День журналіста - 2011 для українських працівників ЗМІ здебільшого пройшов не під кипіння шампанського, а за спільною роботою. Як кажуть організатори телемарафону на ТВі, допоки в країні «зі ЗМІ є проблеми», святкувати ще рано. Наразі учасники «Стоп цензурі!» розглядають 6 червня як гарний привід привернути увагу до проблем ЗМІ.

Телемарафон «Повний доступ» став своєрідним підсумком усіх знакових подій у медіасвіті за останні роки та продовженням теми НЕакції журналістів під резиденцією президента у «Межигір'ї».

6 червня. За двадцять хвилин восьма. Ньюзрум ТВі. До ефіру вже готується перша пара ведучих Мустафа Найєм та Ілона Довгань, потроху на канал з'їжджаються гості перших блоків програми, контрольні налаштування у студії - загалом хаос, невеликий поспіх (де-не-де передефірні фуршети) та останні звірки зі сценарієм. На один вечір ньюзрум ТВі перетворився на своєрідний воркшоп за участі працівників різних каналів.

За п'ять хвилин до марафону

За словами однієї з ведучих телемарафону кореспондентки СТБ Наталки Соколенко, над сценарієм в основному працювали Наталя Гуменюк і Мустафа Найєм. Основна робота була зроблена журналістами і режисерами ТВі.

П'ятигодинний марафон у п'ятиденний термін

Майже п'ятигодинний марафон розробили ледь не в п'ятиденний термін. Як розповіла Наталя Гуменюк, «Повний доступ» підготували дуже швидко - «з середи по понеділок, в результаті це напружені вихідні, ночі...»: «Займалися всі журналісти "Стоп цензурі!": електронною поштою, через повідомлення, телефонні дзвінки, були залучені всі люди, тому не можна говорити про когось конкретно, просто деякі мали трохи більше часу, можливостей організаційних. Це все відбувається на професійних засадах, дуже приємно, що ведучі різних каналів зголосилися взяти участь».

Олексій Ліхман

Микола Княжицький, генеральний директор ТВі, зазначив у коментарях ТК, що марафон транслюється каналом на безоплатній основі: «Можна сказати, що це спільне виробництво, тому що ми даємо студію, технічні можливості, хлопці-дівчата самі все знімають, готують матеріали». Крім того, пан Княжицький вважає, що такий проект має бути цікавим для глядачів ТВі, «тому що наші глядачі - це молоді люди, які цікавляться всім, що відбувається в країні, з такої точки зору, для нас це дуже успішно».

Також гендиректор не виключає в майбутньому проведення подібних телемарафонів за участі активістів «Стоп цензурі!»: «Свобода слова - це наш корпоративний громадянський інтерес, який треба підтримувати в будь-якій країні. З нашої точки зору, така потреба є. Тому, звісно, ми це будемо підтримувати».

ТК поцікавилася й думкою колег-журналістів, що не брали участі в марафоні, а спостерігали за його ходом як глядачі. Валерій Калниш, заступник головного редактора газети «КоммерсантЪ», сказав, що «Повний доступ» йому дуже нагадував телевізійний онлайн-проект «Рік перший», присвячений першому року президентства Віктора Януковича: «постійний потік, деякий "бруд" в ефірі, деяка неузгодженість». Серед позитивних моментів він зауважив пряме включення в студію російських журналістів Матвія Ганапольського і Леоніда Парфьонова: «Думка збоку, тим більше думка людей, які можуть роздумувати про проблему, не знаючи всіх українських нюансів, викладати теорію - це дуже корисно, більшість із нас, маю на увазі українських журналістів, в тилу боротьби на себе збоку подивитися не можуть».

Також Валерій Калниш позитивно оцінив формат проекту, прийнятний «для маленького українця». Він вважає, що для нежурналіста дізнатися про те, чим дихають журналісти - дуже корисно, а більш ніж чотири години в ефірі - це та кількість часу, за яку можна висловити всі полярні й неполярні точки зору: «Може, і справді раз на рік варто влаштовувати і використовувати таким чином журналістський "адмінресурсу" і розповідати світу, чим ми живемо».

Говорячи про ведучих, Валерій Калниш зауважив, що в марафоні було занадто багато Мустафи Найєма: «Мустафа в кадрі, причому він не змінювався, на відміну від дівчат- ведучих, Мустафа в сюжетах, Мустафа в ефірі. Він хороший репортер, і мені дуже би хотілося, щоб він еволюціонував у цьому напрямі - репортер, журналіст, можливо, публіцист - але мені дуже не подобається, коли він перетворюється на професійного борця за свободу слова, тим більше, що нинішнім трендом боротьби за свободу слова у нас є не бажання відстоювати щось у цій країні, а те, щоб нас почули». За словами Валерія, проблема журналістів не в тому, що вони не можуть говорити, а в тому, що ті, для кого вони говорять, - читач, глядач - пропускають повз вуха цю інформацію, «вона їх не зачіпає».

З-поміж негативних моментів Калниш також зауважив однобокість телепроекту, зокрема, присутність великої кількості представників «Стоп цензурі!» у марафоні: «Мені не здається, що "Стоп цензурі!" є останнім і єдино правильним виразником думки всіх журналістів, а по-друге, там не було влади... Тільки Юрій Мірошниченко, але, як я розумію, це проблема не організаторів ефіру. Це неправильно з боку влади», - каже Валерій Калниш.

На думку головного продюсера телеканалу News One Лаврентія Малазонії, «негативи, позитиви, підбір тем тощо - це все не суть. Головне - журналістам, особливо зі "Стоп цензурі!", потрібно уважно переглянути запис цього ефіру, його ведення, а потім уважно перечитати "Скотний двір" Оруелла... Самого оруелловського сценарію всередині журналістського цеху не уникнути, однак розчарувань буде набагато менше. Ось це головне».

Коридорні теревені

Зазначимо, що з-поміж телеменеджерів у списку запрошених на проект значилися Валерій Хорошковський, Віктор Пінчук, Ігор Коломойський, Рінат Ахметов, Єгор Бенкендорф та Валід Арфуш, з-поміж представників влади - глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін, його радник Ігор Шувалов, радник президента України Анна Герман, прес-секретар глави держави Дарка Чепак і, власне, сам Віктор Янукович.

Однак «вигрібати» за владу у студії ТВі довелося лише представнику президента у Верховні Раді Юрію Мірошниченку.

Представники ТРК «Антена» - про свій конфлікт з «Волею»

День журналіста - свято чи «радянський спадок»

Що означає для працівників українських ЗМІ 6 червня - День журналіста чи День холуїв? Як вони оцінюють нагороди від влади, навіть якщо ті приурочені до професійного свята? Чому журналісти відмовилися від троянд і торту прес-секретаря Януковича Дарки Чепак?

Поки ведучі й гості телемарафону дискутували у студії, ТК за лаштунками намагалася вивідати в журналістів відповіді на ці питання.

- Що для вас означає День журналіста? Чи святкуєте ви його?

Олексій Мустафін:

- Ні, нічого не означає. Я пам'ятаю, як дізнався про існування Дня журналіста. Колись була така компанія, «Нова мова», яка робила «Післямову», потім уся команда перейшла на «1+1» і, відповідно, ми переїхали до «олівця». Скількись ми там попрацювали, виходимо - а внизу там було кафе «Овен», не знаю, як зараз називається, там сидять люди, щось п'ють, розмовляють весело. Нам кажуть: «Це УТ-1 святкує, сьогодні ж професійне свято». Минає кілька днів, знову спускаємося, знову люди сидять, про щось гомонять. Нам знову кажуть: «Та професійне ж свято». І так я зрозумів, що в нас, по-перше, дуже багато професійних свят - День журналіста, День преси, День телебачення, потім вони множаться на два, якщо враховувати радянські свята, або на три, якщо враховувати міжнародні свята. Тобто привід випити є цілий рік, тому я досить скептично ставлюся до таких професійних свят, певною мірою це умовність, певною мірою радянський спадок.

Ірина Соломко:

- В кожній професії має бути професійне свято, це абсолютно нормально, коли колеги єднаються, одне одного вітають, я б навіть хотіла, щоб ми трохи з більшою повагою до цього ставилися. Дуже багато днів журналістів, у кожного виду ЗМІ, а хотілося б, щоб було одне-єдине свято, яке би кожен святкував і поважав.

Сергій Андрушко:

- Так, я відсвяткував його сьогодні, я відправив інформаційний запит на Адміністрацію президента із запитанням «Чому президент так і не зміг запросити журналістів до "Межигір'я"?». Пригадую, що з Адміністрації президента вже заявляли, нібито такий намір Віктора Януковича опрацьовується, тому я поставив кілька запитань: Як саме опрацьовується цей намір? Що саме було опрацьовано впродовж року? Яких заходів було вжито для опрацьовування?

Сергій Лещенко:

- Ні, я не святкую, взагалі вважаю, що Дня журналіста не повинно бути, що це якась радянська традиція - святкувати професійні свята.

Тетяна Чорновіл (Lb.ua) та Ірина Соломко («Корреспондент»)

Тетяна Чорновіл (Lb.ua) та Володимир Павлюк (ТВі)

«Історія з квітами і тортом - це білий шум»

- Як ви оцінюєте те, що журналісти 6 червня під резиденцією Віктора Януковича у «Межигір'ї» відмовилися від привітання Дарки Чепак - не прийняли квітів і торта? І як ви взагалі ставитеся до нагород, подарунків та премій від влади?

Наталя Соколенко:

- Журналісти пропонують внести зміни до закону про «Державні нагороди» і скасувати звання заслуженого журналіста. Це справді треба зробити, тому що не може бути журналіст в одній корпорації з владою, це інша гілка влади, четверта гілка. Державна влада - виконавча, законодавча - нехай вони одне одного нагороджують скільки їм завгодно. Журналісти мають тримати дистанцію. Щодо подарунків: у квітах ще якось проглядається логіка, а торт - як журналісти мали його їсти? Прямо в багажнику, на асфальті? Там же не було ні альтанки, ні ножів, виделок. Це був дуже помилковий хід. І Дарка прекрасно уявляла, хто приїде, приїдуть же не ті, хто в теплих стосунках із владою, хто в такий критичний день міг би приймати квіти, а тим більше солодке. Це щоб запити гірку пілюлю відмови президента спілкуватися, відмову президента виконати свою ж обіцянку, залити солодким тортиком? Це несерйозно. З точки зору піру це справді помилковий хід.

Ірина Соломко:

- Я думаю, що це абсолютно нормальна реакція. Журналісти очікували побачити президента, як мінімум, щоб він нам ручкою помахав, і ця, грубо кажучи, подачка... Кожен журналіст, який поважає себе, зрозумів це і не прийняв. Можливо, в Дарки були якісь щирі наміри виказати нам свою повагу, ми за це їй вдячні, але треба розуміти місце і час. Як ми мали його їсти? Руками? Я вважаю, ми вчинили гідно в плані поваги до нашої професії. Можливо, з точки зору людяності по відношенню до Дарки не зовсім добре, але оскільки вона прес-секретар президента, а ми журналісти, то тут якихось людських стосунків не може бути, ми просто намагалися тримати честь своїй професії.

Олексій Мустафін:

- Я не вважаю, що це треба було робити в такій формі. Є певна етика спілкування, ну, не подобається вам, що вас не запросили і не пускають до «Межигір'я» - ну, це нормально, але до чого тут Чепак, добре, що хоч торт передали будівельникам і вони його з'їли. Мені здається, що в нас спілкування на якомусь дивному рівні.

Щодо подарунків - краще їх не приймати (сміється). Я знаю, що в деяких компаніях є навіть певні обмеження не брати від сторонніх осіб подарунків. Може, це і правильно, бо в країні, просякнутій корупцією з гори й до низу, під подарунком можна отримати хабар.

А чого дивуватися? Хіба Віктор Янукович якось несподівано змінив свою поведінку? Ми знали його, знали його біографію, які комплекси, зазвичай, є в людини з такою біографією, тож я нічого дивного в цьому не бачу.

Тетяна Чорновіл:

- По-перше, ніхто не сприйняв це як подарунок від Дарки Чепак, всі зрозуміли, що це Янукович відкупається від журналістів, які приїхали, так би, мовити до нього в гості, а він не звернув жодної уваги... Якби, приміром, Дарка Чепак сказала, що це особисто від неї, можливо, хтось би і прийняв.

Андрій Шевченко:

- Історія з квітами й тортом - це білий шум. Вона тут точно не є першорядною чи навіть другорядною, головне, я думаю, що журналісти хотіли привернути увагу до «Межигір'я» як до символу непрозорості влади і корупції, всупереч судовим заборонам. І це викликає повагу. А саме «Межигір'я», яке раніше було символом корупції, тепер стало ще й символом зневаги до журналістів.

Сергій Андрушко:

- Як журналіст я розумію, чому вони так вчинили: це би демонструвало, що журналісти достатньо лояльні до влади, тієї влади, яку вони завжди мають критикувати, тому що вони журналісти, вони апріорі мають мислити критично. Подарунки або грамоти від влади - це неприйнятно, оскільки західні стандарти кажуть, що оцінювати журналістів мають журналісти. Я чув про ініціативу Інституту медіа права, я її схвально сприймаю, тому що очевидно, що багато журналістів не прийняло такого звання, яке би поставило під сумнів їхню об'єктивність і незаангажованість.

Сергій Лещенко:

- Я вважаю, що це абсурд, влада не повинна нагороджувати журналіста, журналісти мають отримувати нагороди від громадських організацій, або від неурядових організацій, або фондів, які займаються правами людини чи демократичним розвитком, але, звісно, не від держави, тому що це конфлікт інтересів, тому що держава є об'єктом ретельної уваги, контролю, а часом і викриттів з боку журналістів - і водночас вони отримують нагороди від влади. Тобто нагороджують тих, хто не критикує владу?

Сергій Лещенко («Українська правда»)

- Як ви оцінюєте спробу влади заборонити акцію під «Межигір'ям» у судовому порядку?

Наталя Соколенко:

- Історія з судом мені здалася дивною, навіщо був потрібен цей суд? Невже Дарка чи хтось інший думали, що судове рішення, або інопланетяни, або папа Римський зможуть зупинити Лещенка і Мустафу в їхньому бажанні приїхати туди? Вони мають взагалі на це всі підстави, перебувати будь-де, крім режимних об'єктів. Як кажуть на Бі-бі-сі, новини відбуваються там, де зараз перебувають журналісти Бі-бі-сі. Судовий позов дав привід робити 5 тисяч новин на тему, що президент за посередництва сільради судом іде на журналіста. Це смішно.

Андрій Шевченко:

- З судовою забороною - це абсолютно ганебна історія, тут настільки неприглядно виглядають усі учасники: що сільський голова, який в абсолютно цинічний спосіб розказує про те, що він там охороняє право на відпочинок своїх односельчан, що суддя, що президент, який насправді точно міг би зайняти іншу позицію, не прикриватися.

Прецедент дуже небезпечний. Пригадуєте, як почали забороняти такі акції в Росії? Коли влада почала забороняти вуличні протести, саме керуючись тим, що комусь там на дачу незручно приїжджати і що треба шанувати чиєсь право на відпочинок? Я дуже злякався, коли почув ці самі формулювання в аргументації українських суддів і українських можновладців. Історія ганебна, і дуже сподіваюся, що журналісти цього так не залишать і використають усі можливості з апеляції, аж до Європейського суду. Це важливо не для них, це важливо для того, щоб українці мали право на мирне зібрання.

P.S. 6 червня телемарафон громадського руху «Стоп цензурі!» «Повний доступ» узяв показники, вищі за середні по каналу.

Фото Тетяни Веремчук