що доводиться долати буквально десятки кілометрів, аби віднести пошту на Харківський масив. Після цього матеріалу мене взяли на мій перший телеканал. До речі, за свою першу посаду на телебаченні я змагалася із старшими і досвідченішими хлопцями.

– А те, що ви зараз робите на телебаченні, вам подобається?

– Звісно! Який сенс робити те, від чого не отримуєш задоволення, ґвалтувати себе? Хоча я реально бачу простір для професійного росту, як і кожна тверезо мисляча людина.

– І рівнем своєї матеріальної забезпеченості ви також задоволені?

– Усі ведучі заробляють більше, ніж пересічний українець. Але… значно менше, ніж телевізійники в Європі, Штатах чи навіть Росії. Свою платню я вважаю адекватною вікові та досвіду. Але не приховую, грошей часто бракує… 

– А хто займається вашим зовнішнім виглядом у кадрі?

– У мене є лише постійний перукар. Окрім роботи зі мною, він займається стилем іще кількох вітчизняних зірок шоу-бізнесу. На мені ж «відривається» у креативі. А на каналі в цьому сенсі демократично – незрідка в ефір одягаю особистий одяг. Можливо, просто стиліст мені довіряє.

– Вважається, що серед телевізійників – найвищий серед людей творчих професій відсоток розлучених і неодружених. Це наслідок надмірної концентрації на кар’єрі чи, може, завищеної самооцінки?

– Трудоголіки – всі тотально самотні люди. Думаю, це не залежить од того, творча це робота чи бізнес. Окрім того, телебачення – це, передусім, робота нервів. З іншого боку – журналісти, міліціонери, працівники спецслужб, вчителі і, мабуть, психіатри працюють завжди. Навіть тоді, коли перебувають у колі сім’ї чи на відпочинку.

– Скажіть, чи впізнають вас на вулиці?

– Новини – це не шоу-бізнес, який в уявленні пересічного громадянина асоціюється із зірковістю. Упізнають нечасто і зазвичай у дуже кумедних ситуаціях, зовсім несподівані люди.

– Яким ви уявляєте глядача ваших програм?

– Єдине прагнення – аби йому було комфортно сприймати новини у моєму викладі. І це зовсім не бажання йому сподобатися чи навпаки – опонувати. А «глядач», як показує досвід, – це сукупність абсолютно різних людей – за віком, соціальним статусом, рівнем освіти. Мені не хочеться виводити середнє арифметичне.

– Пані Тетяно, які перспективи ви бачите для себе на українському ТБ?

– Я мрію про розмовні студії чи ток-шоу. Неодмінно про політику. Але це – з досвідом та віком. А поки що – я і в ролі ведучої новин декому видаюся школяркою. Попри досить нормальний, як на журналіста, досвід.

– Ви сказали «неодмінно про політику». Як би ви оцінили теперішню політичну ситуацію в державі?

– Це вертеп. У новорічному привітанні (їх у нас робили всі ведучі) я радила сприймати українську політику не без гумору і з патріотизмом. Кажу то цілком щиро. Бо те, що відбувається протягом останніх років, нагадує клубок, у якому хитро переплелися правда і кривда, акторська гра та відвертість. Або нагадує містичний фільм, у фіналі котрого з’ясовується, що злий упир встиг покусати всіх і навіть позитивні герої починають помічати, дивлячись у дзеркало, як у них ростуть гострі ікла...

– А стосовно телеканалу – яка там політична атмосфера?

– Я б її назвала напружено-вичікувальною. Колектив прискіпливо прислухається до кожного руху і вказівки топ-менеджменту. Можу лише сказати, що журналісти 5 каналу  – це той колектив, котрий зубами вигризатиме право говорити правду. І це прикметна риса каналу. Утім, не хочу нікого образити.

– Ви самі – яких політичних переконань?

– Нац-демократичних, не побоюся цього слова.

– І за яку політичну силу ви голосували на минулих парламентських виборах?

– А як же таємниця волевиявлення?! Я ж голосувала, а не агітувала…

– Тоді скажіть, чим була для вас «помаранчева» революція?

– Марафоном, школою, випробуванням, періодом запущених хвороб і сну по три години на добу. З восьмої ранку до пізнього вечора я могла працювати у Верховній Раді, а вночі, як і решта журналістів 5-го, – чергувати на Майдані чи на Банковій. Це був період несамовитого драйву, попри глибоку втому, а також унікальна можливість побачити, як суспільство вмить на очах подорослішало, побачити злам у реальній історії країни.

– А свобода слова – що вона означає для вас?

– Критерій професіоналізму і чи не єдина неодмінна умова для праці, як то не пафосно звучить.

– Як ви вважаєте, чи є в українській телевізійній тусовці конфлікт між корпоративною та загальнолюдською етикою?

– Ні, я не бачу на нашому ТБ шалених перегонів чи міжкорпоративних воєн. Тому не бачу тут якихось точок конфлікту. Єдине, що мене свого часу здивувало – всі українські канали, і ми в тому числі, під час «помаранчевої» революції ділилися відео з російськими каналами. А ті потім показували сюжети на кшталт «и вы видите, Майдан разошелся. Сейчас на площади стоят буквально десятки людей». Це в той час, коли усе було саме в розпалі.

– Пані Тетяно, продовжіть, будь ласка, фразу: «Українське телебачення – це…»

– Молодий птах, у якого ще тільки-но пробивається пір’я, але вже є міцний дзьоб. Ось-ось він має красиво злетіти. Принаймні, на це дуже сподіваюся.