Роберто Моралес: Із задоволенням дивлюся жіночий плей-оф. І це не збочення!
Роберто Моралес: Із задоволенням дивлюся жіночий плей-оф. І це не збочення!
У реальному форматі голос матчів за участі Англії, Бразилії та Іспанії, коментатор Роберто Моралес, виглядає енергійним чоловіком у ліловій футболці Lacoste. У тон українській сієсті він замовляє корисний на вигляд чай, і стримано мовчить, вочевидь, чекаючи на улюблене запитання журналістів «Чому ви взяли собі саме такий псевдонім?». Та ми читали «Вікіпедію», і лише намагаємося втримати розмову в руслі футболу. За обставинами, це не так просто. Роберто Моралес - історик та перекладач із іспанської. Він деякий час мешкав на батьківщині свого батька, в Чилі, й захоплено аналізує економічні показники країн Латинської Америки.
Як коментатор, пан Моралес дорожить своєю творчою свободою і надає перевагу співпраці з телеканалами у якості фрілансера. Найчастіше з його баченням гри можна ознайомитися на телеканалі «Футбол». Також журналіст виступив одним із коментаторів матчів Євро-2012 на Першому національному.
Для телеаудиторії єврочемпіонат став приводом згадати про спорт, який для більшості українців, на противагу європейцям, не є повсякденною нормою. А «Детектор медіа» скористалася нагодою познайомитися з представниками коментаторської справи. Загалом в Україні таких фахівців близько двадцяти. Більшість із них успішні: за відгуками самих журналістів, футбольними ефірами цілком можна заробити собі на життя. Разом із тим, рівень професії в Україні не порівняти із зарубіжним досвідом, де в якості коментаторів телеканали запрошують успішних тренерів-практиків, зазначаючи у контрактах суми на кілька десятків тисяч доларів.
Намагаючись опанувати ремесло в умовах відсутності школи коментаторів, українські фахівці доповнюють спортивну журналістику бекґраундом із інших сфер. Так, Денис Босянок цитує вболівальникам Шекспіра й Тамару Коломієць. А Роберто Моралес із дошкульністю історика досліджує факти й легенди про футболістів. «Коментаторство - це дуже вузький напрямок. Аби успішно працювати в цій сфері, потрібно цікавитися чимось іще - як мінімум, у спорті», - переконаний журналіст.
Концерт для піаніно з Варшави
- Пане Роберто, які ваші враження від роботи у форматі Євро-2012?
- Це високий рівень і відповідальність. Раніше я коментував матчі Чемпіонату світу та Європи, але тільки зі студії. Цього ж разу я мав нагоду перебувати безпосередньо на стадіонах. Цей момент уже цікавий відчуттям свята, в якому перебуваєш. Крім того, бачити Євро-2012 очима киянина, а не туриста - велика перевага, позаяк складається найбільш комплексна картина. Звідси впадає в око більше деталей для порівняння.
Щодо матчів, єврочемпіонат вимагає більшої концентрації. У повсякденній роботі ти можеш готуватися ретельно, та зайти до коментаторської за 15-20 хвилин. У випадку з Євро ти вирушаєш на стадіон заздалегідь, аби відчути атмосферу матчу, перебуваючи поруч із телевізійниками з інших країн. І, щоб налаштуватися на коментування, потребуєш пари годин.
- Ви коментували матчі з Варшави, Львова й київської студії. Чи задоволені саме таким розподілом Першого національного?
- Там простий був вибір. Оскільки Андрій Столярчук вів щоденні випуски «Наше Євро», канал виходив із можливостей цього ведучого коментувати матчі. Решту матчів запропонували нам із Босянком. Ми погодилися, а матчі відкриття і фіналу поділили жеребкуванням.
- Чи легко було коментувати матч Швеція - Франція з урахуванням того, що паралельно тривала гра за участі збірної України?
- У першому таймі я про це навіть не згадував. Перебуваючи на стадіоні, ти без зусиль концентруєшся на роботі. Важче зосередитися, коли ти працюєш у студії - там у тебе стіни і простір для роздумів. :)
Однак за другим таймом матчу Україна - Англія я спостерігав на ноутбуці. Хоча пам'ятав, що хтось із аудиторії дивиться й цю гру.
- Насправді, не так багато людей. Єдиний матч, що збігся з трансляцією гри за участі української збірної, мав найнижчі показники за весь сезон.
- Інакше й не могло бути.
- Перед єврочемпіонатом НТКУ проводив конкурс серед коментаторів. Як він відбувався і яким чином вас запросили на Перший?
- Розмова про це в нас була ще до чемпіонату. А вже ближче до Євро-2012 Михайло Метревелі підтвердив зацікавленість каналу щодо співпраці.
- А в чому саме полягав конкурс?
- Я не в курсі цієї справи.
- Чи відчули значні відмінності в умовах роботи коментатора в Україні та Польщі?
- Умови всюди стандартні відповідно до вимог УЄФА - від схеми акредитації й до веж та гелікоптерів. Різниця полягала хіба у стадіонах та містах, а також у розташуванні коментаторських позицій. Можу зазначити, що перебуваючи на Львівському стадіоні, ти ближчий до поля, аніж на просторому НСК «Олімпійському», і це зручніше.
- Чи виникали у вас технічні труднощі під час коментування матчів для Першого?
- Серйозних труднощів не було. Єдине, під час церемонії відкриття зник зв'язок із Києвом. Ми підготувалися, перевірили зв'язок. Я сиджу готовий у повній тиші, і чую в навушнику голос режисера: «Ти де?». І, звісно, трохи некомфортно коментувати частину відкриття замість усього процесу. Ти розумієш, що в чомусь можеш повторюватися, і це збиває.
- Чи відомо вам, як саме вийшло, що ваші коментарі в авангардний спосіб наклали на партію угорського піаніста Адама Д'єрдя?
- На той момент я перебував у Варшаві, і складно сказати, що саме відбулося. Вочевидь, це технічне питання співвідношення інтершуму й голосу коментатора.
- Що ви зауважили для себе у висвітленні єврочемпіонату польськими та європейськими ЗМІ?
- Не можу сказати, що зауважив інноваційні методи порівняно з українськими телеканалами.
Європейська манера висвітлення подій більш-менш уніфікована відповідно до форматів. Як мені видалося, головний інтерес для місцевих каналів становив саме футбол. Розважальні речі теж допускалися, але подавалися окремо.
У Польщі я не помітив великих студійних проектів, де були би присутні глядачі.
В пресі уваги до єврочемпіонату було не менше, ніж в Україні. Як зазвичай, на перших шпальтах у фаворі цитати відомих людей.
- Чи достатньо уваги цій події, на вашу думку, приділили українські телеканали?
- Я думаю, що достатньо. Можна було б залучити і більше проектів, але чи є споживач на цей продукт? Тим більше, не маючи прав на «картинку», важко щось робити на тему Євро.
Мистецтво не тримати паузи
- За відсутності коментаторської школи, українські спортивні журналісти приходять до цього фаху часом несподіваними шляхами. Куди ці дороги ведуть у першу чергу?
- На телеканали. До речі, самих шкіл коментаторів у готовому вигляді немає й за кордоном. Там фахівців підтягують телекомпанії.
Я починав коментувати матчі у 1990-х у Запоріжжі. На той час із правами на трансляції ніхто особливо не парився. Тоді для регіональних телекомпаній було прийнятно брати матчі іноземних каналів, де на їхній коментар накладався український. За цим телевізійним піратством ніхто не стежив, і деякі дуже цікаві речі вдавалося таким чином показувати.
Взірцем для мене були радянські коментатори, Борис Майоров і Володимир Маслаченко - за винятком його суб'єктивного підходу до матчів московського «Спартака».
Коментаторство і спортивна журналістика високого рівня - столична професія. І те, чи вдасться реалізуватися в Києві, залежить і від самої людини, і від обставин. У регіонах чимало здібних журналістів, які так і залишаться працювати у невеличких містах.
- Чи вважаєте, що коментатор має неодмінно грати у футбол?
- Це визначає формат коментування. Але я не вважаю, що майстерність на полі є життєво принциповою для журналіста. З-поміж відомих коментаторів профі у футболі не був ніхто, окрім Маслаченка.
Сам я не особливо граю у футбол - хіба на дозвіллі з друзями.
- Якою ви бачите вашу участь у трансляції матчу? Що саме визначає вашу манеру, а що є неприйнятним?
- Від початку я не ставлю собі завдання щось таке видати. Вже під час матчу з'являються емоції й речі, що спонукають тебе жорстко говорити і про суддівство, і про команду.
Головна мета - донести до глядача перебіг матчу. Я не вважаю, що коментатор - це соліст під час поєдинку. Якщо він на себе перетягуватиме увагу, це вже інший трохи футбол. І тут я не прихильник пародійних номерів чи скетч-шоу.
Щодо жартів чи іронії, коментатору дозволяється все. Абсолютно. Лише якщо ти ставиш собі такі речі за мету, це надто помітно. Однак деколи без відступів ніяк - якщо самі команди грають нецікаво, наприклад. А ще під час матчу трапляються кумедні моменти чи хамські випади з боку футболіста. І тут потрібно реагувати: коментатор має цькувати його за це, і жартувати, і дуже жорсткі речі говорити в такий момент.
Цікаві трансляції виходять тоді, коли коментатору самому цікаво. Бо коментар - це і розповідь, і аналіз, і репортаж. Окрім того, що коментатор - це своєрідний акин, який що бачить, те й співає, він має бути й драматургом. Насправді, гра - це не 90 хвилин від свистка до свистка. Окрім самого футболу в матчі дуже багато пауз, багато моментів, коли самої гри немає. Ось їх потрібно вміти заповнювати.
- Чи може коментатор бути суб'єктивним? І чи розумієте ви Віктора Вацка, який під час матчу за участі Англії відверто вболівав за збірну України?
- Я вважаю припустимим усе, що дозволено законодавством. Інша справа, коли вболіваючи за команду, коментатор припускається необ'єктивності, і в запалі починає називати чорне білим. Ось це я вважаю неправильним - помилки і брехню.
Гадаю, що емоції Вацка були глядачам близькі - принаймні негативних відгуків про цей матч майже не чути. Хоча я особисто любитель «фанатського» коментаря.
Ситуативно трапляється, що і я вболіваю за якусь команду. Не знаю, чи це відчувалося, але під час матчу відкриття в другому таймі я дуже симпатизував грекам.
- Трохи небезпечна тактика як на коментатора, що під час матчу перебував безпосередньо у Варшаві. :)
- Там поруч перебували індуси та китайці, і їм було абсолютно байдуже, вони б мене і не зрозуміли.
У поляків хороша команда, краща, ніж у греків, вони краще грали в першому таймі. Але коли суддя «прибив» тих самих греків, стало прикро. І заздалегідь навіть не думав, що так перейматимуся перемогою Греції. Але в кінці матчу мені цього хотілося. Дуже хотілося!
- Чи відчуваєте себе відомою людиною?
- Не сказати, що мене всюди впізнають. Але час від часу трапляється. Коли виходив проект «Відверто про футбол» на «Мегаспорті», впізнавали більше. :)
Спорт потребує аудиторії
- Наскільки заповнена футбольна ніша на українському телебаченні, на вашу думку?
- Пропозицію формує попит. Спостерігаючи за стадіонами й фанзонами єврочеміпонату, хтось може вирішити, що в нас дуже спортивна країна і високий інтерес до спорту, футболу. А я вважаю, що чемпіонат тут не є показником.
Свого часу, у 2009-му, подібна ситуація була в РФ. І перед одним із матчів легендарний словенський футболіст Златко Заховіч сказав: «Росія - не футбольна країна». Він дуже просто це пояснив... Ну що таке Словенія? Там немає сильного футболу, і в порівнянні зі збірними України й Росії це зовсім низький рівень. Збірна Словенії трохи сильніша, ніж їхні клуби, та все одно це не топ-команда. Однак, за словами Заховіча, саме Словенія - футбольна країна, бо в них на матчі Ліги чемпіонів не може бути порожнім півстадіону. Ось так він визначив рівень інтересу до цього спорту.
Я теж вважаю, що українцям притаманний менший інтерес до футболу, аніж у переважній більшості країн Європи. Так, відсоток уболівальників на матчах збірних високий, однак відбуваються вони з періодичністю концертів знаменитостей. Значно слабша увага прикута до матчів Чемпіонату України без участі «Шахтаря» та «Динамо».
- Чому, на вашу думку, футбол є суспільно важливою темою для європейців, чого не скажеш про Україну?
- Там узагалі люди більше цікавляться спортом. Не казатиму за всі країни, але в цілому там переважають просунуті в цьому питанні нації . Це дуже чітко видно по статурах самих громадян. :)
Трапляються в зарубіжному досвіді і винятки. От, скажімо, США - феноменальна країна, де середньостатистичний американець дуже неспортивний, але рівень цікавості аудиторії до трансляцій дуже високий. В інших випадках інтерес до спорту в усьому світі дуже високий, у тому числі й у не сильних у футболі.
В очах українців футбол - це те, що в небі, а решта видів спорту - на підлозі. Хто прийде на матч Чемпіонату України з волейболу? Родичі гравців. Мені, приміром, дуже цікавий гандбол. Але в Україні він просто вмирає...
- У Європі, особливо в Німеччині, дедалі більшої популярності набуває жіночий футбол. Яку роль у становленні цього руху можуть відіграти зірки-коментаторки?
- В Україні були спроби штучно створити жінку - футбольного ведучого. І їх можна віднести до розряду «Ось давайте зробимо!». Відповідним чином це і виглядало - класичне поєднання корови й сідла.
Ніхто не заважає жінкам здобувати фах коментатора. І понад 7 років тому така журналістка з'явилась у Туреччині. Але й у нас це має бути якраз жінка, яка з'явиться! Балакучу й більш-менш ерудовану дівчину знайти можна, але у штучний спосіб цікаву особистість не відкриєш. Це має бути людина, яка горітиме своєю справою. Наприклад, якщо Алла Бублій, хороша футбольна журналістка, цього захоче.
- Передчуваю скепсис і недовіру по відношенню до, можливо, майбутньої партнерки Дениса Босянка. У нашому суспільстві футбол не вважають жіночим видом спорту...
- Ще 5 років тому я сказав би так само. А минулого року влітку я дивився Чемпіонат світу, жіночий плей-оф. Я був вражений усіма чотирма матчами. І це не збочення - там є прогрес. Це якраз футбол. Це футбол, якому притаманні хороші швидкості, атлетизм! Якщо раніше на поле виходили жіночки, які хочуть, але нічого не можуть або дуже трохи можуть, то зараз це гра на рівні деяких чоловічих збірних. І такі матчі цікаво дивитися. Так, у футболі немає або майже немає гарних жінок, що логічно, мабуть. Але це зовсім не кумедна гра, як було раніше. І хоча це ще не рівень чоловічих топ-збірних, але жіночі топ-збірні, які виступають в плей-оф на Чемпіонаті світу, вже грають краще, ніж чоловіки у нашій Першій лізі.
- Все ж таки, чим викликаний світовий інтерес до жіночого футболу? Адже, до всього іншого, це травматичний вид спорту, де наслідки від ударів можуть даватися взнаки роками.
- Жорсткі речі у спорті є нормою, і не вони визначають його драйв. Скажімо, гандбол ще жорсткіший, не кажучи вже про жіночий бокс. А деякі особливості жіночої атлетики здатні шокувати обивателя. Жінок усі ці труднощі не зупиняють у підкоренні вершин.
- У становленні фаху коментатора багато що залежить від зусиль телеканалів і популярності самого футболу в Україні. З огляду на те, що здоровий спосіб життя - на піку європейської моди, такі тренди в Україні не за горами. На що орієнтуєтеся у своїй роботі сьогодні?
- Історична освіта спонукає мене аналізувати інформацію, не сприймати її на віру, шукати першоджерела. Також професійний коментатор має глибоко цікавитися особливостями країн, на матчах збірних яких він спеціалізується. Інакше скласти власну думку про те чи інше явище буде важко.
Приміром, пересічним глядачам видається дивним, чому Неймар, суперзірка й один із найталановитіших футболістів світу, не поспішає залишити Бразилію. А що йому до європейських суперклубів, якщо понад 10 млн доларів на рік він отримує там, і там він бог. І тим, хто дивився фільм «Місто Бога», можливо, варто поглянути й на економічні показники цієї країни. Бо сучасна Бразилія - це не лише нетрі Фавели. Країна має величезний потенціал, і грати у бразильському клубі з фінансових міркувань аж ніяк не гірше, ніж у Європі. До того ж бразильці належать до категорії людей, яких тягне додому. Нехай вони їдуть по всьому світу грати, заробляти гроші, але все одно зазвичай повертаються.
Так само свої особливості має, скажімо, Англія. Трапляється, там місцеві вболівальники цькують власника клубу. І, на перший погляд, вони чинять не зовсім адекватно. Однак, якщо заглибитися в історію, можна віднайти й суперечливі моменти, невдоволення якими накопичується роками.
У футболі є багато міфів, які переходять до стереотипів. Приміром, уболівальники часто дивуються, чому в найуспішнішого футбольного клубу Англії, «Ліверпуля», нині все так погано. А насправді там уже немає тих суперкоштів, що були раніше, і місто роз'їдають економічні проблеми. Дуже багато футбол відкриває важливих аспектів - і соціальних, і політичних.
- Нещодавно в український прокат вийшов фільм «Матч» Андрія Малюкова, який вирізняється креативними версіями в зображенні подій військового часу. Як ви оцінюєте такий підхід російських кінематографістів?
- За глибиною це суто голлівудський підхід, у якому зовсім нічого немає від історії. Взагалі, художні фільми із серйозним історичним підґрунтям та без ляпів пригадати складно.
Почнімо з того, що насправді ніякого «Матчу смерті» не було, і про це стало відомо ще на початку 1990-х. У чому історія? В окупованому німцями Києві залишилися деякі екс-футболісти київського «Динамо». Вони грали за різні команди, хоча більшість - за одну, команду хлібзаводу. Була війна, їм потрібні були талони на харчування. І завдяки футболу вони пристосувалися до життя в окупації - і працювали, і грали. Колись вони вигравали, колись - програвали. Чому їх забрали? Бо офіційно німці знищували комуністів, військових і міліцію. Ці футболісти були «з погонами», і всі були комуністами - так само розстрілювали й інших міліціонерів і службовців.
Ніякого «Матчу смерті» не було, лише завдяки кільком недобросовісним журналістам у радянські часи виник такий міф. Що іще лишалося ідеологам партії, як не подякувати за хорошу роботи і не підтримати цю легенду.
Довідка «Детектор медіа»
Роберто Моралес народився 23 березня 1976 року в Запоріжжі. Батько Карлос Беніто Моралес - чилієць, мати Любов Олексіївна - українка.
1998 року Роберто закінчив історичний факультет Запорізького університету з курсу «Новітня історія України».
Деякий час мешкав у Чилі, до 2005 року мав чилійське громадянство.
Кар'єру журналіста розпочинав на Запорізькому обласному телебаченні. У 1990-х працював на каналах ТБ5 та «ТБ5-Спорт».
Працював на Новому каналі, «Інтері» та «Мегаспорті», де разом із Ігорем Цигаником був ведучим проекту «Відверто про футбол». Нині співпрацює з телеканалом «Футбол».
Був редактором спортивного відділу газети «Известия - Украина».
Спеціалізується на матчах за участі збірних Англії, Бразилії та Іспанії. Найбільше цікавиться чемпіонатами Бразилії.
Дозвілля присвячує родині. Разом із дружиною Оксаною виховує сина Даніеля та доньку Марію.
Фото Павла Довганя