Голова оргкомітету Другого Київського міжнародного медіафоруму, президент компанії і головний редактор журналу «Телерадіокур’єр» Василь Яцура зізнався, що й не очікував такої кількості заявок на участь у форумі. «Я вважаю, що торік було посаджене невеличке деревце, яке, в принципі, могло і не прижитися. Але, переглянувши програму другого медіафоруму, можна побачити, що деревце швидко почало розростатися, навіть для нас трохи несподівано». Після пленарного  засідання, на якому присутні мали змогу почути узагальнену інформацію про тенденції і перспективи розвитку меді ринку України, фахівці працювали у вузьких тематичних рамках, де вони вчилися і обмінювалися інформацією. Очевидно, такі форми роботи в подальшому будуть більш популярними.

На відкритті виступив перший заступник голови Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення Юрій Сторожук. У своїй доповіді він, зокрема, сказав, що, якщо поглянути на світові тенденції, то Україна хоч і не йде попереду, та, принаймні, не пасе задніх.

Для технічного забезпечення переходу на цифрове мовлення, встановлений останній термін (2015 рік). Юрій Сторожук пояснив необхідність такого переходу. По-перше, це приведе Україну у європейський чи світовий медіапростір. По-друге, дасть великий імпульс для розвитку контенту, тому що кількість програм, які можна буде донести за допомогою цифрових технологій, буде збільшуватися. Це надасть можливість збільшити кількість каналів, урізноманітнити контент з погляду жанрів, форматів тощо. Але є низка проблем, із якими стикалися Європа та світ, переходячи на цифрове мовлення. Їх Україна має вирішити, беручи до уваги особливі українські умови.Окрім технічних речей, є ще соціальні аспекти, на які небагато фахівців звертали увагу, а якщо звертали, то намагалися обійти їх. Необхідно забезпечити технічні можливості для цифрового мовлення, створити нові програми, запровадити нове пакетування.

«Я ще не бачив великих розробок у державній програмі щодо споживача інформації, у який саме спосіб вони отримуватимуть бокси чи конвертори, які будуть наші аналогові сигнали змінювати на цифрові. Чи коли у нас буде державна програма ввезення чи виробництва цифрових телевізорів. Це найголовніше. Люди мають отримати можливість доступу до цифрової інформації. Чи це буде програма безкоштовної роздачі, чи спонсорування, чи виробництво дешевих конверторів, чи субсидії, але їх треба знайти в бюджеті. На 2007 рік це не передбачено. Тому сказати, що 2007 році якась кількість людей зможе отримати ці конвертори, я не можу», - сказав Юрій Сторожук.

Нині частотний ресурс уже вичерпаний, і Нацрада з питань телебачення і радіомовлення може ліцензувати обмежену кількість, - не більше 100, - передавачів. Це з огляду на міжнародні погодження частот і міжнародні обмеження.

Перший заступник голови Нацради зазначив, що головним напрямом розвитку медіаринку є створення системи суспільного мовлення. Воно не може не відбутися, і має стати потужним незалежним джерелом інформації для громадян. Тому поява такого мовника чи в сфері радіо, чи телебачення визначатиме певні інформаційні тенденції, враховуватиме інтереси глядачів.

Про перспективи та тенденції вітчизняного медіаринку  з погляду законодавства говорив депутат Верховної Ради України, голова Комітету з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко:

«Для мене велика честь бути в колі тих людей, завдяки яким ми живемо в країні відродженої журналістики. Думаю, що ще 2-3 роки тому, зібравшись тут, ми могли говорити на інші теми, про інші речі, у нас було б набагато менше оптимізму, коли б ішлося про майбутнє. І це особливо приємно, бо ця реанімація журналістики зроблена нашими руками. Уе не заслуга політиків, це те, що здобуто журналістами і те, за що вони стояли і будуть стояти завжди».

Андрій Шевченко сказав, що свобода слова  прийшла в країну, але ще не перемогла остаточно. В країні немає системи суспільного мовлення, в країні залишається стара рудиментарна вертикаль бюджетної преси, впродовж виборчої кампанії темники були замінені замовними матеріалами (джинсою). У багатьох редакціях зберігається дух цензури і самоцензури. Це говорить про те, що є над чим працювати. І найголовніше – Україна стала країною відродженої журналістики, але вона поки що не стала країною успішного медіаринку. Прибутки  й далі дуже часто  залежать від кон’юнктури, особливо політичної. Дуже складно або нереально легально заробляти достойні гроші і легально виплачувати достойні зарплати журналістам. Якщо попередні роки місією Комітету було бути останнім бастіоном свободи слова, то зараз ключове завдання – це успішний, самодостатній, конкурентноздатний медіаринок в Україні.

Голова Комітету розповів про напрями роботи, які стоять на порядку денному. Перший магістральний напрямок – це роздержавлення преси. І тут бачення Андрія Шевченка співзвучне з баченням абсолютної більшості колег. «Воно просте: у країні успішного медіаринку немає місця для бюджетної преси. В бюджетних виданнях працюють журналісти, принижені непристойно низькими зарплатами, які немає можливості підняти. До того ж, ці люди принижені ідіотськими вказівками, які йдуть із чиновницьких кабінетів: чи то з кабінету голови райради, чи губернатора, чи Секретаріату Президента. Мета Комітету – щоб усі мас-медіа працювали не на чиновника, а на читача чи глядача. По-друге, щоб журналісти почували себе не принижено, а вільно. Ще один дуже сильний аргумент на користь негайної реформи бюджетної преси – це десятки листів, які зараз лежать в Комітеті з питань свободи слова та інформації, від районних та обласних видань. Прийшли нові начальники, і по всій країні легко і швидко покотилася хвиля кадрових перестановок у газетах. Один наочний приклад – це Київ, де зараз є масова зачистка керівників комунальних мас-медіа. Останній аргумент, мабуть, співзвучний для багатьох представників комерційних приватних мас-медіа. Бюджетна преса в нинішньому вигляді – це нерівна, нечесна конкуренція. На тому самому рекламному ринку працюють ті, що мають самі заробляти собі гроші, і ті, що мають дотації з бюджету, деколи чималі.

Ми будемо ініціювати мораторій на утворення нових ЗМІ органами державної влади чи місцевого самоврядування. Ми не хочемо примножувати кількість цих видань. Ми, очевидно, будемо говорити про чітко визначену в часі заборону на існування бюджетної преси. Потрібен перехідний період, редакціям слід дати достатньо часу на підготовку. Але це не повинно нас збити з головного. Ми повинні послати дуже чіткий сигнал країні і тим редакціям, яким доведеться почати дуже непростий період нового життя. За кілька років у країні не буде більше бюджетної преси. І органам державної влади, і органам місцевого самоврядування треба буде шукати інші інструменти для того, щоб доносити до людей свою позицію.

Треба вибудувати дуже сильну систему підтримки для тих редакцій, які будуть іти шляхом змін. Потрібна розробка якісного пакету, алгоритму переходу редакції від одного статусу до іншого, включно з тим, як розробляти бізнес-план, маркетинговими речами тощо. Далі повинен бути пошук тих редакцій, які готові взяти на себе відповідальність і зобов’язання  рухатися за цим  планом. І тим редакціям, які готові йти за цим сценарієм, є сенс надавати консультаційну підтримку. Як саме – будемо думати разом, очевидно, – це предмет для спільної розмови і політиків, і донорів, і самих журналістів.

Минулий рік пройшов в боях за закон про суспільне мовлення. Ця війна закінчилася тотальною поразкою – Парламент не прийняв закон. На думку голови Комітету, потрібно діяти трохи інакше.

«Запитання номер один, відповідь на яке ми повинні мати: що на виході отримає український глядач? Скільки каналів буде в системі суспільного мовлення? Це буде один-єдиний канал, який буде змагатися за місце в трійці лідерів? Чи це буде кілька каналів: умовно кажучи, канал з трійки лідерів плюс канал, де буде блок регіонального мовлення? Чи буде в цій системі канал іномовлення? Згоди з цього питання немає на цей момент, а вона кричуще потрібна. Запитання номер два також лежить на поверхні. Які технічні ресурси потрібні, щоб ця система працювала? Частотний ресурс, нерухомість, техніка. Питання номер три – фінансування. Знайшовши відповіді на перші два запитання, відносно легко буде порахувати, скільки все це буде коштувати. На цьому етапі отримаємо відповідь, чи достатньо буде бюджетного фінансування чи абонентської плати для того, щоб суспільне мовлення працювало. Чи, можливо, нам треба залучати гроші на рекламному ринку. І лише крок номер чотири - це закони, постанови уряду, інші документи.

Зараз усі п’ять фракцій заявляють свою повну готовність рухатися. Ми читаємо, що Прем’єр-міністр двома руками, голова Верховної ради – однією рукою підтримують суспільне мовлення. Думаю, що зараз справді дуже оптимістичний фон, подивимось на скільки ми це зможемо реально конвертувати в конкретні рішення.

Якщо раніше ми більше дискутували, як швидко потрібно рухатися до суспільного мовлення, зараз є нова загроза – дерибан державних телерадіоактивів. Тому ми розуміємо, що в найближчі роки може з’явитися колосальна спокуса порозтягати те, що зараз залишається на балансі держави. Для мене було великою несподіванкою виявити те, що наших ОДТРК навіть немає в списку підприємств, які не підлягають приватизації. Це означає, що в ці секунди, коли ми обговорюємо, як рухатися до суспільного мовлення, нічого не заважає, наприклад, Держтелерадіо і Фонду держмайна оголосити про початок приватизації Одеської державної обласної телерадіокомпанії, або добити до кінця Луганську ОДТРК тощо. В попередні роки ми про це не думали. До того ж, ми знаємо, що в тих, хто при владі,  завжди є спокуса подерибанити те, що вони контролюють

Наступний блок - обмеження на рекламу алкоголю і тютюну. Вона незмінно викликає шквал емоцій. Комітет поставив перед собою досить амбітний план: за час каденції цієї Верховної Ради вийти на повну заборону реклами алкоголю і тютюну на зовнішніх носіях. Є попередня домовленість і розуміння з боку рекламної індустрії. Це може стати хорошою новиною для газетярів, оскільки ці рекламні кошти підуть в газети і допоможуть їм піднятися. Очевидно, що ми повинні захистити денний ефір, дітей від фактично прямої реклами алкоголю, яка зараз є на телебаченні. Індустрія скористалася шпаринкою в законодавстві, яка дозволяла під виглядом спонсорства вести рекламу алкоголю. Не можна залишати це в такому вигляді. Інша справа, що парламентарі повинні подбати про перехідний період, аби індустрія могла до цього підготуватися.

Наступний великий блок – це створення якісних умов для роботи журналіста. Це стосується доступу до інформації. Є цікаві напрацювання в Міністерства юстиції та інших зацікавлених інституцій. Думаю, що ми точно вичистимо маразматичну норму в законодавстві, яка забороняє журналістові друкувати коментар або інтерв’ю політика без його згоди. Слава Богу, що не всі політики знають про цю норму, якби вони нею користувалися, робота журналістів перетворилася б на пекло. Я думаю, що ми ляжемо грудьми, але не допустимо ухвалення законопроекту Кисельова, який пропонує журналістів, звинувачених у наклепі, відправляти на рік виправних робіт, або на два роки до в’язниці.

Законопроект відкликаний, але скажу вам по великому секрету, що Кисельов його знову винесе. Він вирішив перечекати і не збирається від цього відмовлятися. Я думав, що він його забрав назавжди, але ні. Ця історія не закінчена. І я закликаю журналістів і далі цю тему тримати в полі зору.

Загалом, напрямок змін у цьому сенсі дуже простий: журналіст має отримати всі можливості працювати вільно, якісно, оперативно і швидко. Є інші речі, над якими ми будемо працювати – це зміни до Закону «Про телебачення і радіомовлення України», нова редакція закону «Про рекламу», пакет змін до якого є дуже великий. Думаю, що ми нормально підготуємося до майбутніх виборів і у виборчому законодавстві приведемо в порядок всі норми, які стосуються виборчої агітації. Також будемо воювати на зменшення мита на ввезення паперу або типографського обладнання, повоюємо за те, щоб наш уряд не роздерибанив 20 поліграфпідприємств, які внесені в список для приватизації на наступний рік. Чим може допомогти індустрія в цьому сенсі? Від індустрії Верховна Рада чекає партнерства і розуміння. По-перше, в напрямку спільної роботи щодо створення суспільного мовлення і роздержавлення ЗМІ. Я думаю, що тут є спільні інтереси. Тому що цей процес створить більш конкурентноздатний успішний медіаринок. Потрібне взаєморозуміння і співпраця усього, що буде стосуватися внесення змін до законодавства про рекламу. Розумію, що це непросто. Для багатьох це буде означати відмову від доходів або пошук нових джерел. Третя тема – делікатна, це тема мови. Я знаю, дуже багато людей, які працюють в медійній індустрії, продовжують тиснути і пропонують перейти на формат роботи двома мовами. У нас є в Комітеті наступна домовленість: ми не піднімаємо питання, пов’язані з мовою, бо ми знаємо - щойно ми ці речі внесемо в зал, ми не зможемо провести ті зміни до законодавства, які нам дуже потрібні. Для мене стратегія наступна – ми повинні дотримуватися того, що записано в Конституції та в Законі «Про телебачення і радіомовлення України». Ще одна тема - впровадження редакційних статутів. Ця норма закону ще не почала працювати, але думаю, що в наших силах зробити так, щоб вона стала реальним дієвим механізмом захисту журналістів.

Останнє. Для чого ми все це робимо. Журналістика була є і буде носієм змін. Тому що успішна країна неможлива без успішного медіаринку. Думаю, що нашу колегу Політковську вбили не тільки тому, вона писала правду, а й тому, що таких, як вона, мало. Бо коли ринок працює добре, і правда є не в однієї чи двох людей, а коли це норма життя для всіх ЗМІ, тоді немає сенсу вбивати журналістів. У нас є спільні цінності. І це наш внесок в успішну країну і успішний ринок.

Тарас Шевченко, Інститут Медіа Права:

Я швидше буду говорити про перспективу. Про правове регулювання медіаринку.

Перше. Для того, щоб медіаринок розвивався, потрібне чітке і зрозуміле законодавство. Це нагальна потреба для України. Про недосконалість Закону «Про телебачення і радіомовлення» вже говорили багато. Один тільки приклад: по суті, ліцензувати зараз національні теле- і радіоканали у Нацради немає жодної можливості. Тому що, якщо вона це зробить за конкурсом, то порушить закон, який говорить, що розширення в межах сегменту відбувається без конкурсу. Якщо ліцензує без конкурсу, то вона так само не зможе задовольнити інтереси всіх телевізійників, які хочуть розширитися в межах своєї загальнонаціональної мережі. Тому що реально частот на це просто не існує. На сьогодні продовжувати ліцензувати загальнонаціональних мовників де-юре практично неможливо. Тобто можливо, але в будь-який спосіб це спричинить велику кількість конфліктів. Подібні проблеми є і в друкованих ЗМІ, але вони там менше проявляються. Якщо закон не можна виконати повністю – це дає повне моральне право людині не виконувати його взагалі. Навіть ті положення, які виконати можливо. Речей, які не можна виконати або які на грані виконання, в цьому законі досить багато. Це, по-перше, питання національного продукту. Наприклад, норма, яка на сьогодні зобов’язує всі радіокомпанії мати 50 % національного музичного продукту. Цього немає практично ні в кого. Навіть якщо цю норму не можна виконати в повному обсязі, це не означає, що про неї треба забути. Без сили, з якою пресує Національна рада, змінювати очевидно ніхто нічого не хоче. Цей принцип невиконання одного тягне невиконання іншого. Він, на жаль,  давно засів у телевізійний індустрії, і з точки зору ринкових механізмів це є проблемою.

Друге - суспільне мовлення. Як на мене, британський чи німецький шлях розвитку для України не є прийнятний. Британія будувала в 20-ті роки все з нуля, коли закладалася певна традиція на рівному місці. Німеччина будувала суспільне мовлення після Другої світової війни, коли союзники диктували їй умови з огляду того, що телебачення ніколи не повинно стати засобом для маніпулювання. В Німеччині досі немає жодного загальнонаціонального комерційного ефірного мовника, окрім публічного. В Англії Бі-Бі-Сі займає лідируючу позицію на медіаринку – це також не ситуація в Україні. Мені, наприклад, ближчою є модель Франції, яка поступово розвивала своє національне мовлення, яке було державним, виконувало вказівки президента Міттерана. Але воно змінювалось поступово.

Зміни, що відбулись за останні півтора року відбулися в першу чергу на рівні не законів, а традиції. З того моменту, коли під час помаранчевої революції УТ-1 перестав бути прямим виконавцем доручень Президента. Так ми можемо тільки підозрювати, як Ганна Герман в останньому інтерв’ю «Детектор медіа», що Януковичу начебто з вказівки Секретаріату Президента не дали можливість виступити, але він прийшов на наступний день. Подібні проблеми будуть завжди Але порівнювати телебачення зразка 2003-2004 і те, що є зараз, неможливо – це різні речі. Так, є ключове питання рейтингів, - про нього говорити не буду, - але організаційні зміни відбуваються. Новий Закон «Про телебачення і радіомовлення» визначив, що має бути громадська рада – колегіальний орган управління, і саме від його рішення залежить призначення керівника НТКУ. Це стандарт суспільного мовлення. Більш того, національна телекомпанія вже зараз входить до європейської спільноти всіх суспільних мовників – це Європейська мовна спілка. Мова йде про те, що стандарти суспільного мовлення поступово приходять в Україну. Якщо депутатам не вдалося прийняти закон, то поступові зміни все одно будуть. Це питання призначення керівників, підписання редакційного статуту, який був підписаний попереднім урядом і попереднім складом НТКУ.

Третя. НТКУ займає дуже малу частку на медіаринку. Тут не можна не згадати про американський підхід, який базується на тому, що публічні мовники – це маргінальне телебачення. Там існує ринок приватних телеканалів. Америка, очевидно також переймається суспільними проблемами, і за законом кожна комерційна телекомпанія має зобов’язання перед суспільством. По-перше, робити новини і робити їх чесними. По-друге, робити певну кількість дитячого продукту, по-третє, робити певну кількість освітнього, культурного та іншого суспільно важливого продукту. Такий підхід також міг би реалізовуватися в Україні. Дикий ринок, як уже давно доведено наукою, не завжди призводить до позитивних результатів. Тому й існує держава, яка втручається в деякі питання. Перед телебаченням стоїть великий виклик: зараз у світі є багато людей, які вирішили для себе, що  телевізор їм взагалі не потрібен. Для вас це підстава задуматися і зробити так, щоб телебачення не стало схожим на жовту пресу, яке не будуть дивитися інтелектуали.

Питання реклами вже багатьох дратує. Люди не розуміють, чому вони повинні дивитися так багато реклами. Якби було більше соціальної реклами, тоді можна було б пояснити глядачам, що, окрім комерційної реклами, до них доносять суспільно важливу інформацію.

Четверте питання стосується роздержавлення преси. У 2005 році Верховна Рада витратила 7 мільйонів гривень на газету «Голос України» і журнал «Віче». У 2006 році ця сума ще більша. Тому для Верховної Ради найбільший виклик - починати з себе, відмовитись від своїх прав на ці ЗМІ. Фонд державного майна витрачає 1 мільйон гривень на рік на своє видання. Тим часом, Міністерство юстиції не витрачає на декілька своїх видань жодної бюджетної копійки. Ситуація дуже різна, і таке враження, що вона визначається радше нахабством певних чиновників, ніж реальною потребою.

П’яте - це питання саморегулювання. Найчастіше держава стимулює учасників ринку, погрожуючи жорстоким регулюванням, аби змусити їх до саморегулювання, встановлення правил між собою. Хорошою, на мій погляд, є ініціатива Індустріального телевізійного комітету прийняти рекламний кодекс, відрегулювати питання реклами на рівні індустрії. Ринок найкраще може відрегулювати це питання. Є проблема розгляду скарг на ЗМІ. В більшості країн скарги на ЗМІ розглядають не суди, а спеціальні органи, до яких на паритетних умовах входять представники ЗМІ, експерти тощо -  своєрідні третейські суди. Подібні ініціативи є, але поки що вони не є успішними. Якщо не буде саморегулювання, тоді втрутиться держава, а вона це зробить жорсткіше.