Нещодавно «Детектор медіа» піднімала тему необхідності розвитку вітчизняної анімації та можливості її використання для патріотичного виховання молодого покоління, як це успішно робиться в сусідніх країнах. У статті Володимира Семенова наведено приклад компанії, яка, незважаючи на складну ситуацію на вітчизняному ринку, несприятливі податкові та законодавчі умови та фактичну відсутність підтримки держави, робить україномовні мультфільми. Про перспективи виникнення в Україні повноцінних історичних мультсеріалів, ініціативу створення дитячого анімаційного телеканалу та інше - розмова з Зоряною Занюк, керівником студії «Арт-Відео».

- Зоряно, розкажіть про виникнення компанії «Арт-Відео». Чому саме анімація? Адже, треба думати, робити графіку та дизайн для телебачення, різноманітні заставки та рекламні ролики значно вигідніше, ніж мультфільми для дітей.

- Компанія «Арт-Відео» заснована кілька років тому. Ми займаємося повним комплексом телевізійних та рекламних послуг. Власне, анімацією почали займатись півтора роки том, оскільки переконані, що це одна з найперспективніших, популярних сфер шоу-бізнесу, і найближчим часом вона почне швидко та динамічно розвиватися в нашій країні. Вона приваблює дуже різноманітну вікову категорію, - від 4 до 40 років, - своєю новизною та легкістю для сприйняття одночасно. Мультфільми дозволяють виплеснутись тому креативу, що живе не тільки в головах, але й в серцях наших аніматорів.

- Коли вже ви згадали про аніматорів... Яка зараз чисельність колективу «Арт-Відео»? Скільки комп'ютеризованих робочих місць? Що робиться в Києві, а що – у Львові?

- Зараз у компанії працює понад 20 спеціалістів-аніматорів, звісно ж, стільки обладнаних робочих місць. Львівський офіс має виробничу  базу – там працюють художники-аніматори. Саме там пишуться сценарії, створюється школа молодих аніматорів. Офіс у Києві – менеджерська штаб-квартира.

- Ваші художники – самоучки, чи мають якусь освіту, пов'язану з комп'ютерним дизайном і анімацією? Чи займаєтесь ви навчанням, підвищенням кваліфікації своїх працівників?

- Робота і навчання спеціалістів-мультиплікаторів відбувались одночасно. Насправді, звісно, кваліфікованих мультиплікаторів в Україні небагато. Скажімо так, не стільки, скільки хотілось би. Саме тому треба не чекати, поки вони з’являться, а займатись їх підготовкою. Ми налагодили зв’язки з львівськими мистецькими вищими начальними закладами. Плануємо, як я вже казала, організувати школу для майбутніх аніматорів, де навчання буде безкоштовним...

- Зовсім безкоштовним? У наш час?

- Ну, звісно, вони візьмуть на себе зобов’язання певний час відпрацювати у студії. Але це буде корисно для них – підкріпити отримані знання практичним досвідом. Працює в нас переважно молодь, 25-35 років. Багато людей пробують у «Арт-Відео» свої сили, але залишаються тільки ті, кому справді цікаво. Ми цінуємо відданість справі.

- Часто доводиться чути закиди на адресу сучасної 3Д-анімації: мовляв, вона «ненатуральна», немає тієї пластики рухів, гри кольорів, перспективи, які дає мальована двомірна анімація. Чи вирішуються ці проблеми найсучаснішими технічними засобами?

- Будь-яка технічна проблема вирішується за допомогою застосування ще більш просунутих комп’ютерних технологій та неординарного мислення художника. Можливості анімації якщо не безмежні, то дуже широкі. Якщо говорити про «натуральність», то в художньому кіно вже давно можна побачити анімованих персонажів, яких практично нереально відрізнити від живих. За допомогою комп’ютерної графіки відтворюють цілі сцени, є й повнометражні анімовані «кінострічки». Отже, цей рубіж подоланий, але імітувати реальність – лише одне з завдань анімації.

- Повернімось до вашої компанії. На сьогодні своєрідним «обличчям» «Арт-Відео» є кіт Викрутас, серіал про якого виходить на каналі ТЕТ. Хто автор цього персонажа? Розкажіть про виникнення цієї ідеї.

- Коли з’явилась ідея такого мультфільму, ми довго шукали людину, яка повністю відповідатиме нашим стандартам і доволі високим запитам... Переглянули пропозиції ледь не всіх львівських дизайнерів. Нарешті, знайшли людину, чий професіоналізм і відповідальність давали змогу втілити цю ідею. Це Сергій Гармаш, зараз він очолює відділ дизайну нашої компанії. Він і створив кота Викрутаса.

- Викрутаса люблять діти, пишуть йому багато листів… Чи консультувались ви з дитячими психологами, професійними педагогами або іншими фахівцями, розробляючи його імідж? Чи це плід інтуїції та таланту автора?

- Перш за все, ми провели фокус-групу для з’ясування смаків та вподобань глядачів. Звісно, головна заслуга належить саме авторові. Ми довіряємо його інтуїції, і, я гадаю, небезпідставно. Що ж до іміджу самого Викрутаса, ми допрацювали його зовнішній вигляд, подбали про те, щоб у нього були унікальні голос, рухи та міміка.

- Як ви підбирали голос? Адже голоси героїв у мультфільмах не менш важливі, ніж їхнє зображення.

- Це був один із ключових моментів, від якого залежала довіра глядачів до героя, створення його цілісного гармонійного образу. Ви правильно кажете, голос настільки ж важливий для сприйняття мультиплікаційного персонажу, як і графічне зображення. До нас приходили професійні артисти, я їх прослуховувала... Але жоден із них не міг вийти за межі стереотипного образу кота Матроскіна. Можливо, вони були якраз занадто професійними, застосовували різні акторські техніки, які виглядали непереконливо. Адже діти дуже чутливі до фальшу. Врешті-решт, ми зупинились на людині, що не мала акторського фаху, але мала відповідний тембр голосу. Ця людина змогла передати голосом характер Викрутаса – молодий, енергійний, діяльний. Ще одне ноу-хау – певні індивідуальні, притаманні тільки йому інтонації та звуки, якими він виражає ті чи інші емоції.

- Це дорогий проект?

- За українськими мірками – дорогий. Але вигідний, бо в ньому реально зацікавлені замовники.

- Ви казали, що Викрутас – зареєстрований торговий знак однієї з фірм – виробників молочних продуктів. Чи не боїтесь ви, що ця фірма раптом розірве з вами стосунки, і діти втратять свого улюбленця?

- Так, Викрутас справді зареєстрований торговий знак західної групи «Комо». Але побоювань щодо можливого розірвання стосунків у нас немає. Визначальними для них є якість та ефективність роботи, а з цими завданнями спеціалісти «Арт-відео» успішно дають собі раду. Контракт продовжено ще не рік, тож Викрутас гарантовано пробуде на телеекрані до вересня 2007 року. І я переконана, що це – лише початок телевізійної кар’єри цього героя.

- Ви будете виводити його за межі серіалу, що демонструється на ТЕТі?

- Є багато різних ідей щодо цього. Можливо, незабаром мультфільми за участю Викрутаса з’являться на касетах і дисках. Ми давно пропонували це нашим партнерам, і зараз почали робити в цьому напрямку перші кроки. Зараз ми суттєво підвищили якість анімації, і це дозволило розширити діапазон нашої співпраці. Але зупинятись на цьому проекті не збираємось, адже розуміємо: жодне партнерство не є вічним. Ми розробили кілька ще масштабніших проектів, тож, як то кажуть, далі буде.

- У пресі вже з’явилась інформація про ваш проект «Український літопис в іменах» - мультфільми про українську історію. Це, я так розумію, така собі відповідь російським патріотичним повнометражним мультикам на зразок «Князя Владимира»?

- Ми не ставили такої мети – відповідати на російські чи ще якісь виклики. Для нас важливо донести до глядачів, передусім дітей та молоді, яскраві сторінки нашої історії, познайомити їх з постатями, які є справді знаковими, героїчними. Звісно, це елемент патріотичного виховання, яке так чи інакше присутнє в кожній державі, тільки Україна чомусь про це не дбає.

- На якому етапі сьогодні перебуває робота над цим мультсеріалом?

- «Український літопис в іменах» зараз в стадії остаточного затвердження сценарію. Шукаємо спонсорів та партнерів, розглядаємо найкращі умови щодо його розміщення на загальноукраїнських телеканалах. Вірю, що знайдуться люди, зацікавлені в реалізації такого суспільно значимого проекту. Українські телеканали «прокидаються», виявляють дедалі більший інтерес до анімації. Зараз ми ведемо переговори про спільні проекти з кількома з них.

- Розкажіть про інші анімаційні проекти «Арт-Відео» (якщо вони є). Коли їх можна буде побачити в ефірі?

- Ще один проект, розробка якого уже фактично завершена – це «Легенди України». Детальніше про жодну із наших розробок мені б не хотілось розповідати передчасно, оскільки це праця багатьох людей впродовж кількох тижнів, а інколи місяців. Плагіат наших проектів, і не лише в анімації, ми спостерігали уже неодноразово.

- Чим пояснюється ваше рішення працювати на вітчизняний, а не на західний ринок? Адже Захід платить більше, там значно більший попит, і більшість українських великих ІТ-компаній давно орієнтуються переважно на аутсорсинг…

- Ми не відмовляємось від аутсорсингу. Це світова практика, завдяки якій зараз швидко розвиваються анімаційні компанії в Південно-Східній Азії. Аутсорсинг дозволяє підвищувати стандарти якості, убезпечившись від ризиків у випадку низькорентабельних проектів. Грошовий обсяг цього ринку – майже 2 мільярди доларів, і не дивно, що ми прагнемо отримати частину цих грошей. Але зосереджуватись лише на аутсорсингу – це теж, на мою думку, не вихід. Адже Україні також потрібна наша продукція, і, - можливо, це трохи пафосно, але я так думаю, - створюючи сьогодні українські мультфільми, ми працюємо на краще майбутнє нашої країни.

- Якщо поглянути на собівартість українських та західних мультфільмів, різниця вражаюча...

- Поки що це так. Вартість однієї секунди українського мультфільму – 50-250 доларів. Це залежить від складності сцени. Якщо говорити про анімаційні стрічки найвідоміших західних компаній, там сума на кілька порядків вища. Сотні тисяч доларів за секунду. До того ж, не слід забувати про практику залучення зірок для озвучування мультфільмів – за це їм платять мільйонні гонорари. Але, природно, з часом цей розрив зменшуватиметься.

- Сучасна комерційна анімація орієнтується не лише на дітей, але й на дорослих. Можливо, навіть більшою мірою. Мультиплікаційні ситкоми, такі як «The Simpsons», «Futurama», «Family Guy», «South Park», мають цілком дорослий контент, і є шалено популярними не лише в Америці, але й в Україні. Чи є бодай задумки щодо створення чогось подібного на нашому ґрунті?

- Звичайно, ми замислювались над тим, щоб зробити мультпроект, орієнтований на різновікову цільову аудиторію. Це високобюджетний, масштабний та амбітний проект, який зараз у розробці. Наша щоденна робота  – це своєрідна підготовка до того рівня, коли ми зможемо взятись за його втілення. Звичайно, хотілося б, що саме наша компанія першою в Україні реалізувала щось схоже. Але ми перфекціоністи – наш проект має бути не лише не гіршим за західні, але ще кращим! Поки що ми до цього прагнемо, а час покаже.

- Чи можна сподіватись на те, що новий уряд підтримуватиме українську, і передусім україномовну, анімацію? Взагалі, чи може українська анімація покладатись на державу, яка на словах декларує бажання підтримати вітчизняного виробника, відродити культуру, духовність? Як влада могла б допомогти незалежному виробнику мультфільмів?

- Ми не женемося за дотаціями. Влада повинна допомагати тим, хто цього потребує в першу чергу, хто опинився сьогодні наодинці зі своїми проблемами. Ми ж комерційна структура, і найкращою допомогою від влади для нас є запровадження чесних правил гри. Якщо наша та інші компанії зможуть заробляти більше, держава теж із кожним роком ставатиме багатшою, і в бюджеті врешті-решт мають з’явитись гроші й на підтримку анімації. В Росії, наприклад, на це виділяється досить велика сума. Якщо тендери проводитимуться так, як вони мають проводитись, відповідно до значення цього слова за тлумачним словником, ми вже сьогодні готові подати достойні проекти. А там – нехай перемагає той, хто запропонує найкраще. Ми впевнені у своїх силах і професійному рівні. Ще одна проблема – оподаткування. У Європі існує система спеціальних податкових пільг для анімаційних студій, що стимулює розвиток цієї галузі. Наприклад, у Німеччині держава зобов'язує різні державні інститути, а також телебачення фінансувати кіновиробництво, зокрема й анімаційне. У Росії люди з задоволенням виступають інвесторами, вкладають гроші і потім на тому заробляють. Там інший механізм оподаткування у сферах, пов'язаних із культурою. Натомість, у нашій країні для розвитку творчості можуть створити лише мінімум умов, так би мовити, для галочки. Хоча в тій самій Росії вже кілька років створюються патріотичні мультфільми.

- Ви вважаєте, що мультфільми можуть бути елементом патріотичного виховання?

- Авжеж! Візьмімо досвід Росії. Вони здійснюють унікальний анімаційний проект – 52-серійний мультфільм «Гора самоцвітів». Кожна серія починається з однієї й тієї самої заставки та з простих слів: «Ми живемо в Росії». На екрані демонструються російські державні символи. Ідея проста: цей мультик розповість дитині, в якій країні вона живе, хто її сусіди, якого кольору прапор, що намальовано на гербі. Хоч як це парадоксально, але натхненником розвитку анімації в Росії став її президент. Саме Володимир Путін перший заговорив про те, що країні потрібна анімація. Після чого уряд почав діяти. Міністерство культури РФ виділяє на виробництво кожної серії від 3 до 5 мільйонів рублів. Ці кошти повернуться впродовж одного сезону, а держава отримає справжніх патріотів.

- Це настільки ефективно?

- Так! Фахівці говорять про цей проект як про прорив і відродження російської мультиплікації, а державна підтримка була оцінена громадськістю, як один із найвдаліших прикладів державних інвестицій у національну культуру. Над цим проектом у Росії працюють українці – відомі актори і художники, серед яких Степан Коваль, який став автором однієї з мультиплікаційних серій про історію Україну. Хіба це нормально, коли український потенціал використовується на користь іншої держави? Потім наші з вами діти дивляться мультфільми, створені за російські гроші, про утворення і розвиток України, про українську культуру і традицію тощо, в російському баченні. Той самий «Князь Владимир», наприклад.

Протягом 15 років існування незалежної України для підняття національного духу за допомогою анімації не було зроблено нічого. В нас залишаються славнозвісні козаки, які грають у футбол,  та перекладені українською – або російською – іноземні мультики. Тим часом українські фахівці у галузі анімації більше потрібні іншим державам, ніж рідній…

- У європейських та північноамериканських країнах існують окремі канали для дітей. На деяких із них навіть дозволено рекламу – звісно, з відповідними застереженнями, - і вони є прибутковими. Коли у нас, хоча б у кабельному або супутниковому секторі мовлення, може з'явитись щось подібне?

- А це вже запитання до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Ми вже розробили концепцію анімаційного каналу і подали її на розгляд до Нацради. Приємно, що там є люди, що зацікавились нашою ідеєю. Думаю, ми першими почали розмову на цю тему з членами Національної ради. Вони, здається, настільки звикли читати концепції лише суспільно-політичних каналів, що наша пропозиція їх приємно здивувала.

Хочеться сподіватись, що Нацрада таки оцінить важливість нашої пропозиції, її унікальність. Зазвичай комерційні канали транслюють дитячий контент, у тому числі анімацію, дуже неохоче – адже він не приносить прибутку. Ми вважаємо, що, крім принципів ринкової поведінки, комерційного інтересу, має бути ще щось. Адже хтось нарешті має подбати і про інтереси дітей.

- І що далі? Почитали концепцію й на тому зупинились?

- Все не настільки песимістично. На найближчі конкурси, які організовуватиме Нацрада, ми наполегливо подаватимемо нашу концепцію дитячого анімаційного каналу. Хотілось би, звісно, отримати  підтримку громадськості, щоб у високих кабінетах побачили, що такий канал потрібен не лише нам самим, але й широкому колу глядачів. Поки що ми не зазнали поразки. Аргументів, щоб здобути перемогу, в нас більш ніж достатньо – і креативних, і професійних.