„Знаєш, Зіно, журналісти часто пишуть критичні матеріали про телепроекти. Мені Микола Вересень сказав, що більшість з них ніц в телебаченні не тямить, бо на телеканалах не буває, як робляться програми, не цікавиться, і на телевізійних технологіях не знається”, – мовила до журналістки Підалькіної редактор програми „21 Вересня” Марія Ганженко. Сказала і холод з очей своїх на Підалькіну пустила. Замедитувала Зіна на ці слова. Вирішила з Марією бесіду записати, послухати, з’ясувати – що ж і як в житті її журналістському не так. А тут якраз і актуальна тема підвернулася. На каналі „К1” дев’ятеро людей колінце викинули і заяву до прокуратури написали, що зарплатню їм вже третій місяць не платять. А серед тих людей і Марія значиться.

Прийшла Підалькіна додому до Марії, а там на кухні Лесь Подерв”янський сидить, бо Ганженко окрім того, що хвацька дівка, ще й його дружиною є. „Я Миколу буду відстоювати. Він абсолютно нормальна людина”, – мовила Марія до Підалькіної. А та сумнівами себе з цього приводу не мучила.

З.П. (усміхнено) - Я прочитала статті про „К1”... Мені цікаво дізнатися, як ти своє майбутнє бачиш на цьому каналі?

М.Г. (пропонуючи Зіні віскі). - Думаю, що звільнятимуся... Ми чому у прокуратуру подавали? Тому що ти працюєш, а тобі гроші не платять. Ти продовжуєш працювати, а тобі гроші продовжують не платити. Ще й брешуть, тобто, «сніданками годують». Я розумію, що бувають різні ситуації, але ж якщо ми у одному човні, то поговоріть, принаймні, з людьми, перед якими ви завинили. Вибачтеся, спробуйте щось пояснити, попросіть попрацювати поки що так, пообіцяйте – тільки ж не брешіть при тому. Ніхто й не намагався цього зробити. А так ... Гроші не платять, ніхто не вибачається, керівництво веде себе таким чином, ніби так все і має бути. Ну, не хочете вибачатися і просити по-людському, неофіційно – ваша справа. Але ж тоді і нема чого ображатися на тих, хто подав до прокуратури. Тобто, ти за угодою свій бік обов’язків виконуєш, а інша сторона – ні. У будь-якій офіційній угоді йдеться про те, що сторони спочатку намагаються домовитися полюбовно, а як не можуть – звертаються до суду. Як кажуть американці: «Nothing personal».

З.П. (щиро дивуючись). - То можна говорити про те, що порядки в нашій країні змінилися, бо у радянські часи навряд чи міг мати місце випадок того, що якась група людей відважилася б законно вимагати свою зарплату.

М.Г. - Виникає враження, що ситуація не дуже-то й змінилася. Як і колись були одиниці, які все одно рухалися, захищаючи свої інтереси, так і зараз їх небагато. Попри помаранчеву революцію, попри заклики журналістів щодо свободи слова, змінилося мало. Приклад простий. 300 працівників на каналі.... Усім (наскільки мені відомо) не платили, але тільки 9 людей підписали заяву. Ми ж не в різному з ними становищі! Я думаю, що люди, як і раніше, за інерцією бояться чогось. Це те відчуття, яке сидить в печінці: „Не треба піднімати голос на начальника”. Але ж чого боятися? Що можна зробити з людиною? Звільнити? Якщо незаконно, то суд поновить тебе на роботі, а за той час, що ти був звільнений незаконно, тобі матимуть відшкодовувати гроші. Єдине, що може статися - зіпсуються відносини з начальством. Але я вже казала, що ситуація проста – ти мені не платиш, я вимушена зробити щось, щоб отримати свої гроші за роботу. Тут немає нічого особистого і приватних стосунків це не стосується. Якщо люди нормальні, вони це зрозуміють.

З.П. - Коли я дивилася програми каналу „К1”, то виникало враження пошуку, творчої атмосфери... Я помилялася?...

М.Г. (відмахуючись від запитання). - Я не хочу це коментувати...

З.П. (міняючи тему). - Чому передача Миколи Вересня „21 вересня” скаче в ефірі? Раніше я її дивилася о 21.00, потім десь о 23.00...

М.Г. Правильно, а тепер – о 16:55... З нами з приводу пересувань програми по сітці ніколи не радилися, тому і причин я не знаю. Спочатку вона виходила рівно о 21-й, як і мусила – власне, тому так і називається. Потім її поставили о 23.00, згодом о 16.55. Різний час – різна аудиторія (особливо о 16:55!), причому концепція не змінювалась. Тому хто і чому її дивився чи дивиться – для мене таємниця за сім’ю печатками. Рейтингів нам не показують вже дуже давно, робити власні висновки ми не можемо. Нам закидали, що програма має занизькі рейтинги. Але якогось нормального маркетингового аналізу я не бачила. Про який рейтинг може йти мова, якщо загальний рейтинг каналу менше одиниці. Є закономірність, яка полягає в тому, що коли рейтинг нижчий за одиницю взагалі, то погрішність становить 50%! Тому коливанням в межах сотих довіряти складно. До того ж, рейтинги залежать від купи факторів – від теми програми, від того, хто саме в гостях на програмі, який день тижня – понеділок чи п’ятниця (люди по-різному дивляться телевізор), що трапилося в країні, що йде в цей час на інших каналах... Навіть від погоди і пори року може залежати. Ще й треба враховувати, що сукупність таких факторів для щоденної програми більша, ніж, скажімо, для щотижневої. Тобто кореляцій багато, їх треба досліджувати якось, вивчати... такого аналізу на каналі, наскільки мені відомо, не робив ніхто. Тому уся ця інформація щодо рейтингів –пусте. Це так, ніби ти мусиш поцілити у мішень із зав’язаними очима, а тобі кажуть – не попав. А чи ти влучив у дев’ятку, чи в «молоко», чи взагалі у сусідську корову – невідомо. Може, у тебе взагалі рушниця не заряджена.

Лесь Подерв”янський (нудьгуючи від жіночих балачок і побачивши, що коти падлючо нагліють, до матусі). - Лада, пістолет принеси мені. (до кота): На кого ти лапу піднімаєш?

З.П. (сміючись до Лесика). - Не боїшся?

Л.П. (гордо). - Вони мене бояться. (показуючи кольорового пластмасового водяного пістолета)Дивись, що в мене є.

З.П. (захихотівши, до Марії). - Слухай, ти мені казала, що ви втрьох робите програму з Миколою Вереснем. Як Микола готується до ефіру? Бо виникає враження, що робить він це неглибоко.

М.Г. - Готується він по-різному. Як редактор, я збираю багато різної інформації щодо теми програми та людини, яка приходить. Інколи Миколі це потрібно, а інколи – ні. Це ж авторька програма. Але я точно знаю, він думає про розмову зранку...

З.П. А які ж задачі вашого проекту? Це ж не просто розмова.

М.Г. (сміючись). - Треба перечитати концепцію... Памятаю тільки, що наприкінці глядач має з’ясувати, що її тема має відношення до нього.

Л.П. (іронічно, вставляючи в розмову свої п’ять копійок). - Розпитування фахівця про нагальні суспільно-важливі проблеми...

З.П. (не звертаючи уваги на іронію). - Машо, ти кажеш, що головне – це тема, але я пам’ятаю, що до Миколи приходила пані, яка займається географічними та іншими картами. Вона хотіла показати три, а встигла дві. Зате Микола, перервавши ефір, став втюхувати їй якусь довбану ручку з написом „К1”. Чи не краще було б дати ще секунд десять, щоб пані таки показала свою третю карту, а не подаровану ручку?

М.Г. (спокійно пояснюючи). - Це телебачення, яке взагалі не є надто мудрою штукою. Тут царює формат, і Микола також вимушений притримуватися формату. В нього є купа різних обмежень. 15 хвилин – замало для дискусії, для розповіді про цікаву людину, і забагато для обговорення одного питання. Це ми визначили протягом кількох передач. Це просто не надто вдалий формат програми...

Л.П. (знов втручаючись в розмову дівок). - А хто ж його сочиняв?

М.Г. - Не Микола. Він прийшов на канал в програму, яка вже була написана. Взагалі-то з минулої осені мало готуватися вже безпосередньо під Миколу велике ток-шоу, щодо якого у нього було кілька ідей. До того ж, зараз студія, в якій доводиться працювати – незручна для бесіди віч-на-віч. Щоб розмовляти з людиною, не треба затулятися тими стійками, за якими герої проекту мусять вести бесіду. Миколі, скажімо, як він сам казав, треба інколи зробити крок назустріч, чи відійти, від цього багато залежить. Ця програма не створена для того, щоб людина мала можливість показати карти чи будь-що інше...

З.П. - А чи є у Миколи людина, яка стежить за тим, як він веде передачу, яка радить йому, що робити, а що ні?..

М.Г. - Це режисер і я - як редактор. Ми можемо під час ефіру Миколі пропонувати якісь запитання. Але тільки він сам відчуває, як йде контакт, і може прийняти цю пропозицію чи відкинути. Микола завжди дуже уважно слухає співбесідника...

З.П. (перебиваючи Марію). - Слухай, але в кадрі не видно, що Микола уважно слухає співбесідника. Я згадую, що Ольга Сумська хотіла розповісти про те, що відбувається у театрі з приводу Резніковича, а Микола, не дослухавши її, задав інше запитання.

М.Г. - Це авторська програма. Це не новини. Микола може хоч на вуха встати і сказати людині, що це йому нецікаво, і ставити інші запитання. Він має свою концепцію розмови. Він інколи заздалегідь знає, що людина відповість... Щодо програми з Сумською, то там була дуже цікава ситуація. Вона відбувалася під час виборчих перегонів, а Сумська балотувалася у Київраду. Ми були дуже затиснуті тим законом про вибори. Шаг ліворуч, чи праворуч, і «розстріл» без попередження. Ми розуміли, що будь-яка людина в програмі хоче сказати щось про свою передвиборчу програму, і мусили уникнути будь-яких агітаційних текстів. Це прямий ефір. Сумська могла сказати, що вона йде у депутати, тому що Резнікович такий сякий. Тому Микола швидко міняв тему, щоб ми не отримали по шапці від Нацради.

З.П. (останнім аргументом нападаючи). - А чому Микола так жестикулює?

М.Г. (знов відмахуючись). - Це не до мене запитання.

Л.П. (жартуючи). - Я коли показував своєму учню один блок руками у кунг-фу, то він його назвав – „Млин від пупа”...

З.П. (регочачи). - Це що ж? Оборона руками?... Може, тому, що він не може підійти до людини?

М.Г. (стаючи на захист ведучого). - В такій ситуації жестикулювання руками – це єдине, що можна робити в цій студії...

Л.П. (вщент знудьгувавшись від бабських балачок). - Можна ще харкатися жованим папером в трубочку.

З.П. (сміючись разом з Марією й переходячи на серйозний лад). - Миколі ж теж гроші не платять на „К1”. Чому ж він не підписав цей лист?

М.Г. - Якби Микола як обличчя каналу підписав його, то вийшло б, що він підбурює когось...

З.П. - Невже немає ідей, щоб створити новий проект, бо ситуація ж на „К1” нестабільна?

М.Г. Ідеї є, але поки що про них рано говорити.

І допила віскі Зіна. І вирішила припинити розмову. Бо усе ясно стало. Бо зрозуміла вона, що світ не лише зі статей її і їх героїв будується. Є в ньому ще Марія. Є Лесик. Є Микола Вересень. І усі вони будують у своєму житті приватні мікросвіти. І хороше стало Підалькіній. Бо різні усі. Бо фарби яскраві. Все.