Сергія Кутракова читачі «Детектор медіа» пам'ятають за репортажем із Українського дому, який створювався під час скандального відкриття фотовиставки «Волинська різанина - польські та єврейські жертви ОУН-УПА». За фактом перешкоджання журналістській діяльності прокуратура Києва порушила кримінальну справу.

Тепер сюжети для «Репортера» Сергій готує набагато рідше. У січні цього року він став ведучим проекту «Новий погляд», змінивши на цій посаді амбітного Дмитра Колчинського. Сергій Кутраков із командою не сперечається, і під час зйомки активно працює в кадрі - то з купою датчиків на тілі під час тренування, то ложкою на частуванні гречки в китайській ресторації. ТК вирішила познайомитися з новим ведучим ближче, і він охоче поділився з нами власними принципами роботи в команді і в журналістиці.

1. Сергій Кутраков вирішив стати журналістом у шахті

- Ви не відразу прийшли до рішення стати журналістом, першим місцем роботи була шахта...

- З вікна моєї квартири в Донецьку видно шахтні підйомники, поруч і школа, і Гірниче училище. І тут усе було передбачувано: на шахті працювали мої батьки, я теж вирішив рухатися цією накатаною колією. Відразу після школи вступив до Гірничого училища за спеціальністю «Електрослюсар підземний, спеціаліст гірничо-виймальних машин». Далі пройшов невеличку практику на шахті, а після армії повернувся працювати на копальню імені Засядька.

- На жаль, ця копальня - чи не найвідоміша в Україні. Чи доводилося ризикувати вам?

- За моєї підземної кар'єри вибухів було два. Один із них потужний, загинуло 100 людей. Того ранку я прийшов на роботу і побачив, що на шахті відбувається щось ненормальне, прибули рятувальники. Мені та іншим шахтарям дали завдання спускатися та зібрати речі, що лишилися після загиблих. Ми стягнули чоботи, залізячча та підняли їх нагору.

- Скільки вам тоді було років?

- 21.

Другий вибух, коли загинуло понад два десятки людей, теж мене оминув. За два місяці, коли спала температура, ми відновлювали цю ділянку. Шахта на цій копальні дуже небезпечна. За два роки роботи шрамів здобув більше, аніж за все попереднє життя. Несолодко там було, важкувато. Температура повітря в забої вже після необхідного охолодження сягала 42 градусів. Ми працювали в касках, коногонках, трусах, перепрошую, і гумових чоботах...

Під час роботи в шахті я пригадав, що, навчаючись у школі, непогано писав твори. У цей період, у 2001-му, саме розпочалася вступна компанія до вишів. Я подав документи, успішно склав вступні іспити на журфак.

- Як вам вдалося поєднувати навчання й роботу?

- Мені дуже пощастило, оскільки на той час Донецький інститут соціальної освіти якраз запропонував експериментальну форму навчання, очно-заочну. Навчатися можна було по суботах та неділях, опановуючи за ці дні всю тижневу підготовку. Відпрацьовував нічну зміну в шахті, виїжджав нагору, мився і рушав до інституту. Сидів на лекціях із чорними повіками - пил міцно прилипає до шкіри.

- Чи багато дало навчання для практики?

- Так, дало дещо. Головне, що передали мені педагоги - це власний безпосередній досвід. У приватному спілкуванні більшість викладачів ділилися практичним досвідом, і це було важливіше за лекції. Вчителі допомагали і в роботі - підказували, яких людей можна залучити до того чи іншого проекту.

На першому курсі я дуже старанно навчався, і педагоги звернули на це увагу. Вони порекомендували мене представникам влади Сватова, які звернулися до вишу з проектом створення газети «Голос громади». Я погодився, спакував валізи і переїхав до містечка на 20 тисяч населення. Під час роботи на цьому комунальному підприємстві вивчив багато перипетій місцевої влади.

Навчаючись на третьому курсі, перейшов працювати на посаду помічника телевізійного редактора каналу КРТ. Тут я навчився всього, починаючи від розшифровки касети і закінчуючи монтажем. І, що дуже важливо, познайомився з інтернетом: до 2003 року не мав про нього жодного уявлення.

- Розпочинали з новин?

- Ні, новин на той час на КРТ не було, лише ефіри з розважальною інформацією.

- У 2007-му ви працювали на «Інтері», але недовго...

- Так, лише п'ять місяців. На той час відчував, що професійно ще не готовий до роботи в ньюзрумі. Та й традиції у колективі доволі жорсткі, не було можливості розвиватися.

2. Сергій Кутраков більше не судиться з «Беркутом»

- Під час відкриття «Волинської різанини» ви були в Українському домі тому, що вам близька тема виставки?

- Ні, в жодному разі. Напередодні відкриття виставки зателефонував випусковий редактор і повідомив тему та час зйомки: «Знімаєш на вулиці, знімаєш всередині приміщення». Все.

Суб'єктивно мені було байдуже, що це за подія, адже це моя робота. Як професіонала мене цікавили коментарі для балансу думок, і, судячи з усього, синхрони мали би бути першорозрядними.

- Ви майже півроку витратили на оскарження дій охорони в Українському домі та бездіяльності працівників міліції. Та зрештою, судитися припинили, справа лишилася відкритою .Чому прийняли таке рішення?

-Я не хочу підтримувати абсурдне, з юридичної точки зору, звинувачення. Гадаю, слідчі прокуратури навмисне склали його таким чином. Коли з цими паперами знайомиться суддя, він, напевне, читає і думає - що за дурниці? І, як нормальну людину, я його прекрасно розумію.

Можна, звісно, надати цій справі розголосу і знімати дивіденди. Але порушували її не для того. Покарати ж винуватців неможливо, бо в цій справі фігурують лише виконавці. Кого назвали винними - хлопців, які намагалися витиснути мені око? Формально, можна вважати крайніми їх, але ж охоронці виконували роботу, за яку отримують гроші. Якщо спецназівець обдумуватиме накази, він буде поганим спецназівцем.

Тут винні люди, які намагалися за допомогою сил «Беркута» притиснути мітингувальників. Тому я вирішив не брати участі в процесі та не підігрівати інтерес до цієї справи.

- Яку мету ви мали - покарати винних чи захистити честь професії?

- І те й інше. І ще мені дуже не хочеться відповідати за всю українську журналістику. В Українському домі я виконував свої обов'язки. Причому ідеально - я ніде не порушив букви закону.

- Чи не довелося переконатися, що українське законодавство потребує вдосконалення щодо захисту журналіста?

- Нещодавно спілкувався зі знайомим із Лондона, він розповів, що там законодавство прописано коротенькими параграфами і дуже стисло. Тобто формулювання не бездоганне, але ставлення до закону шанобливе. У нас же на папері все набагато докладніше, однак «вмільці народні» можуть повернути будь-який закон, як дишло. Тож яким би не було законодавство, результати отримаємо, коли зміниться сам підхід до нього.

- Хто з вашого оточення підтримав вас після порушення кримінальної справи?

- Першого ж дня шеф-редактор «Репортеру» (Михайло Шаманов. - ТК) звернувся до юридичного відділу каналу, де було складено звернення до МВС із проханням проаналізувати обставини цього інциденту. Далі мав кілька розмов із юристами, шеф-редактор постійно хвилювався за перебіг цієї справи.

Одразу ж приїхали колеги з СТБ, за що я їм дуже вдячний. Вони підготували сюжет про інцидент. За 5 днів зателефонували слідчі й запросили мене на розмову, після якої видали постанову про порушення кримінальної справи. Після цього телефонувало багато людей, пропонували підтримку. Найбільшу допомогу надала Парламентська ТСК з питань розслідування випадків цензури у ЗМІ, Осман Пашаєв. З найнятим ним адвокатом ми були на одному чи двох засіданнях, але конструктивного результату це не принесло.

Дружина теж працює у сфері журналістики, тому зайвих запитань не ставила. Батьки хвилювалися. Щодо мене самого, я вважаю інцидент виробничою тратою: це робота, таке може трапитися з будь-ким.

3.      Сергій Кутраков не відповідає за зміст «Нового погляду»

- Як ви отримали пропозицію стати ведучим «Нового погляду»?

- Одного вечора у грудні мене запросила на розмову заступник головного продюсера каналу і запропонувала спробувати себе на посаді ведучого проекту «Новий погляд». Для мене це нові творчі горизонти, тому вирішив спробувати, про що нині не шкодую.

Раніше я відзняв пару непоганих відео для проекту - про таємниці українських підземель. Після цього стосунки з командою проекту перервалися, оскільки я займався своєю роботою, а в «Нового погляду» були власні завдання.

-Читала, що ви відразу влились у колектив і заявили про себе як ідейний член команди.

- Ні, повної ідилії не було. Я ж як новий механізм, а точніше, нова запчастина, для якої потрібен час, щоби притертися. Деколи виникали несуттєві творчі нестиковки. А в цілому колектив дуже креативний, і знайти спільну мову було легко.

Люблю креативних людей і саму візуалізацію - щоби картинка рухалася, зміна дії була, щоб це було цікаво і сприймалося очима. Насамперед мене цікавлять феєричні і яскраві теми.

- Чимало людей працює над програмою?

- Сценарна група налічує три одиниці. Їм допомагає кілька журналістів, зав'язаних і на інших проектах. За кожним журналістом закріплено тему й він відпрацьовує всі варіанти, залишаючи останнє слово за сценаристом. Ще в монтажках купа народу працює - не менше десятка точно.

- Які ваші функції у проекті? Чи займаєтеся підготовкою сценаріїв?

- Відпрацьовувати сценарій в остаточному вигляді - робота сценариста. Я, як ведучий, лише інколи намагаюся щось підказати, і сценаристи нормально сприймають критику, за що я їм дуже вдячний.

Моя частина роботи - написати власні тексти, які я кажу в кадрі. Також я погоджуюся на будь-які експерименти під час зйомок програми. Куди мене тільки не засовували - і на велотренажери, і до салону лімузина. Люблю все на собі випробовувати: цікаво дізнатися свій справжній біологічний вік чи де саме в мене розташована ямка Якобсона.

Я завжди намагаюся свою частину роботи зробити так, щоби наприкінці глядачеві щось запам'яталося.

- На сайті каналу формат програми заявлено як «хірургічний розтин буденності». А насправді він більше схожий на споживацький - сало, материнське молоко, гречка... Чи це помилкове враження?

- Я розпочав роботу в проекті на етапі, коли команда вже мала перелік тем, які потрібно було закрити. Зараз саме відбуватиметься перезавантаження проекту. Теми в перспективі наскільки цікаві та емоційні, що мені навіть самому, як глядачеві, було б цікаво дивитися.

- Стиль програми дещо змінився: замість містичних польотів домовин глядачеві пропонують дослідження, консультації, поради...

- Це підсумки наших нарад. Ми прийшли до висновку, що ведучий має все випробовувати на собі. Ідейна група завжди намагається мене інтегрувати - в середовище, в локацію. Я маю активно працювати у кадрі.

- Якою ви бачите аудиторію програми?

- В мене лише один критерій - аби програма подобалася; щодо віку і рівня IQ ніколи не розмірковував. Я вмію абстрагуватися як глядач, дивитися на продукт очима аудиторії. І я розумію, що люди дивляться нашу програму, щоби дізнатися щось нове розважаючись. Вони люблять напружуватися. І ми подаємо дуже багато нової інформації, просто енциклопедичні обсяги. І подавати її потрібно так, щоб глядачу було приємно перебувати біля телевізора.

- У випуску «Криза. Ставимо на гречку?» ви розпочали з економічних показників, а завершили темою актуальності гречаного кольору в одязі. Вам не здається, що таке штучне поєднання є трохи схоластичним: так само на початку випуску про наркоманів можна заявити шприци, а в фіналі подати роздуми щодо того, скільки янголів може поміститися на кінчику голки.

- Частково я з вами згоден. Але гроші за це отримує сценарист. Від себе можу сказати, що ми випробовуємо всі засоби, аби донести серйозну інформацію в полегшеному форматі. В даному випадку криза - це те, що ми створюємо в себе в голові, а гречка - найбільш візуалізований прояв цієї кризи. Тому ми й провели цей продукт через усю програму.

- Гаразд, це така телевікіпедія про гречку. Але дещо вибіркова. Чому ви звернулися із запитанням, чому люди купують гречку, до сексопатолога, а не до, скажімо, головного дієтолога, який відповідав на інші питання? Чи не до онколога?

- Дякую авторам ідеї, які змусили тут за них відповідати :). Так, гречку ще діабетикам рекомендують, і, безумовно, завжди є куди спрямувати погляд.

Під час продакшну чималий фронт роботи проходить поза зоною моєї уваги. Мене просто знайомлять із графіком зйомок і переліком запитань. Наповнення програми - зона відповідальності сценариста. Він може прислухатися до моїх порад, а може й не враховувати моїх пропозицій.

- У випуску «Молочна кухня» запам'яталася радісна розповідь про силіконові імплантанти, які не заважають мамам годувати дітей. Вам ще не телефонували жінки, які розчарувалися в пластичній хірургії? Адже у програмі представлено лише позитивну точку зору.

- Про це краще в авторів спитати. Для команди це були найперші проекти за моєї участі, тож усе у процесі становлення.

- Від деяких героїв програми очей не відірвати. Наприклад, слухаючи розповідь про киянку, чий продовольчий бюджет становить 300 грн на місяць, я прикипіла до телевізора. Де ви знаходите таких людей? Чи залучаєте акторів?

- До речі, ця жінка справжня. І це людина, яка має залізний стрижень. Розшукати її було просто - це подруга однієї зі співробітниць каналу. Інших героїв знаходимо в соціальних мережах, через друзів друзів, знайомих. Акторів залучаємо суто для реконструкцій. Зазвичай все відбувається через мозковий штурм - вирішуємо, хто і яким чином може нам бути цікавий.

- Які жанрові елементи поєднуватиме команда в оновленому форматі програми?

- Головний критерій - щоб було яскраво, неважливо завдяки якому методу. Застосовуватимемо і закладені в сценарії реконструкції, і лайфові зйомки, і зйомки прихованою камерою.

4.      Сергій Кутраков найбільше цигарок і кави спалює на роботі

- Як змінилося життя після того, як стали ведучим «Нового погляду»? Чи готуєте сюжети для «Репортера» чи інших проектів каналу?

- Редактори «Репортера» часом звертаються до мене з проханнями-вимогами відзняти сюжети, та більшість часу йде саме на зйомки «Нового погляду». Я щодня готовий до викликів за заявками: з'їздив, відзняв, повернувся на місце. На зйомки доводиться їздити мало не щоп'ять хвилин.

- Де вивчали українську?

- У школі. А вдосконалити допомогло телебачення.

- Які теми, в межах «Нового погляду» чи поза ним, є для вас найважливішими?

- Чорнобиль. Не знаю, вб'ють мене за це на каналі чи ні, але готую грандіозний з точки зору бюджету і суті проект для «Погляду». Наполеонівські плани є.

Я небайдужий до багатьох тем: кожен текст чи тезу, яку маю озвучити, завжди пропускаю через себе. Класно було би зробити фільм про повінь 2008 року, щоб убезпечитися від такої ситуації в майбутньому. Це був такий потужний удар для країни, що він має підштовхнути нас до переосмислення питань безпеки. Готуючи сюжети про стихійне лихо, я потрапив одразу в саму клоаку. Знаю, що в деяких місцях цієї повені могло б і не бути - якби раніше люди пустили еменесників на будівництво профілактичних споруд.

Також мені подобаються науково-популярні дослідження. Наприклад, один із випусків ми присвятили волоссю. Ви лише уявіть, я і волосся - це ж полярні поняття. Але там було стільки всього цікавого для мене, лисого чоловіка, що я дивився всю програму, просто як глядач.

- Ви кілька років присвятили розважальному телебаченню. Маєте амбіції продовжувати кар'єру тут чи спробуєте себе в інших форматах?

- Я не загадую, що буде через рік, лише намагаюся добре виконувати свої обов'язки. Робота - саме те місце, де я спалюю найбільше цигарок і випиваю найбільше кухлів кави. Можна сказати, я тут живу.

Довідка

Сергій Кутраков має 30 років. За результатами досліджень у «Новому погляді», біологічний вік ведучого - 34 роки. За час телевізійної кар'єри працював на каналі КРТ (спочатку в Донецьку, потім - у Києві), а також на телеканалі «Інтер». Протягом двох років готував матеріали на соціальні теми для програми «Репортер». Одружений. Має двох синів: п'яти років і трьох місяців.

Фото Володимира Герасимова