Громадську думку стосовно судової гілки влади не в останню чергу формує преса. Чи задоволений суддівський корпус тим, що про суди і суддів пишуть журналісти Полтавщини? Чи завжди журналісти задоволені тим, як до них ставляться судді ? Такі питання планувалося обговорити на "круглому столі" за участі суддів та представників мас-медіа області в рамках проекту "Юридична просвіта журналістів", підтриманого Посольством США в Україні.

Погода 6 березня видалася така, в яку, як кажуть, хороший господар собаку не вижене. Але журналісти з найвіддаленіших районів області добиралися хто як міг, поспішали на розмову з суддями. Бо останній раз така зустріч (до слова, вельми корисна) була 5 років тому.

На жаль, діалогу не вийшло. З тієї простої причини, що жоден суддя... не прийшов. Хоча обіцяли всі: голова Апеляційного суду Полтавської області Віталій Онищенко раптом (?!) пішов на прийом екзаменів у студентів техуніверситету; голова ради суддів Полтавської області Олександр Касмінін зранку двічі підтвердив, що буде, а за 10 хвилин до початку зустрічі секретар сказала, що він у процесі; в.о. голови Київського райсуду Полтави Володимир Шиян теж раптом пішов у судове засідання; заступник голови Октябрського райсуду Полтави Олександр Струков навіть не повідомив, що ж йому завадило прийти, хоча зранку нібито збирався; так само і в.о. голови Ленінського райсуду Полтави Наталія Крючко... Навіщо було обнадіювати, панове судді? Чи, може, боїтеся спілкуватися з пресою, коли ви не одягнені у мантію, а поруч немає міліціонера з "Грифона"?! Не солідно! Чи вам більше подобається журналіст у залі судового засідання, котрий не має права не те що слова мовити, а й скрипнути пером ручки у блокноті?

Шкода, що представники суддівського корпусу не скористалися можливістю висловити журналістам свої зауваження, пропозиції стосовно якості судових репортажів. Ми, безумовно, їх врахували б.

Шкода, що й вони не чули про далеко непоодинокі факти порушення суддями прав журналістів, коли ті знаходяться у залі судового засідання під час виконання своїх професійних обов'язків, тобто, збирання інформації для матеріалу. Журналістам забороняють користуватися диктофонами, без пояснення причин видаляють із застосуванням сили з відкритих судових засідань, взагалі  забороняють бути присутніми на відкритих процесах, мотивуючи відсутністю місць у залі, не дають відповіді на інформаційні запити. Певно, вважають, що тільки у суддів - справжня робота, а у журналістів так собі - баловство.

Інакше важко пояснити таке солідарне ігнорування ними зустрічі, що ставила за мету порозуміння, адже останнім часом стосунки "третьої" і "четвертої" влад на Полтавщині важко назвати дружніми.

Втім, вельми корисним для журналістів було спілкування з одним з модераторів "круглого столу", київським медіа-адвокатом, кандидатом юридичних наук В'ячеславом Якубенком. Він розповів про правила поведінки кореспондента в суді, новації законодавства, що регламентує її, зарубіжний досвід.
- Коли я стажувався в Оксфорді, то нам демонстрували навчальний фільм про те, як правильно висвітлювати судові процеси. Зокрема, телебачення не має права показувати обвинувачуваних у кримінальних злочинах в судовому засіданні, потрібно накладати на обличчя чорні прямокутники, щоб глядач не міг упізнати особу. Не можна вказувати прізвища чи інших ідентифікуючих ознак, доки вирок не увійде в законну силу, - каже В.Якубенко. - Подібні правила вже застосовуються і в Україні. Хоча журналіст має право і повинен критикувати некоректну поведінку судді, порушення ним дисципліни, коли він на годину запізнюється на призначене ж ним засідання, ухвалення протилежних за змістом рішень у справах з однією фабулою і т.д. Адже Європейський суд з прав людини у Страсбурзі у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що обов'язок преси у демократичному суспільстві - надавати інформацію з усіх питань, які становлять суспільний інтерес, включаючи й ті, що стосуються судових органів.

Практика Європейського суду теж була темою розмови на "круглому столі". Але судді вочевидь не люблять, коли журналіст у судовому репортажі звертає увагу на їхню некоректну поведінку, порушення процесуальних норм, ухвалення рішень, що не базуються на букві й духові закону. Про корумпованість українських судів неодноразово говорив навіть Президент України В.Ющенко. Журналісти та ЗМІ нерідко самі виступають у якості відповідача, коли на них подають позови за образу честі, гідності, спростування недостовірних відомостей та відшкодування моральної шкоди. І тут уже ми на своїй, як кажуть, шкірі, відчуваємо усі "принади" вітчизняного правосуддя.

Таких випадків, на жаль, чимало. Один з останніх - інцидент в Октябрському райсуді Полтави, коли суддя Н.Тимошенко після закінчення судового засідання... дала вказівку черговому міліціонеру видалити із залу журналістку, а пізніше змусила свого секретаря скласти на неї ще й адмінпротокол за нібито неповагу до суду (по-простому, сфабрикувати). Суддя С.Редько ухвалює рішення про стягнення моральної шкоди з кореспондента за оціночне судження (слово "хам") на адресу колишнього начальника облУБОЗу О.Плужника, хоча і вітчизняне законодавство, і практика Євросуду однозначно в таких випадках звільняють журналіста від відповідальності.

Ще про один з таких випадків розповів полтавський кореспондент газети "Україна молода" Василь Неїжмак. Понад 8 років тому прокуратура області надала йому інформацію про полтавця (не вельми приємного для нього змісту), тодішнього кандидата у президенти України. Та незважаючи на те, що шестеро співробітників прокуратури підтвердили і факт надання, і правдивість інформації про особу, полтавські суди двічі виносили рішення, визнаючи винним журналіста. Василь Неїжмак навіть сам звертався до Комісії з журналістської етики, щоб та дала оцінку його публікації.
- У судовій справі є висновок цієї комісії за підписом її голови, пана Мостового, що я жодним чином не порушив у своїй статті норм Етичного кодексу журналіста. Але суд взагалі не дав цьому ніякої оцінки, - зауважує п.Василь.

Йшла мова на круглому столі й про неефективну роботу дисциплінарно-кваліфікаційних комісій суддів, адже суддя практично не несе відповідальності ні за неправосудні рішення, ні за порушення прав журналістів.
- Можливо, настав час запровадити в Україні спеціалізовані суди, як розглядали б правопорушення суддів, як це зроблено у Німеччині, - розмірковує В'ячеслав Якубенко. - Вони уповноважені виносити суддям попередження, догани і навіть звільняти з посади. Є подібні комітети і в США, вони складаються із авторитетних правників, що мають великий досвід роботи.

Полтавські журналісти все ж сподіваються, що про авторитет судової влади у першу чергу дбатимуть самі судді, ухвалюючи законні й справедливі рішення, поважаючи не лише свої, а й права інших.

Втім, шановні судді, не забувайте, що не в останню чергу громадську думку про судову гілку влади формує преса.

Якщо, звісно, вона для вас хоч щось важить...