Підготувала Ганна Шерман, “Детектор медіа” Події у Грузії збентежили український громадський простір. Знаковість цих подій для нашої держави очевидна для всіх настільки, що змушує проводити доленосні аналогії навіть тих, хто більш за все радив би їх ігнорувати. Про що свідчить і нещодавнє опитування експертів "Детектор медіа".

Втім, незважаючи на граничну важливість цієї історичної для всього пострадянського простору події, грунтовного всебічного висвітлення, багатоаспектного аналізу ані безпосередній перебіг «оксамитової революції», ані драматична політична доля екс-президента Едуарда Шеварднадзе на українських телеканалах так і не отримали. Грузинська революція на терені українського телепростору поки ще не вийшла за межі інформаційного мовлення. Вітчизняне суспільно-політичне мовлення – “безмолвствует”.

Тим ціннішим вбачається значення останнього випуску “Спецрепортера” на “Новому каналі” “День святого Георгія”, у якому події на вулицях Тбілісі були подані у, можливо, не вичерпному, але все ж таки відчутному та осмисленому історико-політичному контексті. Крім того, слід зауважити, що під час зміни влади у Тбілісі журналісти "Нового каналу" були єдиною телевізійною групою з України, яка працювала на місці подій. Про враження очевидця від "оксамитової революції" у Грузії кореспонденту “Детектор медіа” розповідає спеціальний кореспондент "Нового каналу" Василь Зоря.

– Василю, чи правда, що Адміністрація Президента України заборонила, точніше, не рекомендувала телекомпаніям посилати до Тбілісі своїх спецкорів для висвітлення ситуації безпосередньо з місця подій?

– Мені про це нічого невідомо. Група "Нового каналу" без проблем дісталася до Грузії в п\'ятницю, 21 листопада, де наступного дня почалася "оксамитова революція". Ми з оператором Євгеном Головіним потрапили у саме пекло і мусили одразу взятися до роботи. Нам ніхто не перешкоджав виконувати професійний обов\'язок. Ми постійно готували "хрипи" (телефонне повідомлення кореспондента – „ТК” ), зробили пряме включення, провели “перегон” (відзнятого відео – „ТК” ), набрали чимало матеріалу для "Спецрепортера". Як до представників української преси у Грузії до нас ставилися надзвичайно доброзичливо та тепло.

Утім, якщо відверто, було дивно не перетнутися у "гарячій" точці ні з ким з моїх українських колег. Журналісти "1+1" та "Інтера" завжди присутні в інших, навіть менш важливих ситуаціях...

– Як працювалося в Тбілісі, практично в бойових умовах?

– Нелегко, але дуже цікаво. Трохи страшнувато, бо те, що розгорталося на наших очах, мало дикий вигляд. Але пресі увімкнули "зелене світло", перепусткою до парламенту стала телекамера чи диктофон. Опозиції було дуже важливо постійно перебувати в центрі громадської уваги, бо з регіонів до столиці постійно прибували демонстранти.

Щоправда, мене досі дивує сам факт, яким чином телебаченню вдалося безперешкодно забезпечити пряму телетрансляцію. З урахуванням того, що майже усі енергомережі в Грузії залежать від РАО ЄЕС... Як дорікнув Президент України міністрові закордонних справ Росії, "як ви допустили до такого…"

– Тож, на ваш погляд, яку роль під час зміни влади в Тбілісі відіграли засоби масової інформації?

– Думаю, вирішальну. Хтось був абсолютно правий, коли припустив, що якби грузинські телекомпанії в певний момент не поламали сітку мовлення і не влаштували цей божевільний марафон у прямому ефірі, було б ще великим питанням, чи перемогла б опозиція так швидко.

Незалежне грузинське телебачення трималося дуже гідно і впевнено, нарівні зі світовими інформаційними телеагентствами. А в деяких моментах – вигравало в них, чудово орієнтуючись у ситуації та запрошуючи перших осіб до себе в студії.

Дія розгорталася у прямому ефірі на весь світ завдяки CNN, Рейтеру, BBC. Але, що було значно важливіше, уся Грузія сиділа біля телевізорів цими днями. Трансляція не залишила нікого байдужим, особливо в момент, коли на вулицях столиці з‘явилася військова техніка. Вибачте за високі слова, але від телевізорів люди просто йшли на барикади, бо відчували себе причетними до історичного моменту.

На власні очі я переконався у дієвості ленінської тези про те, що преса не тільки колективний пропагандист чи агітатор, але й колективний організатор. Грузинське телебачення не лише інформувало про громадське протистояння, а й нерідко провокувало його. В перших рядах опозиції йшли телекамери, під софітами яких треба було діяти активніше.

У якусь хвилину навіть здалося, що телебачення координувало дії опозиції. Принаймні глядачі (насамперед, представники влади та опозиції) знали, до якого урядового об\'єкту підтягуються колони, якої чисельності. Це був серйозний психологічний тиск у інформаційній війні, яку опозиція блискуче виграла.

– Це треба розуміти так, що телебачення від початку виступало на боці опозиції?

– У жодному разі. Але те, що преса відверто симпатизує опозиції, – факт. Серед журналістів були одиниці, які захищали позицію Шеварднадзе. Навпаки, можна було почути: коли ми народились – Шеварднадзе вже був першим секретарем Грузії. Ми вже прожили половину життя – а він все ще при владі, і немає ніяких зрушень на краще. Грузинські ЗМІ з великим ентузіазмом поставилися до опозиції передусім як до нового покоління політичних лідерів.

Звичайно, важко говорити про об‘єктивну позицію, але й такою вже однозначною і одностайною її теж назвати не можна. Так, наприклад, від співробітника концерну „Руставі-2” мені довелося почути і про те, що люди, які з 95-го року критикували Шеварднадзе, все ж дуже емоційно болісно переживали відставку людини, з ім‘ям якої десятиліттями була пов‘язана доля Грузії.

Втім, кредит довіри до нової грузинської влади надзвичайно великий. У тому числі і від преси.

– Після повернення до Києва ви підготували "Спецрепортер" "День Святого Георгія" про події в Тбілісі. Чи задоволені ви особисто програмою?

– Важко бути задоволеним, коли програма робилася буквально з коліс. Дуже хотілося розкрити власне феномен і механізм "оксамитових революцій" – безкровної зміни влади. На жаль, ми побудували лише кістяк такої програми, де розповіли без особливих емоцій, як це вдалося Грузії.

У таких темах, ясна річ, не можна обійтись без яскравих історичних паралелей. Але у "Спецрепортері" нема для цього часу. Щонайменше третина ексклюзивного матеріалу не увійшла до невеликої за обсягом програми. Серед цього чимало красномовних речей… Відомий факт, що єдиний кандидат у президенти від радикальної опозиції Михайло Саакашвілі спеціально виїздив до Белграда, щоб вивчати, як там вдалося скинути Мілошевича.

Грузинська опозиція застосувала відверто ультимативний, насильницький варіант, захопивши парламент, і зовсім не соромиться цього. Їхня логіка – влада повелася з народом по-свинськи, першою порушила Конституцію, пішла на масові підтасовки результатів парламентських виборів. Чому опозиція повинна рахуватися з такою владою і вести себе інтелігентно? Прибічники Шеварднадзе, схоже, не чекали від опозиції такої рішучості.

Із Тбілісі я повернувся під величезним враженням. Такого драйву, громадського піднесення я не пам\'ятаю давно. Народ захотів простого – щоб із ним рахувалися – і в нього це вийшло. Нові лідери заздалегідь розробили сценарій і крок за кроком наполегливо втілили його. Завоювали перемогу за активної підтримки народу. Зараз багато можна говорити про бійку між Росією і Штатами за вплив на Кавказі… Але найцінніше було показати емоційний стан народу, коли власне у суспільстві не залишається жодного байдужого.

На "Новому каналі" вирішили поглянути на проблему з об\'єктивістської точки зору і не зосереджуватися на настроях вулиці, не переносити їх на телекрани. Таким чином, драйв чи народні емоції значною мірою залишилися за дужками. Замість цього глядачі у "Спецрепортері" могли з близької відстані порівняти керівників двох еліт – старшого і молодшого покоління, зрозуміти їхній потенціал. Це теж немало – усвідомлювати, з ким далі доведеться мати справу у такому важливому для України регіоні, як Кавказ.

P.S. “Детектор медіа” вважає за доцільне навести цитату з екслюзивного синхрону Михайла Саакашвілі, лідера грузинської опозиції. Прозвучавши минулої неділі у “Спецрепортері” “Нового каналу”, синхрон засвідчив, що навіть попри вимоги чи то хронометражу, чи то часу у журналістів на цьому каналі все ж збереглося високе розуміння професійної журналістської гідності та громадського обов’язку.

Михайло Саакашвілі: “Если Украина станет действительно региональной державой, то у нас появится совершенно другой центр притяжения. Мы очень рассчитываем, что в Украине тоже пройдут политические изменения и мы сможем, как говорится, с новыми властями, с новым руководством Украины строить совершенно новые отношения…”

Підготувала Ганна Шерман, “Детектор медіа”

Читайте по теме:

Запитання "Детектор медіа": - Як ви оцінюєте висвітлення українськими телеканалами подій у Грузії?

«Наши» победили с сухим счетом 2:0