Катерина Кіндрась і Валентин Лабунський - колишні кияни. До переїзду в США вона працювала в газеті «День», він - в інформаційному агентстві УНІАН. Уже чотири роки вони успішно видають у Нью-Йорку власну газету, яка називається «Nova газета». Хоча перед тим їх переконували, що зробити видання власними силами практично неможливо.

Ми сидимо у дворику триповерхового будиночку в англійському стилі, де подружжя вже дванадцять років орендує перший поверх. Галявина приблизно на чотири сотки покрита зеленющою густою травою. Катерина подає гороховий суп зі шматком м'яса. Валентин розливає в чарки горілку Absolut. Ми не бачилися відколи вони поїхали з України. Колишня кореспондентка «Дня» Катя все така ж меланхолійно-лірична, а колишній кореспондент УНІАН Валентин усе такий же приязний і діловитий.

У них у будинку зупинялися скандально відомий майор Микола Мельниченко, головна редакторка «Української правди» Олена Притула та багато інших більш або менш відомих в Україні діячів.

За сімнадцять років у США в них, крім газети, з'явився ще й син Максим, якому нині п'ятнадцять років і який за стіною бавиться з комп'ютером. Про його присутність у родині нагадує баскетбольний кошик, прикріплений до стіни будинку.

Валентин отримав можливість емігрувати разом із родиною. Його батько після Голодомору 32-33 років, коли половина його села на Вінниччині вимерла, намагався перейти радянсько-турецький кордон - не хотів жити за більшовиків. Його спіймали й посадили на вісім років, розповідає Валентин. Після таборів одразу відправили на фронт - пройшов усю війну. Мав купу орденів і медалей, але все одно вважався неблагонадійним - за ним стежили.

Після приходу до влади Горбачова батько, нині покійний, сказав, що це буде відлига, як за часів Хрущова, а тоді все повернеться. Він звернувся до посольства США з проханням надати статус біженців. З усієї родини в Україні лишився тільки Валентин. У середині дев'яностих посольство США повідомило: якщо він не скористається еміграційною програмою, за якою виїхали його рідні, така можливість для нього закриється. Він з'їздив до Сполучених Штатів «на розвідку», побачив, як живе його родина, й повернувся за Катериною.

- Ми сьогодні можемо дозволити собі розслабитися й посидіти за чаркою, - каже Валентин, - а завтра й післязавтра особливо напружені дні, бо треба готувати газету до друку. В Нью-Йорку відбувся український фестиваль, головна подія року, на яку приїздять українці з усієї Північної Америки. Нам треба написати про нього чималий матеріал.

Спершу він працював на будівництві, виконував некваліфіковану роботу. Потім знайшов роботу в газеті «Русский базар», яка виходить на Брайтон-Біч - знаменитому районі радянських емігрантів. Отримував 2000 доларів на місяць, що дозволяло винаймати більш-менш пристойне житло й утримувати Катерину, яка народила сина.

В той час про нього з'явилася публікація в самій «Нью-Йорк таймс». Кореспондент газети Елісон Смейл, яка має чоловіка росіянина і знає російську мову, прочитала в «Русском базаре» статтю Лабунського про радянських емігрантів, які вирішили повернутися додому. Він розповів про причини їхніх невдач в Америці. Елісон написала статтю про Валентина і його героїв.

Після «Русского базара» була робота для української редакції «Німецької хвилі», в редакції української газети «Міст», яка виходить у США й Канаді. Зрештою з'явилася «Nova газета». Вона відкрилася на початку кризи.

- Коли ми набралися досвіду, то зрозуміли механізми фінансування газети, - каже Валентин. - Правда, спершу був невдалий досвід із радіо. Я вклав власні гроші в оренду хвилі. Сподівався, що після кількох передач з'являться рекламодавці. На жаль, радіо цікавить менше, й тому я прогорів. А от із газетою не прорахувався.

Український бізнес охочіше рекламувався в газеті, ніж на радіо. Тому газета відразу стала фінансово успішною. Професійні журналісти Валентин і Катерина з самого початку поставили собі за мету робити високопрофесійне видання. В них є й близько тисячі передплатників, хоча передплата не приносить особливих прибутків, оскільки чимало з'їдають поштові витрати. Але вони не відмовляються від передплати, бо вона сприяє популярності видання.

- Більшість діаспорних газет, - каже Валентин, - робляться або аматорами, або просто займаються копіпейстом. Тому й виглядають як самодіяльність. Після виходу нашої газети рекламодавці відчули до нас довіру, бо побачили, що газета реально професійна.

Видавці «Nova газета» запропонували співпрацю професійному журналістові в Україні Василю Туглуку, який регулярно пише їм на теми політики. Також вони мають кількох кореспондентів в Америці й виплачують їм гонорари. Вважають, що професійна робота має оплачуватися належним чином.

До цього часу газета не мала повнокровного сайту - лише у форматі pjf. Незабаром він з'явиться. Його розробила Катерина, яка ходить на курси веб-дизайну.

- Пару годин зранку й увечері я навчаюся, - каже вона. - Доводиться чимало платити, але, по-перше, це нове знання і вміння, по-друге, коли я навчуся, це зекономить чимало коштів.

Газета дає Валентину й Катерині можливість не лише виживати, а й жити повнокровним життям. Оплачувати навчання Максима в пристойній школі. Він каже, що хоче стати дипломатом. Катерина задоволено показує фотографії з їхніх подорожей. Родина останніми роками побувала в Мексиці й Великій Британії. Видавці працюють і під час поїздок, у дорозі.

- Катю, подивися, чи пані Мирослава не забула прислати рекламу, - каже Валентин.

Навіть під час дружньої вечері вони не припиняють думати про роботу.

Фото Юрія Луканова