- Про це мене питали вже не раз. Відповідь проста, як двері: людина – істота лінива. Не було б крутих змін у корпорації Вільна Європа/Радіо Свобода, сидів би й далі у теплій хаті. На „Свободі” було комфортно, звично, а зі зміною керівництва ще й нудно. Пішовши з коротких хвиль, радіо це відрізало себе від десятиліттями напрацьованої аудиторії. Будуючи амбітні плани та мріючи про щось своє, нове начальство у тому всьому місця для мене не знайшло. Думаю, я їм просто не сподобався.

- Не сподобатись могло різне. Моя позиція у принципових питаннях національної гідності, культури, історії... Думаю, людей цих дратував мій стиль і свобода викладу. Треба бути покірним телятком, котре, як відомо, дві матки ссе, а я того не вмію. Така ось стилістична проблема. Думаю, свобода - це і є стиль.

- Людина мусить їсти хліб. Бажано, не кривлячи душею... УТ-1 завжди залежав від політичної ситуації. Сьогодні вона вкотре змінилась. До влади прийшов демократичний Президент. Є надія, що все буде рухатись у потрібному напрямку. Думаю, що нинішнє керівництво НТКУ хоче змінити ситуацію на краще. Мені дуже хотілося б допомагати їм у цій справі. В міру відпущених Богом талантів.

- Світ збудовано таким чином, що навіть черв’як має шанси розвиватися до безконечності. Можливо, з черв’яка у процесі еволюції, а головне - за величезного його бажання, може розвинутися Сократ. Відповідно, „Далі буде” теж може розвинутися, якщо діятимуть закони розвитку... Має бути команда професіоналів. Професійні журналісти, професійні менеджери, стилісти... Все це - за умови професійного продюсування самого каналу, у професійно збудованій державі. Це залежить від зусиль людей, сприятливих обставин, політичної, ба, навіть містичної погоди...

- Основна передумова – це бажання йти і знати, куди йдеш. Мені здається, що я знаю, куди хотів би йти... Знову ж таки, все залежить від команди. Вона має скристалізуватись, люди мають знайти спільну мову. Такого штибу проект передбачає колективну працю, засновану на спільному інтересі – розумовому і матеріальному. Але колективна праця жодним чином не означає колгосп. Ми маємо сформувати «банду», яка вироблятиме якісний продукт, котрий, давай помріємо, комусь захочеться купити.

Тут надається порівняння з людиною, яка залипла на дорогій зброї. Вона бачить оригінальну, розкішну, раритетну річ. У неї з’явилась мета, вона починає заробляти гроші, йде на злочин... що завгодно, аби ту річ мати у себе. Добре було б стати чимось таким, що кожному хотілось би придбати... Оце дике бажання якості, воно, як прокляття. Перегляд кожної наступної програми вганяє у депресію. Поки що ми навіть не наблизились до чогось пристойного. Освітлення не те, викадровка непрофесійна, тексти могли би бути більш дражливими, нахабними і стилістично довершеними. Ведучий?.. Та він просто кошмар...

- Думаю, причини усіх тих смикань криються у старих хвостах та рудиментах каналу. Існує два способи позбутися непродуктивних технологій. Перший – одним махом усе те поодрубувать. Андрій Шевченко спробував, але нічого не вийшло. Другий – еволюційний, рухатися крок за кроком. Себто поступово з голів наших виганяти важких радянських мух. Якщо того не робити, вони й надалі гудітимуть про „ласточку” Щербицького та гуманну місію піонерських організацій. На жаль, деякі автори сюжетів „Далі буде...” заблукали у часі. Періодично щось таке вискакує. Це як прищик на носику розкішної панни. Прищик псує загальну картину...

- Ти трохи перегнула. Якщо не помиляюся, той Кіндрат самогон варив. У мене самогон виробляється прямо в голові. Я залип на слові „команда”. Воно мені здається магічним. Раз ми у одному човні – маємо навчитись читати думки один одного. Що є великий футбол? Передусім, великі задачі, великі гроші і великі особистості. Уяви собі команду калік на милицях. Багато вони набігають? Є небезпека, що благі наміри такими ж і залишаться. Максимум, що з ними можна зробити, - це встелити дорогу до пекла.

- Ти знову про кадри, „коториє рєшают всьо...”. А я кажу – люди у нас хороші. Вони чудові. От тільки компот життя радянського... Програма повинна мати свою ідеологію. Вона має відповідати філософемі „Перший Національний”. І не треба спекулювати „об‘єктивністю”. Здається, навіть Христос не знайшовся з відповіддю на питання „що є істина?” Об‘єктивність – занадто липка гума. Важливо мати позицію. Є така рабська українська звичка бути толерантним на всі чотири сторони. Мовляв, повинні бути добрими і з тими, і з тими... Та ще й вибачатися за те, що нас нагнули на своїй землі. Пробачте, може, наша поза вас якось смущає... Програма має дражнити людей. Має бути легке запаморочення в голові, як після струсу мозку.

- Який там пафос... Просто, коли розповідаєш про пригоди компартії, блазнювати не випадає. Надто багато жертв було. Стосовно образу... Багато залежить від мене, але найбільше від режисера. Він має працювати на пару зі стилістом, оператором, освітлювачем, декоратором... Сам я тут нічого зробити не можу, хіба що якось красивіше бровами ворушити, чи красоту пальців показать у невимушенім жесті... Поки що йде притирання, тож є надія, що все буде добре. Навіть може статись вибух. Прикладом нормального розвою є спосіб журналістики Олександра Кривенка. „Пост-поступ”, „ПіК”, „Громадське радіо”. Ця молода, нахабна і дуже контраверсійна енергія вміла завоювати, даруйте, дурнувате означення, російськомовний простір сходу України. Кривий брав за кадик, був агресивним та експансивним. Те, що він робив, хотілося їсти, хавати, з ним хотілось дружити... Головне - не залипнути у „вялотєкущую шизофренію”: „далібудедалібудедалібуде”, бо так воно далі й здохне...

- З цим, чесно кажучи, дістали. Нехай ті, хто мають очі, дивляться. Що там подібного? По-перше, у Парфьонова широкий рот. У мене рот значно менший. У мене є вуса, а в нього їх нема. Він витріщається, а я мружусь... Він дбає про Росію, я про Україну. Він каже, що Україна перебуває у силовому полі імперії і хоче нас заворожити тією своєю імперією. Я маю діаметрально протилежну думку. В чому подібність? Ці порівняння мене ображають. Краще б мене порівняли з якоюсь блохою... Вона має велику здібність виживати. Якби я був подібний до блохи, то мав би менше неприємностей і більше грошей. Їй Богу, це дратує... Не задавайте мені більше таких питань!..