За повідомленням прес-служби – „Руководство телеканала СТБ приняло решение приостановить производство программы "Вікна в світ" до выработки новой программной политики в отношении собственного производства. К новому сезону также будет закрыт ряд > существующих программ и предложены совершенно новые проекты”.

Ігор Слісаренко категорично відмовився говорити про безпосередні причини припинення виробництва „Вікон в світ”. Тож подаємо відповіді журналіста на інші запитання.

- Ви почали вести програму "Вікна в світ" на телеканалі СТБ на початку цього року, а за чотири місяці пішли з програми. У чому причина вашого звільнення?

- Передусім, ніякого звільнення не відбулося. Припинено виробництво програми “Вікна в світ”, як ви знаєте із повідомлення.

- Ваш попередник у програмі - Євген Федченко - у публікації на нашому сайті (присвяченій причинам його звільнення з каналу СТБ) стверджував, що журналісти "Вікон" працюють в умовах тотальної несвободи, журналістика взагалі стала менш інтелектуальною, а роль журналіста на каналі нагадує йому героя П’єра Рішара у фільмі "Іграшка"... Ви поділяєте ці думки – в тому числі і щодо оцінки ситуації в українській журналістиці загалом?

- Я дуже високо оцінюю Євгена як журналіста-міжнародника. Я не знаю причин, що спонукали його звільнитися з каналу. Про це я його не розпитував. А щодо умов, в яких працював я, скажу щиро. За весь час роботи на СТБ я не отримав жодної вказівки чи заборони, ніхто не виправив жодної коми в моїх текстах. Повне розуміння і підтримка.

Працював із приємністю.

- Керівництво каналу публічно заявляло, що ви мали пропозиції щодо покращання програми "Вікна в світ". Що вдалося реалізувати? Що ні? Чому?

- Так, мав. Але реалізувалося дуже мало, або воно вже реалізується без моєї участі.

- Як ви оцінюєте сучасний рівень та подальші перспективи міжнародної журналістики в нашій країні?

- Як науковець, який замається цим професійно, даю дуже критичні оцінки. Конспективно:

1) власники ЗМІ, передусім, з числа так званих олігархів, здебільшого не зацікавлені в розвитку міжнародної журналістики – воно їм не потрібне, бо суперечить девізу “нацарювати сто рублів і втекти”. Або вони неспроможні на такі видатки.

2) журналісти-міжнародники або не можуть себе реалізувати, або мають досить слабеньку підготовку – часто-густо працюють за методом акинів, або демонструють себе, гарненьких. Спостерігаю навіть такий парадокс: на тих каналах, де на міжнародну журналістику дають гроші - відрядження, прямі включення, авторські програми - журналісти, що це роблять, часто дуже фахово слабенькі, а то ще й брехливі…

3) міжнародна журналістика, яку донедавна можна було вважати оазисом свободи порівняно із внутрішньою журналістикою, тепер теж стає і небезпечною, і продажною, і т.д..

- Ви залишаєтеся працювати віце-президентом МАУП. Чи плануєте повернутися до роботи в медіа, за яких умов?

- Мені прикро, що люба “Детектор медіа” не помічає моєї постійної роботи в медіа. Мабуть, тому, що зосереджена суто на телебаченні? А от Рабинович, Санден і вся ця компанія з усіма їхніми “конгресами” і “лігами” помічають мало не кожну мою публікацію в газетах і журналах, кожний радіоефір… У мене для них невтішна новина – незабаром я похвалюся новими телепроектами. (Від „ТК” – ми мали на увазі повернення в штат якогось друкованого або електронного видання. Ефіри ж Ігоря на Громадському радіо та статті у різних виданнях завжди помічаємо з інтересом).