Ірина Герасимова - з тих журналістів, яким є що сказати у відповідь на запитання «Чим ти займалася під час Помаранчевої революції?». В рамках роботи медіацентру «Кандидат» вона збирала інформацію й готувала матеріали, в яких було представлено позиції і прихильників, і опонентів Віктора Ющенка. Співпраця з «Інтерньюз-Україна» під керівництвом Ігоря Куляса призвела до того, що Ірина змогла працювати лише на «каналі чесних новин», де, за її словами, немає кріпосного права.

Тендітна на вигляд, Герасимова - залізна леді 5-го. Для прямих включень їй доводиться долати міліцейські кордони в залі суду, а заради економії часу - вивчати графіки перебування офіційної делегації президента за кордоном. Вона не рветься у пул, натомість вважає, що кожен журналіст зобов'язаний відвідати Сорочинський ярмарок - заради українських традицій. А ще Ірина Герасимова знає, які запитання потрібно ставити, аби Дмитро Медведєв кілька разів вийшов із машини, щоб відповісти.

А судді де?

- Ірино, як ти прокоментуєш слова міністра внутрішніх справ Анатолій Могильова про те, що судові засідання - це не шоу, а визначений законодавством процес, під час якого міліція зобов'язана виконувати норми процесуального законодавства. «А якщо хтось цього не розуміє, то це його проблеми», - сказав міністр, коментуючи заяви журналістів про неправомірне застосування до них сили міліції 6 липня у Печерському райсуді Києва.

- Могильову ж потрібно якось виправдати те, що відбулося в суді. Але стосовно такого пояснення можу нагадати міліції, що журналіст теж на роботі :).

До того ж, «норми законів» в Україні часто виконуються вибірково. Наприклад, тепер судові засідання у справі проти Тимошенко знімати заборонено. Між тим, депутати, присутні в залі, частенько роблять фото- чи відеозйомки. А коли я спробувала зробити кілька кадрів Тимошенко, яка вперше з'явилася в суді після затримання 5 серпня, то «Грифон» одразу ж попередив, що більше в зал мене не пустить. Але чому таких попереджень не роблять тим же депутатам?

З іншого боку, я досі не розумію цієї заборони щодо зйомки засідань у справі проти Тимошенко. Її мотивували тим, що допитують свідків. Гаразд, але ж окрім допиту свідків по півдня розглядають клопотання як з боку захисту, так і з боку обвинувачення. Чому такі речі не дозволити фіксувати телевізійникам? Особливо враховуючи заяву Генпрокуратури, яка писала, що зацікавлена у відкритому судовому процесі.

А ще охорона суду, очевидно, не з власної ініціативи, навчилася не пускати журналістів. Причина - «немає місця в залі». Тобто процес відкритий, але для вас місця вже немає. Після того, як «Грифон» помітив, що я фотографувала, відмовку «немає місця» я чую щоразу, як хочу зайти всередину приміщення Печерського суду.

- Але ж в інтересах здорового глузду місце для тебе має бути в першу чергу, позаяк саме ти інформуєш глядачів 5-го про розгляд справи під час прямих включень.

- Я пам'ятаю, що під лавкою лізла, аби встигнути на включення в перший день розгляду справи проти Тимошенко. Того дня в залі не було окремо журналістів і депутатів, там усе змішалося докупи і ніхто не зважав, чи ти журналіст і поспішаєш повідомити інформацію в ефір, чи ти недоторканий депутат. Там кожен був сам за себе. В таких ситуаціях мені трохи прикро, що в нас такий «високий» рівень культури. Також частенько мене лякає натовп біля Печерського суду, через який ти намагаєшся зранку продертися, аби висвітлювати цю подію. А люди, які прийшли підтримувати чи протестувати проти підсудного політика, настільки агресивні. Вони кажуть, що прийшли шукати правди. А їхні очі шукають ворогів серед перехожих. Часто навіть самі працівники суду до зали не можуть дістатися, не кажучи вже про журналістів.

- Щодо масових акцій і ЗМІ. Деякі медіаюристи вважають, що в Україні час розробити чіткі норми законодавства на предмет таких речей, як яскравий жилет для журналістів. Однак їхні опоненти кажуть, що не варто: виділяючись у натовпі, журналіст ризикує отримати більше побоїв.

- У моїй практиці фізичних конфліктів не було: можливо, через те, що я жінка-журналіст, можливо, через неконфліктний характер. Але я розумію, що бувають випадки, коли такі жилети допомогли б кореспонденту уникнути сутички і врятувати апаратуру.

- Які висновки для тебе засвідчили резонансні процеси над Луценком і Тимошенко?

- Що більше спостерігаю за судами, то більше розумію: в Україні на практиці законів не дотримуються ані ті, хто судить; ані ті, кого судять. Як наслідок, порушують норми КПК і звичайні люди, присутні в залі.

Не хотіла б оцінювати сам процес над Тимошенко чи Луценком. Це й так щодня роблять політики. Але як журналіст скажу: складається враження, що опозиція дуже спекулює на фразі «політичні переслідування». З іншого боку, обвинуваченню на процесі дуже часто бракує переконливих аргументів. Кажу як журналіст. І це дає підстави різним коментаторам казати, що нинішня влада розправляється з опозицією.

- Чи достатньо уваги, на твою думку, телеканали приділили висвітленню цих двох процесів?

- Інколи мені здається, що навіть забагато. Але зважаючи, що літній сезон - він, як правило, для журналіста мертвий сезон, то пресі дуже пощастило, що є судова тяганина.

- Яким є формат 5-го каналу у висвітленні судових засідань?

- Якби ми мали дозвіл знімати судовий процес, ми би робили пряму трансляцію резонансних засідань. Так було на початку судових розглядів зі справою Тимошенко. Вже казала, що заборона, як на мене, недоречна. Суд посилається на таємницю свідчень, але ж журналісти мають можливість сидіти в залі і слухати. Тож «таємницю» все одно надрукують. Але не покажуть по ТБ, хіба що перекажуть своїми словами. Як-от ми вже другий тиждень на включеннях усе переказуємо, бо показати глядачеві нічого.

Далі, на 5-му після чергового засідання ми не конче робимо сюжет - у випадках, якщо день видався нецікавим. Або ж якщо немає балансу. Як правило, бракує коментарів з боку обвинувачення. Хоча добре, що представники прокуратури теж навчилися, або ж їх навчили, що треба свою позицію озвучити у пресі.

Нині суд над Тимошенко на тому етапі, коли глядачеві не дуже цікаво розбиратися в нюансах чи вузько юридичних поняттях. Я кажу лише про телерепортажі. Бо для друкованих видань якраз може бути навпаки. А глядача більше цікавить, випустили чи не випустили підсудну з СІЗО, хто прийшов, у чому Тимошенко була одягнена. Шкода, звісно, що через заборони 5-му реально нічого показати, окрім дворика суду і відео персоналій, які перебувають у суді.

- Автор закону «Про судовий збір» народний депутат Володимир Пилипенко зазначив, що підстав стверджувати про створення передумов для утиску ЗМІ з прийняттям Закону «Про судовий збір» немає. Він наголошує: судовий збір за обґрунтований позов усе одно доведеться сплачувати відповідачу. Нагадаю, особливість цього закону, який президент підписав нещодавно, 28 липня, в тому, що він не містить положень, що захищають журналістів від надмірних судових позовів про захист честі й гідності та ділової репутації. Громадськість закликала президента накласти вето і повернути закон на доопрацювання, адже він, на їхню думку, відкриває дорогу до мільйонних позовів проти ЗМІ. Як гадаєш, чи переконливим є аргумент Пилипенка для ЗМІ?

- Згадаймо, як судять в Україні тих же водіїв за порушення ПДД: суду як такого немає, ти просто отримуєш рішення - сплатити штраф. І все. От як у нас працює судова система. Це дрібні і масові справи. Якщо буде купа позовів до ЗМІ, неважко здогадатися, хто виграє у суперечці «журналіст - чиновник». І змінити це може лише публічність процесу і втручання в нього тієї ж таки політики. Яскравий приклад - справа депутата Бута проти моєї колеги Олі Сніцарчук.  

Без «Прогнозів погоди»

- Які саме новини цікаві нині аудиторії 5-го каналу?

- 5 канал - це багато політики та віагри :). Маю на увазі рекламні блоки. Це саме ті речі, що потрібні чоловікам-політикам. На жаль. Або на щастя. Вони наша аудиторія, бо люблять себе на екрані. Решта нашої аудиторії, політично активні українці, на рекламі, мабуть, тікають до іншого каналу - на зворушливий серіал.

Особисто мені в новинах 5-го не вистачає соціальних, культурних тем. Причину я розумію - це недостатня кількість журналістів, які б займалися цими темами. Але глядачеві ж ти не будеш це пояснювати.

- Найчастіше ти висвітлюєш резонансні теми. Як сама визначаєш свою спеціалізацію?

- В принципі, я політичний журналіст. Хоча в нас на каналі кореспонденти - універсальні солдати. Приміром, я залюбки їздила у відрядження в Сорочинці на ярмарок, на «Махнофест». Як одне з найкращих відряджень згадую поїздку в Грецію на «Євробаченн». Це, по-перше, можливість відпочити, по-друге - не «заржавіти». Бо «день бабака» може перетворити творчого журналіста на статиста. І ще: завжди приємно побачити щось свіжіше за обличчя політиків.

- У 2009-му на деякий час на 5-му каналі було запроваджено міжпрограмні включення. Але вони не прижилися. Чому?

- Як я розумію, це нововведення мало на меті більше зацікавити глядача. Відбувалося це приблизно так. Після випуску ведучий каже: «Не перемикайтеся. Більше інформації дізнаєтеся далі від нашого кореспондента». Далі йшов рекламний блок, після якого кореспондент мав привітатися з глядачем і розповісти щось більше, ніж він уже розповів у включенні випуску «Часу новин» кілька хвилин тому. «Чогось більшого» у випадку з нашим максималізмом щодо новинних випусків лишалося небагато. І з часом потреба у цих включеннях відпала: по суті ми вмикалися з тією ж інформацією, що й у новинах.

- Під час прямих включень журналіста 5-го ніхто не контролює. І в принципі може легко статися така історія, як із «політичним прогнозом» Гідрометцентру. Чи мають кореспонденти 5-го юридичні чи хоча б моральні зобов'язання щодо включень? :)

- По перше, є моральне зобов'язання перед професією і глядачем: завжди повідомляти достовірну інформацію. Також кожного журналіста перед початком співпраці з каналом ознайомлюють із редакційною політикою каналу, і він підписує документ, у якому зазначає, що погоджується з правилами 5-го і виконуватиме їх.

До журналіста існує абсолютна довіра, і він має право не узгоджувати включення з випусковим редактором. Тим паче, що часу на це майже ніколи немає. Але інколи це виходить боком - якщо журналіст ще не звик до такого темпу роботи :).

Буває, коли перед включенням є якісь сумніви, як подати інформацію. Тоді намагаюсь обов'язково порадитися з редактором. Пригадую історію із «синцем» Путіна. Під час зустрічі російського прем'єра з Миколою Азаровим у клубі Кабміну журналісти помітили, що з обличчям Путіна щось не те. Від цих переговорів усі очікували подробиць щодо газового питання. Другим питанням порядку денного на ці 20 хвилин (стільки преса була на протокольній зйомці) стали здогадки щодо обличчя Путіна: «Синець? Хвора печінка? Пластика? Наслідки вечірки?». Версій безліч, упевненості в жодній. З одного ракурсу дивишся на прем'єра Росії - ніби синець, з іншого - синця немає, просто втомлена людина. Перед включенням я переганяла на канал відео - і всі, хто його там приймав, редактор, інші журналісти, не були певні щодо синців. З токи зору фактажу зустріч прем'єрів була порожня. І до останнього вмикатися, окрім здогадів про синці, не було ж чим. Та 5-й із кількома журналістами інтернет-видань в останні хвилини «спіймав» міністра енергетики Росії, який нам тоді повідомив, що ніхто з уряду не переглядатиме чинних газових умов і що це робота «Газпрому» і «Нафтогазу». Хоча напередодні зустрічі наші урядовці галасували: наполягатимемо на перегляді кабальних угод, підписаних Тимошенко. Саме з цією новиною, що Росія нічого не збирається переглядати, я й вмикалася. Обличчя Путіна залишилось поза текстом, хоча не за кадром.

Вважаю, що такі ситуації треба обговорювати, бо журналіст може стати заручником суб'єктивних вражень і дезінформувати аудиторію.

- Чи існує в твоїй роботі явище солідарності, якщо йдеться про новину для включення?

- Однозначно. Наприклад, у суді постійно щось відбувається, я ж часто пропускаю важливі моменти, бо виходжу з будівлі для включень. Дуже часто телефоную комусь із колег з інших каналів чи інтернет-видань за п'ять хвилин до виходу в ефір, аби з'ясувати, чи не пропустила я чогось важливого. І я впевнено можу сказати, що в нас серед журналістів дружба і дуже хороші стосунки.

Кожне включення - це мікрострес. Питання в тому, наскільки ти підготовлений до теми і можеш тримати себе в руках. Знаєш бекґраунд - це запорука вдалого і зрозумілого включення. Я дуже люблю чути під час включень невідомі мені запитання. Це і є ефект прямого ефіру. Але вже не для глядача, а для самого журналіста. І якщо ти очевидець події, про яку розповідаєш, то знатимеш, що і як відповісти на запитання, яке виникло під час прямого ефіру. Якщо говорити про нинішні події в Печерському суді, то, як правило, ми з ведучими 5-го саме так і працюємо. Часу на обговорення питань немає. Усе відбувається хаотично і несподівано. І хвилини немає обдумати, що ти маєш сказати глядачеві: спочатку прориваєшся крізь «міліцейські кордони», потім - крізь ряди противників або прихильників політика, далі - мікрофон - голос ведучого у підсушці - «Тобі слово».

- Останнім часом інтернет-сайти частіше запроваджують мультимедійні розділи, зокрема розміщують відеорепортажі. У чому вони конкурують із каналами?

- Ті, хто мають доступ до інтернету, дивляться і читають інтернет. Не секрет, що телевізійники самі телевізор майже не дивляться. Але залишається неабияка частина людей, які без інтернету. І в цьому випадку про конкуренцію не йдеться.

«"Час. Підсумки" - і руки піднімаються»

- Ти регулярно готуєш сюжети для програми «Час. Підсумки». У чому їхня відмінність від сюжетів для випусків новин?

- Це найцікавіше для мене: у цих матеріалах більше можливості для самореалізації. У новинному сюжеті, який триває від хвилини двадцяти до трьох хвилин, надто не розвернешся. Інша справа з «Підсумками»: у неділю ввечері після закінчення цієї програми є відчуття самореалізації... Сюжети для «Підсумків» - це міні-фільми і можливість для журналіста подати більше поживи для мозку глядача. І однозначно - смачної: немає жодних обмежень. Ти можеш використати аматорське відео, підпільні зйомки. Інколи в сюжетах для новин доводиться відмовлятися від цікавого відео, бо у стислому хронометражі його складно прокоментувати глядачеві. У текстах для неділі набагато більше можливостей викласти свою думку.

Інколи дивишся новини і думаєш: журналістики в теленовинах залишилося дуже мало. Про потрібність чи, швидше, непотрібність цієї професії в Україні замислюєшся тоді, наприклад, коли Денис Іванеско йде у прес-секретарі прем'єра Януковича або коли Петро Стебницький іде працювати в прес-службу Адміністрації вже президента Януковича. Тоді руки трохи опускаються - фахівці, справді професійні люди йдуть на інший берег. А от коли виходить програма «Час. Підсумки», руки піднімаються, місця для сумнівів не залишається :).

- Коли маєш більше можливостей привернути увагу до проблеми: в «оперативному» чи «аналітичному» випадку?

- Я думаю, що шанси одинакові. Підсумки - це той же репортаж, тільки аналітично і смачно прожований :). Хоча буває й так, що підсумковий сюжет народжує більше запитань, ніж відповідей.

В новинах ти встигаєш подати класичний репортаж. Підсумки - це авторські сюжети, де допускається більше твого бачення. Можливі так звані ліричні відступи. Наприклад, один із останніх сюжетів, який ми готували в літній сезон - про нестачу овочів, фруктів та овочесховищ в Україні. Ця тема якраз піднімалася в Кабміні, і всі чиновники в один голос казали про доручення президента, прем'єра негайно піднімати на ноги сільське господарство. Ми вирішили, що без фермерів у цьому матеріалі не обійтись. Але класичних героїв не хотілося. Тому провідали фермера, до якого їздив напередодні Янукович. Відзняли картоплю, посаджену трактором, що його подарував президент. А дружина фермера розповіла, що трактор вони отримали недоукомплектований. Тобто без якоїсь важливої насадки, яка б у цієї моделі трактора мала бути, тому більшість городини вони садили вручну. Ця історія - лише деталь, це 30 секунд із 6-хвилинного матеріалу. Але мені здається, що наша аудиторія може зробити висновки завдяки таким деталям. Є елементи маніпуляцій, однозначно. Але. Будуть ті, хто подумає, що фермерка навмисне щось вигадала, або ті, хто посміються над виконавцями президентського доручення, які «підсунули» подарунок без лапи. А будуть і ті, кому стане прикро, що президент наказує допомогти всім фермерам держави, тимчасом як сам навіть одному фермеру подарунок подарував, скажу так, неповноцінний чи що.

- Як ти ставишся до запрошень у президентський пул? Одного разу після такої пропозиції ти поставила запитання Денису Іванеску, чому він не запрошував 5-й канал раніше?

- Я отримала перше запрошення «злітати» з Януковичем у Давос від Дениса Іванеска на початку цього року. Він озвучив цю пропозицію під час котроїсь із подій, яку ми висвітлювали в Адміністрації президента. Підійшов і запитав: «А 5 канал не хоче полетіти з нами в Давос на бізнес-форум?». Мене ця пропозиція здивувала, тому що, наскільки мені відомо, 5 канал у пул до президента Януковича не запрошували. І я сказала, що ця подія в Давосі цікава, й запитала: «А чому саме зараз Банкова вирішила запросити 5 канал?». Іванеско пояснив, що відколи журналісти почали літати звичайними рейсами, а не в літаку з президентом, у прес-служби з'явилася можливість брати більшу кількість журналістів. Насправді «бути в пулі» - це означає, що квитки на літак тобі купує Адміністрація президента і що акредитацію на захід теж проводить Адміністрація президента.

Пригадую, також до Давосу було кілька запрошень на одноденні чи дводенні візити. Однак канал відмовлявся, тому що не хотів витрачати коштів на «порожній» візит, коли подія не варта ефіру. Ми з редакторами завжди виходимо з програми візиту та цінності інформації для сюжету. В нас журналіст має право вирішувати, цікаво це йому чи ні. Звісно, були візити цікаві, але на які нас не запрошували, або ж канал не міг собі дозволити це фінансово. Тепер запрошень із Банкової немає. Але, якщо я не помиляюся, президент особливо нікуди влітку й не літав.

-А взагалі потрібні ці пули телеканалам, на твою думку?

- Як журналісту, мені цікаво. Просто пул - це більше доступу до тіла, більша територія акредитації. Інша річ - куди їде президент і яка його програма. Який сенс, наприклад, долати тисячі кілометрів, аби подивитися, як президенти чи прем'єри підписують 5 міждержавних угод, які ні про що не скажуть глядачеві. І в міждержавних відносинах усе гаразд (зрозуміло, що візит Януковича до США чи Росії завжди цікавий). І що журналіст має видати в ефір? Розказати, який був кльовий візит, перерахувати всі ці документи без роз'яснювальних докладних коментарів... На це мені шкода і коштів каналу, і навіть часу особистого й ефірного. Хоча, здебільшого, відносини між журналістами, чи, мабуть, менеджерами телеканалів і Адміністрацією президента так склалися, що канали відправляють журналістів, надто не розмірковуючи, цікаво їм це чи нецікаво. А якщо ти полетів - матеріал має бути в ефірі. А питання його якості і цікавості - вже десяте. Так, до речі, в мене було на Першому національному. Хоча й там вдавалося викручуватись.

- Чи були випадки цензури у твоїй практиці і як вирішувалися ці ситуації?

- Ні. Усі матеріали, які я готувала до ефіру, виходили в ефір у такому вигляді, як я їх бачила. Хоча розумію, про що ти хочеш запитати. Одного разу була дискусія на каналі з приводу сюжету, який уже вийшов в ефір у програмі «Час. Підсумки». Він стосувався спроби продажу Одеського припортового заводу, коли прем'єром була Юлія Тимошенко. Аукціону вона зрештою не визнала. В сюжеті я навела три версії того, чому ОПЗ не продали, які на той час найбільше обговорювали і журналісти, й політики. Всі три версії у нас озвучувалися на каналі запрошеними у програмі «Час» посадовими особами, експертами з понеділка до п'ятниці. Але в сюжеті я подала інформацію без посилання на джерело. Хоча зазначила - це ВЕРСІЇ, про які говорять найчастіше. Після виходу в ефір цього сюжету в нас було зібрано редакторську раду і було поставлено питання про те, що сюжет не повністю відповідав журналістським стандартам. Претензії керівництва полягали в тому, що ці три версії не було підкріплено коментарями тих чи інших посадових осіб, а було подано як особисту думку журналіста. Натомість я впевнена: журналіст має право подавати версії без посилання! І наш глядач добре розуміє, що означає це слово. Отже, була дискусія, і було голосування на предмет, чи повністю відповідав сюжет журналістським стандартам. Більшість проголосувала за те, що ні. Був штраф, суми вже не пам'ятаю.

- Які речі тобі найчастіше перешкоджають у роботі?

- Є чимало технічних перешкод, пов'язаних із професійною апаратурою :). Це вічна проблема 5-го каналу - працювати на мінімальному ресурсі.

А загалом, щоразу журналіст стикається з тим, що чиновники не хочуть надавати факти і часто навмисне намагаються заплутати або дезінформувати. Це бюрократія. Це стосується всієї вертикалі влади - вони не бажають, аби люди довідалися, чим вони насправді займаються. От у Кабміні зробили ремонт і відділили журналістів від міністрів. Вони проводять засідання на 7-му поверсі, а журналісти тепер працюватимуть під час цих засідань на шостому. Можливо, прес-служба і каже, що це заради нашої зручності. Але для мене - це лише для їхньої зручності. Така перетасовка лише забере в журналіста останню можливість доступу до тіла. Журналісти йдуть у Кабмін не для того, щоби почути вступну промову Азарова, цей текст потім роздадуть усім охочим. Ми туди їдемо, щоб отримати доступ до чиновника, щоби прийти і поставити йому запитання, яке хвилює аудиторію: «Чому немає ліків?», «Чому не прибрано сніг на вулицях?». І коли я дізналася, що журналістів у Кабміні відділять, я подумала: «Навіщо туди їздити?».

Або інша ситуація: у Президента на прес-конференції питають, чому він дозволяє зокрема своєму синові - народному депутату порушувати закон і голосувати карткою іншого обранця, чи навпаки - віддавати свою картку, аби за нього голосували. Так Віктор Янукович це питання сприйняв як переслідування його родини. Це не є нормально!

А ще дико дивитися на охорону перших осіб. Вони перегинають палку і забороняють якісь примітивні речі. За часів президента Ющенка ми поїхали в Молдову на саміт президентів країн СНД і чекали біля резиденції, поки українських журналістів заберуть в аеропорт. І на цьому саміті Ющенко заявив, що Росія атакує, Лукашенко заявив, що Росія атакує. Виходив непоганий матеріал, але дуже бракувало в сюжеті точки зору самої Росії. І тут, уже перед від'їздом до аеропорту, я бачу кортеж російського президента. І знаєте, я абсолютно спокійно змогла поставити Дмитру Медведєву, який вийшов із резиденції, 3-4 запитання. Ні охорона, яка працювала на саміті, ні охорона президента РФ не завадили нам поспілкуватися з Медведєвим. Теоретично він мав можливість сісти в машину та поїхати геть. І він кілька разів сідав у неї, однак виходив, щоб відповісти на чергове моє запитання, яке я вигукувала. Такого щастя від українських президентів журналісти, напевно, не дочекаються. Тому що ти або кричиш президенту і він робить вигляд, що тебе не чує, або ти кричиш, але охорона тебе тримає на такій дистанції, що тебе справді не дуже чути. І той же кортеж Януковича ми можемо вільно знімати в Брюсселі, Страсбурзі, Польщі. Але не маємо права робити це в Україні. Бо це, кажуть удошники, загрожує безпеці першої особи. А за кордоном ця загроза розчинається, чи як? Десь тут відсутня логіка.

- Може, тому журналісти й полюбляють такі непостановочні сцени, як падіння вінка президента...

- Це, напевне, журналістський цинізм, але якщо я маю найменшу можливість показати ці кадри з вінком у своїх сюжетах, я їх обов'язково покажу. Знову і знову. Для мене як для телевізійного журналіста це чи не найкраще відео з Януковичем за його президентства. І це показово стосовно роботи президентської охорони. Яка бореться з журналістами, але не помічає реальних загроз. Нехай навіть від декоративних предметів :).

- Нещодавно сайт LB.ua і жіночий рух Femen започаткували новий розважальний ресурс Like.LB.ua. Як ти оцінюєш такий розвиток діяльності руху? Чи не посилює це, на твою думку, іміджу легковажних дівчат, відволікаючи від суті тих серйозних питань, яких учасниці Femen торкаються під час своїх акцій?

- Оголене жіноче тіло - це красиво, це розвага. Вони так починали і навряд чи мають інший варіант заявити про себе. Інша річ, що акції складають враження спонтанних і непродуманих. Як того разу, коли вони прийшли в Печерський суд «викупити» Луценка. Дівчата дико неприродно намагалися витягти фальшиві долари з-під кофтин і запхати їх у кишені охоронцям. Прикро було спостерігати, як вони чіплялися до міліціонерів, а ті їх із огидою відштовхували. Зіграли б ніжніше й саркастичніше - ефект був би кращий. Продуманості бракує, щоб вони були цікаві не лише формами жіночими, а й контентом.

Зрозуміло, що дії Femen більше показові. Але якщо є події, куди доречно «вклеїти» відео з їхніми формами, я це роблю. Наприклад, на річницю Януковича ми робили кліпчик - добірку висловів президента. І як ілюстрацію до заклику президента приїжджати в Україну, тому що роздягаються жінки, коли цвітуть каштани (таку пропозицію він зробив у Давосі іноземцям), я залюбки «вклеїла» кадр із дівчатами з Femen, які купаються в київському фонтані.

- Ритм роботи на 5-му є нелегким, а ти - молода мама. Чи враховує українське трудове законодавство твої інтереси?

- У декрет ішла на УТ-1, там усе було чітко дотримано щодо компенсації і відпустки. На 5-му в журналіста-телевізійника ненормований день, і коли ти йдеш на цю роботу, ти це усвідомлюєш. У нас є абсолютне взаєморозуміння між журналістом, редакторами і менеджментом каналу. Ти захворів - ніхто в тебе не вимагає лікарняного, потрібно побути з дитиною - вирішуй свої проблеми. Саме завдяки людяним стосункам на каналі я маю час і для сім'ї, і для професії. Все просто: на 5-му немає кріпосного права :).

Довідка ТК

Ірина Герасимова народилася 26 квітня 1982 року. У 2006-му закінчила заочне відділення Інституту журналістики Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка.

З 2003-го по 2005-й працювала в агенції «Інтерньюз-Україна». Була журналісткою медіацентру «Кандидат», що спеціалізується на збиранні інформації та підготовці відео-, аудіо- й текстових матеріалів, пов'язаних із виборчим процесом.

У команді Андрія Шевченка працювала кореспондентом новин Першого національного.

Починаючи з травня 2008 року є кореспонденткою 5-го каналу.

Має трирічного сина. Чоловік Сергій Баранов працює у сфері телепродакшну.