„Телекритиці” здалося цікавим дізнатись про враження Варвари від організації роботи журналістів Країни східного сонця. Звичайно, короткотривале знайомство з однією з найбільших у світі газет не дало Варварі змоги зробити грунтовні висновки щодо засад функціонування японської журналістики. І все ж деякі її спостереження нам здалися цікавими для тих наших читачів, яким в Японії ще побувати не вдалося.

– Японія – визнаний флагман технічного прогресу. Наскільки вражає технічний розвиток японської журналістики?

- Токійський офіс газети “Асахі” не дуже схожий на центр управління польотами. Однак робота корпорації “Асахі” справді нагадує окрему галактику. У той час, як вітчизняні журналістикознавці останні кілька років призвичаюються до словосполучення “конвергенція ЗМІ”, японські журналісти вже давно працюють у різноманітному й надпотужному світі медіа-індустрії.

Наприклад, “Асахі” – це не тільки ранковий та вечірній випуск газети, це ще й телекомпанія, служба інформаційних повідомлень на мобільні телефони, це видавництво величезної кількості книжок, спеціалізованих журналів, спільний англомовний проект з the International Herald Tribune. Крім такої різноманітності власне інформаційної продукції, “Асахі” вважає своїм обов’язком брати участь у спортивному й культурному житті країни. Корпорація виступає спонсором багатьох змагань, наприклад, шкільного чемпіонату з футболу, токійського міжнародного жіночого марафону; заснувала кілька престижних премій у сфері культури й спорту; проводить семінари й конференції. Останнім найгучнішим таким заходом стала конференція “Світ і Японія після терористичних атак 11 вересня”.

Справляє враження інтернет-портал “Асахі”. Тут розміщені не тільки матеріали друкованих випусків і онлайн-новини, а й безліч корисної довідкової інформації: прогноз погоди, карти, платний пошук інформації тощо.

У газети чотири головних офіси й понад сто бюро в різних містах Японії. За кордоном у 25 бюро працюють близько 50 кореспондентів. Завдяки чому це все можливо? 2001 року японський ринок реклами становив понад шість мільярдів єн (наразі курс: 121 єна за долар США), 1,2 мільярди припадало на газети, й “Асахі” належала шоста частка цієї суми – найбільше, ніж будь-якій іншій газеті.

Що ж до супертехнологій, то журналістам з СНД у першу чергу подобаються душові й тренажерний зал токійського офісу корпорації. Так “Асахі шімбун” дбає про умови роботи своїх працівників. А у виробництві іноді використовуються й старі добрі речі, наприклад, алюмінієві форми для друку. Лише вони можуть витримати таку кількість відбитків.

– А хто є читачем “Асахі”?

- Газета щодня виходить накладом у понад 12 мільйонів примірників, і понад 99% накладу служба доставки газети доправляє читачам додому. (Цю роботу полегшує те, що “Асахі” має 19 власних типографій у країні). Отже, можна уявити, скільки японців є постійними читачами газети. Крім того, “Асахі” постійно виховує майбутнє покоління як читачів, так і журналістів, проводячи спеціальні курси з “газетного читання” у школах і видаючи дитячі газети.

– Про що пишуть “кити” японської журналістики?

- Відразу привертає увагу велика кількість матеріалів про події в регіоні. Хоч японці й острівна нація, хоч їх почасти виправдано вважають замкнутими, рівень інформування про події в сусідніх країнах, важливі проблеми регіону є дуже високим. Звичайно, не підлягає сумніву оперативність роботи журналістів. Так, 1997 року “Асахі” повідомила про смерть Ден Сяопіна за три години до офіційного оголошення. Особлива гордість газети – журналістські розслідування. Минулого року газета провела гучне розслідування махінацій з імпортним м’ясом, яке одна з компаній продавала як японське, зокрема, для того, щоб отримати урядові компенсації у зв’язку з втратами через епідемію коров’ячого сказу. Звісно, такі матеріали значно піднімають рейтинг видання.

Перебуваючи в “Асахі”, я запитала міжнародних оглядачів газети, як часто вони пишуть про Україну й чи пам’ятають, які повідомлення про нашу країну опублікували останніми. Відповідь була короткою й сором’язливою (японці взагалі дуже не люблять відчувати себе не в своїй тарілці). Мені сказали, що про Україну пишуть кілька разів на рік, про внутрішньополітичні проблеми та відносини Києва з Росією.

– А яку зарплату отримують журналісти “Асахі”?

- Початківці – 6-7 мільйонів єн на рік, досвідчені метри – близько 12-ти мільйонів. Це пристойна платня.

– Яким газета уявляє своє майбутнє, вона виходитиме онлайн на спеціальному плоскому екрані, встановленому у кожній господі?

- Поки що таких фантазій у журналістів немає. Хоча, хто знає… Редактори кажуть, що сьогодні більше людей читають їхню газету “на папері”, ніж в Інтернеті. У “Асахі” вважають, що сонце “справжньої” газети (до речі, “Асахі” у перекладі з японської значить “сонце”) зайде ще не скоро. Запорука тому – відданість традиціям, якою знамените японське суспільство.