30 вересня, у рамках святкування 750-річчя міста Львова, відбувся ХІ Міжнародний фестиваль журналістики «Віра. Надія. Любов». Його організатори – громадська організація «Оргкомітет фестивалю журналістики» (Харків), Асоціація працівників ЗМІ України та журналістські об’єднання країн-учасниць (Білорусь, Молдова, Болгарія, Словаччина, Угорщина та інші). Започатковано фестиваль було в 1995 році в Карпатах. Торік він проходив у Закарпатті та Угорщині, у 2004 році – у болгарській Варні.

Організатори анонсували участь у заході представників близько 200 ЗМІ, щонайменше, 15 країн світу, представників журналістських організацій та видатних діячів країн-учасниць фестивалю. Метою його проведення є «підняття авторитету, об'єднання ЗМІ, сприяння розвитку та свободі преси, об'єктивності публікацій ЗМІ, консолідація журналістських організацій, зміцнення демократичних перетворень, визначення досягнень у галузі журналістики».

На жаль, почати доводиться з неприємного: організація фестивалю, незважаючи на міжнародний  (з 1996 року) статус, 11-річну історію та поважних спонсорів, залишала бажати кращого. Місцем для проведення церемонії нагородження переможців обрали внутрішній дворик львівської Ратуші – традиційно найбільш проблемний майданчик Львова, що може вмістити не більше двох-трьох сотень людей. Під час свята Дня міста закритий дворик перетворюється на кав’ярню просто неба, а на невеличкій сцені проходить музично-мистецький фестиваль «Флюгери Львова», який, природно, привертає увагу багатьох львів’ян і гостей міста. Захистили фестиваль від навали туристів у досить оригінальний спосіб: двоє кремезних охоронців на вході стримували всіх бажаючих потрапити на фестиваль, які не мали редакційного посвідчення або VIP-запрошення. В результаті заповітний дворик залишився напівпорожнім, а дійство чимось нагадувало вуличну рекламну акцію.

Відкриваючи церемонію, голова оргкомітету Віра Даниленко зазначила, що цього разу претенденти на здобуття «Істини» – саме так називається статуетка Гран-прі Міжнародного фестивалю журналістики (на відміну від інших фестивалів, «Віра. Надія. Любов» вручає  Гран-прі усім своїм лауреатам у кільканадцяти номінаціях – щоб нікого не образити, напевно) - подали на розгляд журі 547 робіт у галузі телебачення, радіомовлення, газетної журналістики тощо.

Ось вона, нагорода переможцеві «Віри. Надії. Любові».

На сцену по черзі викликали членів журі – переважно представників закордонних ЗМІ та журналістських спілок, які урочисто вітали переможців. На жаль, за відсутності перекладачів лише одна поважна гостя з Болгарії, яка трохи володіла російською мовою, змогла промовити кілька слів – інші лише мовчки тиснули руку переможцям.

Серед лауреатів найбільше лаврів, чи то пак, «Істин» зібрав 5 канал: у номінаціях «найкраща прес-служба року», «найкраща інформаційна програма» («Час новин») та «найкраще ток-шоу» («Майдан» з Данилом Яневським).

Делегати 5 каналу замислились над тим, як їм довезти до Рибальського півострова аж три «Істини».

«Інтер» вітатиме двох своїх лауреатів: неодноразових переможців попередніх фестивалів Олександра Колодія, чиї «Подробиці з перших уст» були визнані найкращою телепрограмою року, і Єгора Бенкендорфа, якого відзначили як продюсера «Ігор патріотів». 

Ні перемога, ні приємна компанія, ні навіть шампанське не розвіяли смутку в очах відомого телепродюсера Єгора Бенкендорфа.

Ще один відомий телевізійник, що отримав «Істину» за найкращу аналітичну програму – Руслан Поліщук (телекомпанія «Ера»). Він став переможцем Міжнародного фестивалю журналістики вже вдруге - 2003 року його визнали найкращим телеведучим. Утім, Руслан був такий захоплений святкуванням 750-річчя Львова в товаристві друзів, що поквапився зникнути з поля зору журналістів, сховавшись зі своєю крилатою нагородою в затишному кутку.

Руслан Поліщук отримав нагороду за «Темник»

Щасливими власниками «Істини» також стали: радіопрограма «Коли мама поруч» (радіо «Лтава», Полтава), телепрограма «Ранок» (34 канал, Дніпропетровськ), телепрограма «Торговий ряд. Новини» (канал ТВ5, Запоріжжя), газети «Посередник» (Київ), «Зоря Полтавщини» (Полтава), «TV+»(Слов’янськ), «Республіка» (Мінськ, Білорусь) та інші, а також кілька болгарських, молдавських і словацьких ЗМІ та проектів.

У перервах між оголошенням переможців та врученням статуеток публіку намагались розважати юні львівські співачки, яким гуманні журналісти дякували за кожен виступ стриманими оплесками.

Насамкінець, усіх переможців запросили на сцену для спільного виконання заключної пісні фестивалю. Слів пісні, на жаль, ніхто не знав, тому лауреати – серед яких, утім, не було ані Руслана Поліщука, ані Єгора Бенкендорфа, - просто погойдувались на сцені, радісно вимахуючи своїми  щойно набутими «Істинами».

Тримайте міцніше!

Незначна помилка організаторів, які надрукували на табличках, розставлених на столах учасників, неправильну дату – «30 жовтня, фестиваль журналістики» – здавалось, визначила загальну атмосферу церемонії: дещо сумбурну, дещо осінню й почасти анахронічну.