Докиївський, тобто чернівецький період життя провідного вітчизняного тележурналіста Данила Яневського, який 21 червня ц.р. відзначає золотий п’ятдесятирічний ювілей, жодного стосунку до його телевізійної біографії не має. На перший погляд. Але саме там, в Чернівцях, і саме тоді, виявилося, Данило легко формувався як людська особистість, що допомогло йому пізніше стати особистістю й на телебаченні. У мене щодо цього жодних сумнівів немає, хоча тоді, в далекі вже 70-ті роки, ні сам Данило, ні ми, його студентські друзі, не здогадувалися про Яневського дещо суперечливе, проте яскраве телевізійне майбутнє.

Він був із тих, кого тепер називають «гарвардськими хлопчиками» - підозріло розумним, падким до нової інформації, людей та різноманітних знань, щиро поціновував, звісно, The Beatles і Uriah Heep, добре вчився і одного холодного осіннього вечора прийшов до нас, в студентський театр мініатюр під малообіцяючою для перспектив артистичного зростання назвою «Абсурд». Прославився він потім серед студентства геніальною фразою, якою розпочинався один із спектаклів: «Было душно. Топили».

Команди КВК чи студентські театри тоді, в середині 70-х були, як нам здавалося, невеличкою, часом дуже наївною спробою громадянської опозиції, вільнодумства, принаймні, і Яневський, який на своєму історичному факультеті намагався поза офіційною програмою палко довідатися правду про вбивство Кірова та розгром троцкістсько-зінов'євського блоку, прийшовся до вподоби. Перш за все, тихою неординарністю. І не лише тому, що спочатку якось обережно відмовлявся вживати портвейн. Він не вмів грати на гітарі, здається, не складав вірші. В нього було інше – гострий розум й непогане загалом бажання не бути таким, як всі.

Треба зазначити, що тоді телебачення в теперішньому розумінні не існувало взагалі, ми жодного разу не обговорювали цю проблему як гранично нецікаву, і пов'язувати із телебаченням майбутнє, ніхто, власне, не збирався та не готувався. В тому числі й Данило.

Минули роки. Природна опозиційність й конструктивний скептицизм Яневського та не жартівна амплітуда наукових інтересів, зміцнена кавеенівським «нє вєрю!», неодноразово приводили його в якості воїна на різноманітні політичні й життєві барикади. Бо він ніколи не був байдужим. Це його щирий плюс як людини, журналіста та мужчини. З нього загалом вийшов досить вибухонебезпечний чоловічий коктейль. Проте цікавий, якщо вміти та, головне, бажати його розуміти. За його спиною були: якась платформа в КПРС, РУХ, і, нарешті, ПОРА. Те, що в решті решт, він опинився саме на 5 каналі, також говорить про багато що. Звичайно приємно, що ти мав свого часу якийсь опосередкований стосунок до формування та мужніння цієї людини, яка згодом стала відомим журналістом.

Яневського можна любити чи не любити, сприймати чи не сприймати, але не помічати його неможливо. Радується серце, коли він, зовсім по-чернівецьки вчепивши на носа чорні окуляри, весело йде Подолом на Рибальський острів, на роботу, на черговий ефір. З усього видно, йому там подобається. Новий формат «Нового часу» на 5 каналі підкреслює творчу самозаспокоєнність й достатність Данила, його професійну довершеність та стримане бажання бути в пригоді журналістській молоді іще довго. Цікаво спостерігати у майже всіх випусках «Нового часу» процес неспішної передачі журналістського та інтелектуального досвіду: обережний, тремтливий, терплячий, зацікавлений з обох боків. Куди й поділася Данилова періодична невитриманість, часом зухвалість й немотивована категоричність!

Набирає обертів його «Майдан». Шоу з кожним разом виразнішає, стає чіткішим, завойовує свого глядача.

Що, гадаю, молоде покоління тележурналістів могло б взяти у Яневського? Хоча й у нього самого ще є, безперечно, горизонти удосконалення. Проте, і є вже чимало повчального.

Так от. Раніш, ніж стати артистом, треба навчитися тримати квіти, - сказав хтось із акторів, що приголомшливо не відбулися. Перш ніж стати журналістом, слід себе спитати про те, а чи маєш ти щось сказати глядачеві про те, чого той не знає. Це перше. І Яневський пішов в журналістику саме із цією мотивацією. В нього загалом вийшло. Він цікавий. В тому числі й тим, що розумний. А розумний повинен мати аудиторію. Це справедливо.

Друге. Про свободу. Наша демократія сьогодні - це насамперед свобода слова від справи, свобода справи від совісті і свобода совісті від її докорів. Яневський в цьому сенсі людина не вільна. Тому він відбувся.

Іще. Дивлячись на Данила, слід прийняти і такий беззаперечний висновок: якщо хочеш рости, не нервуйся, коли тебе поливають. Не всі можуть бути героями, хтось повинен сидіти на тротуарі й аплодувати, коли герої проходять поруч. Данило вже насидівся на тротуарі. Тепер аплодують йому.

Але на відміну від Яневського, в тележурналістику потрібно приходити якомога раніше. Ефір і люди в ньому не повинні тебе нервувати, цим треба займатися легко й невимушено. Стримуй своє «его», зійди до людини, не погоджуйся з нею, але поважай її як людину та її іншу думку, навіть найнесприятливішу для тебе.

Данило вже має право хотіти чогось вічного. Він зморився від тимчасового.

А місто він не забув. Підступно сльозиться око, дрижить рука, що тримає склянку із пивом, лоскоче внутрішній голос, який співає десь в середині відверто чернівецької душі зухвалу юнацько-босяцьку пісню «Приморили, гады, приморили…».

Він залишився чернівчанином, хоча залічує себе принагідно в строкаті ряди столичної телебогеми. Бог з ним!

Щасти тобі, друже! З ювілеєм!

Команда „Детектор медіа” від усього серця приєднується до привітань нашого постійного автора Дену Яневському!

Ми бажаємо Дену наснаги, натхнення, а також здоров'я – для нових професійних звершень! Наші вітання – і коханій дружині Дена, давній нашій симпатії Марії Коломієць! Щастя вам та успіхів у всьому!