Опублікована «Детектор медіаю» стаття Максима Ратушного, Романа Головенка «Боротьба з цензурою засобами вчорашнього дня» викликала дискусію. Читайте репліку народного депутата Олени Кондратюк «Боротьба з цензурою потребує найширшого об'єднання, а не сумнівів і самозаспокоєння». Сьогодні ж ми публікуємо статтю юриста Ярослава Деркача, помічника народного депутата Олени Кондратюк.

Оскільки законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій свободи слова в Україні та протидії цензурі» №0942 (у минулому скликанні № 6447-1 від 16.06.2010 р.) мав складну історію проходження в парламенті й так вийшло, що тривалий час перебував у моєму полі зору, вважаю за необхідне запропонувати спільно у дечому розібратись.

По-перше, 12.12.2012 року Кондратюк О.К. проекту №0942 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій свободи слова в Україні та протидії цензурі» (далі проект 0942) не ініціювала; проект №0942 є «перехідним» проектом із Верховної Ради України шостого скликання. І авторам згаданої статті варто було б, нарешті, взяти в руки Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» і ознайомитися з ч.2 ст. 106, ч.1 ст. 116.

Я думаю, після того, як експерти ознайомляться з відповідними положеннями Регламенту, в них (за умови проведення деяких логічних операцій) окрім іншого, відпадуть і питання, чому в проекті є пропозиції щодо «застарілих» норм (наприклад до ст. 45-1 ЗУ «Про інформацію»), претензії щодо відсутності координації у діях опозиціонерів тощо.

По-друге, щодо Уповноваженого з прав людини. Справді, може, й необхідно пом'якшити відповідні положення проекту, що стосуються доповідей, передбачивши не «на вимогу», а «на пропозицію», і не «представляє», а «може представити» спеціальну доповідь. Питання ж запровадження спеціального представника зі свободи слова, а також те, чи дійсно (і якою мірою) відповідна новація є втручанням у внутрішню компетенцію Уповноваженого з прав людини, має дискутуватися.

По-третє, шановні, ну Ви ж не працівники правоохоронних органів! Тож навіщо «просувати» тезу щодо непотрібності окремої статті Кримінального Кодексу по цензурі, аргументуючи це тим, що «винних у цензурі може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за статтями 171, 364 та 365 КК - за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та зловживання/ перевищення владою(-и) та службовим становищем/повноважень». Як помічник секретаря Тимчасової слідчої комісії по цензурі у парламенті минулого скликання, з приводу можливості подібного застосування вказаних статей авторитетно заявляю: «Синку, це фантастика!».

Погоджуюся, що над формулюваннями «антицензурної» статті потрібно додатково працювати, проте вона необхідна, і це доводить саме життя. Безперечно, є інші «провисання» і проблеми в тексті проекту, але вони не є невирішуваними.

По-четверте, колеги вказують: «Що стосується змін до ст.ст. 345, 347, 348 КК, згідно з якими журналісти прирівнюються до працівників правоохоронних органів, то таке прирівняння не є повною мірою виправданим». Рекомендую, перш ніж висувати подібні припущення, уважніше придивитися до норм чинного законодавства, зокрема - ст. 17 ЗУ «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів». Що ж ми у ній побачимо? О, диво! Частина перша статті 17 каже: «Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу».

Сподіваюся, питання знято. У законопроекті №0942 запропоновано всього-на-всього втілити законодавчу декларацію у реальне життя. Пропонується допомогти, так би мовити, державній машині після «А» сказати «Б».

І, наостанок, п'яте. Шкода, що не маю наразі часу на більш розлогу дискусію, адже строки, які визначено для внесення поправок на 2-ге читання до «перехідних» проектів (у тому числі й до проекту №0942), спливають на наступному тижні, тому радив би експертному середовищу діяти конструктивно, оформлювати свої зауваження у поправки та направляти їх через народних депутатів до Комітету з питань свободи слова.

Це, звісно, якщо цікавить конкретний результат.

Ярослав Деркач, юрист